По осіннім полонинам Шешула і Петроса

Якось ніколи не доводилось бувати в жовтневих Карпатах. Хотілось подивитись на осінні тумани, на різнобарвні схили гірських хребтів. 

На початку жовтня цього року, вдвох з товаришем, спланували облслідувати всі полонини на захід і південь від гори Петрос. Стартували ми вранці з станції Кваси. Добирались туди двома поїздами Ковель-Чернівці і Київ-Рахів. Крім нас з поїзда вийшло ще двоє туристів: хлопець з дівчиною. Вони направлялись на полонини Білин, Браїлка. Ми  ж взяли на схід, до полонини Менчул. 

Осінь вже розмалювала хребти.

Погода хмура і вітряна. Передихаєм на підйомах в лісі, за вітром. Верхи Петроса і Свидовця постійно закутані в хмари.

На полонині Менчул в одній із колиб пообідали. Полонина живописна.

Гора Шешул затягнута хмарами. Траверсуєм її. Під смерековим криволісям багато грибів. Берем одні білі. Трохи нище, вже під великими смереками, стоїть нова колибка.

На сідловині між Петросом і Шешулом почалось швидко розвиднюватись. Хмари зносило на схід. Показалась незвично жовта Говерла.

Вдалині Мармароси.

По дорозі на полонину Рогнеска багато чорниць. Звідси гарний вид!

А ось і хатина, в якій будем ночувати.

За дровами тут треба трохи побігати. Але в колибі суперська металева піч. Ми через піддувало давали мало повітря, тому дрова там "мліли", повільно віддаючи тепло. Сиділи в одних підштаніках і рубашках. На печі готовилась їжа. 

Швидко стемніло. Різко посилився вітер. Вночі він розгулявся не на жарт. Хатина ходила ходуром, як вагон поїзда. Лив дощ, забиваючи через щілини на горище. Почала прокапувати стеля. Я лазив туди дивитись. Виходив на вулицю. В світі ліхтаря якась біла мряка летіла з величезною швидкістю. Даааа... нам би цю ніч пережити: щоб хатину не здуло з гребіня хребта!

Вранці все ще вітряно. Гуляють долинами і верхами тумани.

Полонина Рогнеска.

А це наша колиба на фоні підйому на Петрос.

Чорногору не видно, смерекові схили там покриті туманами.

На південний-захід навпаки - букові ліси.

Лишивши речі в колибі, вирушили на екскурсію до полонини Германеска. До неї близько кілометра.

На полонинці чотири колиби з пічками. Є запаси дров, та й ліс поруч. Між хатками тече струмок, а нище в лісі шумить вже добрий потічок.

До Петроса тут близько 3,5 кілометра. Це зовсім близько. Вершина його все ще в тумані. Але хмари потроху розходяться, відкриваючи все дальші горизонти.

Вертаємся на гребінь, захвативши з лісу трохи дров. Це для наступних туристів. В колибі був запас дров, на стінах вісять в кульках продукти: галети, сухі супи, хліб, крупи і вермішель. Я взяв звідти гороховий суп, а лишив вермішель.

Рушаємо по полонині Рогнеска до колиб. Показується вершина Шешула, але не надовго.

Тут на фото Шешул знову затягнуло. Така собі нічого колибка.

Смерековим лісом спустились до верхів"я ріки Богдан.

На другому березі, трохи вище, сховалась колиба, кращої за яку я ще не бачив в Карпатах!

Складена з товстих колод, як зимів"я десь в тайзі. Кругом чистота і порядок. Двір виложений кам"яними плитами. Ліжка з одіялами і подушками. Залізна піч з величезним запасом дров в сінях, під ліжком в вздовж задньої стіни, де вони ще й прикриті брезентом.

Тут літували, судячи по слідам, вівці. По їх стежкам набираємо 400 метрів висоти на траверс Шешула. На схилах багато брусниці і чорниці. По траверсу стежка, навколо криволісся вільхи. Малопрохідна штука!

Потім місцевість розвиднюється, переходить в чисті схили. Тут розташована полонина Шешул. Вона  позначена на карті-кілометровці. Ми до неї не зпускались, бо велика втрата висоти.

Зато пообідали, ховаючись за кущі від вітру. Вдалині полонина Кінець, на якій ми плануємо ночувати.

Трохи далі дорога вивела до закинутих колиб полонинки, назви якої не знаю.

Тут з 30 хатинок і всі частково зруйновані. Пічок немає, але можна в деяких ночувати як в курній колибі.

Почало проглядувати сонце. Осінні барви заграли всіма кольорами!

Полонина Кінець - це море високогірних трав!

Верхи Мармарос так і  не показалися за цілий день з-за хмар.

Шешул теж в хмарах. Там видно дорогу траверсом, по якій ми годину назад ішли.

А ось в кінці "поля" колиби полонини Кінець.

Після огляду, зупинились на цій колибі. Тут будем ночувати. Залізні пічки з двох колиб забрані. Потім вияснилось, що хтось пару раз крав металеві пічки. Тепер хазяї бояться за них і забирають на зимовий період з собою.

О,  будем спати на вовняній ковдрі!

Вид від колиб на полонину Шешут і гору Менчиль. Чорногора далі, все ще в хмарах.

Прогулялись за водою. Я ще довго лазив по віддаленим відрогам.

Вариться їсти на вогні.

Вночі спалось добре. Двері закрили, щоб не тягнуло холодом. Небо розвиднілось, світив повний місяць. Я трохи прогулявся в його світлі. В лісі гавкала косуля.

Вранці, відкривши двері, побачив далекі Мармароси.

Долина Тиси затягнута туманом.

В природі, нарешті, настала рівновага. Повний штиль і тиша. Звідкісь повилазили пташки, яких зовсім не було чути в минулі дні. Співають, як весною.

Не поспішаючи можна поснідати. Дорога далі йде гребінем лісового хребта. Вітер тут позаминулої ночі навалив багато дерев.

Далі хребет був переважно чистий, покритий травами. На ньому вільно розкинулись хати села Розтоки.

З видом на Петрос і Говерлу.

З подивом помічаю, що тут немає електирики.

Обідаємо біля хати однієї бабулі. Вона все життя прожила тут. Світла немає і ніколи не було. В неї семеро дітей, молодшій 18 років. Держать двох корів і тридцять овечок. Питаю, чи не потріпав їх вітер вночі. "-Ой-йой! Ми цілу ніч не спали! Я казала, щоб усі молилися..."

Овечок тут багатенько. Казали, що на північних схилах Петроса, коли худоба вже мала йти на низ, медвідь напав на пастуха. Сильно його покалічив: роздер обличчя, видер око, поламав кості. Пастуха знайшли через добу, зараз він в лікарні. Не знаю чи то правда. А так ведмеді є. Один хлопець казав, що бачив цієї осені, коли збирав гриби.

Біля однієї хати дві жінки  копали картоплю. Город тут охороняє від кабанів невеликий песик.

Живуть небагато.

Зато овечка як фотомоделя))

З цієї частини села добре видно Мармароси.

І румунський Феркеу.

На спуску до Рахова ще часто зустрічали коров і бичків місцевої карпатської породи.

З Рахова нас на попутці якийсь гонщик за 1,5 години довіз до Франківська)) Ні одна машина нас не обігнала!