Крейдова флора та терикони.

Коли зимовим холодним вечором  особливо робити нічого, та ще й коли потрапляєш на лікарняний, можна пригадати де подорожував протягом року та викласти ці спогади…

Даний маршрут я спланував дещо спонтанно, тижні так за  два, але конкретного дня і дати, коли я зможу все це втілити в життя в мене не було. На скільки пам’ятаю, погода буда не дуже гарна і щось планувати конкретно було не досить добре. Тому вирушити 30 вересня,  в неділю,  це для мене вже було, мабуть, останньою датою, бо щось мені підказувало, що кращого часу вже не буде… так воно і вийшло.

До м. Лиман я вирушив електричками, холодного темного ранку, та прибув десь о 8 годині. І як я і боявся, Донецька область зустріла мене похмурим небом та прохолодним вітром. Я навіть почав жалкувати, що не залишився в дома, бо ось-ось, і міг піти дощ. Але повертати назад було вже пізно і я, виїхавши на трасу в напрямку Сіверська, попрямував до Сіверського Дінця, берег якого і формує заповідник Крейдова флора.

Похмурий ранок на дорозі

Першою зупинкою, було місце загибелі воїнів Національної гвардії, в червні 2014. Вічна пам'ять  героям!

Через декілька кілометрів я нарешті доїхав до мосту через С. Дінец, біля села Закітне, і вже там повернув з траси на гору, де починається заповідник. Розказувати про заповідник я не буду, інформація є на Вікіпедії, скажу одне, площа заповідника дуже велика 1134,0 га. і з висоти, приблизно метрів 200 відкривається дуже гарний краєвид  на Сіверський Дінець, озера, ліса, Словянську ТЕЦ та терикони. Місце на якому хочеться знаходитись годинами та милуватися краєвидами, які відкриваються. Але треба було їхати далі… спуститись до річки і далі незвіданим берегом до електростанції.

на мосту

Спустившись до с. Крива Лука та проїхавши його, шлях вивів мене на гарну грунтівку, я б сказав крейдівку, гарна така вкатана дорога, не з чорнозему чи глини, а з великим примішком крейди,  по якій було їхати одне задоволення.  Далі за селом мене чекав не то хутір не то дачне селище. Контрастне таке місце: є заброшені хати, як і мазанки так і двопорверхові будинки с білої цегли так і цілком «здорові» подвір’я, які живуть своїм життям зі своїми господарями.  За хутором дорога звернула до лісу, хоча можна було взяти правіше до Дінця і хащами їхати чи йти далі, але зважаючи на тверде і гарне покриття, здебільшого, я поїхав через ліс, бо хащі ще чекали мене, як виявилося, по переду.

р.Сіверський Дінець та осінь

Лісна дорога

В Пискунівці, проїхавши в здовж річки та виїхавши до місцевого пляжу, я вирішив рушити тропкою далі в здовж річки, чом би й ні, як є нормальній шлях, але склалося  не так як гадалося. Тропа закінчилася біля джерела, десь метрів 20-30 після пляжу, а далі йшли хащі і не було й натяку на тропу. Звірившись з картою, мені треба було вернутися та поїхати шукати шлях через село, який начебто там був. Але я не звик повертати і пішов прямо на пряму, бо карта показувала тропу знову десь метрів так через 200. А так як я був закамуфльований, то не кропива ні інший бур’ян та гілки мені не були страшні.

джерело

Десь метрів за 150 з лісу я виліз до покинутого об’єкту, здається то був колись місцевий водозабір.

Ну а далі з’явилась знов гарна дорога і я «долетів» до Стародубівської  греблі. Цікаве таке місце, обліплено на берегах рибалками, та рибалками на човнах.

Гребля

А попереду вже виднілася електростанція, до якої я теж доїхав хащами, вздовж одного з каналів, який був, як я зрозумів проритий для потреб станції, і то був лише перший на моєму шляху, бо де тепло електростанція, там зазвичай великі водойми та відвідні канали (я не зовсім розбираюсь в їх функціях). Отже трохи помісивши грязюку, треба було переїхати, не переходити ж  струмок котрий трохи розлився, я вибрався до другої точки свого маршруту.

Дана ТЕЦ, вже третя за рік біля якої я побував в цьому році, після Зміївської (рідна вже майже) та ЕСХАРу. Є, на мій погляд щось привабливе в цьому індустріальному монстрі. Важко описати словами всі ці величезні труби та споруди, гуркіт потягів та вагонів які відгружають вугілля … Але найбільша краса то водойма: велике водяне дзеркало в якому, до речі, що було для мене дивно, дуже багато «гуляло» риби.

Люблю такі вузенькі місточки, бо кермо широке))

Озеро охолодження та крейдові відвали

Ну а третьою точкою мого маршруту були крейдяні відвали в Райгородку. Місце, яке я  побачив декілька років тому, з вікна потягу, прямуючого до Слов’янска і вирішив що колись я обов’язково побуваю біля них. З далеку вони дуже так велично виглядають. До речі, ближче до полудня  погода стала більш привабливою, з’явилось сонечко, яке по осінньому почало припікати а небо з сірого стало блакитним  с білими хмарками, які гонимі вітром неслись кудись далеко-далеко. Так от стоячи біля водойми я споглядав на білі терикони, які начебто чіплялись за хмари які проносились над ними. З далеку дуже красиве видовище.

Проїхавши декілька каналів та річку Казений Торець, і поблукавши по місту в пошуках магазину, бо був вже час і на обід, я все ж таки виїхав до крейдяних териконів чи відвалів, які знаходились на території  начебто підприємства (кар’єр). Було щось таке схоже на ворота, стояла техніка важка, ходили люди та гавкали собаки, але на мене не зважали і я під’їхав майже до самого підніжжя, на скільки це було можливо. І… трохи був розчарований, бо вся та величність яку я спостерігав стоячи на березі озера та і навіть с вікна потягу, кудись поділась. Переді мною було дві величезних кучі крейди, порослих різною рослинністю та розмитою дощами. Мабудь, все ж таки є деякі речі на які краще милуватись с далеку. Що я виніс відтіля, так це білі від крейди покришки та кросівки, та сліди крейди  які і досі залишилися білими плямами на рамі в деяких місцях))).

Місток через р. Казений Торець

Крейдові відвали

Труби ТЕЦ та полоса озера, відкіля я приїхав, фото зі сторони відвалів.

Ще один міст через Дінець та дамба.

Сучасні технології

Ну а потім, знайшовши за містом біля водойми в серед дубків затишне місце я пообідав, та виїхавши на трасу попрямував до Лиману, милуючись як ремонтують дороги в Донецкій області)) Було ще тим екстримом, їхати по зустрічній смузі і чекати коли ж пустять рух на зустріч, встигну чи ні, бо в моєму напряму як раз ремонтувалась и була перекрита полоса руху. Встиг… але по трасі так  і не доїхав до Лиману, бо побачивши ДТП, я вирішив звернути з неї, бо пригода трапилась на перехресті (обійшлось без жертв)  Я попрямував дорогою що веде то Голубих озер за містом, думаючи що таким чином я об’їду ліс, але побачивши накатану тропу через ліс та звернувши на неї, я виїхав до озера де навколо нього облаштовні місця відпочинку. І так як ще було десь дві години до електрички, я вже тупо кружляв по місту та відпочивав біля озера.

Памятник воїнам Другої світової в м. Лиман

Загалом вийшло 60 км за 6 годин, і в наступному році обов’язково треба буде ще проїхатись тими місцями.

Схема маршруту

Трек: https://www.gpsies.com/map.do?fileId=ltiepgzwhsxueurx

P.S. якщо є помилки, то вибачаюсь.