Невеличка прогулянка уздовж берега річки від Фігуровки до Чугуєва

Продовження


Нарешті, після перевірянням по лісовим болотам, натрапили на стежку, та згодом вийшли на стандартну протоптану стежину вздовж берега річки, та й пішли у напрямку від Фігурочки до Чугуєва.


Пилок на чоботях від квітучих лісових квітів.


Йшли вертлявою стежкою, аж поки не вийшли на досить величеньку галявину.


Можливо комфортно грітися біля вогнища, готувати страву, тощо. Ця галявина є дійсно, непоганий пляж, де можливо відпочити вати купаючись в річчі, милуючись краєвидами та розважитись.


Бачимо вкопані досить міцні гойдалки, одна зліва, друга праворуч.

Гойдалки зроблені дуже якісно, металеві та надійні. Пам'ятаю в Харківському інституту льотчиків на таких гойдалках "нагойдалися" майже не до памороків. : Так воно ніби й не чого, але не після того як з тебе викачають гумовим шлангом, котрий треба через горлянку запхати собі у шлунок та потім, не в змозі ковтати, давитися слиною, щоб здати на аналізи дев'ять, майже на третину повних майонезних баночок шлункового соку! Це є така жахливо неприємна річ, що після неї підйом в барокамері на височину в п'ять - десять кілометрів, здається не так вже й тяжкою, тільки носа закривай та дихай в вуха, щоб барабанні перетинки вирівнювати тиск.


Дещо згадав юність, погойдався, дійсно це майже тренувальна гойдалка, можливо розгойдатися на 45 градусів і вона не репне.


Це місце приємне й затишне, бо з одного боку ліс, а з другого омиває невеличкий залив, спереду річка, а позаду луг та через заболоченість ліс.



Потім ми обішли залив, та попали на теж досить приємну невеличку річкову галявину.


Тим часом, я розважав товариша Євгена приємними історіями, спогадами навіюваними металевими гойдалками, котрі майже як у ХІЛ -і , про те, що головне, коли в тебе пхають зонт, це не рипатись та не панікувати, бо тоді стінки шлуночку пошкоджуються, і шлунковий сік вибирається з кров'ю та геть червоний, а ще може й гірше, коли ти вже просидів годину, а потім пішов сік із кров'ю, може й навіть таке, що буде потрібно перездавати заново…


А коли товариш чхнув, і чомусь поліз на дерево, я також пригадав, як у одного курсанта був не достатньо прочищений ніс, і коли, в барокамері, підняли на висоту, а потім різко почали спускати, то шмаркотиння в носі полізло в дихальні канали та дещо перекрило дихання, що він затіпався задихаючись, але тиск, звісно як не поспішай, а швидко не скинеш ніяк, бо тоді всі ми тут (за звичай п'ять - шість чоловік) зовсім подуріємо… - А ще було таке, пане Євгене, продовжую цікаву розповідь далі, незважаючи на те, що пан Євген чогось дуже скривився та все частіше шмигає носом, як у одного чималенького курсанта були слабкуваті перетинки, та пошкодились у барокамері, і з вуха пішла кров …


Така собі, дещо усамотнена, річова галявинка зі свіжою травкою.


Помилувавшись річкою, пішли далі. Поки йшли, Євген звернув дещо ліворуч, та почав зацікавлено шуршати в чагарниках. Звідти він виволік керамічного ізолятора, а поки фотографувався з ізолятором в руці, його вкусив павук.


Стежка та доволі крутий схил берега річки.


Це є популярний Чугуївський пляж навпроти.

Чари - комиші.


Звісно яскравий та сонячний день подобається рибалкам.


Цікава річ - дерево впало та майже зотліло, а гілля росте.


Поки йшли в напрямку колишнього понтонного мосту, де планували зробити привал, котрий був колись збудований в самому найширшому місці річки, але й найкрасивішому, я запропонував Євгену декілька порад як боротися з павучою отрутою. Про всяк випадок, Євген, присмоктував до укушеного пальця, намагаючись виссати отруту з невеличкої дірки в шкірі. Після неймовірних зусиль, що аж очі на лоба полізли, він таки щось там висмоктав, та кривлячись, сплюнув в річку, пильно спостерігаючи чи бува не проковтне отруєну слину яка риба.


Розглядаючи краєвиди я теж спостерігав. Але прикро, що то бува плюнеш у воду, так відразу збирається купа мальків, а то хоч би тобі що, жодної рибини.


На другому березі, тополі ще майже без листя.


Далі йдемо, та бачимо якийсь жилий об'єкт попід лісом. Тільки-но почали наближатися, як собаки почали ґвалтуватися, чим себе й видали, що вони там є. Тому ми задержуватись не стали, та повернулися до стежки.


То сонце, то хмари…


Між лісом та рікою є невеличкий лужок, а ще тягнеться весінній струмочок в невеличке озерце.


Досить колоритне дерево.


Тому ми й залізли сфотографуватись.


А тут вже починається автомобільна колія, накатана з протилежного боку, зі сторони Чугуївського автомобільного мосту на Башкірівку.


Пан Євген фотографує.


Цікаво! Бачимо невеличкий острівець посеред Сіверського Дінця.


А ще далі, на другому березі, е як раз ото кафе - база, пляж, та оригінальний плавучий засіб.

І от нарешті, вийшли на досить чималеньку галявину - пляж.



Тут, усе ж таки, відкриваються досить захоплюючи краєвиди… Досить широка ріка, безмежне блакитне небо та чудові перисті хмари. Навіть ми, дуже добре знаючи береги Дінця, їхній типовий вигляд, не можемо не хвилюватися, так гарно.


   І таке небо теж, але то вже трохи згодом.


Далеко, на протилежному березі, кілометрів три - чотири звідси, можна побачити верхівки многоповерхівок, це є те, що називається "Дружба", під Чугуєвом.


Якщо пливти до протилежного берега, це займе чималенько зусиль, схоже.


   Йдемо…


Також бачимо ще й очеретяний острівець.


А це плавучий об'єкт на протилежному березі, дещо збільшений при зйомці.


Звичайне фото.


Які ж то чудові хмари…


Добре видно пляж бази - кафе. Там також видають човни і катамарани, можливо приємно поплавати, та й оглянути острівці неподалеку, їх там декілька, один із котрих є суцільний мурашник десять метрів в діаметрі, серед води… Ми коли туди попали так нас мурахи… що ми як дременули… Але то вже інша історія, буде дещо пізніше.


  А це плавучий об'єкт на протилежному березі, значно збільшений при зйомці.


Досить задоволені тим, що немає жодного люду, готуємось перепочити на цій чудовій зеленій травичці. Бачу самотньо валяється двійка березових колод, неначе заготівля для вистругування Пінокіо, або навіть декілька, якщо ляльок робити економно й невеличких.


Місце досить знатне, як для відпочинку на автомобілі, тому то сюди й накатана дорога, але ще прохолодно, тільки квітень, хоч і собі теплий, от нікого і немає, насмітити ще не встигли. Хоча, бачимо в траві, хтось таки зжер рака.


Якщо глянути праворуч, видно як ріка утворює залив, котрий має собі пісочний привабливий пляж. А далі сосновий ліс на Малинівку. А от місце поміж рікою та лісом, дещо незвичне цієї пори року… Але то буде в другій частині звіту.


Порозстилали рядна, тай думаємо купатися чи ні.


На дворі зовсім тепло, тому ми й загораємо на травичці, лупимо тарань, непогано що є пиво, вино, та й чай у термосі. З протилежного боку люди здивовано витріщаються до нашого берега. Один чоловік навіть ногу занурив у воду, та відразу витягнув на берег, це я краєм ока бачив. Хоча й не травень місяць, у мене підсмажилася потилиця на сонці й голова, а у пана Євгенія спина, бо ми, добре підобідавши, пару годин задрімали на сонечку. Дякуючи хоч хмари сунулись по небу.


Залив.


Досить чималенький пляж як для тієї місцевості.


Перепочили, а дещо під вечір, вирушили далі, в пошуках цікавих краєвидів та пригод. Здалеку запримітили під лісом водонапірну башту.


Однак, пройшовши по лузі, натикаємось на довгий рівчак заповнений водою та, звісно, багнюкою. Робити нічого, прийдеться йти до самого кінця рівчака, а не навпростець.


Нарешті перейшли, та й наближаємося к самому першому із об'єктів .

Далі буде...




.