Дніпровські кручі.

 

Частина перша. Південь, південь…..

Ідея організувати групову подорож Трахтемирівським півостровом виникла достатньо давно, і зайвий вихідний день на Трійцю дав можливість нарешті її реалізувати. Наша компанія налічувала п’ять велосипедистів – три з Одеси, один з Полтави, і головний організатор з Києва.

Зустріч була запланована на ранок 26.05.2018 на центральному вокзалі Києва, куди і з’їхались всі учасники даного дійства. Обмінявшись теплими привітаннями та зібравши велосипеди, рушили жвавими автошляхами міста до початкової точки маршруту, яка знаходиться в Голосіївському лісі. Сам маршрут першого дня називається «Південні Гірки», славиться скаженими торчками, і є дуже знайомим для багатьох Киян. Мені доводилось пару разів долати першу його частину, а от для гостей з Одеси він став дещо несподіваним… Незважаючи на це, компанія у нас підібралася доволі витривала, і всі з різною долею ентузіазму та інтенсивності долали підйом за підйомом, які кожного разу здавалися все крутішими. Під’їхавши до відомої «Гірки Планеристів», вирішили зробити невеличку перерву, любуючись фантастичними краєвидами.

Мені здалось мало пройдених кілометрів, і було прийняте дещо необачне рішення штурмувати піщаний схил гори, який дається навіть не всім більш сильним райдерам. Перший підйом майже увінчався успіхом, обламавши наївні сподівання за декілька метрів до вершини. Після цього були здійснені ще дві невдалі спроби, які зупиняли мій велосипед щоразу далі від омріяної вершини! Окрім мене, «ентузіастів» більше не знайшлося, і під підбадьорююче «фу, фу - слабак», рушили далі! Втома, яка все більше наростала відповідно подоланій відстані, часто розчинялася і ставала непомітною на фоні чудових краєвидів, які відкривалися нашим очам. Вже другий раз подорожуючи цими місцями, не можу не відзначити якусь привабливу неповторність маленьких сіл та містечок, які зустрічалися на нашому шляху. Обухів, Трипілля, Халеп’я – погодьтесь, самі назви ніби натякають на історичну цінність даного регіону, де ще кілька століть тому відважні козаки роздавали наганяїв польському панству! Останньою точкою першого дня подорожі був Ржищев, від якого лишалося всього декілька кілометрів до місця ночівлі – Клуб естетичного відпочинку "На траві".

За це особлива подяка організатору нашої подорожі, який зміг в заплутаній павутині форумів знайти цю унікальну, сховану від посторонніх очей садибу! Привітний хазяїн Alex Kolosyuk розмістив нас на самому верхньому поверсі, де ще відчувався приємний аромат свіжого дерева, наче будинок був построєний лише вчора! Далі була смачна вечеря, перегляд фіналу Ліги Чемпіонів на великому екрані в нічній тиші та міцний сон, який є невід’ємним супутником приємної втоми…..

Частина друга. Загадковий Трахтемирів.

Прокинувшись вранці, відразу відчувся біль у надірваних м’язах. Набір висоти першого дня у 1700 метрів дався в знаки…. Але нічого, попереду ще чекали два дні захоплюючої пригоди! Неспішно поснідавши та зібравши речі, зробили групове фото з хазяїном садиби, подякували за гостинність та вирушили в дорогу. Проїхавши село з подвійною назвою Балико-Щучинка, здалеку на вершині гори побачили височенний постамент, який відразу здався якоюсь комунікаційною вишкою. Але, піднявшись на вершину, перед нашими очима відкрився вражаючих розмірів меморіал, який носить назву «Битва за Днепр».

Його було зведено в пам’ять сотень тисяч Радянських воїнів, які загинули у спробі відбити Київ в роки дугої світової війни. Дійсно – вражаюча скульптура посеред незайманої природи…. Далі наш шлях пролягав густими лісами вздовж могутнього Дніпра, все більше наближаючи жвавий кортеж до завітного півострова! Проводячи аналогії з минулорічним марафоном «Поліська Січ», постійно відзначав для себе, наскільки ця подорож більш захоплююча та цікава – мінімум сіл, постійні спуски та підйоми, шикарні краєвиди на Дніпро, безмежні ліси, безліч оглядових місць та цікавих пам’яток архітектури. Перед самим Трахтемировом, неочікувано для всіх і самого себе, я загубився! Зв’язку немає, хлопців немає. Почекавши близько пів годинки біля шлагбаума, який відгороджує півострів від нашестя автотранспортних засобів, вирішив їхати сам. Піднявшись по вимощеній фігурною плиточкою доріжці дещо вище, зміг зловити сигнал телефону та знайти своїх «колег». Далі їхали без пригод. Відвідали Марків Шпиль, який вважається місцем «духовної сили» та є постійним пристанищем поцінувачів різних медитаційних практик!

     

  

На останок заїхали глянути ще на одну пам’ятку природи – озеро Бучак, яке утворилося в результаті будівництва Канівської ГЕС. До самого озера спускатися не стали, а любувалися з вершини гори загальною картиною всього краєвиду.

Під’їхавши в одному місці майже впритул до Дніпра, було прийнято рішення відпочити та скупатися, подарувавши втомленим м’язам приємну прохолоду та розслабленість.

Друга наша ночівля була запланована в місті Каневі в садибі «Тамарине міжгір’я». Повечерявши смачною ухою, приготованою з душею щирою та веселою хазяйкою, лягли спати, прокручуючи в голові яскраві картинки минулого дня….

Частина третя. Цікаве завершення.

Останній день подорожі розпочався ідеальною автомобільною дорогою, що пролягала вздовж піщаних пляжів Канева. Недалеко від міста заїхали на Тарасову гору – місце захоронення видатного українського поета та художника. На горі встановлено найбільший в Україні пам’ятник Т.Г.Шевченку, а з самого оглядового майданчика відкривається захоплюючий краєвид.

Так як маршрут останнього дня був не надто складний та відносно короткий – їхали неспішно, періодично міняючись велосипедами та обговорюючи «їздові характеристики» залізних коней! Маршрут з Канева до Черкас подарував трохи піщаних доріг, які дещо нагадали страждання на Поліській Січі. Дуже порадувала ділянка автодороги в густому лісі, яка мала ідеально рівне та гладке покриття. Лише гул від втомленої гуми дещо порушував тамтешній спокій та спів лісових птахів.

По дорозі зустріли райдера – початківця, якому довелося багато кілометрів вести свій байк у руках у зв’язку з пробитим заднім колесом та відсутністю запасної камери, ремкомплекту та насосу…. Відразу згадалася моя «прогулянка» довжиною 20 км на початку велокар’єри! Нічого – буде йому наука! Приїхавши до Черкас та зробивши декілька фотографій, спустилися до пляжу в пошуках цілющого пива! Нажаль, навігатор на такі «завдання» не запрограмований, і шукати потрібний магазин довелося з підказок тутешніх відпочиваючих! Нарешті, відвідавши Велику Кишеню, розмістилися на пляжі, скупались та повністю розслабились! Друзі з Одеси поїхали раніше, а мені з організатором ще 2 години довелось провести в електричці, яка привезла нас у Смілу, звідки був проведений успішний трансфер по домівках!

Похід вдався! Україна в черговий раз довела, що є неперевершеною по красі країною, з неповторною природою, культурою, історичною цінністю, та цікавими людьми. Перший раз не було смутку після подорожі… Мабуть, просто знав, що ще не раз повернусь в ці дивні краї, зустрінусь зі знайомими людьми, відвідаю будинок відлюдника Скіфа, знайду дерево у вигляді тризубця, яке цього разу оминули, і просто ще раз порину у відчуття справжньої насолоди від захоплюючої подорожі.

На останок хочеться подякувати організатору та штурману нашої вело пригоди Сергій Іванюк, чудовій компанії Одеситів Alexandr Sklyaruk, Андрію та Евгений Руднев, доброзичливим та щирим власникам садиб Олександру і Тамарі, які надали всі умови для повноцінного відпочинку та поділилися безліччю цікавих історій, а також неодмінно моєму Canyon Nerve, який подарував абсолютно нові відчуття від катання, поглинаючи своєю м’якою підвіскою всі нерівності пройдених доріг!