Звіт. Велопохід по Тянь-Шаню. Сер.-вер. 2015

Перш за все, познайомимось - мене звати Іван. Мені 22 роки. Досвіду велопоходів я не мав (одне ПВД по Карпатах і району мого міста не рахую), проте є великий досвід різних гірських, піших, водних походів.
Мій колега - Паля, йому 26. Познайомились з ним в Карапатах. Досвід велопоходів приблизно як і в мене - їздив минулого року в Австрію в один бік, і так само ходив в гірські і піші походи.

Спойлю відео



Ідея походу виникла випадково - з"явились дешеві квитки від МАУ за 3000 грн туди-назад Запоріжжя - Алмати. Спочатку купили квитки, а потім вирішили куди і чого поїдем
Дати походу - 20.08.15 - 10.09.15

За основу взяли відомий звіт Дєєва і звіт Галі з Криму (далі - звіти). Нічого оригінального не видумували, так як в велопоході, та і в Киргизстані ми перший раз, вирішили їхати по стопах бувалих.

Маршрут: Бішкек – с.Рот-Фронт- Перевал Кегети - ущ. Восточный Каракол - Пер. Каракол (3486м) - ущ. Запад. Каракол –с. 8 марта(на картах генштабу, зараз зветься по іншому) – с. Чаек – пер. Чильбель (3267 м)– озеро Сонкель 3014 - пер. Калмак-Ашуу (3446 м) с. Сари-Булак – пер. Джалпакбель (3300м) - р.Джил-Суу - пер. Тоссор - Іссик-куль - ущ.Жети-Огуз - Каракол- Ущ. Каракол - Альптабір Каракол 2550 м - озеро Ала-кьоль (3500 м) - Спуск в Каракол - с.Тюп - Киркордон з Казахстаном - с. Каркара - Кеген - і по трасі в Алмати

Профіль висот


Наш трек
[gpsies]ohvurvajpttvezld[/gpsies]

Зміст звіту
[url=???]1.Підготовка (вибір спорядження, інші питання)[/url]
[url=???]2.Добирання (аеропорт Запоріжжя - Алмати - Бішкек)[/url]
[url=???]3.День 1-2 (Бішкек - ущ.Кегети)[/url]
[url=???]4.День 3-4 (пер.Кегети - пер. Каракол)[/url]
[url=???]5.День 5-6 (с.Чаек - о.Сонг-Кьоль)[/url]
[url=???]6.День 7-8 (пер.Калмак-Ашуу - пер.Джалакбель)[/url]
[url=???]7.День 9-10 (р.Джил-Суу - пер.Тоссор)[/url]
[url=???]8.День 11-12 (ущ.Джети-Огуз)[/url]
[url=???]9.День 13-14 (Альптабір Каракол - о.Ала-кьоль)[/url]
[url=???]10.День 15-20 (Каракол - Алмати)[/url]
[url=???]11.Висновки, враження, рекомендації
12.Корисна інформація і факти[/url]

Звіт вже написаний давно, на велокиїв. Як буде час, допишу все сюди.
А як додати трек з gpsies сюди?Чи ніяк?

Підготовка до походу

Велосипед - в мене звчиайний Bergamont Helix 7.3, не найкращий вибір для велопоходу, на мою думку, але іншого не було. В багатьох звітах люди писали про те, як їм було важко толкати вел вгору з повним баулом речей, а хтось був дуже ражий, шо мав маленький рюкзак на плечах, куди перекидав багаж при потребі. Тому було вирішено взяти невеликі рюкзаки на багаж і на плечі. В мене був Terra Inkognita velocrosser 40 і на плечай Deuter на 28л. Така комбынація себе цілком виправдала. Дійсно на підйомах було не важко. Я це зрозумів вже в алмати, коли ми купили здорову диню і запхали її в мій велобаул, а потім перелазили через канал, перекидаючи велоспед. Було дуже важко, зад постійно волило, задираючи перед. Ну це суто моя думка з цього приводу.

В Палі було складніше. В нього Thompson XC980, без отворів під багажник. Він взяв багажник, який чіпляється за підсиділ, приварив до нього по боках рамки, щоб велорюкзак на терся в колесо. Така конструкція з першого ж дня виявилась провальньою - першого ж дня стерлись різьби в кріпленнях, але болти торчали далеко і можна було закріпити гайками, що ми і зробили. Потім бокові опори почали під вагою велорюкзака згинатись і терти в колесо. Бокові кишені Паля просто не загружав, а все грузив в свій наплічник The North Face Casimir 36.

Загальне спорядження:
-GPS Garmin 62s
-пальник MSR Whisperlight
-намет Hannah Rider 2
-2 казанка, вони ж і миски
-карти генштабу, надруковані на принтері А3, “ламіновані” вручну скотчем
-24 батарейки Duracell Turbo AA

Особисте спорядження:
-килимок ThermaRest
-спальник Pinguin Micra (було дуже жарко в ньому спати, купив перед походом)
-термобілизна (верх з довгим рукавом і низ, свю дорогу в ній їхав)
-велотруси з памперсом - толку ніякого, про це напишу пізніше
-велофутболка - одягав пару разів
-штормові штани - добре захизали від холодних вітрів
-фліска 200 чи 300
-штормова куртка від вітру та дощу
-велокуртка легенька
-2 бафа - краще б взяв шапку
-2 пари шкарпеток
-2 трусів
-2 футболки - одну одягнув в кінці походу
-2 шортів - одні шорти “парадні”,в яких приїхав, одні для походу, одягнув один раз
-кросівки
-сандалі

Перед походом купили страховки, залив треки зі звітів в навігатор, залив кілька карт в навігатор, в тому числі знімки зі супутника, але скористався тими знімками всього один раз, можна не робити.

Документи В Киргизстані українцям не треба ніде реєструватись, не треба віз і т.д. Максимальний термін перебування - здається 90 днів. В Казахстані до 5 днів без реєстрації, а далі треба реєструватись. Процедура мені невідома

Добирання

Це ціла епопея
Ми мали летіти з Запоріжжя в Київ, а вже звідти в Алмати. До Києва доїхав маршртукою (я живу в Кіровоградській області), сів на потяг, вранці в Запоріжжі. Паля їхав зі Львова, був на місці в обід. За 130 грн поїхали на таксі в аеропорт. Тут почалось саме цікаве. Стоїмо перед аеропортом, розбираємо велосипеди, пакуємо їх в чохли. До вильоту години 3. Тут проходять працівниці аеропорту, з реєстрації:
-Мальчики, это у вас велосипеды? А вы по 70евро заплатили за них?
-Ні, ми їх безкоштовно веземо
-А..а вы в курсе, что там 23 кг можно провозить, и ручную 7?
-В курсі.
-Ну хорошо.

Якийсь такий наїзд за 70 євро нам зразу не сподобався.
Йдемо на реєстрацію. Приміщення цього “терміналу”, як в аеропорту якогось райцентру, де вже років 30 не літають літаки. Зашарпаний такий ангар. Біля стійки реєстрації старі ваги, з радянського союзу, аналогові. Такі, як колись в магазинах були, з великою стрілкою, тільки діаметр таблка десь 50-80 см. Ціна поділки - 5кг. Максимум - 200 кг. От ми поставили на цей надточний метрологічний пристрій наші байки - 25 кг. Я знав, що в норму не пройдемо, але з досвіду знаю, шо пару кілограм прощають зазвичай, а ручну поклажу ніхто ніколи не важить. після велів попросили зважити і ручну поклажу. І тут на пару кілограм не проходимо. Поки ми займались зважуванням, жіночки нам кажуть наступне:
-А вы звонили в компанию, предупреждали, что будете везти велосипеды?
-Ні. Для чого?
-А нужно звонить. Потому что могут не влезть в самолет. Сегодня самолет узкий, может быть велосипеды не возьмут.

Ну блін засада. Повний набір. Йдемо на вулицю перепаковуватись.Але як перепакуватись, якщо в нас по 6 кг загального перевантаження, ручну поклажу важать. Жесть. Одягаємо на себе весь одяг, що був, все це робимо швидко. Поки ми хоботились на вулиці, підійшов чувак, працівник аеропорту, грузить багаж в літак, спитав шо везем, ми попросили його, щоб з велами там обережніше, він запевнив, що все зробить в кращому вигляді. Хоч щось добре. Це якщо вели візьмуть, якщо вірити тим куркам. Йдемо важити знову. Знов не проходимо. Знов важать ручну поклажу. А лишити речі де-небудь, а потім взяти їх не можна, бо цей “зал” реєстрації метрів 3*4, один вхід, народу повно, нема де стати. Йдемо на вулицю. Викидаємо продукти. Взяли з собою на перший час їжі, щоб не тратити час в на пошуки. Йдемо третій раз, на цей раз пройшло. І вели і ручна клажа. Та і вели сказали, що візьмуть. Стоїмо мокрі, бо ж на вулиці літо, а ми у всьому одязі, який взяли в похід, як полярніки. Поки друкують квитки, кажу:
-Стільки їжі викинули..
-Что правда? Так зачем?? Позьмите в ручную кладь, ребята. Пойдите заберите!

Ми в шоці, переглянулись з Пальою, за їжею вже не пішли. Я собі думав, чи вони з нас гонять, чи просто якісь ідіотки, кожен грам важили, а тут на тобі.
Пройшли контроль, зайшли в зал, наче все добре. Паля йшов ззаду, підійшов до мене, каже, що той чувак, який має грузити вели, сказав дати йому по 100 грн за вели. Це прямо на очах у всіх прикордонників і робітників, там все в кучі. дали 100 грн з двох. Піди знай що в нього в голові, не дасиш грошей, кине тим ровером до землі, зламає, і приїхали. Настрій остаточно спаскудився.

Зал очікування


Туалет в аеропорту.


Welcome to Zaporizhzhya International Airport!


Прилетіли в Алмати рано-вранці. Поміняли в аеропорту долари на тенге (1 до 250). А ще вчора, по розмовах пасажирів, був курс 1 до 190. Повезло Сіли на 106 автобус (80 тенге), який їде на автовокзал Сайран. Звідти їздять маршрутки до Бішкека, по заповненню. В першу нас не взяли, бо не було куди запхати вели. Запропонували викупити додатково 4 задніх місця, щоб туди вели скласти. В наступному астобусі теж не було місця в багажу, тому прийшлось купити нам додатково 1 місце (1300тг) і везти вели один в ногах, інший на руках. Ну хоч так. Кордон пройшли швидко. Приїхали в Бішкек десь в обід. Почали збирати байки. Паля загубив шайбу з переднього ексцентрика і тепер тормозний диск тер об раму. Якось більш-менш зажали колесо, щоб можна було їхати і вирушили в дорогу.

День 1
Проїхали 38км. Ночівля за с.Уч-Емчек
[gpsies]dmqvbplewoyjmarz[/gpsies]
По прибуттю в Бішкек почали збирати коней.Як я вже писав, у Палі випала шайба біля ексцентрика, але по дорозі заїхали на СТО, попросили шайбу, все добре, можна їхати.На виїзді заїхали на заправку, купити бензин для пальника. В основному продається 80 і 93 бензин. Паля заплатив за 4 літри (80 - 34 сом/л), я заправляю пляшки, але набрав тільки 3.5л. Питаю Палі, чого 3.5л, я ж 4 просив. Паля йде до касира розбиратись. Виявляється, що в пластикові пляшки не можна набирати, того він собі взяв гроші за 0.5л. Кидок. Трохи далі по дорозі купили в магазині продуктів, бо ж викинули в Запоріжжі (привіт тьоткам з реєстрації) і свіжоспечених ліпьошок (20сом/шт).
Їхати було дуже важко - жара, машини, вага на велові і на плечах. Десь о 19 год. стали на стоянку біля юрт за с.Уч-Емчек.Хазяїн запропонував нам поставити намет в якомусь типу сараї, щоб не дув вітер.

Супер. Трохи пізніше прийшов його п”яний друг, який сказав, що хоче їхати в Донецьк, “стрєлять”. Але він був веселий і загрози не представляв, пішли бухати в юрту. Запрошували нас, але після його слів про Донецьк спілкуватись ми геть не хотіли. Купили в них молока (20сом/л). Зварили, випили, заїдаючи ліпьошками. Дуже смачно. Лягли спати.


День 2
Проїхали 68.5 км. Ночівля перед перевалом Кегети
[gpsies]jqtxvqumfnpkkrhs[/gpsies]

О 6-7 ранку нас розбудили п”яні в гузно киргизи. Той, що вчора був, і ще один, новий, ледь стоїть на ногах і промовляє злобно:
- Я хочу ехать в Донецк, воевать за вас, за русских! Вы не бандеровцы?
-Неее
-Вы за Рассию?
-Даааа

На цьому вони пішли далі бухати. Ну а ми зробили висновок, щоб краще на стоянках не казати звідки ми насправді і вирішили на близьких до людей стоянках, казати, що ми з Курська.
Не попрощавшись з цими борцями проти геноциду рускоязичних в Україні, ми поїхали.

Товариш Дєєв писав, що тут погана дорога і дуже цікава. Насправді дорога гарна, асфальт, але вона зовсім не цікава, я рекомендую цей кусок до початку ущелини Кегети проїхати маршруткою, якщо часу небагато.

По дорозі зустріли пару французів з трьома синами, всі на велах, вже їдуть на літак. Подорожували місяць. Сказали, що північна дорога біля Іссик-Куля старшне зло, що там брудно, воняє, літають машини і немає нічого цікавого.

Також нам по дорозі трапився австралієць на велові. Подорожує вже кілька місяців, зараз чекає візу в Таджикистан, а поки катається навколо Бішкека. Велосипед прокатний, CUBE (400сом/день). На велосипеді старе сідло, таке, знаєте, дідівське, як на старих "Українах" ставлять. Питаю, що за сідло таке смішне?
-Це моє сідло, з Австралії привіз. Це саме краще сідло. Це як дорогі італійські гірські боти. Спочатку ти їх одягаєш, вони тобі незручні, а через днів десять вони просто супер. Так і це сідло-перші 400 км жопа звикає, а далі просто ідеально зручно їхати. Я навіть без памперсу їду, просто в шортах.
Австралієць нас просвітив. Сідло BROOKS, виробництво - Англія. Наперед скажу, що у всіх велотуристів, яких ми зустрічали, у ВСІХ, такі сідла. І всі казали, що вони супер. Тепер це моя маленька мрія, до наступного велопоходу обзвастись таким сідлом.

Ми з австралійцем


Дорогою в Палі почав відвалюватись багажник, стерлась різьба на кріпленні, треба було найти пару гайок, щоб їх зажати. В останньому селі перед ущелиною знайшли в місцевих якраз дві гайки.

Нарешті почалась ущелина. Тут дууже гарно. Машин майже нема. За пару днів до нашого приїзду розчистили дорогу для машин через перевал.


До вечора дуже втомились. В кінці багато йшли. Опустились хмари, пішов дощ. Видимість метрів 10-20. Зупинились на якійсь закинутій турбазі геологів.

Тут пару будинків, один відкритий. Приїхали місцеві єгеря на охоту, запросили нас ночувати з ними в будинку, але ми відмовились і поставили намет в конюшні на вулиці.

Попили з ними чаю, поговорили, сказали що ми з Курська Примітка-ми з Пальою абсолютно україномовні, говорити російською мені легше, а от Паля з західної України ж. Питають його, чим займається, - я науковий сотруднік, - кто?? - научний сотруднік, - аа. Важко нам було вдавати росіян. Але після тої розмови з “борцями з фашизмом в Україні” ми вирішили краще перестрахуватись, хто його знає, які люди можуть попастись.

День 3
Проїхали 33км. Ночуємо біля річки Восточний Каракол.
[gpsies]twmesumozqyedsfh[/gpsies]
Встали о 7.45. Всю ніч йшов дощ. Але вранці погода була гарна. Швидко зібрались і вирушили. Підйом на перевал дуже важкий і довгий.




По дорозі час від часу проїжджають джипи, пару мотоциклів. Одна сім”я стала, поговорили, дали нам дві ліпльошки:
-Откуда?
-Украина.
-Молодцы. Ну как вам у нас? Местные индейцы не обижают?
-Нее

Фраза "местные индейцы" нам дуже сподобалась

Сама ущелина дуже і дуже гарна - величезні гори по боках, вкриті снігом. уххх. На перевал піднялись в 17:05. Видимість погана, на перевалі трохи снігу.


Зняли записку московських велотуристів.


Спуск був швидким, тормозні диски кипіли.
Плюс до цього всього з передньої тормозної ручки потекло масло, воно весь час в поході кудись дівалось. Що робити, я ж забув набір для прокачки вдома. Попробував залити масла для цепки просто зверху в ручку, при цьому прокачуючи її після кожної краплини. Це спрацювало.
Спускатись круто! Пейзажі нейомвірні! Дорога така собі, в камінцях, треба обережно, злетіти дуже легко.



Внизу біля річки стали на стоянку. В сусідній юрті купили хліба (50сом/шт). Ввечері було досить холодно. Лягли спати в 21:00.

День 4
Проїхали 71.7 км.
[gpsies]lbkqkpmubahyeygb[/gpsies]

Ранній підйом. Погода не радує. Починаємо хоботитись - я варю їсти, Паля збирає намет. Біля стоянки знаходжу ту гайку, яку Паля загубив від свого ровера:) Поки ми збирались, небо стало чистим, світить сонце. Краса! Виходимо на дорогу, красу цієї жлдини не передати словами! Дивіться самі:







Проїхали кількасот метрів, бачимо справа намет, біля нього велосипеди, з намету махає дівчина. Йдемо до неї, вона назустріч. Двоє поляків, дівчина і хлоп, подорожують місяць чи два, були в Таджикистані, зараз їдуть назад в Бішкек. Дівчина вчилась в Києві, говорить українською. Поспілкувались з ними трохи, вони розказали про свої пригоди, як в них випав сніг недавно, як вони автостопом на ралійних машинах їхали. Цікаво Вирушаєм в дорогу, сьогодні треба багато проїхати.

Попереду ще один перевал, Каракол. Піднялись на нього в обід, погода гарна, вітру немає.



Сіли на перевалі обідати. Зняли записку тих самих московських велотуристів і ще якихось геологів. З перевалу відкривається вид на вже іншу долину - долина р.Западний Каракол.

Ця долина ще гарніша за минулу! Ну нереально гарна.


Вид назад на перевал

Внизу тече річка з льодовиків, колір неймовірний - бірюзовий.



З перевалу спуск дууже швидкий.



Як же нам це подобається, летимо на всю. Долина дууже довга. По звітах тут не було юрт, але зараз їх дуже багато. На одному з пасовищ бачимо справжніх верблюдів!



Біля однієї з юрт стали купити хліба:
-Откуда?
-Украина
-Хохлы?
-Украинцы
Дали нам хліб просто так. Приємно.
Стали на ночівлю край дороги біля джерела. Там же і помились.

День 5
Праїхали 118 км. Ночівля за с.Кайырма

[gpsies]sqkjvhlegnhxxiwa[/gpsies]

Підйом в 7:20.
По дорозі Паля пробив колесо. Заклеїли, вирушили далі. Долина виявилась дуже довгою. Дорога поганенька, грунтовка, багато "шиферу", чи терки, як краще назвати. Їхати важко. І така дорога переважно всюди, де грутнтовка. Це просто ад.
По дорозі за долиною перше село, колись звалось 8 Марта, зараз по-іншому. Там трохи асфальту.





В центрі села пам"ятник якомусь богатирю. Про нього нам розказав мужик в юрті вчора.
Пішов спуск вниз. Їдемо ущелиною, дорога все та сама зубодробілка. Але дуже гарна природа.







В селі Кизил-Суу (здається) є інформаційний центр для туристів. Там, по звіту Галі, вони пообідали і зарядили телефони. Ми вирішили зробити те саме. Думали, що там кафе чи щось таке, але то просто вдома готують їжу. Коштував обід 300 сом з носа (десь 120 грн). Це невиправдано дорого, ми вирішили пообідати українською ковбасою, хлібом і шоколадкою за селом
Внизу виїхали на поворот до с.Чаек. Тут стелять новий асфальт. Нам повезло. Їхати дуже легко, одне задоволення. Але недовго. Місцями знов була грунтовка і старий асфальт. В якомусь селі купили в магазині рису і гречки. Маю сказати, що це був наш основний раціон перших днів 10. Потім ми купили ще макаронів і мівіни. Скудна розкладка, але були ситі
Біля магазину позбігались діти, один приїхав на такому от велосипеді, якась експортна модель ХВЗ?:) (зверніть увагу на напис на сідлі і вилці - UKRAINA) Таиких велосипедів в Киргизстані дуже багато.



До речі, весь похід в кожному селі нам махали руками діти і кричали "Хельо, Хальо, Хело". Варіацій багато:)
Проїхали с.Чаек, велике таке село, в центрі пам"ятник леніну, такий маленький, десь з людський ріст, дуже смішно виглядає.
На ночівлю стали за селом в полі. Хмариться. Мабуть буде дощ.

День 6
Проїхали 57 км. Ночуємо на озері Сонг-Куль

[gpsies]bguvfoxuafpmvwww[/gpsies]

Вночі був дощ. Ранок хмарний. Поки збирались, хмари прогнало і знову була гарна погода.



Цього дня їхали різними селами, нічого цікавого.



В останньому перед озером селі заїхали в кафе-магазин. Хотіли пообідати, але кафе працює тільки в базарні дні. Заїхали в інше кафе, там були тільки яйця Ціну на цю страву барменша не знала, сказала треба чекати хазяйку, яка якраз вийшла. Мабуть просто не знала скільки з нас здерти. Ми не стали чекати і поїхали.



Почалась дорога вгору, через ущелину на перевал Чиль-Бель. До початку ущелини дуже полого, дує сильний бічний вітер.



Багато йдемо пішки, бо їхати неможливо, зносить вітром вбік.
Нарешті добрались до початку ущелини, тут вже не дує вітер. Біля річки пообідали. Дорога на перевал дуже гарна, наче в фільмах - йдеш внизу, а зверху мають вилізти індіанці з луками



Час від часу трапляються пастухи, женуть скотину вниз. На перевал піднялись аж в 17:05. Висота 3267 м.



Дує сильний вітер. З перевалу відкривається вид на озеро Сонг-Куль. Воно просто вражає своїми розмірами. Навіть уявити не могли, яке воно велике. Спуск нас дуже порадував. Довжелезні хребти йдуть майже до озера. Дорога грунтова, добре вкатана і рівна. На велосипеді дуже класно їхати. Спускаємось дуже швидко. Біля однієї з юрт нам дали хліба. Біля інших, госьових, куцпили 1л айрану і 1л молока. За все 100 сом (десь 35грн). Дорого.
Вже почало темніти, поїхали шукати стоянку на березі озера. Стали недалеко від юрти рибаків. Прибігло троє хлопчиків, дали нам хліба. Ми їм шоколадку. Крутяться біля нас, поки ми розпаковуємось. Потім вони пригнали човен, запрошували нас покататись, але ми хотіли їсти



Більшість дітей в Киргизстані, влітку йдуть з батьками в гори випасати скотину. Ці діти рибаки, ловлять пелядь, найпопулярнішу рибу на озері.
Ввечері діти позвали нас в юрту пити чай і грітись. Біля озера (висота 3080 м) дуже холодно.
В юрті жарко, горить буржуйка. Прийшов батько одного з хлопчиків. Йому 64 роки. Це його останній син, дев"ятий. Йому 14 років. За традицією, наймолодший син завжди лишається з батьком, доглядати його.



П"ємо чай з піалок, дають попробувати тараньки з пеляді:) Говоримо за життя, один з хлопчиків правно підливає чай в піалки. Ми сказали, що з Курська. І правильно зробили. Дядько служив в Білорусії, казав, що там дуже добрі люди. А хохлів не любить. Був в нього там один товариш по службі, який не вгодив чимось, от він і зробив висновок.
Попивши чаю, пішли спати. Небо чисте і зоряне, на вулиці дуже холодно. Цієї ночі перший раз змерз.

День 7
Проїхали 58 км. Ночівля за перевалом Калмак-Ашуу(3446 м)

[gpsies]mjriajzskqkvmbeq[/gpsies]

Встали пізно, о 8:00. Не так холодно, як було ввечері.

1. Наш чай. Підібрав під регіон


Типова погода - вранці хмарно, але вітру немає. Вирушили в дорогу. Почався маленький дощик з градом, але швидко закінчився. Стало ясно, на небі ні хмаринки.

2. Пасовище попід озеро


3. Маленький пастух


4. На обід стали біля озера, покупались. Вода прозора, як скло! І дуже холодна, градусів 10-15. Каміння в воді дуже слиизьке.


5. Озеро Сонг-Куль.


6. Піднімаємось на перевал десь о 17-18.


7. Внизу пасутьса яки.


8. Перший раз бачу цих тварин. Виглядають страшно, але наспраді дуже милі.


На спуску з перевалу в мене почали страшно тріщати задні тормоза. Мабуть стерлись колодки. Запасних немає. І перед походом я нові не ставив. Буду знати. Спустились вниз, там біля річки стали на стоянку.


День 8
Проїхали 119км. Частину на грузовику

[gpsies]dibijgtzxprzlvmc[/gpsies]

Вночі йшов дощ. Зранку знов хмарно. Розподжуватись не збирається. ДУмаєм, чи не лишимось тут ще на день. Але вирушаємо. Дорога грунтова, зубодробілка. Ну просто ад. Буває наче но рмальна дорога, розігнався до 30-35 км/г, а потім різко цей "шифер", і немає куди дітись, вилітаєш, тебе трясе всього, як епілептика. Не дорога, а мУка.
Нарешті село Тюлек, традиційно починається асфальт. За селом знову "шифер". На перевалі зустріли двох поляків на джипі. Паля знає польську, поговорив з ними. Хлопці були раді почути рідну мову. Спитали чи нам нічого не треба. Роз"їхались.
Далі був класний спуск по грунтовці і виїзд на крутий асфальт. Повертаємо вліво на Кочкор. Спуск довгий, дорога ідеальна. Після тої дупотряски насолоджуємось асфальтом, швидкість за 50 км/г.
Заїжджаємо в с. Сари-Булак. Так як і писав товариш Дєєв, тут стоять вагончики на трасі, в них жарять пелядь, рибу з Сонг-Куля.

9.


10.


Їдемо обідати. Велика рибина - 100 сом/шт. Взяли дві, зайшли в вагончик обідати.

11.


На відміну від Дєєва, ми не стали пхати вели в вагончик, а лишили їх на вулиці

12. Риба дуже смачна. Ще дали ліпьошку до риби і замовили чаю.


13. Жарена риба з чаєм, що може бути смачнішим?:)


За сусіднім столом чоловік з жінкою, видно багаті люди. Завели розмову, розказали нам що треба попробувати з місцевої кухні, ми розповіли їм за наш похід. В вагончику зарядили телефони. В кафешці справа купили пиріжків з картоплею (15сом/шт) і манти (20 сом/шт). Ліниво і сито поїхали. Через кілометрів 5, злізли з велів, бо дупи затекли, йдемо собі по-маленьку, зустрічаємо двох американців на велосипедах. Їдуть з Монголії. Купа рюкзаків, класні туристичні байки. Сідла BROOKS. Щасливі люди Поговорили, вони спускались через пер.Тоссор. Кажуть, там гарно і нормальна дорога. Чуваки зацінили нашу генштабівську карту. В них була якась загальна така, масштабу глобуса. Поїхали далі. Через пару кілометрів толкаєм вели під гору, їде позаду грузовик, сигналить нам, показує типу "підвезти?". Звичайно!
Це неспортивно, але відмовитись ми не могли. Грузимось в вантажівку, стоїмо з велами на кузові. Чуваки їдуть на перевал Джалакбель. Нам якраз туди

14.


Погода погана, нас доганяє чорна хмара. Дорога нудна, "зубодробілка". Авто їде не більше 40-50 км/г. За кілька годин доїжджаємо до перевалу, вже сідає сонце і стало холодно. Утепляємось і пнемо вели вгору. Але щасливі
Піднялись на перевал, з нього почався афігєнний спуск вниз.

15.


16.


17.


Дорога гладенька, вкатана грунтовка, проходить через болото. Її насипали ще за СРСР. Ця долина нам дуже сподобалась - стоять юрти, обабіч дороги пасуться коні, долина широченна. В кінці долини стали на стоянку.

18.


19.


20.


Позбігались місцеві діти з юрт. Поставили намет, нас запросили в юрту на чай до молодої сім"ї ( молодим до 30 років). Там нас нагодували чаєм, каймаком з ліпьошкою, лимонним варенням. Купили кимиз (30сом/л). Кимиз на смак, як квас, з копченим присмаком, ну і молочний. Як його роблять, я так і не зрозумів. Беруть молоко кобили, якось воно грає, і виходить кимиз. На початку походу єгеря сказали, щоб ми кимиз вже не пили, бо трава вже не зелена(чи її просто нема), і він виходить поганий. Але тут був кимиз, бо в горах ще є трава, як я зрозумів. Класний напій, обов"язково скуштуйте.
А ще нам набридло і було неприємно прикриватись росією для безпеки і ми вирішили говорити вже звідки ми. Перше ж питання - какая область? Всі очікують почути Донецьку чи Луганську. Я вже в кінці зразу казав, не Донецьк і не Луганськ. Далі починались типові питання хто воює, чого. Ми починали прогружати їх як є насправді, люди погоджувались, або хоча б задумувались і мирно розходились.

День 9
Проїхали 41 км. Ночували в бувшому санаторії.

[gpsies]haujuurguoqsbibq[/gpsies]

Встали в 7:20. Хмарно.
Спускаємось до річки Болгарт.

1.

2.

3.

4.


По дорозі заїжджаємо в юрту купити хліба. Там хоботяться дві жіночки. Перший раз нам сказали адекватну ціну за хліб - 25сом/шт. Питають, чи будемо пити чай. А ми вже за цей час помітили, що киргизи два рази звати не будуть, і коли пропонують, треба казати - так!
Заходимо в юрту, дуже гарна і чиста.
Сідаємо по центру. Нам накривають шикарний стіл: чай, хліб, свіжий каймак, варення лимонне, варення ще якесь, нутелла, молоко, свіжі огірки без шкурки!

5.

6.

7.


І саме головне, вони це все накрили нам, і пішли собі на вулицю далі хоботитись. Я спитав, чи не будуть з нами пити чай, але вони були заняті і ми там сиділи в юрті самі, наче так і має бути:)
Ми як почали то все топтати, ото щастя. Все таке смачне, не передати словами. Жінки сказали,що два тижні назад їхало 4 українців, вони їх теж приймали
Поки ми пили чай, ми вже й добре пообідали. Гроші жінки не хотіли брати, тільки за хліб. Але ми лишили їм 200 сом за такий класний прийом, нам ну дуже сподобалось. Паля попросив сфотографуватись, показати своїй мамі, хто нас тут годував

8. Паля з хазяйкою. І пес позує)


Тим часом погода почала спуватись. Звернули на пер.Тоссор. По дорозі брід. Почали шукати обхід, але тут прискакав киргиз на коні, сказав що брід-єдина дорога. Так і перейшли

9.


10.


Потік сильний, зносить велосипед. Недалеко стоять якісь будиночки. Виявляється тут є термальне джерело. Колись тут був санаторій, а зараз пара бараків і підмурки.
Саме джерело знаходиться в будівлі з прогнившим дахом. Але зверху дах накритий шифером, та всерівно колись він має впасти і когось покалічити. Будівля збудована за союзу, всередині всі металеві деталі прогнили до такого стану, що просто розсипаються. Покупатись в джерелі коштує 200 сом/чол. Коли ми побачили воду, то не могли відмовити собі.

11.


Температура 40-50 градусів, спочатку було дуже важко зайти і сісти.

12.


По-троху звикли. Просиділи в джерелі хвилин 40, більше просто не витримуєш. Вилізли в передбаннік, сіли на лавку, ледь не падаєш від того, як розморило.Наче з лазні вийшов
Зловили в капкан борсука. Старий аксакал сидить на вулиці і розділяє його.

13.


На цьому фото показана не то ментальність, не то культура киргизів - ота чорна пляма на дошках, звисає вниз, то баран. Той баран дійсно баран, якось заліз туди, застряг і здох. Висить собі скелет в шкурі, вже дуже давно, ніхто не знімає. Як так можна?

14.


Після "ванни" нас запросили пити чай в одному з бараків. На столі стандрнтий набір. Випили по 6-7 піалок чаю. Зібрались їхати. Вийшли на вулицю - валить дощ. Нам запропонували переночувати в сусідньому бараку за 200 сом. Ми переглянулись, кажем, що ні, краще поїдемо, грошей мало. Але потім чоловік сказав, що пожартував, і ми можемо ночувати безкоштовно. Чи правда пожартував, чи вже незручно було брати з нас гроші за ці "апартаменти".
Зайшли в дерев"яний будиночок з велами, на підлозі розклали карімати і спальники.

15.



День 10
Проїхали 56.5 км.

[gpsies]aeqdxlkyowujdeve[/gpsies]

Спати в будинку було дуже холодно.
Вирушили в 10:00. Дорога нормальна, часом траплялись невеликі броди. Бачимо підйом на перевал Тонг, куди "звала труба" товариша Дєєва. Ми спочатку було думали тудою піти, але прочитали ще раз звіт, де він пише "я зациклился именно на нем. Может рассказы как группа Емельянова рубила там ступени в снежниках или как группа Крамора пробивала грудью тропу в глубоких снегах. Не знаю", і вирішили не йти Поїхали на Тоссор.

16.


17.


Піднялись на перевал Тоссор в 16:25. Видимість погана, йде дощ. Зняли записку московських велотуристів. Спускаємось вниз. На навігаторі бачу точку, де ночував Дєєв. Самогубець. Прямо під скелею. Взагалі на перевалі звичайною машиною не проїдеш, тільки джипом. Каміння гостре, багато "свіжовипавшого".
Спускатись холодно. Трохи проїхали, стали відігріти руки. Дуже холодно.
Взагалі на перевалі було якось мрачно, одне каміння, ніякої рослинності.
Пропорційно спуску краєвид ставав кращим, з ним і дорога. Вкатана грунтовка. Летимо 40-45 км/год. Знову стаємо гріти руки. Краєвид - супер. Трохи нижче показався Іссик-Куль. Видно протилежний берег.
Не доїжджаючи до траси з 10 км стали на стоянку. Тут в нас з"явилась серйозна проблема - перестав працювати пальник. Виявилось, забився шланг від балону до самого пальника. Пальник MSR Whisperlight, на бензині. Треба було вийняти трос і прочистити шланг. Але вся проблема якраз була в тросові - він намертво застряг в шланзі. Це ще один мій провтик - не перевірив перед походом пальник.
Як ми не пробували тягнути трос, він стояв, як вкопаний. Зіпсували кінець тросу. Прочитав в інструкції, що можна використати масло або ВД-40, щоб легше його достати. План на завтра - знайти ВД-40 і полагодити пальник.
Вечеряли в сухом"ятку мівіну, якесь печиво, шоколад.

День 11
Проїхали 77 км. Ночуємо за селом Кизил-Суу.

[gpsies]fwajdrgfrusoljjk[/gpsies]

Вранці нахоботили дров і приготували їжу на кострі.
Спустились на трасу. Там вже асфальт. Озеро Іссик-Куль, як море. План на сьогодні - полагодити пальник. Їдемо в сторону Каракола, по дорозі заїжджаємо на кожен шиномонтаж чи СТО. Але ніде нема ВД-40, або пропонують купити здорову банку. Шукаємо далі.
Ввечері заїжджаємо в кафешку. Про кафешки - їх тут дуже мало. А якщо вони і є, то там може бути тільки одна страва, або взагалі нічого. А це перше кафе, де був вибір і виглядало гарно. Замовляємо обоє лагман, я - плов, Паля - якусь грузинську страву.
Наїлись так, що ледь йти могли. Порції дуже великі. Хазяїн кафе сказав, що в Киргизстані в лагмані 70% м"яса і 30% - макарони, а в Казахстані - навпаки.
Хазяїн з жінкою сиділи біля нас, говорили то за Україну, то за їхнє минуле в Росії і т.д.

1.


В селі все ж таки купили ВД-40.
По дорозі зустріли пару шфейцарців, Арно і Анукі.

2.


Вони їдуть просто з Бішкека по асфальту через північний берег. В них теж сідла "брукс". Подарували їм половину нашої карти, яка нам вже не треба. Вони сказали, що попереду їде ще одна пара з Швеції здається, вони вже 15 місяців їздять. Про цю пару нам вже говорили на термальних джерелах киргизи.
Стали на стоянку, готувати їсти вже не треба було, але починити пальник - так.
Ну все, думаю, зараз попшикаю ведешкою і вигятнем той трос...Чорта з два. Кілька гоидн ми мучили той трос, але безрезультатно. Я починаю нервувати, бо ще тиждень походу, а в нас не працює пальник.
За пару днів до цього купили в селі стартовий пакет О! за 35 сом. Попвнили рахунок і замовили безлімітний інтернет (20сом/день). В кафешці зарядили телефони, сидимо в наметі, спілкуємось з рідними. Я з відчаю написав листа в техпідтримку MSR, думаю, може скажть якийсь "секрет". Так відповіді до цього часу і не дочекався.
Лягли спати.

День 12
Проїхали 43 км. Ночуємо в ущелині Джети-Огуз.

[gpsies]haouhqecsvsbwnpy[/gpsies]

Вранці поїли якесь печиво і хліб. Сьогодні їдемо в ущелину Джети-Огуз. По дорозі шукаю СТО, може там є тіски, думаю зажати трос в тіски і так витягнути.
Заїжджаємо в село Джети-Огуз, сьогодні 1 вересня. Повно дітей з батьками, всі нарядні, дівчатка всі в білих фартушках.
За селом стали край дороги відпочити. Пальник не давав нам спокою. Вирішили все ж таки його починити. Пішов до найближчої хати, велика така, гарна, там якраз ремонт, спитав чи немає лещат. Не було. Тоді мені прийшла ідея - зажати трос ексцентриком на велосипеді. Так і зробили. Впираюсь в велосипед двома ногами, тягну, кручу туди-сюди, ніяк. Я вже у відчаї. Кажу Палі, що бог нам не помагає, ти давно не просив (Паля часто в поході просив бога нам помогти). Паля сказав, що все буде. Піду в церкву, якщо ми витягнем його - сказав я. :molba:
Ми провели з тим тросом кілька годин. Я ще раз спробував потягнути з усієї сили і трос виліз! Ми не повірили своїм очам. Нарешті!
Зразу зварили обід - мівіну і чай. Щасливі поїхали далі.
По дорозі бачимо скелю Розбите серце.

3.

4.


Далі заїжджаємо в ущелину, зліва від магазинів.
Бачимо якийсь пост зі шлагбаумом. Тут беруть гроші за в"їзд. Пацан у вагончику сказав нам по 40 сом з вела. А на вагончику висить прайс для машин, автобусів, грузовиків. Я почав бикувати, типу якого хера, тут ніякого натяку на вел немає. Пацан почав шось викручуватись, "там просто не написано. люди же приезжают на машинах, давайте по 20 сом". Зразу скинув ціну. Я б і далі сперечався, але Паля сказав, що давай заплатимо, тут є розетка, зарядимо телефони.
Лишили телефони в нього на зарядку, я лишив свій баул і поїхали вгору.
Тут дуже гарно. Заїжджаємо до якоїсь печери. Народу немає зовсім. Над входом в печеру Халк і сніжний барс. Халк і сніжний барс, Карл!

5.


В печері абсолютно нічого цікавого, просто печера, метрів 10-15 вглибину.
Поїхали далі, подивились краєвиди і спустились до посту. Там розклали намет і лягли спати.

День 13

Проїхали 56 км. Ночівля під озером Ала-Кльоль.

Спішити вже немає куди, основна частина походу за плечима, зараз в нас почався повний "матрас".
Виїхали майже о 12:00. Дорога - пекло. Машини проносяться, як дурні, всі сигналять, при чому не за 100-200 метрів, а коли вже під"їхав за кілька метрів, від таких "привітань" здригаєшся і починаєш крити матом проїжджаючі авто. Дуже важко було.
Заїхали в Каракол, купили харчів, на базарі купили жарених пиріжків по 15 сом, 400г каймаку і вирушили на озеро. Каракол - це велике село, нічого цікавого тут немає.
Доїхали до в"їзду в парк. Вхід платний - киргизам 5 сом, членам СНД - 50 сом, іноземцям - 250. В нас лишалось зовсім мало грошей, близько 700 сом, коли дізнались про такі розцінки, вирішили не їхати головним входом, а шукати якісь стежки Але мужики нас зупинили, взяли з нас 200 сом за двох і ми поїхали.

1


2


3


4



Не все так просто. Ніяких чеків чи квитанцій вони не давали. Піднімаємось вгору, милуємось зеленню, деревами, звичними для Карпат пейзажами, тут зверху їде джип, стає посеред дороги. Вилазить з нього мужик, низького росту, товстий, в камуфляжі з нашивкою "лєсная охрана", підходить до нас так борзо і майже впритул питає: ВЕРАЮ ФРОМ?
-Украина
-Аааа...Так, вы за вход платили? Украина у нас в СНГ или нет?
-Не в СНГ, слава богу.
-Сколько платили? Давайте чеки.
-По 200, - сказав Паля, - а какие чеки? Нам ничего не давали...
А вже десь 5-6 вечора, ми майже пыднялись до альптабору
-А почему по 200? Нужно 250. Чекаов нет..Ну что, спускаемся вниз за чеками?
-Они нам скидку сделали, денег у нас просто мало уже.
Мужик дуже борзий, ну просто якийсь гопнік, чи такий бидло-даішник.
-Короче, сколько у вас палаток?
-Одна
-150 сом с палатки давайте, вот тут написано, - протягує нам якусь бумажку, де англійською щось написано, і виділено слова "tent - 150 som".

Взяв він з нас 100 сом. Кажу, а ніякий хер нас там вгорі не зловить і не здере знов гроші? Давайте нам чек. Він сказав, що ні, тільки він тут "полює". Потім він сказав, що підтримує Україну, зо путін-хйло, забрав Крим і воює на Донбасі, навіть сказав в кінці "Слава Україні".

До альптабору трохи не дійшли, стали на стоянку трохи нижче біля англійця Джонатана. Він взяв все спорядження на прокат в Караколі, в нього не було чаю і кружки, ми напоїли його чаєм і хлібом з каймаком.

День 14

Пройшли з велами до дерев"яного будинку 4.9 км. Звідти радіалка без велів на озеро

[gpsies]gtiuhbdfoutyzmlk[/gpsies]

[gpsies]dzqqrixmifhpfzey[/gpsies]

Зранку знов напоїли нашого друга Джоні чаєм, він пішов першим на озеро, ми трохи пізніше. Піднялись до альптабору (мабуть), жодного намету. Зліва місток, починається підйом на озеро. Спочатку купа каміння вкритих мохом, купа завалів, несемо велосипеди в руках. Дуже важко. Котити не виходить. Далі стало ще важче, дуже крутий нахил, передні гальма не працюють, велосипед нема як зафіксувати, він постійно котиться вниз. Піднялись вище, тут почався ландшафт Горган - велике каміння, по якому треба скакати з одного на інший.

5


6


7


Береш велосипед під пахву, правою рукою хапаєш за нижню трубу і несеш. В принципі зручно, але швидко втомлюємось. Взагалі, чого ми сюди поперлись, питається? Просто в нас було багато часу, і ми вирішили не лишати вели внизу на весь день без нагляду, хотіли спуститись через р.Арашан. А ще нам бидло-лісник сказав, що пару тижнів назад була група старих таких туристів, мужики за 40-50 років з Дніпропетровська, які піднімались з велосипедами на озеро. От ми й вирішили, на свою голову.
Дійшли до дерев"яного будинку, тут багато народу стало на стоянку, бо погода різко зіпсувалась, почав йти дощ. Третя година дня. Вирішили і собі поставити намет. Через якийсь час дощ закінчився і вийшло сонце.

8


9


10


Я запропонував зганяти радіалку на озеро. За годину піднялись, але погода знову зіпсувалась, на озері дуже холодно. Догнали нашого друга Джоні. Не знаєм як він бідолаха пережив цю ніч, бо снаряга,яку він взяв в прокат, м"яко кажучи не для гір взагалі. На минулій стоянці він добре змерз вночі, спав одітий, казав, що це сама холодна ніч за всю його 7-місячну подорож по Індії, Непалу і Киргизстану. Сказав, що навіть в базовому таборі Евереста було тепліше:)
Швидко сфотографувались і почали спуск.

11


12


З нами почався сильний дощ і гроза. Змокли. Поки дійшли до стоянки, дощ закінчився.

День 15

Проїхали 62 км. Ночівля за селом Тюп

[gpsies]weurvdqtyokxbylw[/gpsies]

Спустились до альптабору швидко, за 2 години. По дорозі нас траплялось багато іноземців. Доїхали в Каракол, там на останні гроші купили їжі і пляшку уайт-спіриту для пальника. Бо як виявилось пляшка, в якій був бензин, протерлась і весь бенз розсмоктався по рюкзаку. До цих пір смердять всі речі, які там були.
З самого початку ми думали їхати навколо озера, але багато велотуристів нас відмовили це робити. Потім ми думали покататись десь в межах Каракола останні 5 днів, відпочити, а потім поїхати маршруткою в Бішкек, а звідти в Алмати. Цей варіант відпав через наше небажання їздити в маршрутці, тратити на це купу грошей і матрасити навколо Каракола 5 днів. Тому було вирішено їхати в Алмати своїм ходом. Часу багато. На крайняк зловим таксі.
На базарі до нас підійшли якісь торгаші, почали розпитувати хто, звідки. Сказали їхати в Алмати через Тюп. Бо спочатку я вбив маршрут в навігаторі до кордону і він повів мене трохи іншою дорогою, напряму. Поїхали в Тюп.

1


Дорога гарна, широка, погода теж супер. За селом стали на стоянку біля річки.

День 16-17

Проїхали 136 км. Трек за два дні. Перша ночівля недалеко від Тюпу, десь кілометрів 30. Наступна вже в Казахстані десь біля дороги

[gpsies]utsjpncvcbcxnmgr[/gpsies]

Сьогодні проїхали зовсім мало. В обід почався сильний дощ і зустрічний вітер. Вирішили поставити намет на обід, щоб там вкритись від погоди. Поки обідали, вітер не стих, час від часу йшов дощ. Тут стали на ночівлю. Маю сказати, що дорога тут почалась досить цікава, точніше пейзажі. Гори зелені, вкриті деревами, трафік майже нульовий.

2. Китаєць Сан, їде в Європу


Наступного дня доїхали до кордону. Трафік на кордоні, як на пункті пропуску з Кодими в Придністро"я - нульовий. Тут нас перевірили і ми погнали далі. Через 10 кілометрів почався асфальт. Зразу відчувається різниця з Киргизстаном - будинки нормальні, як в нас, дороги нормальні, все якось цивілізованіше. Водії не сигналять, як дурні.
В селі Каракара купили харчів.
Дороги йдуть через широченні степи.

3


Далеко видніються гори. Дуже цікаво. Почався невеликий підйом.

4


Піднялись в невеличкі гори такі і тут спуск!

5


Кілометрів 15-20 суцільний асфальтований спуск!

6


7


Потім пейзаж кардинально змінився - суцільна рівнина, посередині блищить дорога, інколи появляються села, як оазиси. Навколо пусто.

8


На стоянку стали недалеко від дороги в канаві, щоб нас менше було видно з дороги і не дув можлививй вітер.

9


10


Поки що Казахстан нам дуже подобається, раді, як слони, що поїхали на велах в Алмати.

День 18

Проїхали 107 км.

[gpsies]dutjxrgilhtclhpn[/gpsies]

Дорога повністю по асфальту, нічого цікавого. Під кінець дня спустились на висоту 800м, почалась зелень. Стали біля дороги і пробили на колючках колеса - я в двох місцях, Паля в одному. Заклеїли, проїхали 200 м, і в мене якогось дива взірвалась камера. Дивлюсь, стирчить кусок камери з-під покришки. Поставив запасну камеру. На вулканізації заклеїли за 200 тенге. На базарчику купили хліба, самси, тан - місцевий напій, газований кефір типу, дуже смачний. По дорозі набрали води ( в Казахстані трохи напряжно з водою за межами населених пунктів) і поїхали. За Шелек будують нову дорогу, всі сунуться помалу в об"їзд,ми з ними. Тут бачимо, що дорога вже майже готова, вирішили не дихати пилюкою і виїхали на новенький бетон. Їдемо самі по цій дорозі, в нас відкрилось друге дихання, насолоджуємось рівненьким асфальтом. Вже темно, але вирішили не втрачати такої можливості і проїхати якнайбільше, бо можливо завтра буде якийсь ремонт і треба буде сунути на стару дорогу. Всі робочі нас пропускають, ніхто не забороняє. Роботи ведуться цілодобово. Стали недалеко від цієї дороги на ночівлю.

День 19

Проїхали 82 км. Ночівля перед Алмати.

[gpsies]rrjwymtnbyjabzcd[/gpsies]

Вранці виїжджаємо на новеньку дорогу, не знаємо скільки вона ще буде тягтися.

11


12


На карті видно, що вона йде паралельно старій за 200-300 метрів.
В обід побачили справа якусь трубу, яка тирчить з землі і з неї тече вода, здорова така труба. Накволо труби озеро. Мабуть джерело. Стали попити, заодно і помились.
По новій дорозі проїхали сьогодні кілометрів 30, далі бетону не було, звернули на стару трасу. Тут теж класний асфальт, але страшний трафік. По дорозі купили диню, тут же її з"їли. Ще одну нам дали в подарунок. І четвертинку кавуна.
Не доїжджаючи до Алмати 20-30 км стали на стоянку в полі.

13


Купили свіжого хліба, прямо з печі.

14


15


Зразу його з"їли, такий смачний. Купили ще один.
Завтра останній день, поїдемо в аеропорт, виліт аж післязавтра в 5 ранку, чим будемо займатись до цього часу - побачимо.

День 20

Проїхали 69 км. Аеропорт

[gpsies]ikzmjmqyxndvmmof[/gpsies]

Останній день. До Алмати лишилось 20 км. Заїжджаємо, їдемо в центр. Тут поміняли ще 20 доларів, купили поїсти. Вирішили трохи покататись по центру, поїхали на Медео. Якби я знав, що туди так далеко добиратись, я б сів на автобус або не їхав взагалі. Добирались ми туди дуже довго. Так втомились, що не доїхавши пару кілометрів, стали біля річки, з"їли диню, яку нам вчора подарували і поїхали вниз. Але той підйом був вартий спуску. Асфальт ідеальний, котитись дуже кльово. Поки ми піднімались, мимо нас пролетіло з десяток велосипедистів, дуже популярне місце серед велолюбителів.
Ще трохи поїздили по місту, поїли різних кебабів і самси, поїхали в аеропорт. На цьому наша подорож закінчилась

Висновки, враження, рекомендації

По маршруту: даний маршрут дуже легкий! Це мабуть самий попсовий маршрут з усіх можливих. Для мене, як для пішо-горно-водного туриста це незвично. Тут було все просто - є дорога, їдеш собі по карті чи навігатору. Ми їхали повністю по навігатору, дуже зручно.

По спорядженню: як я вже писав з самого початку, маленький рюкзак на плечах і маленький на багажнику - ідеальний варіант для таких подорожей. Зовсім не рекомендую брати великий велобаул на багажник. В поході часто штовхали вели вгору, з рюкзаком на плечах легше. Сідло в велопоход треба брати "брукс". Я на ньому не сидів, але 100% велотуристів, яких ми зустріли, мали такі сідла. Австралієць взагалі своє сідло привіз з Австралії і вчепив не прокатний вел. Тому, щоб уберегти свою попу, треба купити таке сідло. Велотруси з памперсом не допомагають. Принаймні мені. По велосипеду - в принципі наші "найнери" (хоча мій майже найнер) добре себе показали, з поломок - тільки Палін багажник, моя ручка тормозів, з якої лилось масло всю дорогу. Але я думаю що для таких подорожей все ж таки треба купувати спеціальний туристичний байк, зі стальної рами, розрахований на великі навантаження. Бо наші коні з алюмінію, легенькі, швидкі, класні, але вони ж зовсім не для подорожей.

Наші помилки в поході: ремкомплект - ми взяли дуже мало латок, і в останні дні вони закінчились. Точніше латок було багато, я не взяв клей до них. Також я не перевірив свої тормозні колодки перед походом, і мені це вилізло боком - вони стерлись і я їхав тільки на передніх тормозах. В яких був свій косяк - текло масло з ручки. Ще я думаю, що краще мати прості тормоза на тросах, їх легше полагодити.
Також ми не взяли різні там ланки до цепка, не взяли запасні шпиці, Паля не найшов крюк до свого вела. А з іншої сторони, якщо взяти все це спорядження на нас двох, то це суттєво б додало ваги. Я новачок в велопоходах, не можу точно сказати з цього питання, треба досвід.
Ще я не перевірив пальник перед походом і він дуже сильно забився на пару днів. Якби це сталось на початку походу, було б дууже погано.
Всю їжу можна купити по прильоту, але це займе трохи часу. А ще більшість хоче на вас заробити, майте на увазі.
Якщо є гроші, то краще летіти прямо в Бішкек, а не так як ми, через Алмати. Трансфер дуже виснажує і втрачаєш багато часу.
Якщо у вас квитки до Запоріжжя чи ше кудись, а пересадка в Києві наприклад, і ви далі не хочете летіти, то за це треба заплатити штраф. Але як саме компанія має вас найти і змусити заплатити, не знаю. Можливо при наступному бронюванні? Ми про це дізнались вже коли були вдома.
І на останок - країна створена для велоподорожей! Дуже гарні краєвиди, дуже цікаво, дуже безлюдно. А ще треба ні віз, ні реєстрації, нічого. Дуже дешево і круто, рекомендую!


Корисна інформація і факти

Загальний кілометраж - 1300 км.
Кількість днів - 20


Вартість подорожі
Літак Запоріжжя - Київ - Алмати - Київ - Запоріжжя (вийшли в Києві) - 2979 грн
Страхування - 650 грн
Їжа куплена і половина викинута в аеропорту (привіт тьоткам з реєстрації) в Україні - 600 грн
Транспорт, їжа, платний вхід в парки, мілкі витрати - 75$ = 1700 грн

Загалом = 6000 грн
Зовсім недорого, як для трьох тижнів.

Більше фотографій - тут

Відео!

Якщо буде недоступне, можна подивитись ще тут

класний звіт, потрібно збиратись))