menu

Рейд по осінім лісам Волині

Sergey Palko

Sergey_Palko

  • 06.11.2015 21:56
  • Просмотров: 2668

Маршрут пролягав лівим берегом Стоходу по малозаселеним заболоченим лісам.

Участники походу четверо хлопців з Луцька і Ківерець. Плани були трохи інші: Ми вечірньою електричкою доїхали до Ковеля, далі дизелем через Маневичі до станції Антонівка. Там зійшли біля дванадцятої ночі і пішли по коліям вузкоколійки до лісу, де зупинились на ніч. Погода непогана. Легкий приморозок, за межами лісу іній. Хто спав біля вогню, хто під кущем. Палаток ми не брали. Ранком пішли на станцію, щоб сісти на поїзд вузкоколійки Антонівка-Зарічне.

Автор біля вогню.

 

Але не судилось - локомотивчик поломався. А ми планували доїхати ним до Острівського і далі понад 50 км іти через Веселуху, Волю Кухитську, озеро Червищанське, до Стоходу. Плани прийшлось на ходу міняти. Через дві години сіли в дизель і доїхали до станції Заячівка на Стоході.



Біля станції Польска Гора, що під Маневичами проїзжали місця, де по прикладу золотої лихорадки на Алясці, почалася наша волинська бурштинова. Люди взбаламучені, села гудуть, ліс перекопанмй, вздовж ж-д дороги нацгвардія з автоматами. Все діло в тому, що бурштин (янтар по-російськи) залягає тут на глибині двох штиків лопати. Накопати за день на пару тисяч гривень, чи долларів за день (як повезе) може і крива бабка. В Рівненській і Житомирській областях бурштин залягає глибоко і приходиться рити глибокі котловани, або шмаляти водяною помпою. А тут може гроші підняти любий. Ось люди і ломанулись, і не тільки з Волині.

На нас в дизелі дивились не як на туристів, а як на копачів. Це не зовсім приємно. Але це вже такі реалії сьогодення.



Станція Заячівка зустріла нас густим туманом.

Дійшли по коліям і залізли на високий залізничний міст через Стохід. З мосту відкриваються далекі види, на цей раз звужені густим туманом.

 

Від залізниці лісовими дорогами і стежками рушили на північ. Через туман почало проглядати сонце, освітлюючи яксравий осінній ліс.

Всі високі місця в лісі зриті окопами з Першої світової війни. Особливо німці і австріяки (а це вони були з цього боку ріки) облюбили високі пісчані сухі дюни-пагорби. Часом вони впритул підходили до заболоченої долини Стоходу.
Через гілки криволісся проглядає розмальваний приморозками острів на Стоході.

Серед лісу розкинулось озеро з дивною назвою - Сліпе. Воно непридатне для купання, бо води в ньому мало, а більше в"язкого болота. Німці і тут нарили ціле місто! Видно їм приємно було дивитись на це гарне плесо.

Дорога від озера Сліпого веде нас до Краснянських мостів.

Дамба-дорога між мостами проходить через видовжений острів, який закінчується пісчаною поляною-гіркою. На острові ростуть вільхи, дуби і берези. Він досить високо здіймається над морем очерету.

Це група мостів з трьох штук, перекинутих через рукави Стоходу.



Стохід після літньої посухи маловодний. Течія ледве спостерігається. Вода чиста.

 З мостів дорога, а потім ледь замітна стежка, веде нас по краю величезного болота з безліччю загинувших дерев.

Через болота, які з"єднанні з Стоходом, колись проклали дамби-дороги.  Йти тут десь збоку, чи навпростець - неможливо! Суцільні хащі дерев, кущів і високих трав.

Шалаш.

Трохи далі починаються поляни, де колись було розташоване село Смоляри.

Сонце приспустилось до горизонта, освітлюючи косими промінями місцевіст під назвою Смоляри. Тут колись було одноіменне село. Зараз від нього лишились лиш трав"яні пустоші і багаточислені старі груші і яблуні.

Серед полян, на самому березі ріки, розмістилась невеличка рибацька хатинка. Низ відкритий до річки, столики на дворі і всередені, на горищі сіно. На річці кладка і два човни. Хатину видно здалеку.

До захду сонця є ще трохи часу і всі розбрелись хто куди в розвідку.

На ніч пилкою напиляли дубових, соснових і яблуневих дров.

 

 

На вечір вже було біля нуля. Небо чисте, світить місяць. Хлопці на ніч полізли на горище з спальниками в сіно. Я ліг вздовж жаркого вогню. За ніч декілька раз підкидав дров. Температура впала до -5 градусів. Все покрив білий іній. Під ранок весь простір затягнув морозний туман. Всі рано повставали - холодно!

Місце, де ми ночували, сухим пів-островом вклинюється в заплаву Стоходу, порослу очеретами і криволіссям. Колись на цьому місці було село Смоляри. Жителів його виселили після війни, коли неподалік організовувався повурський полігон.

Сестри ))

Важкопрохідне криволісся. Під захистом лісу, а там тепліше, ночувало декілька косуль. Я проходив поруч і налякав їх. Рявкнувши, з сильним гупанням, вони побігли лісом, а потім лугом.

Стохід. Іній на деревах розтає і капає в річку, створюючи ілюзію дощу.

Вздовж Стоходу потягнулись похмурі болота. Навіть в суху пору року вони важкопрохідні. Ноги проваюються в багно, в ями між корінням...

 

Або приходиться стрибати по крупинам.

Нак місці старого хутора.

В одному місці вийшли знову на Стохід і поплавали по річці.

Навпроти Бережниці ще раз вийшли на Стохід. Тут місцеві навели через нього кладки і пішки, або з велосипедами переходять на інший бік. В минулі роки тих кладок не було, плавали човнами.

Повертаєм в сторону від річки і в урочищі Хатки виходимо на невелике озеро. Бурштинщики добрались і сюди. Беручи воду з озера вони помпами вимили три здоровенні ями. Місцеві лісники їх нагнали. Ями - справжні пастки. Вночі впадеш - не вилізеш.

Від озера заболоченим лісом направились в сторону села Стобихівка. Ліс дуже зарослий і важкопрохідний. Добре що є стежка. Місцевий лісоруб, якого ми зустріли, казав що тут є доти з війни, які загерметизовані знизу від попадання води.

Нарешті перед селом річка Стобихівка. Міст через неї спалили і зараз будується новий з металевими сваями і дерев"яним верхом. Сама річка від села Карпилівка біля 15 кілометрів тече надзвичайно дикими місцями. Навіть підійти до річки немає де!

Одразу за рікою село Стобихва.:

"Сто літ тому Стобихва була містечком. На горі стояла велика церква Успіння Божої Матері. Було шість магазинів, земська управа, поштова станція, водяний млин, кілька вітряків, ґуральня, сірникова фабрика, цегельний завод, церковно-парафіяльна школа. Тричі на рік — ярмарки. 1911 року тут було 1467 жителів. Тепер лише 57. Яка чума обезлюднила наш край? Насамперед війни. У Першу світову всіх із Стобихви виселили на схід. Бої, що йшли на берегах Стоходу, дехто порівнює зі Сталінградською битвою. Кажуть, після одної штикової атаки росіян трупами було перегороджено ріку. Ходили по них як мостом. Після війни, як повернулися стобихівці, поховали всіх в одну братську могилу: і німців, і росіян, і поляків. А села майже не стало: згоріла церква, будинки розібрали на бліндажі...

 Життя повернулося сюди. Але містом Стобихва так уже й не стала. В 1940 році біля сусіднього Поворська зробили полігон для бомбометання, і нас знову виселили. Цього разу в колишню Ізмаїльську область, у колишні німецькі села. Друга світова теж не пожаліла Стобихву. Постраждали і ті, хто залишився на Волині, і ті, кого силоміць вивезли на південь. Німці знищили майже всіх євреїв Стобихви, багато односельчан загинуло на фронтах війни, у партизанах, у боївках УПА. 1947 року, пройшовши пішки понад тисячу кілометрів, женучи з собою худобу, стобихівці повернулися додому. Та ненадовго. Через чотири роки їх знову стали виганяти із села. Військовий полігон був потрібніший. Люди перебралися в сусідній Великий Обзир, в інші села. Лиш кілька десятків родин не покинули рідної домівки. Жили під вибухи бомб на полігоні, на території якого була Стобихва."

В селі зустріли краєзнавця з Камінь-Каширська. Він купив в селі стару хату, підремонтувавши її, збирається тут жити.

 

Пісчана шестикілометрова дорога на Великий Обзир.

 Там перейшли по мостам Стохід і зупинились на ніч в Малому Обзирі в знайомого діда. Дід на ніч розповів нам декілька історій, які трапились з ним у лісі. В старій хаті варили картоплю в мундирах, чай...

 

Страшна дідова історія. Трапилась 30 років назад, коли діду було біля 50, а його сину біля 20. Одного разу вони пішли на нічне полювання на кабанів. Засіли далеко в лісі біля полю вівса. Збоку сиділа собака, яка нічого не боялась. Аж раптом вона почала тихо гарчати. Дід шикнув на неї. Вона далі гарчить і раптом як дремене. Злісу почулось - беееее.  Через деякий час вже зовсім близько - бееее. Дід розрядив туди гвинтівку. А воно вже ричить поруч. Тут на голові діда волося встало дибки. Син питає - що це таке?! Від постріла люба тварина тікає.  Кинулись вони лісом тікати. А воно біжить недалеко парлельно з ними і кричить. Прибігли в хату (а живуть вони на окраїні села). В діда був ще живий батько. Дід питає - що це може бути. Батько не чує, а вони чують. Старий тоді каже - я вже знаю що це! заряжай гвинтівку непарною монетою і як заричить - стріляй! Зарядив дід радянську п"ятнадцятикопійочну монету. Жде, все тихо. Пішов ліг спати. І раптом за стіною під вікном як зареве. Знову в старого стали дибки волося! Вискочив він на вулицю. Заричало з верболоза, за яким починаються плавні Стоходу. Дід бахнув туди і все стихло. Потім він питав в батька що це було. Старий казав, що то Злоє.

Дід добавив - не ночуйте хлопці самі в лісі. Я спитав, чи він не боїться вночі виходити до худоби, адже воно тут ходило навколо хати, на що дід сказав: "Стараюсь про це не думати"

На ранок рейсовим автобусом виїхали на Луцьк.

 

 

 

 

 

 

 

 

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Миша, vpolet, mocrosoft, in_love_with_freedom, Tramp, Serzh, Саныч, greegl, Mihajlov888, Ruzhinskiy, slava_xarkov, MingTian, Пенс, Summerk1d, OligarX, splean101, avalmesh, MWL, yastas, [krieger], am.ok, SirCobol, I-Geezer, zahar-68,

Статья не понравилась: Таких нет


Комментарии

Комментировать в форуме...

mocrosoft

mocrosoft

Дякую за гарного очерка! Дуже добре написано та показано!

06.11.2015 22:12

Deep.Sky

Отличный отчет! Дякую.

06.11.2015 23:40
Mihajlov888

Mihajlov888

Спасибо за отчет! Очень интересно!

07.11.2015 07:43
woodpecker

woodpecker

Справжня романтика подорожей та особлива атмосфера Волинського краю. Сергій вдало передає це у своїй розповіді.
Так і мріється знову потрапити туди, пройтися таємничими заболоченими вільшняками та просторими луками

07.11.2015 11:56

tyvaly

Красиво!
А как там в плане байдарочных маршрутов?

08.11.2015 12:01
Sergey Palko

Sergey Palko

Всім дякую за відгуки.. Кому цікава ця місцевість - мій звіт про походи льодом Стоходу http://xt.ht/xtreport/0-Lodovii-reid-po-richci-Stohid
А також фотоальбом "Чотири пори року на Стоході - волинській Амазонці" http://xt.ht/xtreport/0-Chotiri-pori-roku-na-Stohodi
Сплавлятись можна. Мійдруг плавав, зробив гарне відео https://www.youtube.com/watch?v=0vY6Yy8LldA

08.11.2015 16:58
vpolet

vpolet

Интересный отчёт, спасибо! "Чотири пори року на Стоході - волинській Амазонці" читал ранее, также очень познавательно и интересно, рекомендую.

09.11.2015 15:06

zahar-68

КЛАССНО! А ПОЧЕМУ ВЫ ЗАРАНЕЕ НЕ ИНФОРМИРУЕТЕ О ТАКИХ ПОХОДАХ-НАШЛИСЬ БЫ ЖЕЛАЮЩИЕ.ХОТЕЛОСЬ БЫ ПОБЫВАТЬ НА СТОХОДЕ

09.11.2015 18:08
Sergey Palko

Sergey Palko

В этот поход мы отправились спонтанно. Да и планировался он в совсем другой местности))

10.11.2015 12:17

zahar-68

если зимой будете идти сообщите

11.11.2015 21:21
splean101

splean101

Чудові світлини!!! Дякую!

12.11.2015 13:17

I-Geezer

Отличный фотоотчет! Зеркалки рулят! спасибо

15.11.2015 21:42