Топ отчеты
- Вело-лето: Через Карпаты в Закарпатье...
- Мерчик-Шаровка-Натальино-Террасы-Краснокутск-Пархомовка...
- Приключения на Ликийской тропе...
- Музей Ракетных войск стратегического назначения...
- Байкальские байки и были или рассказ о нашей поездке в Сибирь...
- Кто ответит за анархию-2. Карпаты-Днестр (вело-12)...
- Гомольшанские леса...
Планета Петрос

В двадцятих числах жовтня мною був спланований і проведений похід по маршруту Ясіня - Петрос - Сиглин - Богдан. Прив"язки до часу в нас не було - могли йти, скільки йшлося. Йшло нас троє: я, мій син Арсен (13 років) і Володя (мій давній товариш, якого знаю понад 20 років, пошуковець і який ні разу не бачив Карпат)
Закінчувався довгий сухий і сонячний період погоди, який так радував нас в жовтні. Прогнози на Карпати передавали дощі зі снігом. Перший день в горах застали ще сонячним. Тепло, робітники на коліях в Ясіні працюють в одних жилетках. Снідаєм на пероні. Прямо від вокзалу виходим на стежки і дороги, які ведуть на полонину Шиса і далі на Петрос.
Верхня частина Ясинь тягнеться далеко. Кругом чути дзенькіт дзвінків на коровах і вівцях.
Передих на межі лісу.
Дорога тягнеться лісом, круто набираючи висоту, до полонини Шиса.
А ось і сама полонина! Захмурилось. Піднявся вітер. Пообідали біля колиб, запаслись на всякий випадок водою. З пролонини відкриваються далекі види на Свидівець.
Підйом за полониною тягнеться серед смерекового лісу по натоптаних коровами стежках.
Показався Петрос. Сьогодні на нього підійматись не будемо. Ми й так набрали 900 метрів висоти.
По гребню підійшли до полонини Печеніжеська. Вона розташована внизу від нас. Починає накрапати дощик. Перекинувшись декількома словами з Володею, круто повертаємо до полонини. По бездоріжжі скидаємо 250 метрів висоти. Ноги підгинаються. Оглядаю колиби. Є одна з пічкою, сюди і завертаємо!
На полонині нікого. На столі в колибі пачка майонезу і кетчупу. Миші прогризли і виїли повністю майонез і почали кетчуп. Біля колиби багато присунутих стовбурів. Ріжемо їх пилкою. Залізна буржуйка горить добре, на ній вже вариться вечеря.
Володя, скинувши кросси (щоб не намочити), гуляє по полонині. Це цікава людина, яка живе своїм, практично незалежним ні від кого життям. Більш незалежної від чиєїсь думки, вільної і самодостатньої особи я ще не бачив. Невеликий приклад)) В поїзді в нього вкрали взуття і він пішки, босий, в листопаді пройшов по місту два кілометри до свого житла.
- І як люди дивились на тебе? ))
- Не знаю, я на них не звертав увагу...
Єдиний мінус колибки - в неї не було вікна. Дуже темно, хоч на вулиці світло - десь за хмарами ходив місяць. В пічці піддержували невеликий вогонь. То Володя сидів курив біля неї, то я. Так я не курю, але в горах біля вогню люблю курнути. В середині ночі впав на гори сильний туман. Вийшовши з колиби і почав протирати ліхтарик, поки не зрозумів в чому річ.)) Ранок теж туманний. Але поки снідали, його трохи позносило вітром.
Набираємо назад висоту на гребінь хребта. Тут багато брусниці, а от чорниця вже засохла. Колибки вже далеко внизу.
Позаду вітер безперервно переганяє через хребет полосу туману.
Наверху то вітряно і сиро, то прогляне сонце і стає тепло.
З цього боку на підйомі до Петроса дуже живописні розсипи камнів.
Верной дорогой идете товарищи!
Сніг випав ще на початку жовтня. Лишився лиш на північних схилах. Місцями по коліна!
На вершині на диво тихо. Хмари і туман залишились внизу. Майже вся Чорногора в тумані, виглядає тільки острів Говерла.
Тут довгий привал. Обідаєм на великому камені.
Вдалині проглядають Мармароси.
Спускаємся з Петроса в сторону гори Шешул. Тут ледь найшли витоки річечки Гарманескуль. Продерались трохи через вільхове криволісся. Долина річки - пологе трав"яне море. Довго лежали просто на цій траві. Живописне місце. Скоро показалась полонина Гарманеска.
Тут чотири колибки з пічками. Заселились в ту, яка найбільш приглянулась. Людей - нікого. Насовали дров, запалили піч. А піч добра, цегляна! Володя пішов вниз по схилу шукати буки, яких ще ніколи не бачив. "- Треба з ними пообніматись!" Арсен крутився біля колиби.
На вечір пішов дощ. Він сильними поривами йшов цілу ніч. Володя пийнув міцної кави і не спав до чотирьох ночі. Всю ніч розказував про свою службу в арміі в 1990-91 році. А служив він в Москві. Я то проснусь і слухаю розповіді, то знову провалюсь в сон.
Мав собі штатське приховане вбрання в частині. Перевдягався і ходив на дискотеки. Завів собі дівчину-старшокласницю. Ходив до неї в гості... Сидів десять суток на губі і отримав там велику лють на краснопогонників. Коли демобілізувався, їхав до Луцька в поїзді з трьома краснопогонниками в високих званнях. Випили, вони його обідили, то бився з трьома в тамбурі.
- Зажали мене, то я більше ліктями, головою, одного вкусив за шию. Ранком просинаюсь, а над мною дві провідниці: - Вставай солдатик. Пробую підняти голову, а вона в крові і прилипла до простині...
Ранок чудовий, дощ перестав, проглядує сонце.
Наша колибка. Мишей там полк!
Дме сильний вітер. Вирушаємо в напрямку полонини Рогнеска. А ведмеді добряче закурили!
Осінь в букових лісах!
Траверсом пройшли Шешул і почали спуска до колиб одноіменної полонини. Йшли поволі - навколо багато брусниці.
Полонина Шешул.
Далекі горизонти.
Обслідуємо полонинку. Тут багато споруд.
Є одна з пічкою, в ній і зупиняємся на ночівлю.
По воду далеко ходити в звор до струмка. Володя приніс води і завалився спати. Ми з Арсеном заготовили дров. Я до глибоких сутінок лазив поміж хаток полонини, піднімався нище і вище. Колиба невеличка, піч залізна, прогріває дуже швидко. Раз загрузив забагато дров, проснувся - жара, темнота! Подумав що пожар. Спросоння вивалив вікно, чортихнувся і поліз надвір прибивати його назад. Підкидав тепер тільки потроху. Вже третя ніч, а ні разу не показались зірки і місяць. Вночі дуже видно, бо за хмарами ходить повний місяць. Тільки під ранок, коли він заходить за горизонт, темніє.
Вранці гуляють тумани.
Нам потрібно на сусідній відріг. Переходим на нього напряму, через букову глибоку долину. Тут гарний чистий буковий ліс.
Вийшли на гребінь хребта. Тут спочатку змійкою петляла невеличка стежка, потім пішла дорога, по якій давно ніхто не їхав. Місцями вона сильно завалена буреломним лісом. Перед горою Сиглин вийшли на полонинку. Проглянуло сонце.
Тут зробили привал.
Видно полонину Шешул, на якій миночували.
І полонину Кінець, яка трохи далі.
Гора Сиглин вкрита смерековим лісом.
Одразу за горою починаються крайні, переважно закинуті, хатки села Богдан. Люди живуть тут дуже високо.
Стара хата, а за нею гора Млаки, яку ми обслідували на можливість ночівлі. Там все зрито старими окопами і бліндажами.
Жилі хатинки.
Вид з Богдана в сторону Чорногори, яку не виднов хмарах. На дальньому плані лісове плато гори Менчіль (1588)
Вечоріє. Ми підшукуєм місце для ночівлі. Вид в сторону Мармаросів.
Ночуємо на гребні гори Ялин Грунь. Натягнули на всякий випадок тента. А спати повкладались біля вогню, для якого натаскали купу ліщинових дров. Я довго в бінокль роздивлявся господарства, розкинуті по схилах протилежної гори. До піздна не спали, покурювали, роздивляючись сотні вогнів в долині Білої Тиси. Цієї ночі вперше побачили зірки і місяць.
Ранком почали спуск по селу.
Над Білою Тисою туман.
В селі пасуться вівці, які вже давно спустились з полонин. спитали в пастухів де літували.
- На Гарманесці!
Тут люди живуть з видом на Мармароси.
Крутий спуск гребнем.
Вийшли на зупинку в селі Видричка, де нас за двадцять хвилин забрав рейсовий автобус на Рахів.
P.S. В цьому поході ми взяли трохи забагато їжі. Лишали її потроху в колибах, підвішуючи від мишей до стелі. Останніх, доречі, на віх ночівках було багато. І по нас лазили і продукти гризли. Останнє сало скормили полонинським собакам.
Перепост:
Статья понравилась: in_love_with_freedom, Lancer777, Саныч, Alexander D-Ko, PK_, slava_xarkov, Adelaida, OligarX, denisekonomix, Евгений 2012, Судьба, Elk 2, Henry Morgan, obelan50,
Статья не понравилась: Таких нет
Комментарии