Ашанячі мандри, або ...цять років потому.

Вітаю тебе, шановний поціновувач ашанів. Сьогодні ашани трохи помандрували, та й виришили потішити тебе новими розповідями про старе, чи то пак, старими розповідями про нове, треба вже починати, поки я остаточно не заплутався.

Так ось, весняне сонечко робить дива з усіма, й ашани не вийняток. Зокрема, зовсім випадково натрапив на ось цей опус http://xt.ht/xtreport/-Neizvedannye-dali-beskonechnostyu-manyat

Ну й накотила ностальгія по прадавнім славетним часам, коли ашани були зовсім не ашанами, а новенькими та стрімкими маунтін байками роверами. Запрошення до сумісного ностальгування http://xt.ht/phpbb/viewtopic.php?f=17&t=319467 мало  шалений попит. Тому, у гордій самотності та майже цілковитій темряві ашани з'явилися на станції Новоселівка о третій сорок.

Для тих, кому не зрозуміло, що то за цяточки, пояснюю - зелена - то зелений симафор, червона - відповідно, червоний, а дивна цяточка, схожа на світанкове сонечко - то "вічний вогник" на Харківському коксовомі заводі.

Розмістившись з комфортом у електричці, ашани вирушили до відправної точки однойменних мандрів, а саме на станцію Власівка.

Годі й казати, що до населенного пункту з такою назвою, ця станція мала відношення аж ніяке, тому що селище те носить дорогу кожному туристу назву

але то така традиція, мабуть з часів другої, хоча, може, й першої світової, війни - заплутати вірогідного противника та викликати у нього розрив шаблону. Ось тому ми й маємо станцію Ордівка в селищі Ватутіно, Джгун - у Ордівці, Аксютівку у куширях садових товариств - тисячі їх...

Доречі, поруч зі станцією знаходиться теж дивне підприємство. Вікімапія стверджує, що це

нафтобаза. Мабуть, той, хто таким чином обізвав ці ємності, гадав, що усе велике, циліндричне та блискуче - то є цистерна, ну а що у цистерні може зберігатися, окрім нафти? Хоча ашанам відразу було зрозуміло, що у таких ємностях скорш за усе зберігається якесь зерно. І, раптово, вивіска на прохідній засвідчила, що це - ТОВ "Власівський Мирошник" (кому цікаво знати значення слова - можна запитати у інтернета).

Як бачиш, любий поціновувач Нововодолажчини, у хайтековському алюмінії грають промені світанкового сонечка, яке радісно зустрічало ашанчика.

Трохи мерзнучи на світанковій прохолоді, ашанчик спритнесенько поїхав до Старовірівки. З першого погляду Старовірівка - досить банальне село. Ось - дежавю

ось (дуже доречно) Кулиничі

пам'ятник загиблим воїнам...

та не один, а ще

і ще

і то лишень у другій та третій Старовірівці, а є ще й перша. Тому що Старовірівка - то є дуже старе село, яке заснували саме старовіри, яких радянська  царська влада заслала подалі. Тому в цьому селі можна й зараз почути якийсь дивний, незвичний діалект. А ще у  Старовірівці є справжнє море (читати тут http://xt.ht/phpbb/viewtopic.php?p=1576759)

не старовірські храми

та навідь, такі файні пташечки

Допустивши звичну ашанську помилку, а саме, поцікавившись у тубільців, як проїхати у Парасковію, ашанчик потрапив спочатку у болото, потім - у ріллю, а потім ось така трохи вогкенька доріжка

вивела ашанчика на чудовий краєвид

пізнаєте на задньому плані "нафтобазу" (це 16 км від старту)? А далі, раптово, у фортецю святої Парасковії

Звісно, вона не така видовищна, як Олександрівська, або Іванівська, але у ній всередені є чудовий гайочок для перепочинку, та й вид з неї дивовижний.

А ще навколо прогулюються майже ручні косулі у пошуках пригод

Проїхавши повз сліди діяльності газовщиків

та якісь дивниі артефакти

ашани потрапили на карколомний (звісно, для них) узвіз

спустившись яким без жертв та руйнувань, дісталися до наступної пригоди - заказника "Чапля"

Спочатку усе було пристойно - птички, звітятка

але ідилія швидко закінчилася, і почалася сувора правда життя

але врешті-решт треш закінчився, хоча долалися ці двісті - триста метрів довше, ніж дорога до того.

Тим не менше, квіточки

та саме болото

додавали весняного шарму. Наприкінці чудо-доріжки ашани потрапили до фотооб'єктиву

А ось загадка - знайди десять відмінностей! (тому, хто перший знайде, приз - річна підписка на мегахіт "Будні ашанчика"!

Вибравшись на луки з іншої сторони заказника

та подолавши усі перешкоди

ашани були задоволені своїм внеском у повагу до довкілля 

у порівнянні з тубільцями

і, нарешті, зустріли чапель та не лишень їх

Доречі, лелеки у тих краях - звичне явище

і не лише лелеки, а й інша живність

Наступна атракція мандрів - "Воронья слободка". Знаходиться вона у селі Мелихівка. Назва походить від прізвища власника - Ворона. За чутками, відновлює соціальну та історичну справедливість, засновавши та розвиваючи цей маєток. Спочатку це була стилізована садиба, у якій могли відпочивати туристи та проводилися різноманітні заходи, накшталт фестивалю борщу, тощо. Але любов до сільського госпорадства хазяїна та однодумців - чудова рушійна сила, завдяки якій у садибі розвивається птахівництво, вівчарство, молочне виробництво. Будується інфраструктура і, що головне, уся продукція є і планується екологічною. Так під посіви беруться покинуті ділянки, з яких за роки уже вивелася хімія. Удобрювати планується справжнім гумусом власного виробництва. Для цього завезений каліфорнійський хробак, який зараз интенсивно розмножується у спеціальному питомнику. Ну й поруч з корівником та конюшнею буде також житло для туристів, які бажають відпочити у справжніх сільських умовах. (Усе це повідав ашанчикам місцевий розпорядник)

Потішившись за майбутнє села, ашани вирушили далі - до Кургану Слави (хутір Булахи).

Дорогою до нього зустрічаю підозріло знайомий земляний вал

Гадаю, він має відношення до фортеці святоюї Парасковії, хоч і знаходиться десь за 15-20 кілометрів від неї.

Курган Слави потроху приходить у занепад. Навколо кургану зі стелою - мармурові дошки з прізвищами. На кожній - десь 50. Таких дошок - 30. Тобто, лише офіційно похованих там - коло 1500 загиблих.

Напроти кургану - ще один пам'ятник

а  далі, на околиці комплексу - ще один

Відвідавши це сумне місце, ашани вирушили у село Ордівка. Як же гарно, що після могил зустрічаються такі позитивні садиби.

Іншу частину Ордівки по ту сторону дороги Нова Водолага - Бірки нещодавно чомусь обізвали Нова Мерефа. Цікаво, яке відношення до Мерефи вона має? Та й річка там не Мерефа, а Вільхуватка.

Проїхавши Вільхуватку та перетнувши Симферопольське шосе, ашани попали в селище Ватутіне. Відоме воно було передусім хлібною базою №84. Чомусь владі двотисячних вона стала не потрібна, і, коли вона гарненько занепала, третій рік у неї знову почали звозити зерно. Хазяї...

Ну і у кінці маршруту - також зруйнована військова частина. Колись то був полк цивільної оборони - в/ч 42209. Але хіба ж треба цивільних охороняти? Тому зараз це - жалюгідна база університету захисту. А БАТ - це залишки від колишньої частини.

Отже, шановний поціновувач ашанів, сьогодні ашани поділилися із тобою частинкою Нововодолажчини і вдячні за твою увагу. Ось посилання на трек цієї мандрівки. Якщо ти захочеш узнати, як об'їхати болото та ріллю на шляху від Старовірівки до Парасковії - ніколи не питай про це у тубільців, краще звернися до ашанів.

http://www.gpsies.com/map.do?fileId=smfylkrtpklazrze