Куртка для сноуборду ONeill District Jacket Mens Оригінал


Начать новую тему Ответить на тему
Автор Сообщение
СообщениеДобавлено: 06.06.2016 22:58 

Сообщения: 8
Город: Харьков
Пол: Муж
Возраст: 30
Зарегистрирован:14.08.2012
Брестская область на велосипедах 2016
Читать полный текст...


Вернуться к началу
shoppage  personalpage P  
 
СообщениеДобавлено: 02.07.2016 09:33 
Аватара пользователя

Сообщения: 242
Город: Харків / Салтівка
Пол: Муж
Возраст: 31
Зарегистрирован:06.10.2008
У польських засобах масової інформації (як публіцистичного, так і наукового характеру) в 1990-ті роки, після падіння комуністичного режиму в Центральній Європі, стало все частіше з’являтися поняття т.зв. «Східних Кресів» (пол. Kresy Wschodnie, буквально – східні рубежі, прим. перекладача) на позначення колишніх східних теренів міжвоєнної Речі Посполитої, які після Другої світової війни опинилися в складі СРСР (тепер це частина України, Білорусі та Литви). Фактично відбулося своєрідне відродження цього терміну.
https://lh3.googleusercontent.com/-JzPlObuHNUM/ULotmey3-2I/AAAAAAAAEac/9-0w_DbNtFo/s800/kresy-wschodnie-b-iext8491178.jpg

За часів середньовічної Речі Посполитої терміном «Креси» називали Дике поле та степи, які простягнулися між польськими землями й Кримським ханством. Після розділів Польщі суспільство країни іноді використовувало термін «Східні Креси» стосовно земель колишньої Речі Посполитої, включених безпосередньо до складу Росії (щоб відрізняти їх від Царства Польського, яке зберегло певну автономію, але перебувало під владою царів). Однак частіше у цьому випадку вживався термін «Забрані землі» (пол. Ziemie Zabrane). До складу цих територій не зараховували Галичину, що опинилася в межах Австрії.

У період ІІ Речі Посполитої (між двома світовими війнами – прим. перекладача) спостерігається тенденція включати в поняття «Східних Кресів» східну частину багатонаціональної держави. У той час це поняття використовували, в основному, польські націоналістичні середовища. Представники політичних партій, які допускали можливість діалогу з тодішніми нацменшинами (наприклад, «пілсудчики»), уникали поняття «Східні Креси», бо його виразно не сприймали ані українці, ані білоруси, ані литовці.
https://lh5.googleusercontent.com/-D3-Jl-iAR-0/ULoieOHeLxI/AAAAAAAAEZc/lqP1o04OegM/s800/117.jpg

Схожий термін «східних окраїн» також використовували німці в XIX і на початку XX сторіччя (нім. Ostmark), ним позначали землі колишньої Речі Посполитої, які були приєднані до Прусії (передусім регіон Великої Польщі). Цю назву, зокрема, використовувала націоналістична організація – Німецьке об’єднання східних околиць (нім. Der Deutsche Ostmarkenverein), – яку поляки називали «Гаката» (пол. «Hakata»). Це товариство мало виражений антипольський характер, його метою була германізація польського народу. Польське суспільство, безперечно, теж рішуче не сприймало поняття «Ostmark».

Факт походження зі «Східних Кресів» у міжвоєнній Польщі абсолютно не був приводом для гордості. У польського народу існував негативний стереотип людей з «Кресів»: їм приписувалися такі якості, як-от: брак успішності в житті, невігластво, дурість, примітивність. Цей стереотип популяризувала література, а також радіо й кіно. З-поміж найбільш популярних радіопрограм міжвоєнної Польщі був сатиричний цикл, присвячений пригодам двох друзів, відомих як «Щепцьо» й «Тонцьо» (пол. Szczepcio і Tońcio, буквально – Степанко й Антось, прим. перекладача), вони з’являлися також у фільмах.

Схоже, для мешканців центральної і західної Польщі саме Щепцьо й Тонцьо були віддзеркаленням людей із «Кресів». Вони – двоє невдах, бездомних волоцюг, пов’язаних із бешкетним світом львівських вуличних гульвіс (так званих батярів). Вони жили за рахунок жебрацтва та тимчасових робіт, що не вимагали високої кваліфікації. При цьому були страшенно дурні. Канвою згаданого радіоциклу були розмови двох друзів, що демонстрували їхню наївність і примітивізм. Щепцьо й Тонцьо вживали досить дивний сленг: це була хоч і польська мова, проте «збагачена» великою кількістю українських, німецьких і угорських слів та з українським акцентом.

Тому не дивно, що польське населення «Кресів» з трохи вищими прагненнями в житті не намагалося бути подібним до Щепця й Тонця. Я спілкувався з представниками польської інтелігенції, коріння яких було у Львові. Як згадують, вони часто жили в своєрідному «подвійному» світі: на вулицях, із друзями використовували сленг батярів, але в родині суворо дотримувалися правила спілкування польською літературною мовою. За будь-яке вуличне слівце вдома можна було отримати доброго «прочухана» від батьків.

Негативний стереотип людей з «Кресів» пережив Другу світову війну. Його можна побачити у фільмі Сильвестера Хенчинського 1967 року під назвою «Самі свої» (пол. «Sami swoi»). Два головні герої – Карґуль і Павляк – після Другої світової війни прибули на Нижню Силезію десь із «Кресів»: насправді це колишні Щепцьо й Тонцьо, але старші та сильно деморалізовані досвідом війни. Фільм вважається комедією, але насправді йому більше пасує категорія жахів. Обидва персонажі – дуже мстиві, примітивні, відсталі в цивілізаційному розумінні, а також жадібні. Їх єднає дивний, токсичний зв’язок, що є сумішшю ненависті й прихильності.

Проте, щоб побачити насмішки над «людьми з Кресів» з боку мешканців інших регіонів Польщі (в основному, регіону Великої Польщі), не треба дивитися фільми. У сімдесятих роках минулого століття я був на екскурсії Західним Помор’ям. Наш автобус проїжджав різні місця. Загалом були красиві села. Однак в одному з сіл було щось не те – старі німецькі будинки були занедбані, а навколо панував безлад. Коли один із учасників екскурсії запитав – а чому село виглядає так погано? – екскурсовод пожартував: «А бо тут живуть самі свої!». Автобус вибухнув гучним сміхом, хоча деякі учасники екскурсії зробили трохи «кислі» обличчя. З плином часу негативний стереотип людей із «Кресів» злегка збляк.

Сьогодні з’явився феномен самовизначення певних кіл польського населення – вони називають себе «кресов’янами» (пол. «kresowiacy»). Проте якщо ще в міжвоєнний період «людьми з Кресів» називали всіх мешканців східних регіонів держави – і поляків, і українців, і білорусів, і литовців, – то тепер «кресов’яни» рішуче не відносять до своїх рядів українців. У період ІІ Речі Посполитої «людей з Кресів» легко було розпізнати, навіть якщо вони були поляками. Їх відрізняв своєрідний акцент, специфічне слововживання, одяг і поведінка. Тож які фактори сьогодні стають вирішальними в тому, що людина стає «кресов’янином»? Як зрозуміти сучасну концепцію «Кресів»?

Для пояснення цієї проблеми я звернувся до роботи Збіґнєва Рикеля «Основи політичної географії»[2]. Автор, пов’язаний з Інститутом соціології Ряшівського університету, є шанованим науковцем у Польщі й за кордоном. Згадана робота – це академічний підручник, видання якого фінансувало, зокрема, Міністерство освіти і науки. Треба наголосити, що це справді хороша книга, яка представляє читачам широкий спектр знань у вигляді синтезу. Підручник не може включати в себе теорій, висунутих автором, а тільки інформацію, що у світі науки вважається надійною і ясною.

Проблемі «Кресів» проф. Рикель присвятив розлогий підрозділ (№4), у якому доводить, що подібні явища характерні не тільки для польської історії. Вони досить часто траплялися в минулому в Європі й на інших континентах. «Суть прикордоння, – пише Збіґнєв Рикель, – це середнє арифметичне між кордоном та територією. „Креси” пов’язані не стільки з існуванням прикордонної зони як межі між зонами (англ. border), скільки межі в ширшому розумінні (англ. borderland) – як перехідної зони між територіями з нечіткою лінією кордону»[3]. Далі автор зазначає: «Важливою особливістю прикордоння є відносна слабкість державної влади при показовій її міцності. Слабка державна адміністрація на таких землях часто є лише номінальною владою, яка не має достатньої каральної сили. Показовість державної влади часто є результатом того, що вона представлена в основному або виключно військовими, що часто мають велику незалежність від центрального уряду»[4].
https://lh3.googleusercontent.com/-dJEo0SgU8cw/ULoqNTUD7BI/AAAAAAAAEaI/PLzwSRePtGI/s800/podstawy_geografii_politycznej_zbigniew_rykiel_.jpg

Отож «Креси» – це свого роду Дикий Захід. Зрештою, на цей приклад посилається сам автор. Це земля, що не має чіткої лінії кордону, де нормально не функціонує громадське життя, державу представляє лише армія, дислокована в добре укріплених фортах. На «Кресах» панує безправ’я: має рацію той, хто стріляє першим. У світлі цього визначення важко сказати, що в часи ІІ Речі Посполитої існувало явище, яке можна називати «Східними Кресами».

Східний державний кордон був точно встановлений у міжнародних договорах, він був позначений і його посилено охороняли. У східних воєводствах міжвоєнної Польщі добре працювала державна адміністрація, поліція та судова система. Функціонувало місцеве самоврядування. Існувало чимало громадських організацій різного характеру. У деяких містах східних воєводств (хоча б у Вільнюсі й Львові) досить сильно розвивалося культурне життя: працювали вищі навчальні заклади, театри, видавництва, художні галереї. Отож чи таку територію можна називати іменем «Креси»?

https://lh5.googleusercontent.com/-9jis3oFHS2M/ULotmROxT5I/AAAAAAAAEak/MTwdCrxQhAI/s800/1145854016.jpg

Більше того: називати Галичину й Волинь «Кресами» – це все одно, що непрямо звинувачувати державну владу міжвоєнної Польщі. «Синдром прикордоння» – це перехідне явище, яке кожна держава намагається якомога швидше усунути. Тож чи ІІ Річ Посполита не змогла протягом 20 років ліквідувати «перехідності» на своїх східних територіях? Тодішню владу можна звинувачувати багато в чому, але «Кресів» у своїх межах вона, без сумніву, не потерпіла б.

Використання терміну «Східні Креси» – це серйозна образа для жителів східних воєводств міжвоєнної Польщі, як українців, білорусів, литовців та євреїв, так і поляків. Така назва принижує їх до рівня дикунів, що живуть у первісному світі вічної боротьби й беззаконня. Це правда, що на східних теренах тодішньої Польщі існували гострі етнічні конфлікти. Але це явище насправді спостерігалося на всій території ІІ Речі Посполитої. Окрім українсько-польського, були ще білорусько-, литовсько-, а також єврейсько- й німецько-польський конфлікти. Навіть у Варшавському університеті відбувалися запеклі зіткнення між польськими та єврейськими студентами. Хіба ж цей заклад був також частиною «Східних Кресів»?

Термін «Східні Креси» не має права на існування в наукових дослідженнях, присвячених ІІ Речі Посполитій. Його можна розглядати тільки як фактичну помилку. Натомість уживання поняття «Креси» в громадському житті не обов’язково пов’язане з фактичним виникненням цього явища. Це тому, що згаданий термін має дуже сильне ідейне навантаження.

Збіґнєв Рикель підкреслює: «Ті, для кого прикордоння є прикордонням, сприймають його як цивілізаційну порожнечу, часто тільки уявну, хоч насправді вона може й не бути такою. Відтак відчуття цивілізаційного вакууму родить піонерський етос: життя в скрутних умовах боротьби з природою і варварами, розрахунок лише на власні сили, ще й почуття цивілізаційної винятковості, яка приймає форму історичної місії, потребу сприяння культурі.

Усі ці переконання й ідеології пов’язані з почуттям власної культурної або цивілізаційної переваги. А це, своєю чергою, містить необґрунтованість віри у цивілізаційний вакуум: адже вищість завжди посилається на порівняння з кимось або чимось ще, а це передбачає існування декількох або принаймні двох культур. Однак, у цьому контексті, почуття зверхності власної цивілізації тягне за собою, з одного боку, автоматизм членства у вищому класі, право на зарозумілість, а з іншого – задоволення від отримання чужих вірних виконавців власних сподівань. (...)

Однобічність і перевага пов’язані з почуттям цивілізаційної або культурної вищості. Через підживлення такого почуття складається хибне враження однобічності й очевидності культурної взаємодії. (...)

Важливим чинником міфотворчої сили прикордоння є позитивна оцінка приїжджих як панівного етнокласу. На прикордонні етнічна культура емігрантів пов’язується з домінацією, натомість місцеві є простонародним етнокласом. Наступальний характер визначає романтичну привабливість прикордоння, яку можна розглядати в категоріях фрейдизму: як садистське прагнення подолати, підпорядкувати, отримати й домінувати, а також мазохістський смуток через витрачені власні зусилля, страждання і втрати, через необхідність захищати свою здобич від „Реконкісти”. Утворюється міф про „лицарів прикордоння”, а також менталітет сагіба (пана; після появи в Індії європейців: звертання, переважно до білої людини – прим. перекладача), здобувача для своєї країни, але й захисника, як правило, від тих, кого раніше завойовано»[5].

На думку Збіґнєва Рикеля, поняття прикордоння – близьке до поняття колоніальних володінь. В обох випадках існує завоювання країни чужими з етнічного погляду загарбниками, які відтак стають панівним етнокласом. Проте у випадку колоній і прикордоння існує досить значна різниця менталітету панівного етнокласу: «колоніальний менталітет характеризується відсутністю стабільності й почуття укорінення, відчуттям тимчасовості, невизначеності й загрози, ототожненням батьківщини або рідних сторін із метрополією, а не колонією, ізоляцією стосовно корінних жителів (...). Менталітет прикордоння характеризується глибокою ідентифікацією панівного етнокласу з територією, на якій він проживає, – її сприймають як малу вітчизну, вона є квінтесенцією ідеологічної батьківщини. Цей процес включає в себе захоплення символічного простору таким чином, щоб змінити місце або місця. Місце сприймається вже як своє, а не чуже. У процесі освоєння важливо позначати простір місцем народження своїх дітей, родовими гробівцями й святинями своєї релігії, обрядів чи ідеології»[6].

Отже, який ідеологічний зміст несе в собі поняття «кресов’янин» у світлі згаданої роботи Збіґнєва Рикеля? Це – віра в перевагу своєї раси, невід’ємне право панувати над іншими з етнічного погляду людьми. «Кресов’яни» добре усвідомлюють те, що вони є нащадками іноземних загарбників, що є незначною меншістю на території їхнього проживання. Незважаючи на те, висувають претензії на виняткове право на цю землю та розпорядження долею її корінного народу, бо у власній свідомості уявляють себе своєрідними «сагібами», що мають перевагу над натовпом нецивілізованих «варварів». «Кресов’яни» люблять місце свого проживання – але це любов, яку навряд чи можна назвати інакше, ніж збоченою. Вони відкидають культуру корінного народу, яку, крім того, переважно й не знають. Намагаються зробити «символічну анексію» землі, що раніше була завойована у військовому розумінні.

Тому використання поняття «кресов’янин» представниками польської нації – це серйозна образа для українців, білорусів, литовців і росіян. Вона містить потужну ідею ненависті та расистського презирства, так само як термін «антисеміт» стосовно євреїв. Це виключає будь-яке порозуміння. Діалог між польським «кресов’янином» та українцем так само важко уявити, як діалог між євреєм та антисемітом. Різниця в тому, що поняття «антисеміт» перестало бути в Польщі політкоректним після Другої світової війни. Про поняття «Східні Креси» й «кресов’яни» цього сказати не можна.

https://lh5.googleusercontent.com/-zO8nvTktRbA/ULozP9sbuzI/AAAAAAAAEa4/_LkfqVPgubk/s800/kkk.jpeg

_________________
Домівка Української пісні

Народний оглядач

Rock-H .."А музики грають аж до ранку"...


Вернуться к началу
shoppage  personalpage P  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Найти:
Перейти:  
  © Mishael 2003-2016
forum MAP
Мобильный вид

[ Time : 0.086s | 18 Queries | GZIP : On | Load : 0.55 ]
Reputation System ©'