Чорногора за 22 години.Серпень. Завтра свято, Спаса. Щось останнім часом я геть охолов до піших мандрівок. Зараз у мене відпустка, а я так жодного разу в Карпати і не сходив. Не можу визначити точної причини такого настрою. Можливо це наступила перенасиченість мандрівками. А може ця апатичність є сигналом наближення депресії. Або це перші дзвоники наближення такого періоду в житті, коли сам ще відмовляєшся сприймати, а на підсвідомому рівні вже щось твоїм єством керує, наче натякаючи що марна суєта це все, і старість відтепер невпинно підступатиме все ближче і ближче... Та хай йому грець, я ж ще відмовляюсь сприймати...
Спонтанно. Несподівано швидке рішення протягом одного дня – до обіду ще все було як завжди у денних планах, а після обіду я вже збирав рюкзака і о двадцять третій годині зійшов з потяга на станції Лазещина. Моя мета – Чорногора, яку я щороку хоча б раз проходжу. Мій розрахунок був таким щоб за два дні дійти до г. Піп Іван і третього дня повернутись додому. (насправді пройшов за один день і другого вернувся)
Тишина. А місяченько ж як світить! Наче потужний Петцль. Нове спонтанне рішення – нічкою йти маршрутом. Прикидаю що шлях до Козьмещика в 9км повинен подолати за дві години, далі підйоми знизять швидкість і година четверта-п’ята я повинен стояти на вершині Говерли. Досить довгим був період без дощів, тому дорога до Козьмещика, яка зазвичай місцями розбита лісовозами в грязюку по коліна, долалась легко. Глянув на годинник, підходить друга година ходьби а я ще не в Козьмещику. Але ще сотня кроків як загавкав собака і вже почали проглядались темні силуети будиночків. Ну що ж, це тішить, розрахунок вийшов точним.
Пройшовши мимо закинутої будови епохи СРСР я занурююсь в ліс. Сюди не потрапляє місячне світло. Темно... за ліхтарем шубатись неохота, очі звикли вже і сіре полотно дороги можна розгледіти. Але не розібрати деталей. Не раз лісом лунала голосна моя лайка, коли раптом під ногою не виявилось опори через непомітну в темноті яму, або коли нога з розгону налітала на несподіваний горбок. Ліс ще погустішав і в темноті він здається просто таки дрімучим. Темнота стала настільки густою що й дороги вже не розібрати. Згадую як мене не один раз запитували, чи не страшно самому ходити Карпатами? Та ні, відповідав, не страшно, ліг спати та й спиш собі в той час коли довкола страшно. Отак думка за думкою і вже в уяві звідкілясь взялись образи Вія і всілякої іншої нечисті. Уууххх! Мурашки пробігли по тілу і волосся на голові заворушилось. Що за фігня? Спокійно, спокійно... геть такі думки, думаєм про щось гарне та світле... спокійно. Але після тих мурашок якось бадьоріше йдеться. Хага! Страх адреналіну впорскнув. О! А це ідея! Час від часу напускати трохи страху на себе. Порцію адреналінчику отримав, брррр-уууххх! І бадьоро собі крокую далі. Головне не перестаратись, щоб зі страху не всцятись.
Поляна, трохи світліше стало. Лісів останнім часом вирубують багато, стежок повно нових наробили тягаючи дерево. Вночі не дуже то й розбереш яка з стежок свіжа а котра по маршруту. Одна з таких стежок завела мене на вирубку в мочарі, довелось повертатись, час згаяв. Тааак, адреналінчику би додати. Вій вже не діє, так-так-так... Ага, зловісні мерці! Уууу, бляха, за кожним деревом по зомбі! Ууууххх! Адреналінчик, брррр... вперед!
Вийшов з зони лісу. Місяць зайшов за Петрос, але на фоні неба вгадується силует Говерли. Води у флязі залишилось на два ковтки. Спеціально внизу не добирав, пам’ятаючи про джерело на схилі Говерли. Але ж як його не прогавити темної ночі? Добре що не вітряно, тихо, йду та й прислухаюсь, з надією почути веселе дзюрчання. Таки не прогавив, на слух знайшов.
Ось вона Говерла. На фоні чорного неба вирізняється ще чорніший силует найвищої гори Українських Карпат. Зліва небокрай вже починає набувати вдтінків з натяком на колір. Встигну я зійти щоб зустріти схід сонця на вершині чи ні? Мушу встигнути. Монстри з мерцями вже перестали діяти, так що йду чесно, без допінгів. Все вище і вище. Сіріє. Світанок.
До вершини чуть. Наверху помітив щось ворухнулось, потім голоси почув. Невже хтось ще окрім мене наважився на нічне сходження сьогодні? Ні. Виявляється львів’яни на вершині ночували в наметах. Так разом і cпостерігали як сонечко викочується з-за обрію. На якихось пів-години все довкола набуло рожево-малинових відтінків. Небо чисте, повітря прозоре, видно всю Чорногору. Спускаюсь на сідловину між Говерлою та Брескулом. Щось притомився я, поспати б трішки. Постелив собі в густих травах, засріблених інеєм. Так-так, приморозок на високогір’ї в цю пору не є дивиною. Заплющив очі і свідомість поринула в сон, наче хто повернув вимикачем.
Ой! Щось пече. Прокинувся. Сонечко піднялось вже високо і нагріло спальник. Лежу і дивлюсь у яскраво синє небо. Бачу з Говерли якась група вже до середини спустилась. Глянув на годинник, пора продовжувати рух. Зібрався і вийшов на стежку якраз порівнявшись з тими що з Говерли зійшли. Привітався, виявляється поляки. Ну я з маленьким рюкзачком чухнув вперед. На Брескулі роблю собі фото, поляки наздогнали, я на Пожижевську, вони за мною і намагаються наздогнати. Як то вони так пруть з великими рюкзачиськами? Я на Данціж а вони... Хага! Що здохли?! Пішли вони траверсом і Данціж і Туркул.
На Туркулі роблю собі трапезний привал. Багато з собою не брав, по-мінімуму, навіть без пальника. По-спартанськи, закинув «за драбину» що було і холодною водою запив. Спуск з Туркула з південно-східного боку досить крутий і поміж кам’яних глиб. Дуже гарний вид зверху на оз. Несамовите і гострі, з кам’яними ребрами, Великі та Малі Кізли. Зверху видно як біля Несамовитого сидять на рюкзаках багато туристів. Я ж, скільки разів ходив, жодного разу не спускався до озера, все таки там заборонено ставати табором.
Невдовзі я вже був на вершині г. Ребра, одній з шести двотисячників Карпат. Внизу під яскравим сонцем добре видно всю красу урочища Ґаджина. Змійки струмків, кришталеві очі гірських озерець, оксамитова зелень альпійки, а на одному з схилів г.Ребра пасеться невеликий табун коней...Краса. Треба буде в Ґаджину якось окремою вилазкою сходити.
Підійшов під г. Ґутин-Томнатик. Це п’ятий за висотою двотисячник. Він стоїть трохи осторонь основного маршруту і я на нього не сходжу, замість цього вирішую годинки дві відпочити. Сонце пече, затіненого місця на верхах важко знайти і саме тут його нема. Я напнув тент на крутому схилі, просто над оз.Бребенескул. Тут же, на схилі спуску до озера є бідненьке джерельце і я поповнив запас води. Вкрився і знову поринув у сон. Десь за годину мене розбудило голосне фиркання. Дивлюсь, а це коні так попасом підбираються до мого кубельця. Ще годинку лежу. Коні вже зовсім поряд, кидають підозріливі погляди на мене і презирливо фиркають. Пора збиратись, а то ще порвуть мені тент на клапті.
Невдовзі виходжу на г.Бребенескул. Хоч вона є другою за вистою вершиною Українських Карпат, вийти на неї дуже легко. Просто сама вершина не сильно виділяється з основи Чорногірського хребта. Сонце вже прейшло на захід а мені залишається ще дійти і вийти на г. Піп Іван. Онде він, з старою руїною обсерваторії, яка нагадує середньовічний замок. Довкола поволі знову все набуває рожево-малинових, але вже вечірніх, відтінків. Коли стемніє я буду на вершині Піп Івана. Зайду в обсерваторію, постелю на долівці, просплю аж 10 год і наступного дня , спустившись у Шибене поїду додому.
23.00 - старт з станції Лазещина.
01.00 - Козьмещик
05.07 - Екопункт під Говерлою
05.50 - Вершина Говерли
07.00 - 08.30 - відпочинок, сон
10.10 - Брескул
10.30 - Пожижевська
11.00 - Данціж
11.47 - Туркул, обідня перерва
12.48 - Несамовите
13.48 - Ребра
15.15 - Над оз. Бребенескул. Відпочинок, сон
18.46 - г. Бребенескул
21.00 - г. Піп Іван
Споряга:
тент-силіконка, спальник t_comf +7°С, бівакзак з тайвека, короткий каремат-надувайка Alexika Expert Light, герма для спальника та одягу, трекпалиці, рюкзак Deuter 30L.
Одяг, взуття:
термофутболка і термошорти Commandor, термокостюм для сну Fiord Nansen, тонкі бриджі, фліска, куртка віндстопер, пончо, кепка, баф, носки Ікс Сокс 2 пари, кросівки Lafuma.
Харчі:
Пачка печива "Марія", дві міні-баночки паштету, три "Снікерса", цукати, чищене насіння соняшника два пакетика, вода.
Інше:
Мобілка, фотоапарат, герма з грошима і паспортом, ніж Viktorinoks, мініаптечка (кілька пігулок і лейкопластир), 100г коньяку.
Вход
Регистрация
