menu

Альпи. Дорога Timmelsjoch, вершина Hirzer

Ще з студентських років я (Віктор) та мої хороші друзі брати-близнюки Олександр та Костянтин мріяли подорожувати Європою на власному авто, щоб була можливість їхати куди заманеться і не обмежувати себе часом. І от, мені телефонує Олександр і каже, що він на пару з братом купили старенький Ніссан Прімеру екзотичного рожево-малинового кольору. Зрозуміло, що як тільки машину довели до ладу, було вирішено пакувати речі і вирушати в Європу.

Зазначу, що у цій розповіді я опишу тільки "гірську частину" мандрівки, адже звітів про класичний туризм, себто відвідування різних міст, в мережі достатньо. Отже, з маршрутом ми особливо не заморочувались, прикинули сітку автобанів та країн, які хочемо відвідати, а "що, куди і як" будемо вирішувати по-ходу. Must have для нас було перетнути Альпи, щоб помилуватися гірськими пейзажами. Якби ж хто сказав нам, що чекає старенького Ніссана в Альпах, ми певне б разів сто подумали про об'їзні дороги...

Високогірна панорамна дорога Timmelsjoch

Остаточно добудована у 1967 році Timmelsjoch - це високогірна перевал-дорога, що проходить по австрійсько-італійському кордоні. Через круті підйоми, спуски та неймовірні пейзажі користується популярністю серед мотоциклістів та автолюбителів. На даний момент носить радше туристичну, ніж логістичну цінність. Найвища точка на яку підіймається дорога - 2509 метрів.

16 жовтня ми покинули казковий Інсбрук і автобан повів нас в середину Альп. Дорога залишалась рівною та широкою, але обабіч почали виглядати кострубаті та кам'янисті гірські масиви, які час від часу ховалися за густими хмарами.

Дорогою до Альп
 
Згодом навігатор вивів нас на звичайну двосторонню дорогу, яка плелася крізь дуже мальовничі та охайні альпійські села. Підйоми були не значними і тільки нависаючи з усіх боків скелі нагадували нам, що ми в Альпах. Через деякий час села закінчились і почались справді круті серпантини - дорога крутилась як вуж, а навігатор малював візерунки не гірші, ніж в іграшці NFSpeed. Мені якраз випало бути за кермом і повірте, що їхати там це суцільний кайф вперемішку з адреналіном.
 
Наш Ніссан обабіч гірської дороги
 
Остання зупинка перед Timmelsjoch
 
Минаючи безлюдні пейзажі через деякий час ми виїхали до гірськолижної бази і нам відкрився чудовий вид на гірські масиви, що оточували нас з усіх боків. Те, що ми вже на пристойній висоті підказував Ніссан, мотор якого працював з помітно більшим зусиллям ніж в долині. "Ну от і все, певне вже на максимальні висоті" подумали ми і тут шлях нам перекрив КПК. Немолодий австрієць висунувся з вікна і привітав нас на початку дороги Timmelsjoch. Як виявилось, ми були приблизно лише на 2000 метрах і все саме цікаве чекало нас попереду. На КПК нам також повідомили, що дорога відкрита тільки з 8:00 по 20:00, а в році з середини червня по кінець жовтня. Все таки ми ще встигли до початку снігопадів)
 
Ми заплатили за в'їзд 15 євро - плата за машину і поїхали вперед. За вікном нас зустріли марсіанські пейзажі - жодного деревця та купа дрібного каміння (гірська порода в Альпах досить крихка). Незважаючи на те, що дизельний Ніссан ревів як чорт, котилися ми заледве в 40 км/год - все-таки розрідженість повітря робила свою справу. За нами так само помалу плівся новенький Мерседес.
 
Дорога Timmelsjoch
 
Коли я вже думав, що Ніссан зараз віддасть Богу душу ми викотилися на невеличку площу, яку прикрашали декілька будівель. Поблизу однієї з них стояв пам'ятний знак на якому красувався напис 2509 метрів. Машина змогла!
 
2509 метрів на Timmelsjoch
 
Пейзаж на Timmelsjoch (на задньому фоні оглядове приміщення-музей)
 
Погулявши навколо, помилувавшись навколишніми пейзажами ми сіли в авто і почали спускатись. Спуск був дуже крутий і не менш мальовничий, розминаючись з екзотичними спорткарами і роями мотоциклістів машина швидко скидала висоту. "Це що так смердить, зупиняйся!" - викрикнув Олександр, що був за штурмана. Зупинившись ми побачили як з правого колеса валить дим. От грець, через часте гальмування почали плавитись гальмівні колодки на правому колесі. Від поливання водою колесо зловісно шипіло. Далі спускатися на гальмах було неможливо, довелось гальмувати передачею. Помаленьку-потихеньку ми далі котитися дорогою вниз. З колонок лилася чарівна музика Моцарта, диск якого я придбав в одному з магазинчиків Відня.
 
Краєвид з оглядового майданчика на спуску
 
Почало вдаватися взнаки різке зниження висоти. Мені, що прожив все життя в Рівненській області, було геть не солодко. Вуха заклало намертво, на голову наче наділи баняк, а виски ніби затисли в тугих лещатах. Ось почалися і перші села, дорога більш-менш вирівнялася і нам здалося, що Альпи, які нелегко далися і нам, і машині лишилися позаду. Але на виїзді одного із сіл я на спуску продовжив гальмувати передачею і певне занадто сильно кинув зчеплення і БАЦ! Машину крутануло і ми вилетіли на обочину, з під капоту звивалися смужки диму, що не віщувало нічого доброго. "Приїхали" тільки і зміг хтось сказати з хлопців. Машина заводилась, але зчеплення повністю провалювалось. Стало зрозуміло, що без автосервісу ми: 3 гуманітарія і 1 ІТшник ради машині не дамо.
 
Тут ми і приїхали
 
Селища St.Martin, St.Leonhard, Saltaus
 
Вже потім ми дізналися, що обламались поблизу села St.Martin, що знаходиться в ущелині глибоко в італійських Альпах. До Першої світової війни ця територія належала Австрії, тому там досі місцеві розмовляють переважно німецькою, а не італійською мовою. Містечка мають дві назви: одна німецькою, інша італійською. Село знаходилось всього лиш на 490 метрах над рівнем моря. Цей край певне славиться своїми яблуками, тому що всюди куди не глянь вільну землю займали величезні плантації рясних яблунь. 
 
Карта місцевості
 
Андрій та Олександр знайшли в селі евакуатор і машину доправили в автохаус у село St.Leonhard. Був вечір четверга і власник автохаусу - приємний старий дідусь, повідомив, що машину глянуть вже на ранок п'ятниці, тоді і буде ясно, що зламалось і що потрібно буде заплатити. За його допомогою ми влаштувались в будиночок до старої фрау, яка взагалі не розуміла англійської і спілкувалась з нами за допомогою внучки. 25 євро з людини і ми маємо дві звичайні кімнати, кухню, всі зручності, балкони з класним видом на містечко.
 
На евакуаторі
 
В той же вечір з горя та в надії, що машину завтра полагодять, ми добряче посиділи в місцевій забігайлівці. На ранок нас розбудив власник автохаусу і сказав, що наш диск зчеплення відправився в кращий світ, а нова деталь буде лише в понеділок вранці. Попри всі знижки про ціну ремонту навіть згадувати не буду - дорого.
 
Відпочинок в готелі
 
Окей, кентуватися в готелі 3 дні було занадто дороге задоволення, тому ми взяли з собою саме необхідне і відправились в мікроскопічне село Saltаus в якому розміщувався кемпінг. Я уявляв собі кемпінг просто обгородженим полем, але наскільки я здивувався, що за невелику плату у кемпінгу, окрім місця для намету, ми отримали: душ, туалет, камери зберігання, пральню, інтернет, електрику, басейн, пінг-понг, магазин, міні-кухню. Все чисто і акуратно. 
 
На кемпінгу
 
Перший день провели блукаючи по надзвичайно затишних пішохідних доріжках, граючи в карти та засмагаючи на сонці. Для велосипедистів тут справжній рай, велодоріжки окутують місцину наче павутина, тут і траси понад гірською річкою, асфальтовані звивисті шосе, доріжки з крутими підйомами і спусками. 
 
На фоні яблучної плантації
 
Перепочинок на пішохідній доріжці
 
На жаль, хреста не козирь)
 
Діставши в туристичному бюро розгорнуту карту місцевості ми побачили, що підйомник, який курсує над нашим кемпінгом, піднімає до висоти 1980 метрів і зупиняється під підніжжям гори Hirzer висота якої 2781 метр - найвищої вершини в тій місцевості. Для себе вирішили, що завтра зобов'язані підкорити цей пік.
 
Підйом на Hirzer (2781 метрів) та Hönigspitz (2698 метрів)
 
В гори ми підніматись не планували, тому туристичного одягу в нас було обмаль. Виглядаючи як справжні матрасники ми заплатили 15 євро за квиток на підйомник в обидва кінці та вирушили підкоряти Hirzer. В підйомнику веселий чоловік дізнавшись, що ми з України пожартував чи є в нас патрони або зброя. Сказали, що "елітил")
 
Карта місцевості з гірськими маршрутами
 
1980 метрів. Сюди довозить підйомник.
 
Піднявшись до точки на карті під назвою Klammeben ми пішли за вказівниками по широкій дорозі, яка плавно перейшла в тоненьку стежку, що все ближче наближала нас до вершини. Альпи справляють магічне враження, невеличкі охайні будинки розчинялися серед жовтіючих дерев, піднімаєш погляд в гору і бачиш перед собою безлюдний, наче на Місяці пейзаж, все всіяне дрібним камінням, жодної зелені, гори з'єднані у могутні хребти виблискують у проміннях сонця замикаючи навколо тебе свій вічний скелет. Мабуть тому я майже всю дорогу мугикав під ніс мелодію з Володаря перснів.
 
Детальна карта нашого маршруту
 
На фоні Hirzer'а
 
Дорогою до вершини
 
Ми йшли все вгору і вгору, когось обганяли, хтось обганяв нас. Тут також прийнято вітатись з усіма під ряд, як в рідних Карпатах. Набите око виділило, що майже всі туристи в спорядженні від Salewa та Mammut. Дуже багато пенсіонерів, але є і молодь та люди середнього віку.
 
Краєвид дорогою до вершини
 
Стежка, якою підкоряють Hirzer

Краєвид дорогою до вершини 2
 
Поступово ми видерлися на хребет і по звивистій стежці (не уявляю як тут підніматись зимою) видерлись на Hirzer. 2781 метрів - це поки моя найвища вершина. Тут справді перехоплює подих. Куди не глянь скрізь височіють гірські шпилі. Погода була надзвичайно хороша і містечка, що лягли в долинах Італії, проглядалися як на долоні. Далі, де певне закінчувалися Альпи і починалось італійське узбережжя підніжжя гір встилали густі хмари. З іншої сторони, на північ, височіли засніжені хребти, які виглядаючи куди суворіше.
 
На вершині
 
На вершині 2
 
Коли ми фотографувалися з прапором, то викликали щирий інтерес в туристів. Перекинувшись декількома фразами зрозуміли, що мешканці пост-радянських республік тут не часті гості. Щоб не повертатися тим самим шляхом ми не пішли назад в ущелину, а пішли далі по хребту, підкоривши тим самим ще одну вершину Hönigspitz (2698 метрів).
 
На вершині Hönigspitz
 
Спустившись назад в Klammeben ми зайшли в забігайлівку, що розміщувалася поряд з підйомником. Офіціантом виявився чоловік, що жартував з нами в підйомнику. "О, українці, ви досі живі!" з гумором постукав він по столу) Там ми підкріпились місцевою стравою - кнуделями. З'їли тістечка з єгерським чаєм та помилувалися видом на альпійські краєвиди. На прощання офіціант побажав миру нашій і своїй державі.
 
В забігайлівці на 1980 метрах над рівнем моря
 
На наступний день нас чекав відремонтований Ніссан і нові країни. Залишав я Альпи, і надіюсь мої друзі теж, з теплими почуттями, подумки  дякував злощасному зчепленню, що накрилось воно саме в цьому місці)
 
Дякую, що приділили увагу моїй розповіді. Якщо є питання з радістю відповім.
 
Вдачі та побачимось на стежині!

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Миша, Limonadik, mocrosoft, drdihlofos, yarema9, Cho., Toffee, MetaList,

Статья не понравилась: Таких нет


Комментарии

Комментировать в форуме...

Cho.

Cho.

... по дорозі у Флоренцію обов"язково заїду, гарно "тутка" !

03.01.2015 22:10