На Кіндрат і Маґуру - чудовий похід на вихідні.

Красивий, малохожений маршрут на вихідні недалеко від Львова, де не зустрінеш інших туристів. Добрий ще тим, що можна зробити два одноденних радіальних - окремо на Менчелик та Кіндрат, окремо на Кичер, Багну і Маґуру.

Маршрут: Львів - с. Тухля - г. Менчул - г. Кіндрат (1 156 м.) - г. Матагів (1 217 м.) - г. Грунь (1 168 м.) - урочище Під Маґурою - г. Маґура (1 363 м.) - с. Либохора - с. Тухля - Львів.

Тривалість: 2-а дні (можна розтягнути на 3-и).

Кілометраж:  30 км.

 

Складність: середня, доступна для непідготовлених туристів та початківців, але зважаючи на складнощі в орієнтуванні та відсутності маркування - бажано у супроводі бувальця.

Маркування: на карті є, по факту - нема (натрапили біля самої Маґури на кілька - тай по всьому((

Вода: місцями по маршруту є потічки, але з собою треба нести 1,5 л. на особу.

ВАЖЛИВО: Ми не прихильники залишати сліди на природі. Будь ласка, користуйся пальником, а якщо вже припекло - розпалюй багаття тільки на місці старих костровищ. Само собою, сміття не залишати. Дякуємо від усієї команди Заплічник!)

 

Вершин Магура, як і сіл Либохора, в Карпатах є кілька. Ми ж побалакаємо про ті, вихід до яких починається із с. Тухля перед Славське. 

Добирання з Львова:

     Найпростіше - ранкова електричка Львів-Мукачево о 07-15 із головного залізничного двірця. Зупинка - с. Тухля, прибуває о 09-15 рана. Вартість квитка - 24 грн. 3 клас (сидячі місця). Про квитки туди і назад подбай завчасно - на вихідних це популярний напрям і з наявністю будуть складнощі. В крайньому - звертайся до провідниць, - можливо пощастить і візьмуть. Проте краще не ризикувати - мені раз у Воловці не повезло - добирався автостопом.

     На місці мене вже чекали друзі з Ужгорода, а 3-є з них, до речі, сироїди. Олег заготував здорове та корисне харчування (легкохідність була розбавлена огірками та помідорами)), тож ми підкріпились, зпакували харчі і стартонули.

Вихід на маршрут починається одразу ж від залізничного двірця. Точніше, їх є два. Перший, маркований на карті (зелений пунктир) - від залізничного двірця правіше через село. Другий (яким пішли за порадою місцевих - тута швидше)) - від двірця наліво та йди вздовж колії до семафорів (світлофорів). Орієнтир - біла халабудка.

 

За ними перейди колії (пам'ятай про безпеку!) та пройди кілька десятків метрів до грунтової дороги, що йде повз хати перпендикулярно залізниці.

 

Орієнтир -  дорога перед невеличким залізничним мостиком та потічком. Маркерів нема((

     Дорогою простуємо вгору із поступовим зростанням крутизни. Шлях переходить в стежку та проходить через кілька мальовничих квітучих галявин. А трави буяють! З нами йшла Настя-травниця, яка багато цікавого про них розповіла. Маємо час помилуватись краєвидами...

     Вийшли на роздоріжжя грунтових доріг: зліва проглядається поросла вирубка, прямо - дорога різко вгору на вершину, лівіше - пологіша дорога. Звіряюсь з картою - нам вліво. Доріжка починає траверсувати та заводить нас у болото. Повертатись не хочеться, тому бачимо тонесеньку стежечку вгору - йдемо нею. Вона заводить у зарослі. Бачу сліди кабана, і розумію, що стежка звіряча. Дорогу торує Василь: - Пройти можна! - і ми продираємся через ожинник. 

На щастя, невдовзі під самою верхівкою виходимо на стежку, що вивела на Менчелик. Сама вершина в невеликому ліску, але підхід до неї має гарні краєвиди. Там добре місце для привалу та перекусу.

 

     Тією ж стежкою - до Кіндрата. Великих перепадів висот нема, тому йдемо швидко і в насолоду. 

Ліс - галявина - ліс... Ласуємо афинами (яфини, чорниці). Вершина Кіндрату знов у ліску. За соснами обабіч стежки - поросла могила із поржавілим хрестом. Її проскочити легко, оскільки малопомітна, та й огорожа вже прогнила...

 

На галявині за вершиною влаштовумо обідній привал та засмагання)) Нею ж прямує стежка, що повертає назад до села Тухля.

Тут до нас приєднався побратим Микола, що родом з цих країв.

     Коля прийшов не сам - товариство поповнили дві піврічні лайки - Нора і Норд. Ото забавні - спокійно стояти не могли,- постійно стрибали, борюкались гасали)) Похід із собаками - то зовсім інші враження та емоції!

 

     З Кіндрата два шляхи: продовженням стежки назад до Тухлі (так можна зробити одноденний вихід - зелений пунктир на карті), або не доходячи до хреста (з боку Менчелика) метрів 30, знайди стежку вліво - на г. Матагів. Далі по стежці Микола - дай боже йму здоровля,- робив позначки червоною фарбою на деревах,- візьми за орієнтир. Ліс - галявина - ліс - галявина... Спади і набори висоти.

 

Тут дорога цікавіша - села невидко, проглядаються сусідні хребти. Галявини з квітами, галявини з лопухами, галявини з чорницями))

     З Матагова до Магури стежка йде хребтом, що слугує кордоном Івано-Франківської та Закарпатської областей.

     Досить швидко дійшли до г. Грунь, вирішили ночувати за ним. Простуємо далі... 

 

Оскільки довірі карті нема (багато неточностей, відсутність сітки координат), змушені активувати Maps.me на смартоні, приєднати повербанк та дублювати орієнтування показами GPS.

 

Заодно потестив класний рюкзак EXPED Lightning 45

Стежка вперлась в перпендикулярну маршруту високовольтну лінію електропередач із прорубаною широкою просікою під нею. Вражені, але на карті цього орієнтиру нема! (хоча ліня побудована явно не вчора). В пошуках води за просікою взяли вліво вниз - на Закарпатську сторону. Стрімкий спуск навпростець через зруби та ожинник - вийшли до потоку, а одразу ж за ним - на дорогу лісовозів (на карті теж відсутня). Нею попростували праворуч, виглядаючи місце для табору.

Гнітюче враження рубаного лісу(( Дорогою попрямували догори, шукаючи рівне місце. Пройшовши кілометра зо три, на місці, де дорога роздвоюється та перетинає потік, повертаємо вліво вгору - і виходимо на гарне місце для ночівлі серед дерев. Розбиваємо наш табір, вечеряємо. 

     Микола збиває мене та Василя із здорового харчування, поманивши сушеним м'ясом та міцненькою. Каюсь, піддались спокусі))

     Вранці неквапно зібрались та попрямували через потік лісовозною дорогою догори. Зправа - порубаний схил, зарослий ожинниками та яфинами. Дорога невдовзі закінчується. Ми починаємо простувати вверх до хребта навпростець через рубку, забираючи вліво. Заодно ласуємо афинами. Входимо до лісу та йдемо інтуїтивно вгору, орієнтуючись по GPS на вершину.

 Зайшовши в ліс, вийшли на менш-більш натоптану стежку і, о чудо, побачили перший маркер.

 

Півгодини малохоженою стежкою, перехрещеною поваленими деревами,із практично відсутнім маркуванням, - 

і ми на вершині Маґури!) 

     Чубок гори порослий рідким лісом. Мабуть, тут якийсь дивний льокальний викид енергії, бо ростуть чудні покручені дерева...

Цікаво, покручі викликані позитивною енергією?! Так що екстрасенсам сюди))

     Сама вершина пласкувата і верхня точка - ліворуч від стежки,- позначена таблицею та прапором.

 

     Микола прощається з нами і з своїми охоронцями повертає назад короткою стежкою до села Либохора (червоний пунктир на карті).

Ми ж йдемо обхідним шляхом, щоб помилуватись закарпатською стороною, урочищем Багна, через г. Кичер.

Вразило, що впродовж маршруту зустрічаються місця на галявинах із шовковистою травою, що викликає непереборне бажання покатулятись в ній))

Лягти і довго лежати. дивлячись в небо на хмари.................

Наші пригоди по-справжньому тільки починаються. Бо якщо досі був натяк на стежку, то далі вона то пропадає, то з'являється там, де не співпадає з картою та GPS.

Настя - наш поводир та рятівниця))

Шукаємо, вертаємось, траверсуємо - орієнтуємось уже не скільки на покази стежки, скільки на співпадіння рельєфу з картою. Виходимо ніби на стежечку на відрозі - стрімко скидаємо вниз...

Потім розуміємо, що стежина втекла вліво, і що згаяли багато часу - приймаємо рішення різати маршрут навпростець - попри урочище Клявз. 

     Знову стрімко скидаємо, йдемо буреломами та стрімким схилом.

Виходимо до потічка Сигла, вздовж нього - на грунтову дорогу до самої Либохори.

По дорозі натрапляємо на таборування пластунів. Вони показують невеликий водопад, в якому чоловіча частина команди купається ню.

За якихось 20 хв. виходимо до Либохори.

Цікаве і колоритне село. Думаю, сюди можна приїхати на зелений туризм тим, хто шукає тиші та спокою.

Та сама високовольтна лінія...

 

 

В Либохорі нас зустрічає на автівці Микола, що вже встиг зробити вдома купу справ. Відвозить до Тухлі, чим економить багато часу, і я якраз встигаю на електричку до Львова о 19-00. Обіймаємось і прощаємось.

Квитків, звісно не було. Мені вдається із групою грибників за винагороду просочитись у вагон до велосипедистів - і я прямую домів...

 

Карта та більше фото тут!)

Підсумовуючи: цікавий різноманітний маршрут. Відсутність великих висот компенсується краєвидами та складністю в орієнтуванні. На маршруті не зустріли нікого! 

     Не дивлячись, що маршрут практично обходить два села - Тухлю і Либохору,- місця дикі (далі сіл нема і простилаються ліси). Багато слідів сарни та кабанів. Місцеві кажуть, що весною кілька раз бачили недалеко ведмедицю з малям. Взимку навідуються вовки задирати собак, - так що фауна процвітає))

Думаю, тут дуже красиво восени, зважаючи на суміш листяних та хвойних лісів, багатих рослинністю галявин. 

Маршрут принесе естетичне задоволення і приємну фізичну втому))

Мандруй легко! ;)