По вершинах Медоборів

До вашої уваги невеликий фотозвіт про трьохденну соло мандрівку по весняному  заповіднику "Медобори". Знаходиться він на сході Тернопільської області в природній зоні Подільських Товтр. Вибрав я для походу найгарнішу, на мою думку, пору року в лісі - середину квітня. В цей час листя на деревах ще не розпустилось в повну силу. Сонячне світло заливає нижні яруси лісу, сприяючи пробудженню і цвітінню десятків видів лісових рослин.

З Луцька через Тернопіль добирання рейсовими автобусами склало близько п"яти годин. Зійшов в селі Городниця. Тут підкупив продуктів, заповнив з криниці дві пляшки водою. На карті пунктиром позначений мій шлях лісами. Цікаво, що за три дні я не зустрів в лісі ні одної людини!

Долина річки Гнила. Це лівий приток Збруча. Городи Городниці збігають до самої ріки. Погода суха і тепла. Прийшлось роздягнутись до рубашки і в тій закотити рукава. Лице від сонця прикривав козирок бейс-болки.

Переваливши через, вкритий старими колгоспними садами, взгірок, спустився в глибоку долину, в якій стіною починався ліс. Та-а-ак! З вибором пори року я не помилився. В лісі стояв аромат, як в дорогих бутіках з парфумами. Гуділи багаточисленні джмелі, пурхали метелики.

Пробираючись через ліс, придержувався східного напрямку, щоб вийти на найвищу гору Медоборів - Бохит. Десь через півтори години  вийшов до її підніжжя. В лісі, де огляд закривають дерева, це вийшло не одразу. Гора мені нагадує плато. Верх біль-менш рівний, по краю помежований скелястими виступами. Лишивши в місці виходу рюкзак, пішов обслідувати плато.

Одразу у вічі кидається наявність великої кількості ніш і невеликих печерок. Тут дуже люблять жити борсуки. А колись ховались наші пращури.

Скеляста межа плато цікава і досить довга. Щоб усе обійти потрібно багато часу. Забравши рюкзак, я піднявся на саме плато. Тут море квітів і повалених дерев.

Під плато місцями сильні вітровали. Вітри в 2017 році повалили в Товтрах багато лісу. Я буваю тут з 1993 року, але таких буреломів не пригадую.

 

Межа плато.

На Бохиті я був до цього лиш один раз: 2 жовтня 2007 року. Зараз, при малій рослинності, добре видно всі окультні місця, адже на горі Бохит розташоване давнослов"янське язичницьке городище-святилище 9-13 століть. Видно де стояв Збручанський ідол і кострища навколо нього. Весною тут уже хтось побував. Видно свіжу золу і різні чудернацькі речі, залишенні, видно, в жертву нашим давнім богам.

Страж Бохиту!

Заліз на дно жертовного колодязя. Раніше він був, видно, глибший. Дно привалило лісовим сміттям.

Дольмен, а на ньому сплетений ловець снів? думок?

Вже на спуску з іншої сторони вершини натрапив на стенд, встановлений працівниками заповідника.

Вже вечоріє. Ночувати я зібрався на Соколиній скелі, яка піднімається над лісом на крутому хребту над долиною ріки Збруч. Але туди ще далеченько йти.

Під ногами кимим квітів.

А тут черемша. Можна скільки хочеш брати на салати))

Лісові схили уступапи зриваються кудись в долину Збруча. Але вийшов трохи не там - південніше. Повертаю на північ. На підвищеннях лежки косуль.

Привал біля величезного поваленого дерева.

Нарешті вихожу до скель. Розгружаю рюкзак. Роблю лісове ліжко прямо на камнях, підмостивши сухого бур"яну. Трохи вище в лісі заготовляю дров. І ось вже кипить вечірня кава!

Мачете трохи повирубував рослинність, щоб відкрити більше краєвид. Прямо піді мною, в глибоченній долині, тече ріка Збруч.

Поступово долину заповняють вечірні тіні. Потягнуло вологісттю. Але лежати біля вогню тепло і не скучно. З лісу підтягує ароматами тисяч квітів. Стихають несамовиті весняні співи мілких пташок. Такі моменти в поході найчудовіші!

Вночі прокинувся від сильного шурхоту неподалік. Націлив туди промінь ліхтаря. В темноті світяться двоє очей. Придивився - кіт, не лісовий, а звичайний. Років 6-7 назад, пізньої осені, вночі, мене теж в цьому місці налякав кіт. Звідки вони тут беруться, адже до найближчого села понад 8 кілометрів?

Ранок над долиною Збруча.

Попивши чаю, залишив рюзкак біля вогню і з одним фотоапаратом спустився під скелі, на яких ночував. Вони набагато вищі, чим біля Бохиту - місцями чотирьохповерховий будинок.

Дикий плющ повив скелі і стовбури дерев.

Місцями скелі і ніші в них білосніжно чисті.

Гілки дерев, які ростуть набагато нижче, просовуються в тебе під носом.

На скеля є гарні площадки з далекими видами.

А є і печерки для медитацій і відходу від мирського)

Який живописний плющ!

Але на скелях йому щось бракує. Можливо замало води...

Поки лазив, сонце піднялось досить високо.

Пора в дорогу.

Над Соколиною скелею, в лісах, просно неймовірна кількість найпахучішої квітки - рясту.

Пересуватись важкувато. Лісових доріг немає. Багато великих каменів, повалених могутніх лісових великанів, яких потрібно обходити-перелазити.

Тепло, йду роздітий до пояса, загоряю! Десь дуже здалека долинув звук бензопили і стих. А так тільки гамір пташок. Це безроздільно їхня пора.

Могутній ліс.

Одна локальна невелика вершина була майже повністю вкрита буреломним лісом. Можна було з сотню метрів йти по поваленим стовбурам, не торкаючись землі. Звідси видно вдалині гору, на якій я ночував.

Невелика долинка.

Забрався на вершини гір Кольда і Анткова. Вони мені нагадують Бохит в мініатюрі. Ті ж плата, ті ж кам"яні і скелясті схили з печерами. На одній і на другій я ночував біля 20 років назад. Тат і там мене вночі лякали борсуки. На Антковій взагалі була "Ніч страха" )

Зайшов на край старого радянського полігону. Там море сухих трав. Жарко.

В Струмку поповнюю запас води.

Вдалині видно гори, які я сьогодні вже пройшов. Сам полігон затягує лісом з берез. Скоро тут не лишиться відкритих просторів.

На краю полігону старий панський садок з горіхів, яблунь, черешень... Панів вивезли в 1939 році в Сибір, а на місці, де вони садили пшеницю зробили полігон.

Миші в старому дуплі мали на зиму значний запас кісточок і горіхів.

Йду далі безлюдним лісом. За полігоном, біля глибокого яру, розташоване моє улюблене місце.

Колись, в 1994 році, навесні, кинувши технікум в Києві, я в цих місцях провів дуже багато часу. Добре коли ходиш коден день не на заняття, а катаєш на велосипеді в весняний ліс)) В селах, на околиці лісів, я народився і жили всі мої бабусі і дідусі.

Величезне дерево, під яким, коли буваю в цих місцях, я зупиняюсь. Поруч є декілька фруктових дерев. Колись тут був або лісовий хутір, ало лісничівка.

Близько п"ятої години вийшов на вершину гори Шотарня. Довго крутився поруч, вибирав місце для ночівки. Дров заготовив з тонкого сухостою. Ліжко з сухої минулорічної кропиви. На неї постелив кусок поліетилену і положив спальник. Тент натягувати не було сенсу - стоїть суха погода. Колись теж ночував на цій горі. Було літо і вранці навколо мене один за одним ганялись молоді кунички.

Ось тут ночую.

Ранок на Шотарні.

Лісовою дорогою йду в сторону села Калагарівка. 

Долинка, в яку виходить глибокий лісовий яр.

З ранкової паші поверталась одинока косуля.

Білка прикинулась буцім її немає.

В селах над Збручем тихо, сонячно і жарко...

Багато пусток. Кожна третя...

Про Товтри, Медобори  і ріку Збруч в мене вже є темка на ХТ. Там зібрані фотографії за багато років і з усіх пір року 

http://xt.ht/xtreport/0--edobori---charivnii-kutochok--odilskih--ovtr