На гору Ключ - найкумедніший мій похід))

... А чи не піти мені в гори?- майнула думка в п'ятницю ввечері,- попереду ж 3 вихідні!
- Звичайно йди,- підказала дупка, яка завше пригод шукає.
- А куди?- запитує здоровий глузд.

Щоб мінімізувати час на добирання, вирішую відвідати відомі Скелі Довбуша (тут ще не бував). Вийти на них із Сколе.

Озеро Журавлине

Тож швиденько зібрався, закинув все до заплічника, навів будильника (бо ж поїзд о 7-10),- і спать.

Казус 1.
     Тринь-бринь!- о 06-50 забрехав будильник. Швидко зібрався і вискочив з дому.

Що за мара?- на годиннику 7-12. І тут я допетрав, що замість 05-50 навів на годину пізніше. Добре, що побачив біля дому. Довелось повертатись та досипати до наспупного поїзда о 10-10))

Ним вже без пригод добрався до Сколе та маркованим на карті і ніфіга насправді маршрутом пішов до водопаду Кам'янка. Стежка нескладна, лісом, по дорозі кілька джерел,- і ось я вже купаюсь та масуюсь під струменями водоспаду. Погода чудова, швидко обсох, - і гайда далі.

Навколо водоспаду розгорнулась підприємницька діяльність - шашлики, сувеніри, пиво-води. Досить людно, багато відпочиваючих з наметами - от і чудово.

По дорозі зустрічаю орла -красень сидів на борту УАЗика та вміло позував. Господар птаха - пан Василь,- каже, що підібрав із поламаним крилом та ніжкою. До речі, цікавий чоловік - емоційно спілкується, повів мені про цікавинки, не помічені на мапі (але про них в кінці). Люблю поспілкуватись з місцевими.

Недалечко від водоспаду позначений табличкою поворот наліво вгору до Журавлиного озера, його ще інколи називають Мертвим.

- Не йдіть туди - там якесь болото,- то мені якась жіночка.

От і не правда, озерце дуже сподобалось: тихо, чарівно. Мені пощастило - на той час поряд не було людей і Журавлине жило своїм тихим життям.

Хмари під водою.

Треба було його назвати Вужиним - скільки вужиків я ще не бачив. За хвилин 5-ть поряд проплило 6 штук - від великого до малого. І зовсім озеро не мертве - я ще й барвисту качку злякав та підняв у повітря своєю появою. 

Знайдеш вужа - постав + в коменті))

Та прийшли чергові туристи та своїм шумом розвіяли чари озера. 
Повернувся на основну дорогу та шукаю поворот на г. Ключ.
Зправа бачу перекидний місток та напис "Жива вода". Перешоджу вузьким, але міцним мостиком, підіймаюсь стрімкими кам'яними східцями - і просто із тріщини в скелі б'є сильний струмінь дійсно чудової на смак води.
     
 Джерело облагородив той же пан Василь, про якого писав раніше. Шана та подяка йому за це.
     Тамую спрагу, легкий перекус-обід і прямую далі.   Дорога до с. Кам'янка з угловини виходить на широке пасовисько, де стоять намети та купаються діти. 

Казус 2.
Перед мостом через потік Лужки є лісова дорога вліво - з картою все співпадає. Йду зарослою автомобільною колією, яка одночасно є і невеликим потічком. Під ногами чвакає, моївседорожні кросівки одразу ж набирають багнюки, але тут же її і видавлюють назовні. Так що 2 хвилини - і ноги знов сухі. Зарослі тим часом з трав'яних перетворюються в ожинові - видно, була раніше рубка лісу. Ожини все більше, йти стає нереально. Пробую обійти - траверсую схилом. Врешті спльовую, та дерусь навпростець вгору, де видніється просвіт. Дерся стрімко, десь під 50 градусів. І ось вилажу на хребет схилу... трясця - за ним знову ожина. Рерусь по хребту - і впираюсь в болото, з якого і витікав цей потік. Тут йде певна гра слів, переважно по-гуцульськи. Зрідка проскакує: курва, дідько, трясця...
     Ти спитаєш - а GPS? а я повім, що КАРТА БЕЗ СІТКИ КООРДИНАТ! 
     Тож змушений відступити і повернути назад. 

Курам на сміх, але за містком є вказівник "на г. Ключ" і вторована дорога (але ж по мапі дорога ПЕРЕД містком, та ще й в лісі!). 

Секрет виявився простим - побудували нову дорогу на вершину до могили Січовим Стрільцям (4 км). Дорога сподобається велосипедистам. 
Торую нею до вершини. Зходжу вже надвечір.

Казус 3. 
Харчуюсь переважно по схемі, яку виклав у попередній статті. В цій же мандрівці вирішив обійтись зовсім без м'яса. І все було б о'кей, якби на вершині не зустрів 5-ох харківських студентів, що якраз таборилися. Допоміг з багаттям, і як винагорада - дівчата спокусили мене пшоняною кашою із піджаркою цибулі з салом. Із САЛОМ! ЦИБУЛЬКА! Проти цього заклинання мій моцний дух не встояв і вегетаріанський похід із тріском провалився.

Виспавшись та попрощавшись з харків'янами, орієнтуючись по тій же карті по протоптаній стежці вирушив до села Труханів, з якого до Скель Довбуша рукою подати. 
     За добрим туристичним звичаєм, з торованого шляху звертаю на коротші стежки, з них - на ще менші - і ось уже знову бреду-дерусь через зарослі навмання... Ура, вискакую знову на стежку, яка виводить на чудову галявину із хижою. Який в ній приємний ялиновий запах!

Стежка виводить на дорогу, і я попри потік із чудовим настроєм бадьоро крокую. Попереду ще два дні в горах! Аж раптом...

Казус 4. Головний.
      Я бачу, що виходжу до початку новозбудованої дороги - тобто туди, звідки почав своє сходження на Ключ!((
     Настрій міняється, до скель - ще дальше, бажання пропадає. Знову йде вищезгадувана гра слів...

Тому вирішив повертатись до Львова. 
      Ще раз покупався під водоспадом, побалакав з Василем (ми перейшли вже на ти).
Він повів* мені про енергетичне місце, про яке туристи не знають. 

                             Секрет від Василя, карта та деталі маршруту тут

     Обов'язково туди завітаю наступного разу, коли все ж таки доберусь до Скель Довбуша!)

Тим же марковано-не-маркованим маршрутом дійшов до Сколе - та й додому.
 

Мандруй легко! ;)

*повів - розповів
**просто - прямо

                                      Сподобалась стаття? Пошир для друзів!