По Норвегії велосипедом.

Мрія про подорож до Норвегії народилася ще у 2011 році після прочитання статті про цю країну.
Але на той час це була нездійсненна мрія бо отримати просто відпустку в певний час, влітку було просто нереально.
Але життя помінялося. з тієї роботи скоротили, а на новій відпустці строго по графіку. І можливості для здійснення з'явилися.
Маршрут подорожі в мене вже був давно. Фізична підготовка теж трохи є.
Тож поїхали.
В цій подорожі було дуже багато такого що трапилося вперше в житті.
Перший в житті політ на літаку. Та ще й пересадками за кордоном. Наче й дріб'язок, але мандраж був присутній.
.Фото:
1 фото- цей літак довіз мене від Києва до Талліна.

Норвегія велоподорож день другий.

Приліт в аеропорт Осло був трохи сумбурним. Треба було розібратися куди бігти й де що.
Перше знайти де ті речі.
Аеропорт величезний. Набагато більший ніж наш "Бориспіль". Перше що знайшов це негабаритні речі. Там вже чекав мій нещасний велік.
Як його бідного тягали не знаю-, але весь чохол стягнули.
Як з,ясувалося забув затягнути маленьку, але важливу детальку "підсідельний хомут" в результаті його загубили..
Ну що ж пішов шукати все інше через якийсь час найшов. Вони вже чекали на підлозі під одну з десятка "крутилок".
Беру возика , шукаю вихід "куди ж далі". А варіант був один залізниця.
А залізниця в аеропорту Осло підходить прямо під будівлю .
Спускаюся на ліфті бачу розклад руху.
Поїзд до Тронхейму через сім хвилин......
Я речі "в зуби" й на перон. Тільки вибіг ось й він.
Квитки на будь-який потяг в Норвегії можна придбати будь-яким способом. Навіть телефоном з кодом на екран. Чи в самому потязі у провідника.
В моєму випадку це був буфет в потягу . Провідник показав мені "тут купи" а сам побіг продавати квитки іншим.
Касир просто спитав куди мені та на своїй касі вибив квиток від Аеропорту до Тронхейму +сиклос (велосипед).
На додачу можна було брати пакет (деякі брали кілька) в якому виявилися беруши, маска для очей від світла.
Надувна подушка та одіяльце.
Все це залишається у пасажира й не здається.
Тож поїхали.
Види з вікна були чарівні коли почало сходити сонце.
Напроти мене дівчина поставила телефон на підвіконня й він знімав в режимі відео.
Поїзд йшов так м'яко що мобільнік так й стояв на ребрі й не впав.
Так чи інакше ранком десь о шостій сорок за місцевим часом приїхали.
Треба було знайти дві речі балон газу для туризму. Та хомутик на велік.
Без хомутика можна їхати тільки сидіння не закріплене.
Збираю велік та поїхав по місту.
Магазини відкриваються по нашім міркам без поспіху.
Перше що напитав у людей веломайстерню.
У неї режим роботи відкривається об 11 годині.
Обід з 14 до 15 годин.
Й закінчує роботу о 17 годині.
Крутий робочий день подумалось. За таку тяжку працю треба молоко давати.
Поїхав далі. Приблизно пам'ятав де є спортивні магазини.
Дивлюсь вивіска на великому торговому центрі "Sport 1".
Це велика мережа спортивних магазинів де є багато спорядження для туризму. Я це вже знав бо вдома інтернетом мені траплялося що вона торгує між іншим й такими речами як туристичні газові балони.
Заходжу балон стоїть майже відразу.
Беру йду до каси.
А там каса є продавця нема. Взагалі нема ніде жодної душі.
Це звичайне для Норвегії. В магазині розміром з наш АТБ може працювати один, може дві людини.
Вони можуть бути в залі чи десь в підсобці.
Покупець вільно ходить та обирає товар.
Готовий купити йди до каси клич продавця. Прийде прийме гроші (чи картку).
На картку продають все й всюди .
Одне діло зроблено.
Приїхав до майстерні (час же йде). Веломайстер вже на місці.
Ставити того хомутика пару хвилин плачу сто крон й можна їхати.
У нас цей хомутик коштує від 60 гривень... а тут 330...
Ну що робить..
Поїздив пофотографував.
На останок купив трохи продовольства.
Є всякі місцеві "мівіни" втроє дорожче, але супи концентровані та інше є.
Все як виявилося більш натуральне чим в Україні. з рівня "сублімованих" (висушених) продуктів.
В нас теж воно є-, але для нас це дорогувато. А там просто нема іншого.
Але це смачніше та й корисніше. Тільки вариться як стандарт 10 хвилин.
Я брав супи гороховий, "базік" (рекомендую). Рибний (це не уха). Ще якісь вже не пам'ятаю.
Картопляне пюре- набагато смачніше чим "мівіна" чи Ролтон" у нас.
Жаль тільки що швидко навчився множити ціну в кронах на три .Поїздив , пофотографував ще.
Тронхейм називають "серце Норвегії".
Він дійсно таке-собі "ретро".
Місто третє за розмірами.
Але по нашім міркам це десь як пригород Києва.
З центру вже видно край міста благо воно в низині.
Поїздив. Побачив Нидароський Собор 1070 року та й в путь.
Тільки від,їхав десь на 10 кілометрів обганяє мене автівка .
Виходить хлопчик десь 12 років з ріжком морозива.
Йде явно назустріч мені.
Зупиняюся.
Виявляється хлопчина побачивши мандрівника іноземця (в мене був прапорець позаду на баулі) вирішив пригостити мене морозивом.
Поговорили в нього вчора був День Народження.
Я подарував йому наш прапор.
Хто знає-, а раптом він виросте та стане послом в Україні
На жаль від раптовості я не зняв цю зустріч на фото

Інше що мене вразило в цей день "ямковий" ремонт дороги. Дорога реально між хуторами. Асфальт закінчувався через пів кілометра переходячи в "грунтовку".
Але норвежці для ремонту знімали все до ґрунту разом з щебенем.
А перед тим як покласти нове вистилали таким матеріалом як лінолеум тільки товщиною в палець.
А вже зверху сипали щебінь й так далі.
Згадав старий мультик- "передайте царю что Англичане ружья Кирпичом не чистят"...

Тим часом йшло на вечір.
Знайшов зручне місце для ночівлі. Поставив намет на березі річки та поїв.
Тут на квадроциклі приїхав мужик це каже моя земля.
Домовились на тому що тумороу (ранком) я виїду.
На ранок роздивився що в нього бізнес на тому що він здає хатинки для рибалок.
На його бізнес я не посягав
Вночі почався дощ.

Норвегія велоподорож день третій.
.
Вночі подощило а на ранок дощ скінчився- пощастило.
Їхав я по "грунтовці". Ну як грунтовка.. В Норвегії як таких грунтових доріг нема зовсім. Всі вони навіть лісові висипані "висівкою". Таким мілким камінням .
Отак й їхав десь пів дня. Мимо домівок фермерів. Парканів у них нема в принципі. Інколи не зрозуміло по шляху ти їдеш чи вже по чиємусь двору.
Просто в дворах, на полях стояла селян
ська техніка.
В багатьох місцевих фермерів техніки як в колишньому поганому колгоспу. А в двох-трьох так точно техніки не менше.
У всіх просто обабіч дороги стоять кубові ємкості з дизельним пальним. Інколи каністри з мастилом..
Нікому в голову не приходить поживитися за рахунок іншого.
Місцевість безлюдна. Інколи здається що там взагалі нема людей а все роблять якісь казкові істоти вночі.
Опаньки! Під,їхав до знаку на якому написано "Trollheim" - в перекладі Земля Тролів....
А тролі це щось як наші лісовики тільки ще вредніші. Ну й про інтернет тролів всі знають- вони теж мабуть звідси
Виїхав на асфальт- а в Норвегії місцями через пів кілометра столики для відпочинку. Чомусь про те що в них бувають дощі та зима норвежці не знають-. Тому ніколи нема даху..
Розклався на обід, обідаю.
Підїзжає кемпер з німецькими номерами. Виходять чоловік та жінка й до мене по німецьки...
Я кажу ноу- фром Україна..
Вони так нічого швидко "врубилися". Жіночка назвалась Надя- він Френк. Вона трохи говорила по російськи+ англійська. Він тільки "ніхт шізен" й "Гітлер капут"
Виявилося що за свого вони мене прийняли через пакет з супермаркету LIDL ..Хоча я й придбав його в Польщі.
Добре що не тому що я вітаюсь по Норвежськи "ХАЙ!" Й й при цьому ще й руку піднімаю ))
Згодом звернув знов до лісу. Пійшов на підьйом. Дерева стали такими-собі "ікебанами" не більше трьох-чотирьох метрів.
Це для мене було вперше. Вже чекав карликових. Я тоді ще не знав як мені набридне тундра...
Я майже дістався початку великих озер. Залишалося всього три кілометри. Але вечоріло й сил вже не було.
Тільки-но поставив намет- пішов дощ.


Шо хаха.. Мж іншим це мій перший водоспад в Норвегії.




Троленхейм. або Земля Троллів.
Саме звідси походять всі тролі. Інтернетні тролі мабуть теж звідси.



Дивлюсь перехрестя а за ним камінь. Невже тей самий ну прямо підеш битий будеш. Наліво підеш - пісець тобі буде за наліво...



Точно він- пісець якомусь .. Покійся з миром мужик...



Печиво Марія куплене в Норвегії. Воно точнісінько такого розміру та смаку як у нас. Виникло питання чому це один рецепт печива з однією назвою є і у нас- і в Скандінавії?
Велоподорож до Норвегії. День четвертий Іспит водою.
.
Це буде найменш висвітлений розповіддю день.
Дощ який почався вночі переходив в ливень. А ливень знов в дощ. Й так цілий день.
Стало холодно. Інколи видимість за туманом знижувалася до сотні метрів. Інколи трошки прояснювалося, але через якихось пів години знов починалося.
Сильний вітер не додавав задоволення.
Мимо пропливали казкові озера які ховалися в тумані.
Гори які виросли зліва та справа ледве вгадувалися за дощем.
А мабуть, булоб нащо подивитися.
За цей день я промок до нитки.
Інша біда промокли речі бо я знехтував своїми ж власними звичками запитувати все в кульки. Летів літаком й на економив.
Зустрівши в одному з сіл музей просто неба я зробив ще одну помилку пішов по траві щоб сфотографувати. Кілька кроків й обув промокла навіть не до шкарпеток до кісток.
Отак мокрий наче куриця я штурмував маршрут.
Але сил боротися зі стихією все-рівно було замало. Досить рано я став шукати місце для ночівлі.
Придивився галявинку понад річкою й "та ну нафіг!!" звернув туди.
При під'їзді бачу старовинний вже майже зруйнований паркан з каміння якому може років 200 .
Їду бо ну нафіг.
Підїзжаю, а там хлопчина на тракторі заготовляє дрова.
Я вже ж питаю "приват"?
Й тут він зробив цей день кращим каже "приват" кемпінг ноу проблем".
У мене відлягло від серця кемпінг ноу проблем- не пошкодував виснаженому путнику місця.
Він через пару хвилин звільнився та показує рибацьку бесідку мовляв там можна зробити "фоер" (вогонь)...Миле дитя вогонь в його бесідці щоб я її спалив ненароком.
Я кажу сенкью- в мене газ. Але було приємно.
Кажу раян (дощ) задовбав.., а він каже тумороу скінчиться. Така надія що скінчиться..
Звали хлопчину Тьерн.
Поставив намет. Поїв та й заснув. Вночі почув роботу "динамо-машини". Але ну нафіг- не піду..


Норвегія велоподорож день п'ятий.
Перший фіорд.
.
.
Зранку вилізши з намету я зрозумів що то була за "динамо-машина" вночі.
Річка піднялась на півтора-два метри й аж двигтіла від бурунів несучи всі ті води що напередодні вилилися.
Але в путь треба ж наздогнати те що не проїхав вчора.
Їду собі періодично переїздаючи річку по мостах.
До мостів збоку приварений ще один досить широкий міст для велосипедів. Не перший раз таке.
Аж знову черговий майданчик відпочинку й будиночок з трав'яним дахом..
Я читав про норвезькі МЖ- це не він часом..
Точно він! Дві кабінки. В обох туалетний папір, паперові рушники, рідке мило й... гаряча вода є..
Дзеркало..
Заїхав в містечко Саандалсора ну як містечко. До нього хоть і йде дорога з самого Осло, але за розмірами воно як наше ПГТ.Найбільше це три кілометри приватного сектору.
Але є супермаркет банки , порт та інші заклади.
За ним міст й тунель в сусідню долину.
Велосипеду в місцевий тунель не можна заборонено..
Що ж їду в об'їзд.
Справа відкривався вид на Сандолс фійорд.
Перший фіорд в моєму житті.
Ще при прокладанні маршруту до речі саме в цьому місці ГУГЛ уперто відмовлявся прокладати шлях через невеличку ділянку..хм.. Побачимо.
Робити нічого на свій ризик рушаю.
Шлях йшов круто вгору мимо кількох селищ .
Йшов, йшов і скінчився.
На дорозі лежало каміння.
Придивившись уважно виявилась стежка якої вистачало на два колеса. Авто не пройде, а велік так.
Рушаймо - ось вона геть покинута дорога.
Посеред деінде лежало кілька каменюк які зірвалися з скелі.
Але для нас це ніщо.
Закінчувався цей хаос напівзруйнованим коротеньким тунелем.
А зразу за ним вже викошувалося узбіччя. Нащо не зрозуміло ще десь кілометр в нікуди, але узбіччя доглянуте..
Хм...
Запишемо ще одне перше - перший тунель. Хоч він й коротенький як наче іграшковий...(скільки тунелів буде ще попереду..ооо...)
Їдемо Особливо без пригод далі йшов шлях з красивими краєвидами аж до вечора.
На одному з тунелів вкотре обхідний шлях. Тобто дорога яка там існувала ще до будівництва тунелю.
Краєвиди прекрасні, вода не далеко, я вирішив зупинитися.
Ставлю намет прямо на асфальті. .
Як зміг розвішав промоклу вчора одежу на гілках повечеряв та й спати.

Норвегія велоподорож день шостий дорога зниклих велосипедистів.
...
Зранку встав. Одежа толком не просохла. Ну хоч провітрилася.
Тільки вирушив стоїть вказівник на місцеву пам'ятку наскельні малюнки. Наскельних малюнків я ще не бачив.
Кидаю велосипед йду вниз по вказівниках до фьорду.
За приватним подвір'ям куди мене завели стрілочки була величезна скеля з малюнками.
СМС якій десятки тисяч років...Скільки ж таких СМС вкритих землею та мохом там під городами..
Залишив прізвище в книзі відгуків. Американці, німці, бельгійці там були ось залишилося й Україна..
На гору іти більше кілометра навіть мені не так й легко. Згори йде назустріч старий дід. на двох палицях.
Питає хто, звідки..
Кажу фром Україна...
Каже що ще не було з України.
Питає ну як тобі Норвегія?. Кажу вері, вері, вері бютифол.. що є чиста правда.
Нам би в такому віці як у нього бігати по таких уклонах нехай й з двома палицями...
Їдемо. А далі дивлюсь два велосипеди на узбіччі як оригінально. Потім ще, й ще, й ще...
Край загублених велосипедів...
Цей день сонце мінялося з дощем не менше п'яти раз. Я навіть втомився знімати та одягати дощовика..
Потім пішов досить затяжний та крутий підьйом. Проїхавши деякий час повів веліка в руках. Веліки обабіч не скінчалися- оригінальна ознака району. 670 дорога це дорога зниклих велосипедистів.
На жаль не запам'ятав назву селища воно на березі фіорда й там є супермаркет КООП-Експресс .
Там є два кемпінги- в тому що з прапорами власник литовець.
Наздоганяє мене автівка й "привіт как дела?".
Я ледве кермо не випустив..
В мене того рік був такий попутник з Польщі- теж через два дні наздоганяє й "как дела Виктор..".
Виявилося що рижанин- кемпінг з прапорцями його.
Але оскільки він своєю автівкою перекрив рух надто швидко утворився затор й він був змушений їхати.
На жаль від несподіванки фото я не зробив.
Проїхав ще трохи. Треба шукати місце для ночівлі. Я придивився що трошки зверху на пагорбі стоїть покинута садиба.
Проїхавши ще трішки бачу дорогу наверх це ж точно туди.
Я на цю дорогу-точно вона.
Став обабіч.
Тільки став їде автівка. Я знаками показую - можна?".
Власник він же водій показує палець доверху... можна.
Як же чітко у них стучать.. Це ж хтось придивився й вже відзвонився...

Норвегія, день сьомий Сходи тролів.
.
Переночув на тій старій дорозі й в путь. Попереду місто Андалсес а десь за ним мрія тих хто подорожує Норвегією як вважається один з найкрасивіших серпантинів в світі.
Рушаймо.
Дорога до Андалсеса десь 30 кілометрів навкруги фіорду пішла легко. Може тому що був приємний літній ранок. А може тому що природну краса радувала..
В місті Андалсесі дав лишній круг. Бо місто якесь округле й трішки спутало шлях.
Прямо в місті росли обабки цілими зграйками. Я стерпів...
Почав рух нагору в володіння тролів.
Дорога кілька кілометрів поступово, але невпинно набирала висоту. Поминув останній кемпінг в якому продавали різноманітні сувеніри. Виявився також наш прапор поряд з іншими.
Але повземо далі. Спекотно, але треба.
Зліва та справа на півтора кілометра стали стіни з скель за які чіпляються хмари. Високо так що коли задерти голову до вершин починає боліти шия.
Справа став ревіти потік..
Повземо.
А ось й знак 300 метрів до початку.
Вже видно арковий міст над водоспадом..
Невже туди можна пішки...
А зверху ще час від часу спускаються автобуси з туристами які заледве вписуються в повороти вузенької дороги.
Постояв внизу й попер. Я чесно проїхав пару витків. А далі ну його поліз пішки..
Ось й міст. Водоспад освіжає. Ще б не ревів так.
Премо далі ще через пару витків вийшов на плато з оглядовим майданчиком та кемпінгами й різними генделиками.
Але мені то нецікаво нам далі.
О! обабіч дороги в якихось метрах шматочок льодовика...
Кому Снігу!! Свіжий сніг!!.
Жарти жартами, але нам десь ночувати ще якихось пару кілометрів їдемо й нащо далі ось майданчик на якому стоять кемпери. Я ж не гірше авто- тож кидаємо кості тут.
Познайомився з німцем- поговорили за життя, про його хворі коліна. Їде вже з Нордкапу а його фрау така що щось там в машині в'яже замість любуватися краєвидом.
Інші німці кидають іграшки собаці сидячи в шезлонгах.
Тихо, чинно все.
Поставив намет, поїв й тут приїжджають ці як їх з номерами де регіон вказаний трьома цифрами.
Й по німцях питати телефон з шумом порушуючі ідилію високогірної тундри.
Я каже "маме не звонил два дня"... Епть...
До мене не підійшов синочок хоча прапор на моєму наметі був помітний через весь табір. Ну то й правильно бо я б його геть затролив..

Норвегія велоподорож день восьмий. Слава Україні!
.
Ранок, тепленько хоч й навкруги тундра..
Їдемо донизу. Швидкий рух вниз по схилу. Одна коротка зупинка коло чергового МЖ.
Трохи далі чергова пам'ятка природи ефектний водоспад який падає перед тобою з висоти десь 15 метрів, розбивається об скелі та щезає під скелями в протоці так ніби провалюється крізь землю.
Й вилітаю до містечка Валдай. Швидка дозаправлення в місцевому супермаркеті й далі в пошуках парому.
Отут я зіграв в фільм "поворот не туда". Проїхав поворот й заїхав до сусіднього міста..
Це пів біди назад довелося вигрібати вгору.
Ну хто ж мені винен. Лишні 30 кілометрів половина яких легко- друга впираючись.
Але ось й паром. Буквально влітаю на палубу бо там вже махали руками. Ефектний тормоз ...
А на причалі ж табличка що велосипед заводять руками й малюночок )
Перепливаємо в місто Странда. Дивитися там особливо ні на що їдемо далі на гору.
З цікавого побаченого це поле для гольфу в краю де крім ферм нема нічого.
Тобто фермери грають собі в гольф. Й люди присутні поле не пустує.
Їду трохи далі - дивлюсь намет на стоянці, німецьке авто. Моє улюблене МЖ присутнє та столики.
Повний комплект- практично отель.
Я їду, повертаю до столика щоб поставити велік й тут позаду "Слава Україні!"..
Героям Слава! кажу..
Двоє коло фури посміхаються наші...
Виявилося що водії тих двох фур що стояли на стоянці наші, українці на заробітках.
Душевно проговорили години три.
Та й спати.

Норвегія день дев'ятий Блакитні озера.
Ранок на стоянці. Поголився й в путь (не останню ).
Їду трохи забираючи вверх й ось вони тунелі. Вони не перші які я проїхав але.. три.
Один 1600. Два інші 3600 та 3700 метрів.
Це щоб ви зрозуміли майже теж саме що їхати на веліку в метро.
Їдеш назустріч електричка. А може й наздогнати..
Причому коли наздоганяє найкраще що робиш це злітаєш з асфальту на обочину та притискується до стіни на всяк випадок. А то раптом йому очі засліпило... Від гріха коротшече.
Отак ї ідеш ти туди, а звідти "ууууу!" аж глохнеш.
Але нічо- ці тунелі були сучасними, добре освітленими й я їх пролетів майже з задоволенням.
Вилітаю з другого прямо на стоянку з знов-таки МЖ та прекрасним видом на фіорд. Хоч картини пиши.
Після третього містечка. Прорізане якімсь камінцем колесо. 15 хвилинний ремонт й в путь до заповідника.
Описувати його те ж саме що описувати захід сонця.
Тому краще дивіться на фото.
Але якщо хтось буде використовувати цю замітку для подорожі то візьміть до уваги що південний схил дуже крутий. Тому в мокру погоду спускатися по ньому буде вкрай важко.
А йти по маршруту з півдня на північ це кілька кілометрів жорсткого виштовхування велосипеда на дуже крутий схил. В мокру погоду це буде надважке завдання. Тому майте на увазі. що звідти то я з,їхав- а от туди ...
Далі виїхав на асфальт та й покотив в сторону містечка Stryn/
Інфраструктура в ньому добра якщо при потребі приїхати в відповідний час то можна поповнити запаси..
Я цього дня проїхав ще трохи. О й моє улюблене місце на об'їзді тунелю. Причому дуже красиве на цей раз. Дорога геть покинута й заросла з чудовим краєвидом на фіорд.
Там й заночував..

Норвегія вело 2018. День десятий - По тундрі.

Приємне місто Стрін. Чудова стоянка-, але дорога кличе.
Круг фіорд була трішки нудна дорога. Скрашувало тільки те що фіорд прикрашав круїзний лайнер на іншому боці.
Ось й кінець фйорду їдемо до лайнера.
Лайнер зблизька величезний. Десь висотою як десятиповерхівка. В довжину сотні півтори метра.
Пасажири заповнили причал. Що там такого цікавого в тому селі я так й не зрозумів. Ну хіба що супермаркет та кілька крамниць з сувенірами.
Але то їх справа може хоч краєвидом помилуються.
Їдемо берегом берег і в нас чудовий.
А ось й кінець далі серпантин на гору. Причому суровий такий серпантинчик.
Вигрібати туди довелося ой-ой.
Вид звідти теж добрий. Хоча в Норвегії всюди вид..
З круч потрапляємо в тундру. Справжнісіньку.
А тут й дощик. Давно не було. Оце комплект високогір'я, тундра й дощ.
Нам до м Скай.
Добрався. ввечері. Як завжди очима шукаю тунель. Ну сподобалося мені.
Знайшов швидко-, але він не такий затишний. Такий-собі тупичок за яким ревів водоспад.


Норвегія вело 2018 день одинадцятий. Озеро Хавкдалснет та знов тундра.

Ніч та ранок зустріли сильним поривчастим вітром з дощем. Але збираємося в путь.
Поки виїхав трішки розпогодилося. Озеро довге кілометрів двадцять. Їду , природа , краса. Дорога вузенька. Аж раптом "Привет как дела!".. Так мене колись вітав друг поляк , наздоганяв та -"привет Виктор! как дела!" . Я аж заледве руля не впустив..
Рівняється автівка.. Виявляється наш, заробітчанин родом з Києва везе фрукти в сусіднє місто кудись здати.
Поговорили за життя. Як водиться про все.
Тут й озеро скінчилося. Пішли ліси, а дорога невпинно пішла вгору поки з лісу не потрапив в високогірну тундру.
Всеж тундра це не моє...
Закінчилися людське житло. Минув останній кемпінг де німцям було цікаво "звідки я- фром кантрі.." Їду, дощ, холодрига й водоспади..
Вже відчувається виснаження. Й тут знов камінцем ріже камеру, ту саму.
Я бачу десь за кілометр (тундра вона ж без дерев й кущів) стояночку.
Завожу туди веліка. Ставлю намет . Варю їсти ( гриб таки пішов до картоплі).
Ремонт вже на завтра треба відігрітись.Бо температура близько нуля й дощ.
Приходить розуміння що треба піднажати якщо я хочу оглянути Осло- часу щоб розслаблятися вже нема.

Норвегія велоподорож день дванадцятий.

...
Ранок.
Холод собачий в тундрі на висоті. Але ж пробита камера..
Вмикаю газ. Наганяю трохи теплого повітря в намет. Вискакую на вулицю. Перекидаю веліка та знімаю колесо. З колесом бігом всередину намета.
Знов пальник. Вже по теплу перевзуваю колесо. Камера піде на смітник скільки ж їй мучитись.
Зібрав колесо швидко на вулицю й ставлю.
Й мерщій ховатись.
Поїв , зібрав речі всередині , склав намет і в путь.
Кілька кілометрів по тундрі . Видимість все гірша й гірша.
А ось й кінець перевал. На перевалі вгадується оглядовий майданчик.
Шкода що не сонячно..
Фото вже традиційне МЖ..
Й на серпантин... ох які види пропали...
Там й водоспад є, й стрімкі повороти.
Але хмара де вона взялася зачепилася саме за ту гору.
Так гальмував на тому серпантині що спалив переднього гальма .
Ну якось добрався до низу. Там вже й тепліше й ясніше.
Дорога навкруги затоки фіорд. Паром й я на прямому шляху до м Согнал.
В одному місці пробивають новий тунель.. Дився по мапі- ну нема там населених пунктів. Скоріш за все хочуть пробитись на іншу затоку й пускати паром звідти щоб скоротити шлях автотранспорту.. Великий водоспад який прямо понад дорогою падає з висоти метрів сімдесят.. Над дорогою стоїть туман й якби я не був в плащі то змок би як від дощу.
Сфотографувати його з землі нереально камера забризкається миттю.Але я хоч з боку спробував зняти для вас відео. Вибачте що збоку, але ближче тільки камерою для підводної з,йомки якої в мене нема.
Перед м Согнал тунель. Є обіїздна дорога для велосипедистів. На об,їздній дорозі знов-таки тунель вже відкритий для веліків, але закритий для автомашин.
В тунелі свіжесенький ремонт й навіть є світло.
Круг цього тунелю ще одна об,їздна дорога, Тільки трохи заросла кущами.
От обїзжаючи тунель потрапляєш в тунель у якого є обїзна дорога..
Я спочатку думав зупинитися в тунелі. бо піднімався шквальний вітер. Але місце виявилося досить людним. В Согналі було багато велосипедистів.
Тому я заїхав на об,їздній доріжці в кущі й там поставив намет на цей раз міцно його прив'язавши до берізок.

Норвегія вело 2018. День тринадцятий або "сім років розстрілу через повішання".
Попередження не показуйте норвежцям та не повторюйте вдома. (або самі).
Ранок. Підрахунки за ніч показали що одного дня мені не вистачає.
Що ж робити міняти маршрут. Міняти по нормальному не виходить. Є тільки два варіанти перший на поромі плисти в бік Бергена й там є стежки до Ралвагена..
Але по суті я про ці стежки нічого не знав. Тому був ризик замість виграти день зовсім втратити час.
Другий порушити всі норвезькі закони та поїхати в тунелі які заборонені для велосипедів. Ризик бути репресованим поліцією з всіма поганими наслідками..

Їдемо поки що все в одному боці.
Доїхав до тунелю-знак висить на найвиднішому боці..
Повертаюсь назад кілометрів два до селища звідки є паром на той бік. Паром йде довго- десь коло ста кілометрів. Й найголовніше йде рідко.
В будні три рази в неділю (а це була неділя) два рази. Чи буде він чи ні спитати нема в кого- а прибуде він тільки після 18 години..
Чекати так довго? Та щаззз.
Неділя ж поліція що не люди? Вони теж вихідні.
Й я їду до тунелю. Чекаю поки звідти виїде колонна з кількох десятків автівок (всі з парому) й туди.
А нічого чотири кілометри як то кажуть скаженому собаці не круг.
Вилітаю з того боку. А там так зроблено що метрів через сто прямо з тунелю й причал.
Вилітаю в хлопців що продають квитки аж очі округлилися.
Даю картку-, а вони "сиклос фрі". Безкоштовно..
От перелякалися сенкью кажу...
На тому боці я навіть не рахував, але ще вісім тунелів на сьогоднішньому шляху.
Вони коротші по кілометру плюс-мінус., але як виявилося всі заборонені для веліків.
Дорога красива й досить безлюдна. Навіть всюдисущих німецьких кемперів нема зовсім.
Справжня Норвегія без туристів .
Доїхав до кінця цьої затоки Согнефьорда. Знов тунель й м Ардал.
Містечко затишне-затишне.
Веліки кучами стоять просто під домами..
Й вже зразу було видно на який серпантин мені забиратись. Я покружляв по селищу- бо мені воно сподобалось й поїхав на серпантин.
Проїхав десь половину, зліз й погріб пішки. Залазив на веліка тільки перед тунелями які виявилися ще й без світла. Добре що їх тільки три. залишилося й коротенькі .
Підійнявся догори- ще одне коротке озерце яке очевидно слугувало водосховищем для селища (бо труби є).
Ще кілька кілометрів тундри з хатинками які явно дачі.
Все- суцільна темрява. Дістав ліхтарик й ставлю намет.
За день пройшов 120 кілометрів зрізавши шлях на один день. Досить

Норвегія Вело 2018.День чотирнадцятий вперед, тільки вперед.
...
Ранок в тундрі мало того що холодний ще й вологий.
Підйом, сніданок збираюсь й в путь.
Перша частина по високогірній тундрі досить нудна подорож. Навіть дорога майже пряма без горбів та вигинів що рідкість для Норвегії.
Але от й поворот. За ним досить велике озеро Tyln
Знов вже втретє пробите колесо вгадайте яке? Правильно все те саме. . Покришка Швальбе Сем- тож хто їде в Норвегію не рекомендую ставити таку покришку. Не годиться перевірено трьома проколами.Може звичайно що то мені так щастить, але в збіг віриться не дуже. Далі шлях йде повз озеро Vangsmjose Спускаємось нижче, температура теплішає.
По дорозі попалася кірка ровесниця нашої Софії Київської. В іншому селі в павільйончику, такий-собі міні-музей плита з візерунками та написом який славить Гунара. Хто такий та чи ще хтось знає. Але камінь пережив сторіччя..

. Погода мінлива дощ з сонцем. Вискочила райдуга хороша прикмета. Тим більше місцеві гірські шкідники як то тролі та різні лепрекони на кінці райдуги ховають горщики з золотом. Я місце де скінчилася райдуга добре запам'ятав .
Ще один досить крутий підйом . Затяжний в два десятки кілометрів набір висоти й вже й вечір. Набираю воду з струмка на вечерю й шукаю де б його ночувати. Недовго й шукав ось край дороги лісочок й навіть трохи стежки є сюди інколи заїжджають для відпочинку. Розгрібаю шишки на землі й ось місце де отаборитися.
Скоро кінець наступного дня треба добратися до "Мекки" велотуристів до Ралвагена. Це така дорога яку зробили коло ста років тому. Згодом їх покинули, а вже в наш час перетворили на велодоріжку. Вона стала одною з найпопулярніших велодоріжок в світі. Пропустити її було недопустимо тому вона була обов'язковим пунктом.
Люди їдуть від міста Гюль й далі до Фінсе- звідти досить часто подовжують подорож до селища Флам.
Але це вже згодом.
Зараз спати бо пройдено 125 кілометрів з перепадом висоти 2400 метрів за цей день що досить багато.
Спати.


День п'ятнадцятий до Раллвагена.
...
Ранок видався сонячний та морозний. Просипаємося треба рухатися та наздоганяти час.
На наметі зверху лід. Чого вже не вистачало.
Струшуємо, збираємося й вперед до Раллвагену!.
Раллваген це світова пам'ятка. Він вважається одним з найкрасивіших веломаршрутів світу.
Мекка велотуризму.
До нього близько 130 кілометрів, стрімкий спуск з гір та підйом на інших гірський хребет.
За один день 130 кілометрів при тому що спуску й підйому по 1600 метрів. Це дуже багато для одного дня.
Але треба.
Проїхався по трасі до початку серпантина. Траса рівненька-, але її навіщось ремонтують.
Нема кінця довершеності...
Доїхав до серпантину вниз попереду аж дев'ять кілометрів спуску. Гальма ніякі якщо пам'ятаєте я їх спалив дня три тому.
Стаю на узбіччі й міняю колодки на нові. Рідні китайські заледве видер замінив на фірмові ВВ7.
От тепер поїхали. Як там рухаються вантажівки та навіть фури не зрозуміло. Там так вузесеньке з такими крутими поворотами що й веліку непереливки. А як там вантажівки вгору взагалі загадка.
Але ось й перехрестя . Мені направо до міста Гюль.
Це майже мекка велотуристів дуже багато їх їдуть на Раллваген звідси.
Нічого особливого в цій дорозі нема просто поступовий набір висоти до тисячі метрів й приємні панорами обабіч.
Місто Гюль відкрилося після крутого повороту й крутого пагорба.
Відразу видно що місто спортивне.
Прямо на околиці позаду мене як прив'язалася лижниця на роликах так на них й човгала ледве не через все місто
Відразу ж на околиці спортивний комплекс. Футбольне поле, Тенісні корти та гандбольний майданчик. На всіх їх повно дітей.
Видно що людям спорт цікавий.
В місті організовані велодоріжки. А як же без цього в такому місці. Тисячі іноземців на веліках проїжджають за літо.
Але ж нам далі за містом безперервний підйом вгору аж до селища Хагастол.
Все приїхали. Стоїть вказівник на Раллваген.
Раллваген це стара дорога яка використовувалася для ремонту залізниці. В наш час її перетворили на велодоріжку.
Вона стала однією з найпопулярніших веломаршрутів Світу. За сезон який триває з червня по серпень її відвідують кілька десятків тисяч байкерів.
Ставлю намет коло озера прямо коло велодоріжки завтра й я приложуся до "святині".


Норвегія вело. День шістнадцятий.День сімнадцятий й Вісімнадцятий. Ралваген, Осло та Україна.
....
Ще з заплющеними очима чув що якісь велосипедисти помандрували мимо. По мові німці.
Потрохи зібрався поївши.
Висіли хмари. Дув сильний вітер. Ралваген був не приязний.
Вже майже впакував намет як на нього впали перші краплини дощу.
Але коли це дощ та вітер мене зупиняли.
Зупинить звичайно не зупинили, а от фото були похмурі.
Наздогнав якихось англомовних панянок. Їхали на прокатних сіті-байках.
Я навіть не знаю чи доїхали вони кінець кінцем до Фінсе чи ні.
Дивитися на них було шкода бо вітер таки в фейс обличчя. Туди ж дощ.
Перекинулися парою слів. Я трішки їх надурив бо сказав що вже скоро дорога піде вниз.
Ну хоч чимсь підбадьорив.
Ні пейзажі насправді красиві. напевно в сонячну погоду.
Але оті блакитні озера як на мене набагато кращий маршрут чим розпіарений на весь світ Раллваген..
Далі їхати за такої погоди немає жодного сенсу. Хіба що з принципу. Але я не настільки принциповий. Якщо буде доля може колись потраплю на Раллваген за кращої погоди. Може навіть мені він більше сподобається ніж попередні місця.
Доїхав до Фінсе. До потяга трохи понад годину. Перечекав в кімнаті відпочинку.
Фінсе на висоті 1230 мерів.
Потяг. Види з потяга дійсно дуже красиві. Потяг їхав майже дві години по вчорашньому моєму маршруту тільки з іншої сторони річки. Я так вкручував що й зупинитися було ніколи.
В потязі на табло йдуть написи з назвою станції, висотою над рівнем моря. температурою за бортом.
В Фінсе було +10 в Осло ввечері десь о 19 годині +25.
Отака різниця в триста кілометрів й тисячею метрів висоти.
...
Вечір шістнадцятого дня Осло.
Приїхав й відразу поїхав кататися по місту. Місто сподобалось.
Вночі по нашій українській традиції спробував заночувати на вокзалі. Вокзал в Осло зачиняється десь о другій годині ночі нас таких охорона попросила евакуюватися на вулицю.
Не біда пішов гуляти нічним містом. Нічний Осло теж цікавий Пішов на південь вздовж причалів до району вщент забитого музеями та ресторанами.
Цікавий райончик .
Пориті канали. Якийсь музей зроблено так що половина його набагато нижче рівня моря.
Стіни з вікнами тому не дивуйтеся видно що внизу теж щось є.
Гуляв-гуляв аж ноги втомилися. Посидів в одному, другому місці.
Найкраще місце виявилося напроти Сіті-Холу . мерії простіше. Сквер, скульптури, два фонтани вимкнуті на ніч. Світло тільки далеке. Коротше нічо-так.
Вже ранком виявив досить випадково місце в кілометрі від вокзалу де навіть намет можливо поставити. Бо там залишки фундаменту церкви якій тисячу років. Поряд якісь підприємства які вже не діють.
Коротше пустир такий з лавочками де мало людей навіть вдень.
Я там подрімав пару годинок на лавочці під сонечком.
Ну й поїхав далі кататися.
А на вокзалі як реклама були мапи Осло з пам'ятками міста.
От по цій мапі я виїхав до Королівського Палацу.
Навкруги палацу парк. Точніше два бо вони розділені парканом та рівнем доступу.
Один більший як сквер. Інший позаду палацу з застереженнями. Там дечого не можна. наприклад не можна їздити на веліку.
Тож я туди й не поїхав. Бо хто їх знає там й військовий караул є.
Ще заколють штиком...
До речі вони якось не пильно свого короля охороняють. Ми до такого караулу не звикли. Постоїть .походить. Ато крутиться . Не стоїть коротше як біля Леніна. видно що Король Норвегії ще живий .
Звідти поїхав по головній вулиці мимо старого оперного театру та парламенту знов в центр.
Звідти по новобудовах круг, по мусульманському кварталу (два квартали точніше розміром).
Покружляв покружляв . Наче більш-менш подивився на місто.
Так приємне місто. Все в будівельних кранах. Куди не подивишся стоїть кран й щось будується.
Архітектура тільки сучасна модернова. Що буде з Осло коли воно добудує те що будується ? Побачимо не довго чекати.
Годині о 14- і я вирішив доїхати до аеропорту веліком.
45 кілометрів на веліку це ж не багато подумав.
Ага- ще в Осло виявилися дві проблеми перша це автобани які щільно один коло одного не давали можливості їхати.
Обхідний шлях так-сяк знайшов. Але там такі кручі...
Реально випихував веліка руками на гору бо все ж-баул, вага. Там й пустому було б не легко.
Пер -пер. велодоріжка за містом красива. Але десь на пів дороги попри чисельні вказівники дорогу я загубив.
Ні врешті-решт я б доїхав. Але зважаючи що десь за шість годин я проїхав тільки коло половини шляху й насувалася ніч я таки рвонув на залізничну станцію найближчого містечка...
Від Осло до аеропорту ходить потяг кожні 20 хвилин.
Також через такі ж проміжки часу курсують автобуси.
Заскочив в потяг. коротше.
Хвилин п'ятнадцять і я на пероні.
Оплатив проїзд (стоїть окрема каса на цій лінії). Мене випустили (така ж система як в Україні на ЖД- турнікети й сканери квитків).
Без поспіху розібрав веліка. Впакував. Там же були візки для багажу.
Ліфт й до побачення Осло.
Літак вранці.
...
24 серпня- зі святом Україна!.
Я повернувся.
Все в зворотному порядку склав в Борисполі веліка.
Виїхав та поїхав до Броварів.
Через "автобан" Київський бігають люди. Все перекопано. Водії не чемні й нетерплячі не треба на мене гудіти. Не я ж винуватий що тут ями на дорозі.
Приїхав...
Дякую друзям за моральну підтримку.
Дякую долі що дала можливість збутися багаторічній мрії.
Мрійте!

.
Трек подорожі
https://www.gpsies.com/map.do?fileId=wmjpqsoodlthmsaa