|
Мене звати Олена Богданівна Певна. Мій батько був син Петра Герасимовича Певного, котрий був сином Герасима Михайловича Певного. Герасим Михайлович Певний, як я знаю мав братів Петра, Василя, Константина, і Євграфа, та дочку Галину. Я збираю інформацію про свою родину і складаю родине дерво. Найбільше я би хотіла познайомитись з живими родичами і побачити фотографії своїх предків. Недавно була в Харкові та їздила в Огульці де мала можливість запізнати прикрасних людей і відвідати шкільний музей котрий зберігає память Константина Певного. Тепер думаю знову поїхати в Огульці в травні.
Сама я живу у Ричмонді, штаті Вірджинія, США. Родилася в Нью-Йорку. Нижче подаю матеріали котрі я вже зібрала про родину Певних з Огульців.
Олена Певна
Два брати Герасим і Петро, сини Михайла Петровича Певного, жили в Полтаві на вулиці Новоприложній 27, і приятелювали з сусідами Петлюрами і Скрипниками. Вони були прямими нащадками козака Певного з Огульців. «В 1930-тих роках в Огульцях в селищі Караван розкуркулили сім’ї Михайла Петровича Певного (сам він не дожив до цих часів). Колгосп імені Ілліча було організовано на подвір’ї Певного. Все його майно, свинарник, господарчі будівлі, худобу, ставок конфісковано а саму сім’ю виселено, і вона безслідно зникла.»
З архівних даних знаємо що Михайло Петрович Певний – власник хутора в с. Огульці. На його хуторі стояли дві кам’яні баби котрі тепер зберігаються в Харківському історичному музею. Знаємо також що у його родині було ще трох синів Костянтин, Василь, Євграф та дочка Галина.
Петро Михайлович Певний – Народився в с. Огульці. Будівничий інженер, член соціял-федералістів, був архітектором та видатним меценатом і добродієм . Він подарував у Полтаві землю на котрі встановили 1903р. пам’ятника Іванові Котляревському і у майстернях Петра Михайловича відливалися горельєфи та виконувався ґранітний постамент для цього пам’ятника. За гроші Петра Михайловича також відновлено будинок де жив Котляревський. Але понад усе Петро Михайлович підпомагав українським театрам. Під його впливом сини брата Герасима, Олександр і Микола, стали акторами українських театрів.
Дальша доля Петра Михайловича невідома.
Герасим Михайлович Певний – був редактором Полтавських Губернських Відомостей і власником електричної друкарні, що містилася в будинку Рашкова на вулиці Пушкінські, 45, в Полтаві. У Гарасима Михайловича і його дружини, Агрепини Тимофіївни Лабинської (+1934), було чотири сини - Олександер, Микола, Петро і Георгій (Юрій), та три дочки - Надія, Антоніна (Тося) і Марія. Біля родини виростав син брата Василя, одноліток Петра Герасимовича, Аполлон Васильович Певний (н.1887р.)
Василь Михайлович Певний – знаємо що у нього були сини Аполлон (1887-1937) і Константин (1889-?) та дочки Антоніна (?-?), Анастасія (Брижак/Бражак/Брижах?) (?-?) та Ольга (Аристархова) (?-?). У Аполлона була дочка Ноля.
Костянтин Михайлович Певний – народився 26.05. 1871 в с. Огульці. Отримав освіту у дома та в ЧПЮУ (Чугуевское пехотное юнкерское училище). Поступив в військову службу 30.03.1890. Став під поручник в 25.10. 1894; поручник в 25.10.1898; штаб-капітан в 25.10.1902; капітан в 25.10. 1906. В 1.1.1909 був шт. капітан 5-го Фінляндського стрілецького полка. Підчас Першої Світової Війни був полковником 49-го піхотного Брестського полка. Нагороджений орденом св. Георгія 25.07.1916 за хоробрість. Помер 22.08.1916. Похований недалеко від родового спадку в полi над рікою в с. Огульці. На цьому місці стоїть кам’яний пам’ятник обеліск котрий був відновлений Олександром Степановичем Холодним, місцевим Огульчаном.
Євграф Михайлович Певний – народжений 1868р. Мав жінку Євдокію Миколаївну (народжену 1883р.), сина Олексія (1924-2004), та три дочки Марію Домарьову (народжену 1907-?), Антоніну (народжену 1912 - ?) та Ольгу (народжену 1914-?). Знаємо що у Олексія була жінка Анастасія Тарасенко та син Віталій (народжений 1953р.) який тепер проживає в Тернополі.
Галина Михайлівна Певна - не маємо даних.
Нащадки Василя Михайловича Певного
Аполлон Васильович Певний
Український громадський і військовий діяч.
Аполлон Васильович Певний народився 5-го травня 1887 року в Огульцях, Вальківського району, Харківської області. За фахом агроном. Під час Першої світової війни 1914-17 – прапорщик російської армії. У травні 1917р. А. Певний був обраний секретаром Першого Українського Військового Зїзду а теж до складу Українського Генерального Військового Комітету, і незабаром очолив комендатуру комітету. Як члену президії УГВК А. Певному було доручено керувати створенням Вільного Козацтва. В 1919 – заступник головного державного інспектора Армії УНР.
«Через хворобу у січні 1920р. А. Певний повернувся до Харкова. Де його призначено помічником військового коменданта при Директорії УНР. Наприкінці 20-х років минулого століття Верховним судом СРСР він був засуджений за шпигунство: 4 роки провів у концтаборі. Останнє місце роботи – головний бухгалтер на Бєлгородському крейдово-вапняковому забоді „Ударник“.
Здавалося, що все страшне залишилося позаду – лише спокійне й розмірне життя. Але доля готувала новий удар: у жовтні 1936р. обірвалися всі надії на щасливе майбутнє. Людина віч-на-віч опинилась із жорстоким режимом радянської влади. 5 жовтня 1936р. А. Певного заарештовано Харківським обласним управлінням НКВС. Цього ж та наступного дня здіснено обшук його квартири у Бєлгороді, та робочого місця в приміщенні контори заводу „Ударник“. При обшуках, що засвідчено у протоколах обшуку, нічого знайдено не було. Все-таки, постановою Харківського НКВД УССР від 3 грудня 1937р. Певного, А.В. було звинувачено у націоналістичні діяльності по ст.ст. 54-10 ч.1, 54-11 УК УССР, та заарештовано.
А 6-го грудня 1937, за підписом Наркома Внут. Дел СССР Генерального Комиссара Госбезопасности тов. Ежова, Прокурора СССР тов. Вышинского, і Оперуполном ІІІ Отд. УГБ мл. Лейтенанта Госбезопасности тов. Янкиловича, Аполлона Певного приречено до вищої міри покарання – розстрілу. На основі приказу Зам. Нач. УНКВД по Хар. области Майору Госбезопасности тов. Рейхмана від 14.ХІІ.1937, 15 грудня 1937р. о 23 год. 18 хв. вирок розстрілу привели в дію Комендант ХОУ НКВД Зеленый, Прокурор Делин, і Нач. Спец. корпуса Кашин.
За відсутністю в матеріалах справи даних про причетність А.В. Певного до контрреволюційної організації та здіснення ним протиправних дій, згідно зі ст. 1 Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16-го січня 1989р. “Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жерт репресій, які мали місце в 30-40 і початку 50-х років” його реабілітовано.
Знаємо що Аполлон Певний мав дочку Нолю (Нелю), сестри Антоніну, Анастасію (Брижак/Бражак/Брижах?) і Ольгу (Аристархову), та брата о. Костянтина (сестра Антоніна та брат о. Костянтин також репресованій про інших не знаємо.
Священик Костянтин Васильович Певний
Православний отець парафії на вул. Новосільська в Харкові.
Народжений 1888 або 1889 р. в Огульцях. До переїзду в Харків жив у с. Печенігах під Харківом. Мав жінку. Арештований 25.12.1929. Постановою Харківського НКВД УССР від 25 грудня 1929р. (дело № 1233) Певного, К.В. було звинувачено у націоналістичні діяльності по ст. 54-10 УК УССР, та заарештовано.
З протоколу № 64/394 датованого 10.3.1930 довідуємось що: Постановили – Певного, К.В. выслать через ПП ОГНУ в Серверный край сроком на три года, считая срок с 25.12.1929 года.”
Знаємо що Костянтин повернувся з заслання в 1932 чи 1933 році. Дальша доля невідома.
Антоніна Василівна Певна
Українська громадська діячка. Родилася в Огульцях, Вальківського району, Харківської області. Мала братів Аполлона та Костянтина і сестри Анастасію (Брижак/Бражак/Брижах?) та Ольгу (Аристархову). Підтримувала ідеї УНР та виступала проти радянської влади. Репресована та арештована. Підчас допитів котрі відбулися 4-го грудня 1936р., Антоніна Василівна відстоювала невинність свого брата Аполлона Певного в керівництві укр. к-р. діяльності. Доля невідома.
Документи про арешт та засуд Антоніни Василівно Певної поки не виявленні.
Анастасія Василівна Певна (Бражак/Брижак?)
«Укр. артистка. Народженна 1903, с. Огульці; померла 1960, м. Харкові. Походила з заможної родини. Закінчила Огульцівську церк.-парафіяльну школу (1913) та Сковородинські педкурси в Харкові (1924). Почала виступати в аматор. Виставах у Огульцях, зокрема а драм. Гуртку «Просвіти». У 1920-30-х рр.. працювала в харківських драм. Театрах та в капелі ДУХ. Через хворобу рано залишила сцену.» (Лисенко, Іван, Валківська Енциклопедія (Київ: «РАДА», 2000), ст. 281; Літ.: Корж, О., Спогади про Анастасію Певну // архів автора).
Знаємо що Аполлон та Антоніна Певні та їхні однодумці зустрічалися на квартирі Антоніни та її мужа.
Нащадки Герасима Михайловича Певного
Олександер Герасимович Певний
Актор, співак.
Народився 1881 р.в м. Кременчуку, Полтавської області. Належа до Полтавського українського музично-драматичного гуртка, а пізніше до Оперного трудового колективу в Полтаві. Актор театру М. Садовського 1906-1914, 1917 у Києві. Грав ведучі ролі поруч Марії Заньковецької. Одружений з акторкою Анною (Ганною) Іванівною Персіяновою. У них було три доньки Євгенія (Жовінська), Ірина, Галина та син В’ячеслав.
Олександр Певний був завідувач Банкової Палати, а в час арешту 1937р.
працював старшим бухгалтером Книгокульторгу. Заарештований 30.V.1937р. органами НКВС УРСР. Під час слідства Олександр Герасимович був безпідставно звинувачений у зраді Батьківщини, зв’язку з контрревоюційними колами за кордоном та проведенні за їхніми завданнями контрреволюційної роботи на території УРСР і засуджений військовим трибуналом Київського військового округи 21 серпня 1937 року до розстрілу. Вирок був виконаний 22.Х.1937р. в м. Києві, в Биківнянському лісі, а його дружина Ганна Певна була репресована та вивезена в Бірськ, Башкірія де загинула 1941року. Після перегляду кримінальної справи згідно із Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресії» від 17 квітня 1991р., О.Г. Певний реабілітований за висновком Київського військового округу від 30 квітня 1992р.
Вечір Олександра Герасимовича Певного відбувся в музею Марії Заньковецької в Києві 1993 або1994р. На вечорі промовляла його наймолодша дочка Галина Олександрівна Певна (Догодіна), донька Галини – Ірина Михайлівна Догодіна, та племінник Богдан Петрович Певний.
Микола Герасимович Певний
Актор, засновник Українського Волинського театру.
« Народився 23 січня 1885 року в місті Полтава. Здобув середню освіту в
Торговій школі в Єлисаветграді. В 1914 році був студентом Варшавської
Політехнік, де як прапорщи пішов на фронт. Будучи пораненим в руку
лікувався в Москві, а після одужання переїхав до Петрограду де навчався на драматичних курсах Ромфора. У 1918р. вступив до трупи Московського художнього театру, а в кінці цього року переїхав до Києва де працював в Українському державному народному театрі. Після того як большивики залишили місто, вступив до лав Української Армії де воював в у 3-й дивізії. Однак, після поразки Української Народної Республіки, був інтернований у м. Калуші і звітам потрапив до табору “Стадом” для інтернованих українців в польському місті Ченстохові де здійснив свої перші режисерські спроби, керуючи аматорським гуртком.»
1921 року М. Садовський, щоб підсилити трупу в Ужгороді, допомагає у звільненню з полону кількох акторів серед них був Микола Григорович Певний.
В Ужгороді, Микола поринає у творчу працю, йому доручали найголовніші
ролі. В театрі він пізнає акторку, співачку Ніну Машкевич; а в 1923 році з нею одружився. В осені 1927 року подружжя Певних виїхало до Варшави, де Миколі Гарасимовичеві Певному було запропонувано працю в часописі Українська нива, редактором якого був його брат Петро. Згодом 1928 року редакція часопису а з ним і родина Певних переїздить в Луцьк. Тут на Волині розпочався новий етап у творчості Ніни та Миколи Певних. Разом вони доклали максимум зусиль з метою заснування Українського Волинського театру. Який в 18-го листопада 1928 року
Виставою “Гетьман Дорошенко” за п’єсою Лариси Старицької –Черняхівської в приміщенні “Рідна хата” започаткував своє існування.
В листопаді -грудні 1939 року Миколу Герасимовича Певного заарештувало КҐБ і вивезли до Києва, де він сидів в одній з Київських тюрем в 1939-1940 роках. У 1940 році його розстріляли правдоподібно в Биківні.
Ніна Машкевич Певна
Акторка, співачка. Жінка Миколи Герасимовича Певного.
Народилася 16 червня 1897р. в заможні родині Миколи Машкевича в українському містечку Северинівка на Вінничині.
Завдяки її голосові (меццо-сопрано) була прийнята у склад славнозвісної хорової Української Республіканської Капелі заснованої під керівництвом К. Стеценка й О. Кошиця на доручення (2-го січня 1919р) Отамана Симона Петлюри, для пропаґанди української музичної культури за кордоном. Частина співаків Капелі, серед яких була Ніна Машкевич, залишилися в Ужгороді й оформившись в музично-драматичне товариство „Кобзар“ під керівництвом М. Керчіва. Згодом коли на основі хорової капелі “Кобзар” 27-го грудня 1920р. був створений перший Державний Руський театр товариства “Просвіта” в Ужгороді.
Розквіт театру припав на час 1921 по 1923, коли Чеською державою виділино грошеві субсидії. Керівництво “Просвіти” запросило на посаду керівника
Театру Миколу Садовського. Садовський, щоб підсилити трупу, допомагає у звільнені з табору інтернованих кількох акторів а сер них Миколу Певного. 22—го вересня 1921 року театр розпочав свій новий сезон. І майже у всіх спектаклях брали участь Ніна Машкевич разом з Миколою Герасимовичем Певним.
В осені 1927 року подружжя Певних виїхало до Варшави, а в1928 року родина Певних переїздить в Луцьк. Тут на Волині розпочався новий етап у творчості Ніни та Миколи Певних. Разом вони доклали максимум зусиль з метою заснування Українського Волинського театру. Який в 18-го листопада 1928 року
Виставою “Гетьман Дорошенко” за п’єсою Лариси Старицької –Черняхівської в приміщенні “Рідна хата” започаткував своє існування.
Ніни Певна заарештована 21 травня 1941 року (решения Опертройки УНКГБ Волынской области «как член семьи ОУН»). Вислана в спецпоселення – Микояновський район, Тюменскоя область – де працювала в полі. Через рік усіх українців, репресованих із західних областей України, знову зібрали і вивезли 2-го червня 1942 року в Пристань Переґрьобноє. Ніна Певна прожила в селищі Перегребноє у четвертинці бараку 44 роки до самої смерті в 1982.
Георгій (Юрій) Герасимович Певний
Завідувач видавництва.
Народився в Полтаві 19 серпня 1895року. До арешту працював подавцем в книжковому кіоску Полтавського педагогічного інституту. На момент арешту мав наступний склад сім’ї: дружина – Марія Сергіївна, 48 років, сини - Віктор, 14 років і Леонід, 20 років. Заарештований 6-го серпня, 1937р. Полтавським міським відділом УНКВС за авинуваченням у проведенні антирадянської агітації та пропаганди. За постанобою особливої наради при НКВС СРСР від 15-го грудня 1937 року на підставі ст. 54-10 ч.1 КК УРСР Певний Георгій Герасимович засуджений до вищої міри покарання - розстрілу. Вирок приведений до виконання 21 грудня 1937 року.
Ухвалою Судової колегії Верховного Суду УРСР 16 жовтня 1964 р.
Певний Георгій Герасимович реабілітований.
Петро Герасимович Певний
Журналіст, український громадський і політичний діяч.
Народився 18 серпня 1888р. в м. Полтаві, навчався в Харківському технологічному інституті і Московському університеті, був активним учасником української революції 1917-1920 рр. За участь у Зимовому поході 1920 р. був нагороджений Залізним Хрестом, а за рішенням Ради депутатів – Хрестом св.Юрія. Спочатку П.Г.Певний був відомий як журналіст, зокрема працював співредактором щоденників Відродження (1918) у Києві та редактором Україна (1919) у Кам’янці-Подільському. Після поразки національно-визвольних змагань емігрувавши до Польщі, оселився у Варшаві, де редаґує тижневик Українська нива в 1926-27р.), а згодод редакція часопису 1928 р.переїздить до Луцька.(1928-37р.), де влючився в активне політичне життя.
Петро Певний, перебуваючи на посаді Голови Волинського українського об’єднання у 1931-1935 рр., водночас виконує функції радника Рільничої палати на Волині, був головою Товариства імені Лесі Українки, почесним головою Робітничого об’єднання праці в Луцьку, головою клюбу “Рідна Хата”, членом ревізійної комісії Товариства імені митрополита Петра Могили. Він поділяв політичні погляди та ідеї Симона Петлюри, у міжвоєний час був прихильником порозуміння та співпраці з польською владою. Це дозволило йому у 1939-1936 роках бути послом до Польського сейму.
1930-роках одружується зі Зінаїдою Никифорною Мицью У них народжується син Богдан (мій батько). Після початку Другої світової війни 1939 року рятуючись від неминучої загибилі з рук большевиків виїздить до Варшави. В грудні 1939 року в Луцьку помирає його дружина Зінаїда Никифорна Миць, яка тяжко захворіла повідомляючи Ніну про арешт Миколи Певного.
В кінці 1942 р. на прохання Петра Герасимовича, архієпископ Мстислав Скрипник, пізніше перший Патріярх Київський і цілої України допоміг в перевозі сина Богдана до Варшави де він зустрівся з батком, а вже 18 січня 1943 року Петра
Герасимовича Певного арештує Ґестапо вивозить до Ласко, а пізніше до
Конц-табору в Німеччині, звинувачуючи в співпраці з Польським резистансом.
На початку 1945 року хворий Петро Певний утікає з конц-табору до Ваймар де
зустрічає сина Богдана, яким опікувалися владика Полікарп та хрещений батько Богдана проф. Іван Власовський. Після закінчення ІІ Світової війни Петро зі сином
Богданом та іншими українцями втікають на Американську зону до Офенбах а тоді
попадають до табору переселенчих осіб в Штутґатд-Цуфенгаузен, Ґренадір Касерне. В таборі, по мимо хвороби, Петро Герасимович пише статті до українських газет і часто публікується в газеті Українські новини котра виходила друком в таборі переселенчих осіб в Новім Ульмі. Одночасно працює як книго вод в таборові книгарні Спілки українських журналістів в Штутґатд-Цуфенгаузен, а також є членом Спілки політичних в’язнів.
В серпні 1951року, на квоту Злученого Українського Допомогового Комітету, зі сином Богданом еміґрує до Америки і поселюється в місті Нью Йорку. В 8 серпня 1957 року, Петро Герасимович Певний, після довгої хвороби серця, померає і є похований на Українському цвинтарі св. Андрея в Савт Бавнд Бруку (South Bound Brook, NJ).
Богдан Петрович Певний
Громадський діяч, маляр, ґрафік, мистецтвознавець, публіцист.
Народився 4 червня 1931 р. в родині Зінаїди Никифорної Миць та Петра Герасимовича Певного. Хресними батьками Богдана були Ніна Машкевич Певна
Та проф. Іван Власовський. Дитинство Богдана (Боби) було дуже щасливе та веселе, але дуже коротке. Вже осінню 1939 року, батько виїздить до Варшави, боячись переслідування большевиками, а в грудні цього самого року померає мама, яка простудилась повідомляючи тітку Ніну про арешт дятька Миколи. Богданом заопікувалися материні батьки – бабуня Дарія Людвиківна та дідусь Никифор Максимович Миці. Окрім Богдана вони також опікувалися своєю донькою Мирославою (три роки старшою від Богдана) та внуком Ярославом Юрієвичем Мицем.
При кінці 1942 року на прохання батька з допомогою Владики Мстислава
Скрипника, пізніше першого патріарха Київського і цілої України, Богдана перевезли в тягарівці з м’ясом до зустрічі з батьком у Варшаві. А вже 18 січня 1943 року батька Богдана, Петра Герасимовича Певного арештує Ґестапо. Богданом заопікувалися владика Полікарп та хресний батько проф. Іван Власовський та члени УНР, з якими він виїздить до Ваймар в Німеччині. На початку 1945 року, у Ваймарі, Богдан зустрічає хворого батька, який утік з Концтабору. Після закінчення Другої Світової війни Богдан з батьком та іншими українцями втікають на Американську зону до Офенбах а тоді до табору переселенчих осіб в Штудґарті-Цуфенгаузен. Осінню 1945 року Богдан виїздить до Української ґімназії в таборі переселенчих осіб в Ульмі, де живе в бурсі, та стає членом Української молодечої організації „Пласт“ в якій займається виховною працею - бере участь в виховних таборах, мандрівках та з’їздах.
В 1947 року переїздить до укрїнської школи в таборі в Ділінґені, Німеччині, де закінчує середню освіту в 1949-го року. В 1959-го року почав студії журналістики у Гохшуле фюр Політіше Вісеншафтен при Людвік Максиміліян Університеті у Мюнхені. Тоді систематично публікував політичні карикатури в українських еміґраційних часописах – Українському Самостійнику в Мюнхені, Українцеві -Часі у Парижі та згодом у США в Національні Трибуні, Америці, Свободі та гумористичному журналі Лис Микита Едварда Козака в Детройті.
1951-го року Богдан з батьком на квоту Злученого Українського Допомогового Комітету еміґрували з Німеччини до США і поселилися в Нью Йорку, де 1957-го року помер батько. Спочатку, в США, Богдан працював на різних роботах та одночасно продовжував студії. Він одержував батька якій через хворе серце не міг працювати.
Богдана зацікавлення мистецтвом почалося ще за діточих років – від заохоти дятька Юрія Никифоровича Миця, брата матері, мистця і театрального декоратора, та від лекцій його першого учителя малярства Петра Петровича Холодного. Мистецьку освіту Богдан отримав у Скул оф Віжуал Артс (School of Visual Arts), Нешенал Академі оф Дізайн (National Academy of Design) і Арт Стюдентс Ліґ (Art Student League) в Нью Йорку та в Колюмбіуському і Нью Йорському Університетах. Будучи студентом, писав до студентських журналів Горизонти і Фенікс та був членом редакції Студентського Слова –щомісячного додатку до щоденника Свободи.
Під час студій Богдан був співосновником і першим головою Товариства молодих Образотворчих мистців в Нью Йорку (1955 р.), яке діяло близько з Нью- Йорською групою літераторів. Товариство молодих образотворчих мистців влаштурювало чотири сбоїщорічні виставки у Нью Йорку, на яких Богдан вперше виставляв свої малярські праці. Після студій Богдан став членом Об’єднання мистців Українців в Америці та брав участь чи не у всіх влаштованих виставках. Був членом правління Об’єднання і займав у ньому становища заступника голови і організаційного референта.
Асиміляційний процес натрапив у Богдана на відпорність, виплекану ще за дитячих років. Спочатку його малярство мало тяготіння до об’єктивного експресіонізму (Велика біла дорога, 1956р.) і згодом до сюрреалізму (Пророк, 1957 р.), кольорові площини почали замінювати ранні бравурні мазки. Сюрреалізм
почав виповнюватися символікою (Спаситель, 1961р.). Його найвідоміша малярська праця Земля (1963 р.) присвячена пам’яті голоду в Україні 1933-х років, виконана на основі одного з кадрів фільму Олександра Довженка. Вона тепер зберігається у Музеї при Українському православному осередку в Савт Бавнд Бруку (South Bound Brook) в США. Богдана плакат “Чи твої діти говорять моєю мовою” був масово розповсюджений на початках 1990-х років в Україні.
Про Богдана мистецькі праці писали мистці та мистецькі критики діаспори Антон Малюца, Володимир Січинський, Святослав Гординський, Вадим Лесич, Любомир Кузьма, Богдан Кравців, Юрій Соловій, Роман Пачовський, Богдан Стебельський Леонід Лиман та інші.
В 1962 році, Богдан відбув студійну подорож по Західній Європі, щоб познайомитися з ориґіналами кращих мистецьких творів, а 1970-го року відбув першу подорож по Україні – Київ, Львівь, Одеса, Сімферопіль, Запоріжжя, Харків, і Полтава. В 1971-му році був одним з організаторів виставки Сучасна ґрафіка України в Нью Йорку, на якій експонувались ґрафічні твори мистців з України різного стажу і віку Соцреалістів і не конформістів. Виставка складалась з позичених експонатів від різних колекціонерів в Америці. Пройшла вона із значним успіхом, одначе несподівано зустріла гостру неприхильну критику радянської влади. Часописи України опублікували відкритий лист “Нечистими руками”, підписаний провідними діячами мистецтва України – Тетяна Яблонською, Василем Касіяном, Михайлом Дерегусом, Миколою Глущенком і Олександром Губаревем.
1988-го року Богдан знову був співорганізатором тотожної за своїм задумом виставки Сучасне мистецтво України, влаштованої за допомогою представництва УРСР до Організації Об’єднаних Націй. Цим разом вийшло навпаки – на виставку накинулася діаспорна критика, називаючи організаторів “дітьми Щербицького”
У 1990-му році Богдан був відповідальний за велику виставку ґрафіки Якова Гніздовського в Державному Музеї українського образотворчого мистецтва у Києві та в Національному музеї у Львові. 1991-го року був куратором і автором каталогу ретроспективної виставки скульптури Михайла Черешньовського в
Українському музеї в Нью Йорку.
Богдан займався оформленням і ілюструванням книжок і журналів для українських дітей і молоді, серед них Ніч Проминула Володимира Радзикевича,
Історія України Івана Крипякевича, Волошки Миколи Щербака, та дві читанки для шкіл українознавства. Багато Богданових ілюстрацій видані друком в журналах Веселка, Крилаті,Юнак, Готуйсь та інших. Особливу увагу присвятив оформленню Україна – енциклопедія для молоді (1971р.), Книжковий знак шестидесятників (1972 р.), і Віктор Цимбал – карикатури (1981р. ).
Написав понад півтора сотні есе, статей і розвідок, поміщених у збірниках, журналах і часописах в діаспорі - Сучасність, Терем, Крилаті, Свобода, Америка, та в Україні - Україна, Дзвін, Пам’ятки України, Слово і час, Старожитності, Наша віра, Волинська трибуна та інших.
Богдан є автором виданої Українською Вільною Академією Наук у США
Монографії Микола Неділко (1983 р.), розділу про образотворче мистецтвов англомовному виданні Україна – енциклопедія для молоді (1988 р.) і спогадів у збірниках Доброокий –Зустрічі та листування зі Світличним (1998 р.) і Михайло
Черешньовський – Велетень поміж нами (2000 р.) Від 1984-гороку в Нью Йорку, а від 1992-го року в Києві, Богдан Певний був членом редакції журналу Сучасність, у якому редаґував мистецьку частину до часу, коли став головним співредактором 1996-го року аж до його смерті 2002р.
В 1948 року познайомився на пластовому таборі в Німеччині з Христиною Дмитрівною Квасницею, а одружилися в 1960 році в Америці. У них троє дітей –
Оленка, Лариса і Тарас. Усі діти мают високу освіту: Оленка – доктор мистецтвознавства викладає у Ричмонд Університеті (University of Richmond) та досліджує історію українського мистецтва. Лариса – доктор Ґенетики, провадить лабораторні досліди та викладає в Норт Каролайна Університеті в місті Чапел Гил (University of North Carolina, Chapel Hill). Тарас – підводний археолог, вивчає побудову кораблів з 16 ст. А дружина, Христина вже тридцять років завідує архівом та крамничкою в Українськім музею в Нью-Йорку.
Богдан Петрович Певний був дійсним членом Української Вільної Академії
Гаук у США, член Об’єднання мистців українців в Америці. А від 1995-го року
Став членом Спілки художників України, Спілки письмеників України і Спілки журналістів України. Від часу проголошення незалежності України Богдан з жінкою Христиною щорічно їздив в Україну, бо уболівав за долю батьківщини і не міг жити без неї. Перед сомою смертю Богдана видавництво Сучасність несподівано видало його книжечку оповідань Змова, яку Богдан побачив вже в шпиталі.
Богдан Петрович Певний помер 7-го вересня 2002 року в Нью Йорку і є похований на Українському цвинтарі в св. Андрія в Савт Бавнд Бруку (South Bound Brook, NJ).
Олена Богданівна Певна (1963-) проживає в Richmond, Virginia, U.S.A.
Лариса Богданівна Певна (1965 –) проживає в Chapel Hill, North Carolina, U.S.A.
Тарас Богданович Певний (1969 -) проживає в Токійо, Японія.
Нащадки Євграфа Михайловича Певного
Михайло Євграфович Певний? - Проживав і репресований в Полтаві.
Марія Євграфова Певна (Домарьова)
Родилася 1907р. Мала дочку Галину Домарьову у котрої є племінниця Лариса Лумпова.
Антоніну Євграфова Певна - (народжена 1912 - ?)
Ольга Євграфова Певна - (народжена 1914-?)
Лариса Лумпова – племінниця Галини Певної (Домарьової)
Олексій Євграфович Певний
(1924-2004). Проживав у місті Тернополі. Під час голодомору проживав на території теперішньої Харківської області. У Олексія була жінка Анастасія Тарасенко та син Віталій (народжений 1953р.) який тепер проживає в Тернополі.
Віталій Олексійович Певний – народжений 1953р. проживає в Тернополі.
|
Вход
Регистрация
мой тел. 067 семь три один 4894.
