До № 4268а від 08.07.2014 р.
Народний депутат України
Кальцев С.Ф.
ВИСНОВОК
на проект Закону України «Про велосипедний транспорт»
(реєстр. № 4268а від 08.07.2014 р.)
У законопроекті шляхом прийняття окремого Закону України «Про велосипедний транспорт», а також внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, законів України «Про дорожній рух», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про благоустрій населених пунктів», «Про регулювання містобудівної діяльності» пропонується визначити правові та соціальні основи використання велосипедного транспорту, створення безпечних і комфортних умов для велосипедистів та інших учасників дорожнього руху
Метою законопроекту, як зазначається у Пояснювальній записці до нього, є необхідність закріплення на законодавчому рівні шляхом прийняття окремого закону правового статусу велосипедного транспорту.
Головне управління не вважає обґрунтованою пропозицію щодо прийняття окремого закону, спрямованого на унормування поведінки одного з учасників дорожнього руху, та не підтримує прийняття внесеного законопроекту з огляду на таке.
Насамперед, слід зазначити, що на сьогодні в системі законодавства України базовим серед законів, які регулюють відносини у сфері дорожнього руху, є чинний Закон України «Про дорожній рух», який визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища. Статтею 14 цього Закону, зокрема, до учасників дорожнього руху, окрім водіїв та пасажирів транспортних засобів, пішоходів, погоничів тварин, віднесено також велосипедистів, а також передбачено, що такими учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. У статті ж 28 Закону, в якій визначаються питання організації руху велосипедистів, гужового транспорту та прогону тварин, уточнюється, що рух, в тому числі, велосипедистів, організовується з використанням дублюючих шляхів, узбіч, на автомобільних дорогах державного значення такий рух обмежується. У ст. 19 Закону визначені основні права і обов'язки велосипедистів, які, на нашу думку, є достатніми та не потребують уточнення.
Також слід відзначити, що правила поведінки велосипедистів на дорозі унормовані у розділі 6 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року.
З огляду на зазначене, можна дійти висновку, що велосипедист є учасником дорожнього руху, транспортний засіб якого, так само як і будь-який інший, повинен відповідати певним вимогам, а сам велосипедист несе таку ж відповідальність, як і інші учасники дорожнього руху. Відповідно, регулювання у сфері використання «велосипедного транспорту» окремим законом, а не в рамках Закону України «Про дорожній рух» та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, видається недоцільним та таким, що не сприяє уніфікації національного законодавства.
Також видається сумнівною пропозиція щодо запровадження у національне законодавство поняття «велосипедний транспорт» з наступною його кваліфікацією як «галузі транспорту», принаймні з тих підстав, що Законом України «Про транспорт» при класифікації видів транспорту не передбачається виділення в його складі велосипедного транспорту. Зокрема, відповідно до ст. 21 зазначеного Закону «єдину транспортну систему України становлять: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування» (при цьому відповідні зміни до цього Закону у проекті не передбачені).
Зауважимо також, що у проекті, на нашу думку, не повною мірою враховані результати нових технічних та наукових розробок. Зокрема, відповідно до проекту велосипед – «це транспортний засіб, крім інвалідних колясок, що має два колеса та приводиться в рух виключно мускульною силою людини, яка знаходиться на ньому, зокрема, за допомогою педалей або рукояток» (ст. 3). Водночас слід звернути увагу на появу у повсякденному вжитку аналогів дитячих самокатів для дорослих, які також приводяться в дію мускульною силою та, за логікою авторів законопроекту, повинні підпадати під дію цього закону. Також не слід забувати про самокати, які мають електричні двигуни і які теж мають відноситися до об’єкта регулювання закону, проект якого розглядається.
Одночасно Головне управління вважає можливим варіант розробки Кабінетом Міністрів України державної програми розвитку велосипедного руху (у проекті транспорту), про що, зокрема, йдеться у пп. 2 п. 4 розділу VII «Прикінцеві положення» проекту. Принагідно зауважимо, що відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про дорожній рух» до компетенції саме Кабінету Міністрів України у сфері дорожнього руху належить розробка і затвердження державних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки на автомобільних дорогах, вулицях і залізничних переїздах, вимог екологічної безпеки. Зазначимо також, що комплекс питань, пов’язаних з розвитком велосипедної інфраструктури (доріжки, парковки, пункти прокату тощо) повною мірою може вирішуватися на місцевому рівні (в тому числі шляхом прийняття відповідних програм).
Звертаємо увагу і на таке. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про дорожній рух» підготовка проектів законів, нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки, а також відповідальності за їх порушення на території України віднесена до компетенції Кабінету Міністрів України. Тож рішення щодо внесеного законопроекту, на нашу думку, повинно прийматися з урахуванням відповідного висновку Уряду.
Керівник Головного управління В.І.Борденюк
Вик.: О.Олещенко, А. Мних