menu

В очеретяних джунглях Припяті

Sergey Palko

Sergey_Palko

  • 10.05.2019 20:49
  • Просмотров: 673

Одна з найбільших приток Дніпра - велична Прип"ять починається на півночі Волинської області недалеко від озера Світязь. З півдня в межах області вона приймає великі притоки Вижівку, Турію, Стохід. З Волині вона несе свої води в Рівненську область, а потім в Білорусь. Вже в Білорусі вона приймає в себе самі великі притоки: Стир, Горинь, Ясельду, Ствигу, Уборть і багато інших.

Даний фотозвіт про сплав по Прип"яті в межах Волинської і Рівненської областей. Сама вузька полоска ріки займає зовсім маленьке місце серед океану плавнів з високого очерету і чагарників.  Русла-рукави переплились в дивакуваті візерунки. В очеретах витягнулись в широтному напрямку острова-дюни. Вони або чисті пісчані, або порослі хвойними і мішаними лісами. Попасти на них з води і з великох землі досить складно. В подорожі ми старались висадитись і обслідувати такі островки, тим більше, що на деяких розташовані доти і бункери часів Першої сівтової війни.

Флотилія наша сладалась з трьох надувних і трьох каркасних байдарок, на бортах яких плило 12 чоловік. 

Троє лучан і дев"ять з Львова. Львів"яни вже давненько готовились до подорожі, купляли квитки, нову байдарку, гермомішки. Останні прискіпливо перевірялись))

Найнятий бусик зустрів всю компанію "Братства ріки" на вокзалі в Луцьку і повіз через область до білоруського кордону в село Люботин, яке розкинулось на сухому острові в заплаві Прип"яті. В перший день не плили, бо була похмура вітряна погода, час від часу налітав дощик. Розбили табір на пісчаній дюні, зібрали байдарки. Дві надувнушки зробили півторакілометровий заплив проти течії. Назад дрейфували наблюдаючи за пташиним життям очеретів. Основний фон давала очеретянка велика. Бугай видавав звуки, ніби хтось дує в порожню фляжку. Цікавий нявкаючий звук долітав часто з ближніх очеретів від погонича малого. Ми так за весь похід не побачили цього обережного птаха. Ганна визначила його по голосу на наступний день. Ми присвоїли йому титут "клятої птахи". Бо здавалось, що він прямо регоче над нами. Раніше цей титул посідав деркач, який вночі своїм деркотанням не дає спати)) Дуже гарний звуковий фон давали кобилочки-цвіркуни. Вони повністю виправдовують свою назву.

На вечір всі розійшлись по палаткам, а я вклався біля вогню. Вітряно, небо вкрите хмарами. Лиш один раз, прокинувшись і підкидаючи дрова, побачив зірки. Потепліше закутався і спати.

Ранок теж похмурий. Але поки спускаєм на воду байдарки проглядує сонце. Хмар стає все менше і менше. Вітер дує проти течії.  Він не дуже дошкуляв, бо протоки закриті стінами високого очерету. Чотирьохметрова стіна очерету - це природне диво!

Місцями звідкись прийшли пали і знищили всю суху рослинність. На жаль багато людей намагається випалити очерети з різних мотивів - для "порядку" наприклад. А якщо подумати скільки тварин і птах населяє плавні, то серце стискається при вигляді спалених ділянок. Адже лише на перший погляд це сухий очерет, а насправді домівки для десятків видів птахів, бобрів, норок, кабанів...

Авангард з надувнушок вирвався вперед. Бистрохідні каркасні байдарки швидко нагнали нас і до вечера всі держались разом. Тут складна ситуація з орієнтуванням: безліч проток, рукавів, глухих заток. Завалів, як на Стоході немає зовсім. Течія вільна. Орієнтувалися по роздрукованих гуглфотографіях і гуглкартах на смартфонах.

Цього року малосніжна зима і суха весна сприяли невисокому рівню води в річці. Вона навіть не вийшла на заплави. А тут бувають багатокілометрові розливи!

Попереду великий острів. Русло ділиться на двоє і зустрічається через два кілометра. Поплили по простішому. Потім жалів, треба було йти по складному, часу вистачало.

Біля острова обід в сосновому лісі. На сонці за вітром тепло! 

В синій байдарці привуть Ганна і Олексій, вони орнітологи. В бінокль роздивляються пташок. Тут багато куликів, білих цапель, лелек, очеретянок.

Біля озера Люб"язь пішли відкриті простори. Тут зустрічний вітер дав прикурити.  Я тут був в 2010 році весною. Вода тоді залила всю заплаву і підступила до села. До уваги дві фото з того року:

На озері одноіменне село. Дехто купається. При вході в озеро величезні хвилі. Вітер дує з дальнього кінця водойми, розганяючи їх. Бачу наші орнітологи розгубились. Хвиля велика, вона заходить валами навіть в гирло ріки. Прижимаємся ближче до очеретів і практично зразу висажуємся на сухому високому острові, де вже стоїть авангард групи.

А так виглядало село Люб"язь біля гирла Прип"яті сто років тому.

Острів вкритий сосновим лісом. Поки розставляли палатки, вітер трохи стих. Виплили на екскурсію до невеличкого очеретяного острова навпроти табору.

Тут легко ширяли над водою мартини великий і малий, білокрилі крачки. Вдалині біліли цаплі. Ай добре на озері, особливо сховавшись від хвиль і вітру за острівком!

Вечір на озері Люб"язь!

Після смачної вечірі довго сиділи біля вогню. Дівчата співали багато пісень. Посеред ночі Ганна прокинулася від звуків - здавалося, що хтось ходить між наметами. Після вечірніх розповідей Командора про те, як в Карелії місцеві мешканці тирили весла, в голову лізли тривожні думки, серце калатало. А ще й вчора дівчата злякалися (і злякали) місцевого браконьєра. На годиннику 4 ранку, ще можна поспати. Але якраз починають співати перші птахи. Очеретянка лучна вправно додає до пісні уривки інших птахів, Ганна через це не може одразу визначити вид. Орнітологом бути непросто, доки не визначив , буде маляти. Проходить півгодини і поступово включається весь пташиний хор. Заснути так і не вдалося. А в шостій вже підйом - чергові сьогодні мають приготувати ранній сніданок, адже попереду довга дорога. Олена і Ганна будять всіх, співаючи гімн України.

Вранці вітер жене кошлаті тумани. В таборі за соснами затишно, чого не скажеш про озеро.

Нам потрібно було знайти витік Прип"яті з Люб"язя. Не сладна задача, але зустрічний потужний вітер перетворив її на справжню тортуру. Каркасні пішли добре, а от надувні помучились.

Я по навігатору вичислив перемичку і перетяг байдарку через неї, скоротивши на пару сотень метрів шлях по бурхливому озеру. За озером не легше. Очеретів майже немає, широкі плеса з повільною течією. Вітер жене назад, розганяє хвилю. Командор приймає рішення з надувнушки забрати Ганну і посадити туди крепкого Тараса. Мою надувнушку беруть на буксир і тягнуть майже кілометр. Там починаються очеретяні протоки з сильною течією, де я вже сам справляюсь. Високий очерет прикриває від вітру.

Випаси села Бучин, яке розташоване досить далеко від ріки багаті на зграї мігруючих куликів: крикливі фіфі по 10-20 особин злітають за декілька метрів, чути дзвінкі переливчасті пісні травників та грициків великих.

Підпливаємо до острова, на якому запланували обід.

Тут правильне пісчане коло вкрите лишайниками і оточене живими і мертвими дубами. Ніколи такого не бачив! "Заколдованное место!"

На острові ні стежок, ні доріг. Навколо важкопрохідні плавні і протоки ріки.

Вид на заплаву з ще одного острова, який має назву Муравина.

Після обіду вітер стих. Став повний штиль. Припікало сонце.

В одній із проток.

Моя байдарка на роздоріжжі.

На підході до Свалович я зовсім відстав. Дрейфував, запливав в гирло Стоходу, який тут впадає в Прип"ять.

Це я пливу в хвості групи.

В Сваловичах розташувались в самому кінці села на великому пісчаному пагорбі. Швидко встановили палатки. Чергові зайнялись вечерею, а всі інші пішли на екскурсію в село. 

Хто хотів - заліз на драбину, яка веде до наших давніх богів))

В селі живе десь з 16 людей, переважно це бабульки-пенсіонерки.

Коли вам будуть розказувати, що поліщуки жили бідно - не вірте. Навіть дівки були з травкою і при капусті!!

А які гарні були вулички!

В центрі села оглядова вишка. З неї відкриваються далекі види.

По річці підпливає група байдарок. Це кияни, вони плили по Стоході. Більше туристів ми не бачили.

В селі зустрів двох знайомих хлопців орнітологів, які приїхали сюди пофотографувати рідкістних птах. Тут єдине місце в Україні, де зустрічається синиця біла. Декілька їх фото.

Синиця біла.

Ремез будує гніздо-рукавичку.

Ластівки-берегівки.

Вечоріє...

Чергові наварили ціле відро смачного борщу. Вже в темноті лазили по-під високі дерева і включали на смартфоні голоси сов, пробуючи їх підманими... Спати ліг просто на піску без вогню. Ніч не холодна, спалось добре. Нічні звуки лунко розносились над водою. Село, як острів. З півдня - лабіринти проток Прип"яті і Стохода, з півночі - болота з сухими залісеними островами-гривами. Єдина дорога підходить з сходу. Прокинувся на світанку.

Збудив Ганну і ми вдвох пішли гуляти по селу.

Прислухались до голосів птах, заходили на подвір"я хат. Пару раз бачили рідкістну білу синицю. Десь на північ від села токував тетерук. Намагались підійти до нього, але в пониззях починались болотина і чагарники. На фото Ганна крадеться на голос тетерука.

В селі всі хати стоять на сухих пісчаних гірках. Садки на їх схилах, а городи в більш родючих долинках.

Багато дерев квітне. 

На сільському кладовищі прості могилки. Де є таблички - переважають лиш два прізвища - Труш і Шкльода. Напевне були дві великі родини, прямо як Монтеккі і Капулетті. Цікаво, як переплітались життєві шляхи жителів цього села.

Ранком з деяких димарів йде дим, але людей зовсім не видно. Лиш чути, як хтось кашляє, чи стукотить в хаті.

З деяких подвір"їв гарний вид на ріку. Як немає очерету - то можна одразу рибалити.

З виходом на ріку не поспішали.  Помалу зібрались. Вітер помінявся. З великою силою він дув прямо з заходу, ставши нам попутним. Майже одразу ми покинули головне русло з течією і стали просуватись крайніми північними рукавами, прижимаючись до лісних і пісчаних островів.

На одному з них на березі грілась черепаха і яскрава зелена ящірка. До островів доступ тільки з води. Хто хоче пожити в тиші і спокої, порибалити і поспотерігати за тваринами і птахами - кращого місця не придумаєш.

Очерети місцями надзвичайно високі. В Ніндерландах і Германії на них можна було б зробити непоганий бізнес.

Тут, в плавнях, розтягнувся великий острів-дюна, який має назву Невелятин. На острові сітка дотів і бункерів Першої світової. Пісчані гори високі, вид на заплаву далекий!

Центральний опорний бункер.

На півчіч протяжна важкопрохідна місцевість з малими залісеними островами.

На цьому острові провели багато часу, тут же і обідали, гуляли. Далі сильний вітер підхватив наші байдарки і протоками виніс на південний берег ріки, де розташоване село Млини. Тут ми прогулялись на озеро Засвітське, яке розташоване на околиці села.

Всі помочили ноги, Олексій і Мая купались!

А це чарівний персонаж з "Лісової пісні"! ))

Вітер оскаженів. Добре, що він дме за течією. Проти течії він підняв би велику хвилю. Мою надувнушку все намагається поставити боком. Стараюсь не підставлятись, бо може перевернути. Веду всіх вузькими протоками понад село.

Багато очеретяних стріх. А колись тут все було з дерева і очерету, як на цій фотографії з Прип"яті.

Рукави зійшлись в одне русло. Великими петлями ріка почала наближатись до озера Нобель.

Я знову свідомо відстав. Плив, майже не гребучи, підставляючи спину потужному вітрові. Приблизно за дві години показалось озеро.

Прип"ять впадає озеро з півночі, витікає на схід. Над лісом кружляв рідкісний орлан-білохвост, зустрічаючи нас як господар.

 

Група зупинилась одразу на вході в озеро біля величезного яблуневого садка ще колгоспних часів. Прибережні дерева захищають від вітру, в садку повно хороших дрів. На іншому березі хвилі і вітер.

На вечерю кукурудзяна каша з тушонкою. Сьогодні я в складі чергових. Знову допізна лунають пісні. На ніч заагітував Ганну і Олексія спати зі мною без палаток. Небо чите, буде холодно, та й вітер не вчухає. Розмістились утрьох біля вогню. Наклав туди товстих стовбурів, щоб горіло довше. Проснувся біля трьох ночі. Вогонь притух. Ганна не спить - замерзла. Навалив дров, перетягнув Ганну на інший бік, бо вітер помінявся і на неї несло дим. Цілу ніч співали пташки. Ганна каже, що це наш вогонь на них повпливав. Думаю, для неї це була важка ніч, але її вона точно запам"ятає))

Ранком приготовили сніданок, склали байдарки і пішли на екскурсію в село Нобель. Воно розташоване на великому високому пів-острові. Подвір"я виходять прямо на озеро.

На озері розташовані декілька островів.

Берегова лінія озера 13 кілометрів.

В 1262 році на березі озера був повністтю розгромлений Волинською дружиною Василька великий литовський загін, який до того розграбував і спалив декілька сіл. Навіть Пінські князі приїздили і вітали з перемогою.

В обід до нас приїхав бусик і благополучно довіз до Луцька.

Ганна Кузьо "Тихі села

Під час сплаву познайомилися не лише з природою цього краю, але завдяки учасникам мандрівки - з культурою та історією.

Сваловичі та Нобель запали в серце без перебільшень. Можливо це збіг обставин - хороша компанія, спокійна погода та фізична втома під час візиту обох сіл. В Сваловичі ми потрапили після довгої боротьби із зустрічним вітром, а Нобель - це наша остання зупинка.

Проте ці села насправді унікальні. Розташовані на краю світу - села тупікові, дорога лише одна з району а далі болота та плавні. Громадський транспорт не ходить, дороги розбиті, мобільна мережа тягне більше білоруська.

В Сваловичах живе менше 15 людей. Хати під очеретяними стріхами, рами блакитного кольору, у вікнах деяких будинків вата з ялинковими прикрасами. Багато порожніх господ - час не жаліє літніх людей, вони мов ангели хранителі давнини поступово покидають свої домівки. А у вікнах білі фіранки сором'язливо прикривають залишені світлини та ліки на столі, збиті подушки в три поверхи, розписані скрині, облущений чайник... Цікаво, що парканів майже ніде немає. Лише вмираючі яблуні поміж хатами ще живуть, живуть і тягнуться до неба та до землі водночас.

В Нобелі жвавіше. Є школа, вовтузяться діти на перерві, чутно звичний сільський гамір - птиця, собаки. Виявляється згадки про село Нобель є ще у літописі Руській і років йому майже як Львову. Село розташоване на вузткому півострові, що тягнеється однією вулицею а з обох сторін проглядається одноіменне озеро. Ой, люто напевно тут, коли над водним плесом здіймається вітрюган!

Тихо крокували ми поміж доживаючими хатами та деревами Свалович та по спокійних вулицях Нобеля. Слухали птахів, вдихали спогади. Роздумували, як тут раніше жили люди, як пройшлася по них війна і яке майбутнє чекає цю згасаючу історію під відкритим небом."

 

Мая Гарбузюк "Прип'ять-біль... Село Сваловичі на межі Волинської й Рівненської областей під білоруським кордоном. Відоме сьогодні з чисельних статей та док.фільмів. Від того не легшає на серці, коли йдеш його вулицями. Спалене вщент нацистами у Другу світову війну. Відбудоване заново - знову з дерева й згідно столітніх традицій пращурів. Після Чорнобиля кількість мешканців різко впала через високу смертність. Сьогодні корінних мешканців, людей похилого віку, не більше двох десятків. Це самотні люди, до яких на свята приїжджають діти (машини на обійстях про це свідчать), а на щодень старенькими опікується соціальний працівник (якого хвалять). Село живе, старіючи з його останніми жителями. (не піднімалась рука їх фотографувати:(( ). Дерев"яні хати й стодоли на Йордан ще захищено від темних сил крейдяними лініями на стінах й хрестами на дверях, на деяких обійстях ще піють півні і квітнуть квіти... Є тут і кілька куплених новими власниками ділянок і хат. Є філія Національного парку "Прип"ять-Стохід". Сваловичі мають шанс на майбутнє - рекреаційне, туристичне життя, але вже ніколи, мабуть - на реальне, справжнє... І тому це - суцільний біль, який виникає, коли потрапляєш у екзистенційну порожнечу поміж минулим і майбутнім, поміж завершенням життя і його ще не окресленим й геть іншим початком. Таких сіл на Поліссі - десятки... Їх треба закарбовувати у своїй пам"яті, хоча й не знаю достеменно - для чого..."

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: in_love_with_freedom, andr, Loredan, nils_tisebe, Alexander D-Ko, PK_, Therion, vintik, denisekonomix, Судьба, DarkEld3r, Иван Лесной,

Статья не понравилась: Таких нет


Комментарии

Комментировать в форуме...

in_love_with_freedom

in_love_with_freedom

Дякую, Сергію, за чудовий репортаж!
Було дуже цікаво прочитати про ваш похід. Окрема подяка за історичні фото! Вони чудово доповнили звіт.
Заздрю Вашим друзям-орнітологам ) Мені, якщо зацікавить якийсь незвичний голос, доводиться перерити купу записів в інтернеті )

17.05.2019 08:34
Sergey Palko

Sergey Palko

in_love_with_freedom Дякую Юля. Самому цікаво подивитись, як тут було раніше. Всякі етноштучки - то моє.
А з орнітологами мимохідь натаскаєшся на пташках.)

20.05.2019 21:52