Привіт всім любителям активного відпочинку взимку! Ось історія однієї моєї подорожі:
Минулого року, катаючись влітку на велику, задумав я проїхатися веломаршрутами взимку на лижах.
Нарешті випало багато снігу, надворі мороз, сонячна погода. Нарешті вихідні!
Встав, приготував в подорож провізію, інвентар, запасні речі, зібрав рюкзак і вперед до нових вражень!
Доїхав до Левади, звідти пішки до дамби на Нижніх Млинах, за дамбою, на лівому березі перевзувся у лижні чоботи та став на лижі.
Задача на подорож стояла наступна: доїхати до Лукіщиного, там по ситуації глянути, мож доїхати до Головача-звідти назад електричкою до Полтави.
Помітив відразу лижню, тут вже хтось катався - ура! я не один такий!
Але лижня пішла трохи не в тому напрямку, який обрав я, тому довелося пробивати власну, - задача була не така й легка - снігу намело багато, 20-30 см, тому ще була задача не з легких.
Коли я остаточно визначився з курсом, доїхав ближче до Ворскли - наткнувся знов на лижню.
Але далі лижню добряче "зпаскудили" пішоходи <_<
Лижня завертає до лісу...й сліди людей зникають....видно пішки ходити там страшно
. Зате лижня дозволяла просто таки летіти, правда не всюди - повалені дерева, пеньки, нависаюче гілля таки добряче гальмували - а обнімати дерева та падати у мої плани не входило. B)
Взагалі, хотів би відмітити, що подорож на лижах через засніжений ліс це щось! Прекрасно та моторошно водночас - їдеш якісь дивні звуки навколо, дерева риплять, вітер грає гіллям, купа слідів чи то собак, чи то вовків. У голові думка про снігову людину
Я ніколи не катався взимку лісами - все якось степами, там просто вітер грається з тобою та де-не-де деревце.
Їхав я й помічав знайомі пейзажі - я тут катався й не раз! На компас не дивися, знайомі нахилені дерева, просіки, замерзлі струмки...
Так доїхав я до поляни між дома лісами
Лижня пішла вліво на пд-зх - але мені, як в одному серіалі: "due south" - строго на південь. Тому довелося знов пробивати лижню самому.
Сніговий покрив був доволі мінливий та підступний - рельєф місцевості явно був не плато, тому я дуже хвилювався, бо був ризик зламати лижу, й тоді game over!. Але все проїхав чудово, й наткнувся знову на лижню...ох й радий був)). Почалися невеличкі пагорби....веселі спуски та підйоми з "потугами". Але лижня була пречудова, відчуав себе потягом на колії. ^_^
Доїхав я до Ворскли, впізнав місцину, де зазвичай на вело ми зупиняємося перепочити -у тому місці якраз річка різко повертає на пд-пд-сх.
Потрібно було підкріпитися, не даремно ж я віз ті кг-ми за плечима у таку далечінь.
Хоч мій термос важко назвати термосом, скоріше "китайський бідон для рідин" - але моя спина, та мудра порада обгорнути його у газету видно не давала охолонути наміксованому напою на основі чаю з медом, різних трав та вітаміну С. Бутери теж були ніби з печі...теплі). Відобідавши я трохи походив туди-сюди - відчуття було якесь дивне - хм...дивно ж це так ходити після лиж. Але надовго зупинятися було не можна - все ж мороз -17 С
та вітер, а я розпарений. Тому після трапези я хутко зібрався та знов зайшов на лижню та побіг далі. І знову ж - попереду знайомі місця! Заїжджаю до прекрасного лісу, правда лижня починає дуже вже петляти, бо перешкод вистачає.
Далі почав звірятися з компасом-лижня кудись на йде не туди, хм...думаю ну добре подивись куди ви їхали. Мої колеги-лижники вирішили з'їхати на дорогу, що йшла крізь болото...колія там була мабуть від трактора - їхалося важко та буде не комфорно. Так доїхав до пд-зх краю Головача, при цьому зробивши невеликий гак. На ставку побачив чоловіка який ловив у ополонці рибу, доречі це була перша людина від Нижніх Млинів, від цього стало приємніше на серці. Хотів підїхати ближче та запитати де це я. Але рибалка швидко кудись пішов...хм
. Їду далі - табличка: " Вилов риби заборонений"...а ну тепер все ясно!
Під'їжджаю до Головача, лижня кудись зникла, довелося пробивати знову власну аж до містечка. Там я перетнув дорогу, викликав великий інтерес у місцевих дітлахів та дорослих. Лижні не було й близько, я взяв курс на пд-пд-зх, до залізниці, тому перетинав Головач. По дорозі на зустріч рухалася поховальна процесія...хм, довелося звернути раніше в сосновий ліс.
Але я потім переконався, що не даремно - зустрілася знову лижня, не знаю тих лижників чи ні - але в сосновому лісі вона не була зайвою точно! Ех повітря ж там! Ніякий пральний порошок не передасть тієї морозної свіжості!
У лісі почалися різні спуски...прямо міні Сорочин Яр
. Вирішив я поїхати трохи далі - до ст. Головчанська, чому б й ні! Сил ще було вдосталь. Виїхав я до залізничної колії та взяв курс вздовж останньої на ст. Головчанську. Зліва проносилися товарні ешелони, які чи то мені - чи ні подавали сигнал, чомусь згадалися слова Гайдара:
"...Плывут пароходы -- привет Мальчишу!
Пролетают летчики -- привет Мальчишу!
Пробегут паровозы -- привет Мальчишу!
А пройдут пионеры -- салют Мальчишу!."
Їхав у низині біля колії - снігу там було майже по коліно, лижню пробивати було не дуже весело, з'їхав по вище, заліз на пагорб та побачив ту ст.
Нарешті я присів та трохи відпочив, я дійшов я зміг! Допив ледь-теплий чай, та догриз трохи приморожені бутери.
Вирішив подзвонити другу, спитаи коли електричка назад...аж о 17-50...а зараз 13-20. Хм....подзвонив колезі, який живе у Пристанційному, відповідь та сама - решту потягів у цьому часовому проміжку повідміняли.
Чомусь після цього я відчув страшну втому. Настрій відразу нижче "плінтуса". Чекати маже до 6-ти вечора рівносильно самогубству. Тому - або повертатися назад своїми силами, автобусом або попутками. Якраз за ст. проїжджало кілька джипів, мабуть з дач. Округлі форми фізіономій водіїв та марки авто видавали у них приналежність до класу "крутеликів"...бєєє...вже краще взяти волю в кулак та доперти таки самому. Але треба було трохи перепочити, вирішив доїхати вздовж колії до станції Головач, там є вокзал - де тепло й можна перевести подих та трохи перевдягатися. Вирішено! Я знову зайшов у свою колію й побіг тепер назад. Лижня закінчилась, довелося пробивати далі...раптом почався сильний зустрічний вітер, ешелони теж створювали потоки яким просто таки кортіло мене зупинити. Я вже не біг - а ледь повз, загрузаючи у глибокому снігу. Відчуав що кг-ми за плечима таки дають про себе знати. Але ж - omnia mea mecum porto - все своє ношу з собою. Довелося терпіти, нічого скоро теплий вокзал!
І ось показалася будівля вокзалу...мабуть щось подібне відчувають коли побачать у пустелі оазис! Дійшов до вокзалу, на дверях табличка:
Двері всі зачинені, у приміщенні нікого. У розкладі видно, що багато потягів відмінили. От вам європейський сервіс
Вибору не було-назад, своїм ходом. Й бажано до сутінків. Тут я згадав про банани, вони якраз підмерзли - між іншим, замерзлі банани доволі смачні.
Після вже було не дов фото - я сховав фотокамеру у рюкзак. Відчував, що мороз стає міцнішим- сонце сховалося у хмарах та після 14-30 температура явно почала опускатися-добре, що взяв з собою експедиційну вушанку Columbia - от де вона знадобилася!
Головне не втрачати віру в себе, тому я підбадьорив себе, ще раз глянув карту, взяв найближчий курс до лижні крізь ліс та пн-зх край Лікіщиного. Бо саме лижня дозволить мені швидко повернутися назад. Благо, крізь ліс від вокзалу до Лукіщиного була протоптана добряча стежина, я швиденько доїхав, але щось ті банани просто таки провалилися-почав відчувати голод. У подорожі я прозапас беру ще й шоколад, взагалі не дуже його люблю - але тут він був якраз. Злегка замерзла плитка таки дала мені сил - я доїхав до лижні й середнім темпом дістався Нижніх Млинів. Там перевзувся, й пішки назад до Левади-звідти автобусом додому. Я це зміг!
Подолав згідно
треку - 30 км.
Вдома я помітив, що мій пуховик був повністю мокрий - ззаду, спереду, рукава...зараз відчуваю приємну втому. Завтра, мабуть, ледь зможу ходити
Вход
Регистрация
Це У вас гарна була денно-ранкова зарядка!