menu

З історії дослідження підземель Опішного

Den

Den

  • 10.08.2015 10:43
  • Просмотров: 763

 

МАТЕРИАЛЫ К 10-ЛЕТИЮ ХАРЬКОВСКОГО ОБЛАСТНОГО БЛАГОТВОРИТЕЛЬНОГО ФОНДА СОДЕЙСТВИЯ  ИСТОРИКО-КУЛЬТУРНЫМ ИССЛЕДОВАНИЯМ «ДЕТИ ПОДЗЕМЕЛЬЯ»

А.Л. Щербань

З ІСТОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ ПІДЗЕМЕЛЬ ОПІШНОГО: 2006

Підземелля Опішного науково вивчаються близько двадцяти років. Опубліковано кілька наукових і науково-популярних статей (наприклад, [1]). Але досі немає жодної, де було б описано всі перипетії, пов’язані з дослідженням певних об’єктів. Сучасній пресі не цікава детальна конкретика кожного окремого епізоду. Не прийнято її детально характеризувати і в науковій літературі.

Конференція «Освоєння підземного простору Харківщини» – єдиний в Україні регулярний науковий форум, де зустрічаються вузькоспеціалізовані дослідники-спелестологи та дігери. Виступи й публікації в збірнику, що видається до конференції, мають різнобічне спрямування. Тому я вирішив розпочати публікацію в ньому матеріалів меморіально-наукового характеру, пов’язаних з дослідженням підземель Полтавщини, де подати якомога детальніші описи історії дослідження окремих підземних споруд, їх параметрів і свої проміжні враження. Упевнений, що ці матеріали будуть цікавими як сучасникам, так і нащадкам.

Розпочну публікацію з першого підземелля, яке мені вдалося обстежити в селищі Опішня 2006 року. Ця споруда розташовується на  початку опішнянського кутка Прогоня (мал.1). Його назва найбільш вірогідно походить з часів заселення Опішні після монголо-татарської навали. Словник Бориса Грінченка тлумачить це слово як «просіка в лісі».

Мал.1

Ліс ріс на Прогоні у часи, коли містечко було ще невеликим, а за ним знаходилися буди (сучасне село Малі Будища) та селітроварні підприємства в Більську, до яких і вела дорога просікою в лісі. Уже в середині XVII століття неподалік від місця, де розташовувалася досліджена підземна споруда, існувала дерев’яна Покрівська церква (перебудована церква з такою назвою на цьому місці діяла в Опішні найдовше з культових споруд – до 1950-х років). У XVIII столітті Прогоня вже була досить густо заселеною, про що свідчать численні підйомні матеріали з її території. Неподалік краю мису, утвореного нині безіменним струмком і правим високим берегом річки Ворскла, на якому міститься куток Прогоня, розташована (навколо місця, де колись стояла Покровська церква) значна кількість підземних споруд (або кілька розгалуджених), які час від часу нагадують про себе провалами. Відомі досить достовірні розповіді місцевих мешканців про те, що на схилі мису кілька разів відкривалися входи до підземель цього кутка.

Мал. 2

Провали біля споруди, дослідженої 2006 року, траплялися неодноразово. Перший, відомий мені, утворився за близько 40 метрів західніше, після бойових дій 1943 року. Провалля було, за спогадами місцевих мешканців, великим і глибоким. Очевидно, це свідчить про обвал якогось значного підземного приміщення. Наступного разу провалля утворилося за 14 м на північний захід навесні 2004 року. На жаль, тоді його дослідити не вдалося, оскільки в нього потрапляла значна кількість талих вод. А коли вода припинила проникати, підземелля одразу засипали.

Наступне провалля утворилося на місці перехрестя кількох ходів навесні 2006 року. Його було обстежено експедицією Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України. Ця експедиція складалася з автора даної статті, який здійснював обстеження, і наукового співробітника Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному Богдана Пошивайла, який стояв на підстраховці. До речі, цікавий факт. Оскільки я ще не досліджував підземель Опішні, відчувався певний страх перед невідомим. Не підтримала мене більшість колег по роботі. Намагалися переконати не відвідувати провалля. Бо там, мовляв, небезпечно, а у мене – мала дитина. Але все ж директор Інституту керамології Олесь Пошивайло дозволив, з умовою, щоб я в цей день вважався (та й правильно!) у відпустці за власний рахунок.

Як виявилося після того, як я проник у порожнину, земля провалилася, оскільки, внаслідок потрапляння в підземелля води у 2004 році, під дерновим шаром утворилася округла печера діаметром близько 3 м і висотою близько 1 м з куполоподібним склепінням, яке трималося на корінні дерев, що росли над ним. Намокнувши після танення снігу, склепіння впало у західній, найнижчій частині ґрунту над печерою. У провалі зафіксовано обриси трьох входів у тунелі, що вели на північ, захід і схід. Західний хід нагадав про себе через два роки, коли провалився навесні посеред проїжджої частини дороги (за 14 м від провалу 2006 року). Порожнину обстежено. Але самого тунелю помічено не було. Бо земля, що впала згори, повністю перекрила його.

Північний хід (чи, може, велика ніша), що вів до долини річки Ворскли, схил якої розташований приблизно за 50 м від провалу, був завалений великими брилами глини від склепіння. Складалося враження, що це було зроблено цілеспрямовано. Лише східний хід вдалося дослідити повністю.

Тунель завдовжки близько 8 м (на жаль, через поспішливість, зумовлену побоюванням обвалу, заміри були зроблені нашвидкуруч, тому подаю їх приблизними), завширшки 1,33 м і заввишки 1,2 м, з напівсферичним склепінням, розташовувався на глибині приблизно 5 м (до підлоги) від сучасної поверхні. Оскільки на дні ходу фіксується шар намулу, можна припустити, що його висота була більшою. Закінчується споруда округлою печерою діаметром 2,5 м, на дні якої помітне квадратне заглиблення зі стороною квадрата близько 1 м. На південному боці заглиблення розташовувався дерев’яний оброблений брусок – розколений за допомогою клинця стовбур дерева, трапецієподібний після підтесання сокирою. Цей брусок міг бути деталлю зрубу, але можливе його використання й у інших цілях. До речі, перед входом у печеру фіксуються ще два скупчення дерев’яного тліну, але сказати, чи це залишки якихось дерев’яних конструкцій, чи сліди від «роботи» попередніх «дослідників» без розкопок неможливо. На мою думку, яма в печері – залишки замуленого колодязя, до якого і вів хід. Про таке призначення квадратної ями зі зрубом побіжно свідчить і той факт, що перед нашим дослідженням йшли затяжні дощі й у тунель влилася значна кількість води. Але на час дослідження від неї залишилася лише волога внизу стін і на підлозі. Оскільки всмоктатися в глиняні стіни і підлогу вона так швидко не могла, можна зробити висновок, що вся вода стекла у квадратну глибку яму – колодязь, що, наприклад, міг використовуватись для набирання води. Якщо це так (що можливо достовірно визначити лише після археологічних розкопок), можна зробити висновок про те, що дане підземелля розраховувалося на тривале перебування під землею людей.

Стеля і стіни ходу – загладжені. На західній стінці (приблизно за 1 м від печери з колодязем і на висоті близько 1 м від підлоги) виявлено групу заглибин. Спочатку зображено опуклий навскісний хрест в заглибленому квадраті зі стороною близько 30 см. На мою думку, зважаючи на наявність у печері колодязя, такий хрест повинен був попереджати про небезпеку упасти в нього. Приблизно за 20 см від зображення видовбано заглиблення напівсферичної форми для каганця (мал.2.8). Довжина заглиблення близько 15 см, висота близько 5 см, глибина близько 10 см. Поверхня над каганцем закопчена, а по центру прожарена до жовтогарячого кольору. Приблизно за 10 см від попереднього видовбано вертикальне видовжене заглиблення зі стрілчастим верхом. Його ширина – 5 см, висота – близько 20 см, заглиблене в стінку на 20 см. Зважаючи на відсутність слідів задимленості й прожареності у виямці, можна зробити висновок про те, що в ньому нічого не палилося. Можливо, в цій ніші ховався якийсь інший предмет. Наприклад, ключ. І нарешті, біля самого входу в печеру з колодязем на висоті близько 1 м лишився глибокий отвір діаметром близько 2 см. На мою думку, це місце кріплення дверей. Кілька таких отворів у кімнаті з колодязем можуть позначати місце кріплення пристрою для підіймання води з нього.

Досліджений хід було викопано за допомогою широкої лопати, численні сліди від якої збереглися на стінах у жовто-бурому суглинку. Точно такому ж за візуальними ознаками, як і в інших досліджених мною підземеллях Полтавщини. Але на більшості площі стіни ретельно загладжені. До речі, подібний рельєф поверхні стін зафіксований, наприклад, у підземеллі, дослідженому 1996 року в іншій частині селища [1]. 

На жаль, брак знахідок у споруді не дозволяє точно визначити час її створення. Теоретично підземелля можна датувати, провівши спеціальний аналіз деревини з колодязного зрубу. Цінним джерелом для датування могла стати «давня мисочка» (напевно, каганець), яку забрали з собою «спелеологи з міста Харків», які «досліджували» хід перед нами. У лапки я взяв ці фрази тому, що ці відомості почув від місцевої мешканки, яка стала свідком «дослідження». У мене з’явилася думка про сумнівний характер цих робіт ще й тому, що вони проводилися після 21-ї години, коли надворі вже стемніло.

І справді, після проведеного розслідування, вдалося з’ясувати, що досліджували хід місцеві мешканці. Зокрема, Юрій Радченко, який і взяв вищезгаданий каганець. На жаль, будь-які мої спроби побачити цей виріб закінчилися невдачею. Юрій спочатку під різними приводами переносив час нашої зустрічі. А потім сказав, що «каганець десь подівся». Очевидно, його викинула дружина. За його описом, це була нижня частина гончарної посудини, закіптявлена до чорного кольору.

Історія, пов’язана з даною спорудою, продовжилася 2008 року. Саме в цей час Полтавщина готувалася до гучного відзначення 200-літнього ювілею Полтавської битви. На території бойових дій здійснювалися інтенсивні пошукові роботи. У тому числі – з використанням сучасного пошукового обладнання, зокрема, георадара. На моє прохання фахівцями Львівської політехніки вперше на Полтавщині було здійснено зйомки на місці даної споруди за допомогою цього пристрою (мал.3.1-2). Було з’ясовано, що вона складається з двох розгалужених тунелів, спрямованих на північний захід і захід від провалу, приблизно відповідаючи сучасному спрямуванню вулиць Партизанська і Шевченка. До кінця відрізка по вулиці Шевченка дістатися не вдалося за браком часу. А от відрізок по Партизанській закінчується приблизно за 100 м від провалу. Притому в його кінці помітна вертикально розташована порожнина. Можливо – колодязь. До речі, про наявність загадкових колодязів різної глибини в підземних тунелях інших частин Опішні я неодноразово чув від людей, які колись проникали в них. У нижній частині вертикальної порожнини помітна лінзоподібна порожнина (на глибині між 6 і 8 м). Що це? Вхід у другий рівень підземель, як були упевнені фахівці, що здійснювали георадарне даслідження? Дізнатися зможемо лише після подальших досліджень даної споруди.

 

Мал. 3 

Таким чином, таємниця підземної споруди, провал якої було досліджено 2006 року в Опішні, для мене лишилася нерозгаданою. Маю надію на те, що вона знову нагадає про себе провалом. Або ж вдасться розкопати засипане 2006 року провалля і повноцінно дослідити описану вище частину ходу.

 

1.     Щербань А.Л. Искусственные подземелья Полтавщины // Спелеология и спелестология. Сборник материалов ІІ международной научной заочной конференции. – Набережные Челны: НИСПТР, 2011. – С.188-191.

 

Мал. 1. Схема розташування провалів 1940 – 2000-х років

Мал.2. Вигляд споруди, дослідженої 2006 року

Мал.3. Результати сканування території за допомогою георадара. 1 – по вул. Партизанська (від дослідженого провалу – на північний захід); 2 – по вул. Шевченка на захід

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Миша, Den,

Статья не понравилась: Таких нет