Типи дорожньої велоінфраструктури

Одналюдина, асаме блогер alex_maiskyв,зробила дуже хорошу роботу. А саме, він узагальнив терміни дорожньої велоінфраструктури.

Велодоріжки, велосмуги і таке інше. Можливо більш визнані спеціалісти будуть де в чому не згодні, то вони матимуть змогу нас поправити.

Ось велосипедна смуга:

А ось велодоріжка:

Велосипедні доріжки бувають різні.

Ось велодоріжка, звичайна для Копенгагена. Прилягає безпосередньо до проїжджої частини. Зазвичай розташована трохи вище неї. А до велодоріжки таким же чином з правої сторони примикає тротуар.

Як її назвати? Ось в цій відомій схемі вона позначена, як велодоріжка, відособлена бордюром (бортовим каменем). Щоб якось підкреслити різницю з більш відокремленими велодоріжками, такі можна називати «пов'язаними з проїжджою частиною».

До речі, про схему. Вона наочно показує, що чим більше швидкість руху автомобілів на дорозі, тим ширшим має бути відстань між велосипедистами і автомобілями. Звучить логічно, так? Але потрібно не забувати, що це ж правило працює і у зворотний бік - якщо не вистачає місця, щоб відокремити велодоріжку від дороги, наприклад, газоном, то можна розташувати їх впритул, але знизити швидкість руху на дорозі.

А ось велодоріжки, за якими відразу зрозуміло, що вони відокремлені.

Відокремленням між проїжджою частиною і велодоріжкою зазвичай виконують  бордюри або газони:

А ось приклад стріт в’ю з Флоренції. Велоінфраструктура у Флоренції не найкраща в світі. Доріжка однозначно завузька. Але в місті, проте, дуже багато велосипедистів: в'їзд в центр на особистому автотранспорті дуже обмежений, практично заборонений.

Для відокремлення також використовуються паркувальні смуги і буферні зони, виділені розміткою.

Нью Йорк:

Та інша Америка:

У нас люблять відокремлювати тротуари і велодоріжки від проїжджої частини різного роду загорожами:

Варіант з широкою буферною зоною типовий для США, де такі велодоріжки часто називаються захищеними (protected). Неоднозначний термін. Він немов би виставляє велосипедистів в ролі якихось розпещених учасників руху. І викликає в пам'яті різні холівари на тему шоломів.

Адже ніхто не думає проектувати "захищені зупинки". Не називають захищеними і тротуари. І велодоріжки теж не треба.

Відособлена – мабуть ось правильне визначення.

Ізольовані велодоріжки - так в наших ГОСТах називаються велосипедні доріжки, які не належать до якої-небудь автомобільної дороги або вулиці, а існують самі по собі. В англійській мові для позначення таких доріжок використовуються різні назви - cycle trail, cycle path. Автори PRESTO спробували бути більш однозначними - solitary cycle track, тобто самостійна велосипедна дорога. Зазвичай такі доріжки зустрічаються в парках або за містом. На них досить часто може бути і тротуар для пішоходів, якщо інтенсивність велосипедного трафіку значна.

Велосипедні доріжки можуть бути призначені для одностороннього руху або для руху в двох напрямках. Односторонні велодоріжки звичайні на міських вулицях.

Двосторонні частіше зустрічаються в парках і вздовж заміських автотрас. Хоча в деяких містах такі велодоріжки роблять і на міських вулицях, це не завжди правильно.

Іноді проїжджі частини для різних напрямків навіть поділяють.

Велосипедні смуги не так різноманітні, як велодоріжки, але тут теж можуть бути нюанси.

Велосипедні смуги бувають обов'язкові та рекомендаційні.

Обов'язкова велосмуга - це смуга на проїжджій частині, рухатися по якій можна тільки на велосипеді. Рух таксі, мотоциклів, стоянка автомобілів та інше, що не належить до велосипедної діяльності тут заборонені:

На останній ілюстрації - Нью-Йорк. І нехай не бентежить, що велосипедну смугу розташовано не з того боку. Вулиця вочевидь  з одностороннім рухом, і велосмугу розташовано з боку будинків - з того боку, де люди живуть, куди їдуть.

Рекомендаційні смуги зустрічаються в Британії і деяких інших країнах. Позначаються зазвичай переривчастою лінією розмітки. Рекомендаційні - це значить, що вони не обов'язкові. Ні для велосипедистів, ні для водіїв. Велосипедисти не зобов'язані тут їхати тільки в межах своєї смуги, а автоводіям в свою чергу не заборонено заїжджати на цю смугу, зупинятися і паркуватися на ній. Якщо, звичайно, немає додаткових заборонних знаків. Як правило, вони є. І більш-менш вільно, швидко і безпечно за такими смугах можна їздити тільки в ті години, коли зупинка і стоянка машин на них заборонені. Комбінація велосмуг такого типу з обмеженою за часом доби зупинкою та стоянкою автомобілів - гнучкий спосіб керувати дорожнім рухом, надаючи автомобілям і велосипедистам більше простору для руху в години пік, і вирішуючи питання з паркуванням автомобілів у внепіковий час. Але для велосипедистів це не так вже й добре. У внепіковий час, коли рекомендаційна смуга буває зайнята припаркованими автомобілями, а рух на проїжджій частині нещільний і тому швидкий, велосипедистам доводиться рухатися в загальному потоці, причому зліва від припаркованих автомобілів. Очевидно, що такий засіб виправдано тільки на вулицях з невеликою швидкістю руху - 30, максимум 40 км / год. Але безстрашні британці поки не поспішають знижувати швидкісний режим на своїх вузьких вуличках.

Правди заради, треба зауважити, що рекомендаційні смуги іноді використовують навіть в країні з найбільшою кількістю відокремлених велосипедних шляхів - в Нідерландах.

Рекомендаційні смуги тут використовуються для створення так званих велосипедних вулиць - вулиць, призначених в першу чергу для велосипедного руху, але за якими при цьому дозволений проїзд автомобілів:

Загальні смуги руху (shared rows, shared lanes).

Не варто плутати їх з рекомендаційними велосипедними смугами.

Тут немає ніяких заборон для автомобілістів. Розмітка на таких смугах просто попереджає водіїв, що по цій вулиці їздить багато велосипедистів, і що треба бути уважніше. Велосипедистам ж знаки розмітки по ідеї повинні підказувати найбільш зручне положення на дорозі, при якому вони добре видимі, і не ризикують влетіти в несподівано відчинені двері припаркованого автомобіля.

Але знову ж таки треба розуміти, що це не велосипедна смуга і не доріжка. Багато іноземних велосипедистів і велоактивістів навіть не вважають shared rows частиною велосипедної інфраструктури.

Необхідно згадати і про інший тип доріжок для спільного руху - про Вело-пішохідні доріжки.

Існують два їх різновиди: Вело-пішохідні доріжки з поєднаним рухом і з роздільним. Історія їх винаходу досить проста - ширина вулиці в багатьох випадках не дозволяла зробити окрему велосипедну доріжку і окремий тротуар. І ось шведські проектувальники, придумали офіційно об'єднати велосипедистів і пішоходів, вирішили, що в такому випадку можна виділити одну доріжку для велосипедистів і пішоходів, яка була б ширше, ніж тротуар або велодоріжка, але вужче, ніж велодоріжка разом з тротуаром.

Передумова, напевно, дійсно була правильною - по вазі, маневреності, травмобезпечності велосипедисти дійсно ближче до пішоходів. Але це призвело до того, що велосипедисти на  таких доріжках і рухаються зі швидкістю, що не сильно перевищує пішу.

З вело-пішохідною  доріжкою з поєднаним рухом, все, загалом зрозуміло - це такий своєрідний тротуар, по якому можна їхати на велосипеді:

Вело-пішохідна доріжка з роздільним рухом - це майже такий же тротуар, тільки ширше і з смугою розмітки, яка відділяє велосипедистів від пішоходів. Головна відмінність від окремої велосипедної доріжки з окремим тротуаром тут полягає в тому, що велосипедисти можуть тимчасово виїжджати на пішохідну частину, для обгону, наприклад, або роз'їзду із зустрічним велосипедистів, а пішоходи так само можуть виходити на велосипедні смуги. Така можливість займати при необхідності "чужу" частина дозволяє "вписати" Вело-пішохідну доріжку в більш вузькі межі, ніж потрібно для окремої велодоріжки з тротуаром. Але, природно, у такого підходу є і зворотня сторона - менша пропускна здатність і більше незручностей для пішоходів і велосипедистів.

Вело-пішохідні доріжки і тротуари звичайні, наприклад, в столиці Фінляндії. Можна натиснути  на гуглокартах майже в будь-яку точку Гельсінкі, і майже напевно в кадрі виявиться одна з них. Про зручність різних типів велосипедних смуг і доріжок в цьому пості не говориться, але про Вело-пішохідні доріжки не можна не сказати. Тому що майже всі вони можуть здатися відповідним рішенням. Бо є багато пустельних тротуарів, розмітив їх такими велодоріжками, і велоінфраструктура готова. Але не можна забувати, що тротуари спочатку робилися в розрахунку на пішоходів. Їхати по них зі звичною для велосипедиста швидкістю можна далеко не скрізь. Не просто так Марек Салерно, транспортний фахівець з Гельсінкі, наголошує, що більш за все такі доріжки користуються популярністю серед літніх велосипедистів.

Наостанок ще декілька  незвичайних модифікацій, які ламають і без того неструнку систему.

Велосмуги з буфером. При достатній ширині самої смуги і буфера - дуже навіть непоганий варіант. Але тільки не в тому випадку, коли вона розташовується зліва від паркувальної смуги. Це не припарковані автомобілі треба захищати велосипедистами, а навпаки.

Ну і просто приклад незвичайної розмітки.