Пейзажі кінця осені на полонинах Карпат

Невеликий фотозвіт по чотирьохденну мандрівку полонинами хребта Кукул, яку провели в двадцятих числах листопада. В досить невеликий часовий період Карпати порадували різноманітною погодою. Були морози, відлиги, тумани з дощами, снігопади...

Ранкові Карпати зустріли похмурою погодрю. Всі верхи гір затягнуті низькими хмарами. Смереки в лісах вище 800-900 метрів вкриті інеєм, снігом. Заледенівший сніг, особливо біля полонин, наліп на дерева, пригнувши їх гілля сильно до землі.

В лісі, на неглибокому снігу, безліч звіриних слідів. Нарили землі кабани, місцями все стоптали. Побачили дві косулі, потім, в іншому місці знайшли лежанки трьох косуль і місця кормління в кущах ожини. Були також багато слідів зайців, лисів і особливо білок. Хтось великий пробігся - олень, чи лось.

На Лаб"єсці почало проглядати сонце. 

Спочатку дуже несміливо.

Як привиди серед туману і морозу напівзруйновані колиби Лаб"єски.

 

Переваливши через хребет, спустились до колиб полонини Озірна. Тут дуже добра пічка, лежаки на чотирьох чоловік. Є напиляні дрова. Ми берем пилку, швидко спилюєм і виносим з лісу дві сухі смеречки. Вже біля колиби позпилюємо неспішно напротязі всього вечора на колодки і рубаєм. На цій стороні хребта стоїть туман, сонця не видно.

Я рано заснув, зате потім пів ночі не спав. Сидів біля пічки, визирав в віконце. Розпогодилось, гори підсвічував яскравий повний місяць. Пробував в бінокль роздивлятись видиму частину Чорногори. Через сідловину між Петросом і Говерлою цілу ніч переповзали ріки туману. Ранок видався просто чудовим.

Піднялись на гребінь хребта, щоб побачити, як встає сонце. А піднімалось воно прямо над вершинами Кострича.

На Лаб"єсці вітряно, давить мороз.

Поступово сонце забарвлює все в рожеві тона.

Сонце позолотилу вершину Говерли.

Полонина Кукул.

Заходить з долини туман, гарне світло поступово гасне.

Поки возились з сніданком і зборами - розпогодилось. Син катався по насту на целофані.

Оптичне явище, що має назву "Брокенський привид".

Вдень вирішуєм просто прогулятись по хребту.

Полонина Середня.

Прогулялись аж до Григорівки. Коли йшли назад - все почало затягувати туманом. Полонина Середня.

На вечір прийшли на полонину Кукул. Знову насовали сухих смерек. Багато різали і рубали. На вечір гарно розпогодилось. Температура піднялась до плюсової позначки. З дахів закапало. Сонце на очах з"їдало сніг.

Вид на Озірну і Середню.

Полонина Кукул.

Ввечері затягнуло все туманом.

Я знову заснув рано і не спав пів-ночі. Вночі відлига продовжувалась. Небо чисте, світить місяць. В колибі зручне велике вікно, яке виходить в сторону Чорногори. Через цей хребет вітер переганяє туман з Закарпаття.

Ранком сонце пробилось з-під хмар, підсвітив рожевим далекі горизонти.

Розпогодилось, відлига взялась за сніг вповну силу.

Відправляємся по хребту на Григорівку з наміром ночувати там. Снігу після теплої ночі місцями як і не було.

Смереки повністю поскидали маси снігу, що гнув їх гіляки до землі.

Полонина Середня.

На Григорівці поближче познайомився з господаром цієї полонини. Він якраз піднявся подивитись, що тут робиться. Посиділи за столом, випили по сто грамм)) Розказував багато цікавого. В 1996 році були дуже глибокі сніги. Лавини повністтю знищили всі будови на двох полонинах. Одна з них Головчеська під Петросом, назву другої не запам"ятав.

Вечір був настільки теплий, що я сів просто на траву і просидів так годину, роздивляючись і фотографуючи околиці.

Вид на Григорівку. Сонце сідає за Петросом.

Кусочок далекої Чорногори.

На ніч спиляли смерічку висотою 7-8 метрів і в два заходи присунули її до колиби. За вечір, ніч і ранок так всю її і не спалили. Ввечері розказував хлопцям батальні сцени з "Тихого Дону". 

Ранком налетів дощ. 

Ми добре запакувались, надягнули прорезінені куртки. Але за двадцять хвилин до виходу дощ перейшов в сніжну крупу, а потім просто в сніг.

Сніг валив всю дорогу. Перепочили на Буковинці.

Поруч полонина Корадівка. На ній зруйнована деревом курна колибка.

Біля третьої години спустились до станції Вороненко.