menu

Висока вода на Південному Бузі: 4-7 квітня 2018

Dasha_Sh

  • 10.12.2018 03:09
  • Просмотров: 625

 

В цьому спонтанному поході ми намагались комбінувати декілька речей: сплав бурхливою річкою по весняній високій воді з порогами, наукову експедицію та тест нової байдарки.

З першим все зрозуміло, березень 2018 виявився прохолодним, сніг розтанув тільки на початку квітня і весь відразу. Вода мала бути високою, а після того як ми потрапили на бузькі пороги в серпні 2017 у мінімальний рівень води та фактично пройшли їх пішки, побачити високу воду було маленькою мрією. Друга обставина повʼязана з професійною діяльністю: я (Даша) - аспірант і співробітник Інституту ботаніки НАН України, з територією дисертаційних досліджень у долині Південного Бугу в межах степової зони. Весняні дослідження флори в гранітному каньйоні досить зручно проводити в байдарочному поході, адже можна висаджуватися на кожному острівці і біля цікавих скель, а решту шляху проходити на байдарці. Третій нюанс - тест нової байдарки NERIS Smart Pro. У нас вже була на той момент модель Smart, з якою ми встигли побувати на Південному Бузі в серпні минулого року та, після того, в морському поході Туреччиною, а Smart Pro мав принципові відмінності які хотілося відчути в походному режимі. До того ж, було цікаво перевірити, як поводить себе на порогах каркасно-надувна байдарка. Всі ці обставини разом зробили так, що за два дні ми зібралися і вирушили в Первомайськ...

Також варто зауважити, що детальних описів порогів та шивер перед походом ми не читали, на місці орієнтувались по завантаженим в смартфон офлайновим супутниковим знімкам Bing. Та вже у сплаві, по вечорах біля багаття, ми почали шукати звіти про походи бузькими порогами. Один із них був ліричною історією відчайдушних хлопців з Москви, які ще у 80-ті чи 90-ті проходили ту саму ділянку, що і ми, але на стареньких вбитих салютах, у светрах та з брезентовими наметами. Звіт був шедевральний, після мигийських порогів герої ремонтували свої байдарки шляхом заміни частин каркасу на гілки, в результаті отримавши салют що "извивался между камнями аки червь", місцеві потирили у них частину спорядження, але вони дійшли до Гарду і після нього дивом залишилися живими. Тепер цей звіт чомусь не шукається на просторах мережі, може він зник, а може не вдається підібрати пошуковий запит... Але саме цим звітом ми (Міша і Даша) надихнулися на написання нашого тексту.

Отже:

Маршрут сплаву: Південний Буг від Первомайська до Олександрівки.

Тривалість: 4 дні.

Кілометраж: 66 км + піші обходи островів та берегів науковою частиною в пошуках первоцвітів.

Плавзасоби: 2 каркасно-надувні байдарки NERIS Smart 2-ка та Smart Pro 2-ка, остання у нас опинилась як тестовий зразок нової моделі.

Екіпажі: троє хлопців і дівчина / двоє хлопців та двоє дівчат = 1 байдарка: Міша і Даша, 2 байдарка: Даверт і Хрущ/Настя = посередині маршруту ми зробили заміну одного матроса на іншого, свіжоприбувшого (тому що один зміг приїхати на першу частину, а інший, відповідно, на другу).

Спочатку хронометраж, загальні висновки про байдарку - у кінці.

 

День 00: збори і дорога до Первомайська

Рішення піти у похід виникло напередодні. Зранку дня виїзду ми забрали на вокзалі другу байдарку - тестову версію нової моделі, яка щойно приїхала з походу Сейшельськими островами, зібрали необхідне спорядження, перевірили комплектність човнів, спакували інші хобоття, та рейсовою маршруткою вирушили до Первомайська. Здається, що водії таксі та маршруток на первомайському напрямку вже звикли до транспортування байдарок та рюкзаків... Доречі, дякуючи невеликим габаритам Смартів, в багажник звичайного рейсового спрінтера влазить дві байдарки та всі інші торби, не рахуючи багажу інших пасажирів.

Воділа спрінтера добродушно (за еддішенел пеймент) відгукнувся доставити нас об одиннадцятій ночі в фантастичне місце на березі, ще й показав неподалік цілодобовий супермаркет. Місцем ночівлі став міський пляж в центрі Первомайська, в місці злиття Південного Бугу та Синюхи. Розгрузились, поставили намети, помилувались зорями та лягли спати. Такого стапелю в центрі міста в нас ще не було!

 

День 01: пройшли 11.5 км по воді + лазили по берегах, вихід на воду 11:50, ночівля 18:00.

Місцеві жителі виявились лояльними до туристів: ніхто не приходив знайомитись та всі речі виявились на тих місцях, де ми їх залишили попереднього вечора. Вранці половина групи зайнялась збіркою байдарок, а інша пішла по магазинах, за продуктами та в пошуках гумового виробу#1 (гумові чоботи. знайшлися у секонді!). Первомайськ вразив нас настільки, що Даверт вирішив переїхати та відкрити коворкінг, а Хрущ збирається сюди на пенсію :-)

Як було виявлено експериментально, Neris Smart 2 та Smart Pro може зібрати людина, яка його вперше бачить, за 10-15 хвилин при наявності інструкції або голосових вказівок від людини, яка ще не вилізла із намету. Треба закрутити всього 2 барашки, все інше вставляється в пази або кармани, або тримається на фастексах. Збирання байдарки проходить швидко, хвилин 10-15 на одиницю, а от збирання наметів, перепакування речей і походи по магазинах можуть займати весь відведений на це час, скільки б його не було...

Отже, на воду ми встали тільки о дванадцятій дня. Погода чудова, сонячно, тепло.

На виході з Первомайська - острів Крокодил, тут Буг розділяється на два рукава. Перша перешкода - залишки старого млина, нам в лівий рукав. Висадились на березі, щоб продивитись поріг та морально підготуватись. Злив, в руслі лежать здорові каменюки, які омиваються бурхливими потоками води, треба трохи маневрувати - в принципі все зрозуміло. Вирішили йти, на березі зібрались глядачі з місцевих та жестами показували, що цього не варто робити.

Все ж таки проглядати поріг перед проходженням важливо, пройшли дуже гладко. Але спідничоки вдягнули не всі, тому непогано освіжились. Адреналін та радість спонукають розгрузитись та пройти ще разок... чи два)) Але час не дозволяє, йдемо далі, перед Грушівкою оглянули прибережні скали в складі наукової частини.

Перший Мигійський вирішили проходити правим рукавом, щоб обійти Млин. Поріг дуже протяжний, тому вирішили не переглядати. От вже чується рокіт води, видніється перший злив, бурхливі вали води, байдарку божевільно швидко несе вперед, підкидає та ударяє об камінь, несе далі течією... Відчуваю, що човен став якось важче та не такий слухняний, зриваю юбку - вода підступає до сідушки! Зовсім поруч виявляється острівець, де можна висидитись на берег. Виявляється, що шкура таки трошки пробита, під самим протектором. Ще й мабуть налило води через фартук... В процесі поклейки влаштували обідню перерву з вогнищем.

Заводський ремнабір комплектується латками та клеєм. При дотриманні інструкцій працює дуже добре. Йдемо далі, знову зливи, маневрування між камінням в бурхливому потоці, гул води все наростає і наростає... і от на виході з порогу найбільші вали, вода захлестує палубу, переливається через неї, заливає зверху, маса води просто продавлює спідничку і вривається в байдарку... Один вал, другий, третій, байдарка йде рівно зі струєю води, відгукується на керування, і от... вихід з порогу, ейфорія та адреналін!

Несподівано настає тиша, впізнаються знайомі місця: старий Млин в Мигії, обриси берегів. Йдемо далі, попереду ще Другий Мигійський поріг, як його ще називають - Червоні ворота, та його секція Інтеграл. Зупиняємося на лівому березі, щоб проглянути шивери і поріг. Стає зрозумілим, що води дуже багато, судячи з білих смуг-відміток на камінні - це найвищий з можливих рівнів.

Червоні ворота при огляді здаються такими, що можна пройти. Вирішили йти нерозвантажуючись, під правим берегом і далі в правий рукав, оминаючи Інтеграл.

Фото з берега не передають і частини динаміки бурління водяних валів...

Червоні ворота - якась містична назва, наче Пекельні ворота, на заході сонця озаряються променями вмираючого світила і великий плаский камінь на виході з порогу справді стає червоним. Йдемо в поріг. Відчувається, як затягує течією, спокійне дзеркало води раптово зникає і перетворюється в бурхливу білу воду, свєрєпствующую пучіну. За першим зливом починається справжня м'ясорубка, треба маневрувати між камінням, вийти в струю та не прогавити наступний камінь. І от починається саме цікаве: декілька валів один за одним, здається, що швидкість просто неймовірна, вода повністю заливає палубу байдарки, верхівки валів води встають вище голови. Сходиш на гребінь та провалюєшся в глибоку яму. Гострий ніс байдарки, здається, вже навіть не спливає, а повністю прорізає вал води, а вали захлестують першого гребця, накривають палубу, другого гребця, переливаються зверху через затягнуту спідницю... В потоці води байдарки ведуть себе впевнено, зі стійкістю не виникає ніяких питань, слухаються керма.

Перед останнім зливом ділянка спокійної води, пляжик і можливість вийти, видихнути, подивитись що далі. Другий Мигійський пройшли дуже чисто, ніде не зачепившись, але добряче умившись бузькою водичкою.

Оглядаємо останні перешкоди на сьогодні

Перевірка днища на пошкодження: все чисто!

Пишемо трек і проглядаємо, куди іти далі. На супутниковому знімку гарно видно всі пороги і шивери.

Після порогів веслуємо в останніх променях сонця

На ночівлю стали на лівому березі, пройшовши півтора кілометри після порогу. Поставили табір, пішли на скелі дивитись захід сонця, рослинки, реабілітуватись після побаченого. Наробили селфачів :-)

Наша команда

 

День 02: пройшли 17.5 км по воді + полазили по берегах, вихід на воду 12:10, ночівля 18:25

День похмурий, прохолодний та дуже вітряний, як часто буває у сплаві - дме прямо в лоб, вздовж каньйону. Зранку учасники наукової секції експедиції провели огляд навколишніх скель на предмет наявності рідкісних та червонокнижних рослин, зібрали гербарій та провели фіксацію координат. Інші неспішно збирали речі і досушували мокрі хобоття, щоб через пару годин знову їх намочити.

Сон-трава (Pulsatilla pratensis)

Похмурий ранок

До моста через Буг на трасі Е-584 пройшли ще декілька невеликих перекатів, після Мигійських все дуже легко. На проміжку від Мигії до Южноукраїнська річка протікає в глибокому каньоні, оточена надзвичайно мальовничими скелями. Здається, що ти пливеш десь в Норвегії чи Шотландії. Гірська країна посеред степу.

Нажаль, або на щастя, ця ділянка річки не дуже популярна серед туристів та відпочивальників, тому і не на стільки сильно витоптана, як Мигія. По берегам дуже багато зручних місць для ночівлі та відпочинку. Грести проти шквальних поривів вітру складно, на спокійних ділянках русла проти течії здіймаються хвилі з барашками, закручуються.

Близько 17:00 підійшли до хутора Львів і залишків кладки від старого млина, що утворюють бурхливий поріг зі стрімкою течією. Команда деморалізована погодою. Хрущ весь день в повністю мокрих джинсах, юбку просто зривало напором води. Продивились поріг, вирішили один човен обнести, а на іншому, розвантаженому, пройти.

Коли ти не дуже досвідчений в білій воді, то проглядати перешкоду - це велика сила, пройшли дуже чисто, і отримали велике задоволення.

На березі після порогу зустріли місцевих рибалок біля багаття, тут і вирішили заночувати. Ввечері зробили заміну учасників, Сергій поїхав до Южноукраїнська з рибалками, щоб дістатись до Києва, а на його місце до нас приєдналась на наступні два дні Настя. Рибалки лишили багато риби, тому на вечерю була смачнюща юшка.

Стоянка біля порогу Львівський млин

Захід сонця зі скель правого берегу

 

День 03: пройшли 19 км по воді + досліджували береги і острови, вихід на воду 12:20, ночівля 18:15.

День похмурий, добре що хоч не такий вітряний, крізь хмари проникає сонячне тепло, прогріває навколишні граніти та степ. До Южноукраїнська пройшли ще два невеликих перекати - залишки кладок від старих млинів, відчувається течія, байдарки прорізають воду та рухаються вперед.

Каньйон Південного Бугу

Невеличкий водоспад на лівому березі

Пройшли повз паромну переправу між Богданівкою і Костянтинівкою, перегукнулись з паромщиком та увійшли в лівий рукав, в правому знаходиться гребля із двохметровим зливом. Попереду Костянтинівський поріг завдовшки 1300 метрів, складається з декількох окремих секцій. Влітку цей поріг майже пересохший - купа каміння просто навалена в руслі, в серпні тут можна проводити човен більше ніж півгодини, а зараз по високій воді пролетіли за декілька хвилин, течія просто несе і встигаєш тільки маневрувати та вибирати правильну лінію, поріг пройшли досить легко. На виході з порогу залишили Дашу на острові для досліджень, щоб забрати через годину, а самі пристали до берегу на міському пляжі Южноукраїнська.

Так Костянтинівський поріг виглядає з острова Великий

Голонасінник одеський (Gymnospermium odetianum) -

рідкісний ендемік Причорноморʼя

Міський пляж в Южноукраїнську

Треба поставити латку на маленьку дірку, та поповнити запаси провіанту, витратили рівно годину. З пляжу чутно рокіт води на нашому останньому порозі - Гард... звичайно те, що від нього залишилось після затоплення Олександрівським водосховищем, не йде ні в яке порівняння з тим, що було раніше. Вирішили йти лівим рукавом, пройшли перший злив нормально, а посередині порогу на гвинтовому зливі, забарившись і не помітивши його, наша байдарка - біло-блакитний Smart Pro - вилітає на камінь, та вилітає так, що перший гребець висить у повітрі! Кругом бурлить та бушує вода, обережно вилазимо на камінь та стягуємо байдарку, через корму переливається вода та заливається всередину, байдарка залишається на плаву тільки завдяки надувним бортам. Притримуючи човен за зазделегідь прив'язану мотузку, заводимо його в улов та швиденько застрибуємо, щоб йти далі. Попереду ще декілька зливів, та далі проглядаємо нитку більш уважно.

На водосховищі рівень води теж на півтора метри вищий за літній, всі камені - залишки порога Гард знаходяться глибоко під водою, їх навіть не видно. Відразу відчувається, що тут річка вже не жива - затягнута мутною плівкою застійна вода...

Причалюємо до Гардового острову, щоб злити воду з байдарки, та оглянути шкуру на наявність дірок, але на диво - жодних пошкоджень! На водосховищі тиша, відбивається луна від навколишніх скель, на дзеркалі води багряне небо, сонце заходить за горизонт. Байдарки гострими носами розрізають спокійну воду.

Трохи плаваємо біля ГАЕС, та стаємо на ночівлю в Сокуровій балці проти Гардового острову з видом на скелясте урвище Пугач. Балка обрамлена гранітними скелями, в улоговинах протікають майже карпатьські струмки. Ставимо намети близько археологічних розкопок - люди жили тут постійно з часів кам'яної доби, доки не прирйшла радянська влада та незалежна Україна з планами розвитку гідроенергетики. Ввечері біля багаття читаємо звіти, як радянські водники ходили ці пороги на дерев'яному латаному Салюті "извивающемся аки червь" та з ватними спальними мішками, поводячи себе як "безсмертні".

 

День 04: пройшли 18 км по воді, ходили по скелях та острову, вихід на воду 12:15, розбірка 17:35.

Дуже сонячно та спекотно, зранку погуляли по скелях в Сокуровій та Зінцевій балках, і рушили водосховищем в напрямку Олександрівки.

Місце, де річка стає водосховищем

Наша стоянка біля археологічних розкопок

Виходимо на воду

Скелі по берегам стають все нижче і нижче, але насправді то не скелі нижче - а рівень водосховища піднятий на 17 метрів, можна тільки уявити якої величної краси каньйон заховано під мутною водою... На водосховищі є трохи містичне місце - острів-скеля, на мапах позначений як острів Кременчук або Сакова скеля. Стрімкі скельні стінки відвісно здіймаються з води, утворюється враження, що це якась середньовічна козацька фортеця.

Скелі, підтоплені водосховищем

Раніше, до водосховища, скеля була частиною берега. На острові перепочиваємо та обідаємо.

На водосховищі все по-іншому, ніякої течії і порогів

Близько п'ятої години вечора причалюємо на пляж неподалік Олександрівської ГЕС, миємо човни і розбираємось. На берег заїхав мікроавтобус, поспілкувались з водієм і виявилось, що він може завезти нас на вокзал у Вознесенську, та часу в нас є тільки 15 хвилин. Такого швидкого пакування в нас ще не було. Дякуючи тому, що в байдаці лише шкура і "три" елементи каркасу, це цілком можливо зробити і за 15 хвилин. Їдемо в кузові мікроавтобуса, що використовується для перевозки риби - запахи відповідні, але ж їдемо!

Далі - Вознесенськ з його цікавинками, перепакування на газоні перед вокзалом, розливне пиво та поїзд №146, який зупиняється біля кожного стовпа... Похід завершено, хоча перед заплющеними очима ще вирує вода бузьких порогів.

 

А тепер трохи загальних висновків про човни

Байдарки показали себе з кращої сторони: непотопляємі, зручні, комплектовані фартуками та спідницями, комфортними регульованими сидіннями, герми у комплекті пошиті чітко під місця їх розташування. На порогах Smart і Smart Pro тримаються чудово, слухаються керма, дуже стійкі і (ще раз!) непотопляємі, звичайно якщо не пробити обидва балони (але чи багато ви бачили рафтів або байдорафтів, які пробиваються на кожному камені). Це дуже важливо, оскільки байда може набрати води скільки завгодно і залишитися на плаву, хоча стає і менш маневреною, але залишається стійкою, вода знаходиться між балонами і не переливається від борта до борта. Також завдяки бортовим балонам весь вантаж розташований по центру вздовж кільсона і не тіліпається від борта до борта, що значно додає стійкості.

Новий Smart Pro довший на 50 см за звичайний Smart та вужчий, має довгий загострений ніс та стрімкі обводи. З нововведень найбільш значущим є наявність фальшбортів, які об'єднують весь каркас в жорстку раму та включаються в роботу разом з надувними бортами. Таке рішення робить човен жорсткішим, та надійнішим - навіть при втраті герметичності обох балонів, завдяки каркасу човен залишається на плаву. Таким чином, байдарка одночасно отримала повний каркас, як у звичайних каркасників, та надувні балони з високим тиском, як у надувних байдарок, ставши універсальною гібридною байдаркою. В поході ми випробували можливість переноски байдарки та перевороту для зливу води без розвантаження. Зі старими каркасними човнами такого робити не варто - поломка каркасу гарантована...

Звісно, ми пробивалися на камінні. Такі історії звичайні для каркасного днища в порогах. Пробоїв було не дуже багато, але вони були неприємні. Із досвідом їх можна ще зменшити... Мабуть :-) Також думали про широко відомий спосіб - підкладання коврика під каркас для амортизації, треба буде спробувати. В цілому гібридна модель Smart на порогах показало себе дуже і дуже непогано.

 

Звіт: Mike Hitruk, Dasha Shyriaieva.

Фото: Dasha Shyriaieva, Mike Hitruk, Davert.

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Миша, Sergey Palko, andr, PK_, Игорь Пересичанский, Dasha Sh, plюх, vintik, Vasiliy N,

Статья не понравилась: Таких нет


Комментарии

Комментировать в форуме...

PK_

PK_

А не было планов финиша в Вознесенське? Типа гор-пляж (ул. Зои Космодемьянской), там по карте около 3,5 км до вокзала. Или (опять же разглядывая карту) еще ниже по Бугу, потом подняться по Мертвоводу до старой пристани (ул. Соборности), там 2 км до вокзала.
Может знаете такие возможности.
А то собираемся туда в следующем сезоне и думаем где лучше финишировать, чтобы на поезд до Харькова удобно (хорошо хоть поезд после 10-вечера, можно и доплыть куда удобно и добраться!).
В тех краях был только на Мигейских порогах машиной, покрутились пару дней на Интеграле. И на каньонах (ну в стороне от Буга), более впечатлил Петро-Павловский каньон и базальтами и растительностью.

10.12.2018 19:19

Dasha Sh

Да, в Вознесенске можно финишировать. По одному из вариантов мы так и рассчитывали закончить, тем более что жд-билеты назад из Вознесенска были. Но два дня встречный ветер, несколько раз клеились + я много времени потратила на то, чтобы облазить все интересующие меня места, поэтому успели только до Александровки.
В августе этого года я еще ходила Буг от Мигеи до Николаева 2,5 недели, надеюсь написать об этом отчетик тоже. И в следующем году тоже собираюсь полностью проходить этот участок, по теме своих исследований. Можно будет пересечься или скооперироваться, если будет желание :smile:

10.12.2018 21:23
PK_

PK_

Спасибо за информацию! А как тот вариант финиша (или может там кто-то стартовал?), что требует подняться по Мертвоводу до старой пристани, там ближе до вокзала? Встречного течения думаю там нет, а есть ли место, где выход на берег и раскинуть вещи для какой-то просушки?
Когда будет отчет до Николаева, будет интересно! Видимо там мало ходят, не видел инф.
Мы в этом сезоне сплавились от Винницы до Райгорода, наиболее описанные места. Спортивная сторона оставляла желать лучшего, т.к. был очень низкий уровень воды из-за ремонта шлюза в Первомайске (как потом узнал).
А в прошлом году от Межибожа до Винницы, красиво, но пороги в основном сливы через искусственные плотины (.
Да на маршрутах интересно было бы пересечься! Используем чистые надувашки и повреждений и проколов не боимся!

11.12.2018 14:43

Dasha Sh

Когда я проходила устье Мертвовода, то оно выглядело подходящим для таких целей. Течения там практически нет, а пройти до Вознесенска точно можно, т.к. этот участок ходят нибулоновские ракеты и его чистили для их движения. Насчет места не знаю - лично там не была, но что-то наверняка должно быть, по спутниковому снимку берега хорошо выглядят

12.12.2018 01:06

Dasha Sh

Единственная неприятность в таким варианте завершения маршрута - нужно обнос на дамбе Александровского водохранилища делать. Там большой высот и трасса по дамбе идет. Немного мороки есть.

12.12.2018 01:11
PK_

PK_

Еще раз спасибо за полезные ответы! Планируем со стартом от Гайворона и до Александровки уже будет куча плотин и это может быть уже привычным. Мы с нашими надувашками (вес самих от 12 до 19 кг), если на короткий обнос так и не разгружаем и вообще более-менее быстро получается, как некоторое разнообразие от гребли :smile: . Будем пробовать эти маршруты. На следующий сезон планы вырисовываются!
Думал ваши материалы есть и на киевском Мангупе (travel.org.ua и http://eurotourist.club/ ), но видимо нет.

13.12.2018 22:59

Vasiliy N

Интересный отчёт!

Технический вопрос: как показала себя "Smart Pro-2" по скорости, сравнивая со "Smart-2"?
В отчёте указан обратный поезд №146: скорее 148 Одесса-Киев (Вознесенск 23:16 на 2018г.)?

В 2018г. планировал пройти этот участок,- не вышло.
Теперь думаю в этом сезоне 2019г.: но пока не уверен, что на "Smart-2" пойду, скорее на байдорафте, в нём борта повыше будут, да и шире он, устойчивее, и без металич. элементов каркаса.

03.01.2019 15:05