menu

В зимових лісах Стоходу

Sergey Palko

Sergey_Palko

  • 15.02.2018 14:33
  • Просмотров: 5641

Ріка Стохід - це лабіринт з проток, стариць, широких плес. Між ними море очерету, кущі, вільхові дерева. Ріка повністю протікає по території Волині і на півночі області, під Білоруссю, впадає в Прип"ять. До вашої уваги фотозвіт про чотирьохденний похід цими місцями.

Старт походу відбувся біля траси Маневичі-Любешів, фініш через 65 кілометрів на ж-д дорозі Маневичі-Ковель. Так виглядає маршрут на гугл-картах(червона лінія) і карті-двухкілометрівці(фіолетовий пунктир):

 

Учасники походу: Діма

і Сергій

Ранком висадились з рейсового автобуса біля пам"ятника виселеному селу Гриви. Виселили його в 1951 році в Дніпропетровську область за зв"язок жителів з УПА. На місці села лишились лиш поля, серед суцільних лісів.

Настрій бадьорий, веселий. Радує гарна сонячна погода і думки про цікавий далекий маршрут лісами, кригами, хуторами... Вийшли до річки Гривка і по її течії почали наближатись до Стоходу.

Снігу неглибокий, йти легко. Води в річці багато - її не перейти.

Біля устя Гривки - кошари літнівки села Оленіно. Ми тут не були ніколи. На літо сюди переганяють корів. Доярки двічі на день плавають на човних її доїти.

Тут ціле "містечко"!

Стохід грізно розлився. Є крига і відкрита вода.

За рікою проглядає село Оленіне.

Нам потрібно перейти Гривку, але біля Стоходу це неможливо. Немає надійної криги. Мусим вертатись біля півтора кілометра до дерев"яної кладки.

З іншого боку йдуть пустоші, піски с поодинокими соснами.

Скоро показались нові кошари. Тут також влітку держать корів.

Тут, в хлівчику, посиділи. Поруч є садок, викопана криниця. 

За рікою проглядає Оленіне.

Навпроти кошар вийшли на кригу стохідських розливів і далі, до вечора, йшли переважно по кризі.

Струмінь течіїї майже скрізь відкритий.

Заплавою теж місцями течуть потоки води, створюючи малопрохідну місцевісць.

Сонце приспустилось до горизонта. Почав піддавлювати мороз. По залитим водою і вкритим кригою дорогах вийшли до корінного берега. Табір розбили в дзвінкому соснячку. Я вирішив спати біля вогню, Діма в палатці. Завалили дві сухі високі сосни. Різали цепною пилкою і звичайною ножовкою. То ножовкою краще. Я її якраз перед походом розвів і підточив. 

Цілий вечір щось робили. Просушив свою одежу, готовили їсти. Час від часу попилювали сосну. Я спав в двух спальниках і не мерз, навіть коли вогонь притухав. Було -14С. В Дімив палатці було -8С. Його новенький спальник Терра інкогніта "Сієста" витримав - він теж не мерз. Нічне повітря було дуже чистим. Я лежав і роздивлявся безчисленні зірки. Біля часу ночі зійшов місяць. Розливи на річці на такій стужі замерзали, від тиску крига тріскала. Ці протяжні звуки подібні до перекличок морських китів.

 

Ранок холодний. Повставали вдосвіта. Неспішно зібрались. В Діми на куртці розійшовся замок, то він поверх неї вдягнув мою запасну флісову кофту.

Через пару кілометрів лісової дороги вийшли до села Надрічне. В ньому лиш в декількох хатах живуть люди. Під річкою ще декілька хуторів. Один з них, на наш подив, виявився жилим.

На ньому живуть брат з сестрою: Галя і Микола. Держать десять корів і телят, коня, свиней, курей і гусок. На подвір"ї і в садку стоїть пасіка. Господарі!

На курей полював на наших очах яструб великий, то вони сиділи лиш недалеко від курятника.

А це стара кітка, винищувач місцевіх білок.

Домовились, що якщо попадем в їх краї знову, то можна буде на хуторі переночувати.

Пройшлися по безлюдним вуличкам Надрічного.

З села вийшли в заплаву Стоходу і далі, до устя Черевахи, йшли майже виключно по кризі.

Привал з чаєм. 

Вдалині видніється село Боровно. Лиш біля цього села на Стоході відкриті викошені луки.

Стохід повноводний, врівень з берегами.

Обережно йдемо поруч з ним.

 

Часом, коли ріка робить далеку петлю, йдемо навпростець кригою заплави, або навіть виходим в ліс.

Місцями є течія  навіть на мілководній заплаві.

Знову привал.

В усті Черевахи розпалюємо турбопічку і готовимо обід.

Від Стохода повернули по течії притоки Черевахи. Ця ріка не замерзла, перейти її неможливо.

Міст в селі Набруска. Тут живе наш знайомий Олег. Він теж захоплюється фотографією, знімає і монтує гарні відео. Цю ніч ночуємо в нього. Батьки в нього пенсіонери. Мати цікавиться ботанікою, все читає книжки, дивиться по темі в інтернеті. Батько ж захоплюється археологією, історією краю. Багато цікавого розказували.

Пейзаж в Набрусці.

Вранці вже втрьох вирушаємо далі. Олег проведе нас до мостів близько 8 кілометрів і повернеться до дому. Він знімає "похідне" відео. То дереться збоку, то забігає наперед. 

Через п"ять кілометрів вийшли в маленьке село Малий Обзир.

Тут живе наш знайомий дід. Завертаєм до нього. Обідаємо. Дід вже багато чого нам порозказував. Особливо про різну чортівню. Розказав і таке, що раніше не чули. Однієї ночі, ще замолоду, дід з дитиною і дружиною ночували влітку на горищі. Дід чує, що щось піднімається по драбині, відкриває дверці і залазить на ліжко між ним і дитиною. Дід лап за ногу, а вона волохата як в коня, чи корови. Вирвалося і побігло до комина. В діда чуприна полізла до верху. Запалює сірника, йде до комина - нема нікого!

Стара дідова хата. Вірніше хата ще його батьків.

З Малого Обзира переходим мостами у Великий.

Тут ми розстаємся з Олегом. Він повертається в Набруску. Вже вдома він змонтував відео.

 

 

 

Вид на Великий Обзир.

По засніженій дорозі йдемо далі в село Стобихву. На дорозі ні душі. Тиша.

В Стобихві в першій же хаті побачили знайомого краєзнавця, Сергія Уса, який переселився сюди з Камінь-Каширська. Спитали, чи можна переночувати, бо вже сутеніло. -Можна, завертайте хлопці! Залишили в нього рюкзаки і пішли прогулятись по Стобихві, поки ще трохи видно.

Завернули в гості до знайомої бабулі. Скинули їй відео п"ятнадцятирічної давності, де є ще жива її мати. Вона його не бачила. Пили чай, багато розказувала про минуле, казала, щоб лишались ночувати, але ми вже пообіцяли Сергію.

Розказувала, що батька її зарубав червоний партизан, його ж кум, за зв"язок з УПА. Потім той кум пропав в лісі, а його брат перебив матері ногу в бедрі. Вона довго з дітьми ховалась по лісах. В 1944 прийшла червона армія. Вони вийшли з лісу. Мати і дітей допитували як бандерівців. Нашій розповідачці було тоді чотири роки. В лісі в неї позлазили нігті на всіх пальцях ніг і рук, не було обмороженої верхньої губи. Забрали її в лазарет. А мати возила підводою на фронт під Ковель боєприпаси. Там получила важкі осколочні поранення в голову. До кінця життя не могла дивитись на сніг. А прожила 96 років!

Вийшли з хати - темінь. Нічого не видно. В Сергія Уса повечеряли. Теж багато розказував. В нього є доступи до архівів. Показував цікаву знахідку. З розправленого патрона німецький солдат вирізав дубовий лист і на ньому вигравіював "Stohod 1916-18". Тут, під час Першої світової війни в 1916 стабілізувався по річці фронт і стояв аж до кінця в 1918. Так зване "Стохідське сидіння". Після війни німці оккупували ненадовго вже всю Україну, аж до області Війська Донського...

Вранці розпрощалися з Сергієм. Вийшли за село на річку Стобихівку. Сьогодні в нас далекий маршрут. Майже двадцять кілометрів безлюдними лісами.

Ріка Стобихівка.

Ріка затопила прибережний ліс.

Потягнулись лісові дороги по лівому березі Стоходу. Пішов сніг.

В одному місці вийшли до ріки і пішли кригою по затоплених лісах. 

Промоїни є кругом. Треба бути обережним.

Лисиця задавила землерийку бурозубу, але не їла її, бо та має сильний мускусний запах.

В затоплених лісах.

По руслах йдем дуже обережно. Вода висока, кругом глибоко!

Нарешті взгірок, вибираємось на суходіл.

Знову лісові дороги через заболочені ліси.

На обід завертаєм на чисті поля на місці виселеного села Смоляри. Тут є рибацька хатинка.

В хатинці добре - не дує і не сипе сніг.

Я йду через протоку на острів.

В плавнях величезна боброва хатка. З неї великий огляд. Можна сфотографувати джунглі заплави Стоходу.

Малопрохідна штука! А русло ріки ще не достатньо замерзше. По ньому ходити - самогубство.

Покидаємо Смолярі.

Знову далекий шлях по лісовим дорогам. Навколо ні душі. Вже в сутінках виходим до залізної дороги. Час до приміського дизель-поїзда ще є. Розралюємо вогонь і готовим вечерю. Йде сніг.

Скоро, скрізь сногопад і темінь, винирує поїзд. В ньому мало людей і тепло. Можна передивитись відзнятий матеріал...

Оцените статью:

Перепост:


Комментарии

Комментировать в форуме...

Aleksei Dmytren

Aleksei Dmytren

Проти ночі роздивлявся, та й спати перехотілося. Дякую.

16.02.2018 02:29
PK_

PK_

Отчет-повесть просто супер! :D Что может быть лучше, читая это, когда радуешься за путешествующих и отдыхаешь душой!

16.02.2018 23:05
Sergey Palko

Sergey Palko

Aleksei Dmytren, PK_ - Дякую за відгуки!

18.02.2018 11:38
imyatakoe

imyatakoe

А шо, хорошо!

21.02.2018 23:12
Alexandr Kernoz

Alexandr Kernoz

Дякую за чудовий фотозвiт! Отримав велике задоволення вiд розповiдi)

21.02.2018 23:48

Аким

понравился рассказик деда)) жють)

29.08.2019 07:59