menu

САМОЗАКАПЫВАНИЕ

Артур_Борода

  • 01.07.2009 08:05
  • Просмотров: 4934

ЛЮБОВЬ ПЛАНЕТЕ!

тренинг на разрушение страха перед смертью 

 

(САМОЗАКАПЫВАНИЕ) 
пребывание под землей от 18 до 24 часов 
 подготовка усыпальницы 
  
  
собственно усыпальница 
 контактные тел. (057) 7750703, (057)7107248, 8-050-6302473, 
email. brodyaga.52@mail.ru , gurgurman@gmail.com 
 icq 379-413-114

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Таких нет

Статья не понравилась: Таких нет


Комментарии

Комментировать в форуме...

Buba

Buba

Отлично смотрится в Активном отдыхе

01.07.2009 09:18
Миша

Миша

я думаю экстремалом и прочим парашютистам вполне можно прочитать... чтобы так сказать "попривыкнуть к земле" :D

01.07.2009 09:24
Igor V.S.

Igor V.S.

"Самозахавывание" :smile:
Следующим этапом борьбы со страхом смерти, вероятно будет самокремация.

01.07.2009 14:15
John_Silver

John_Silver

Артур Борода
неплохо было бы и немного описания - как это делать, зачем, какие при этом ощущения. Реклама так сказать... :smile:

01.07.2009 14:34
Racoon

Racoon

Самозабвенно-самозакаляющее-самозакапывание! Азартно, актуально, аккуратно! :good:
факультативно: самоизлечивающийся колит, самоизбегающие блуждания, самозатягивающиеся петли. :lol:

01.07.2009 16:27
Si

Si

забавно. В памперсах ложились?

01.07.2009 16:56
Max79

Max79

Активный отдых в качестве подготовки, так сказать, к пассивному. Гы. :)

01.07.2009 22:31
hippel

hippel

Бред...
Жизни надо радоваться, солнцу, морю, детишкам :tourist: :kayak: :velo2: :tandem: :rollers: :diver:
А не к смерти готовиться...
Человек, проживший насыщенную полезную жизнь, оставивший и воспитавший адекватное потомство не будет бояться смерти.
ИМХО, естественно
P.S. ухожу на ДР к деду, которому стукнуло 86, полон жизни и оптиизма, рыбачит каждый день :))

07.07.2009 17:11

tattooha

думаю, это как -то связано с упражнениями по медитации и самоконтролю. моя знакомая -сейчас тренер по йоге -выполняла такую штуку в свое время.

09.07.2009 12:12
Lentyaj

Lentyaj

Вы бы хоть написали для чего ЭТО, какова цель сего действа, и что Вы с этого "имеете" ...

10.07.2009 15:17
Ku6ep

Ku6ep

М-да, даже не знаю что сказать. Ну это точно не отчет, набор фотографий, в начале пара невнятных лозунгов и все. Секта какая-то? Очень похоже на то. Очередные продавцы истины и смысла жизни оптом и в розниу.
- И как?
- А никак, но к земле привыкните...

11.07.2009 03:42
Polmaro

Polmaro

Могу сказать только - жаль что раскопались...:)

17.07.2009 12:38

karsar

Да...на счёт того, что самозакапывание не несёт не какого смысла,кроме самозакалки перед смертью, как считают самозакапы, это факт... Но возможно я ошибаюсь )) возможно люди, которые потеряли себя в жизни, которые вообще не знают кем им стать в работе, или каково их предназначение, какая у них цель ))) тоесть этого у них нету. Соответственно находят себя через этот процесс...
(Это не полностью моё мнение... Я где-то об этом слышал)...И даже говорят, что за частую некоторые люди приобретают сверх способности :biker:
Короче говоря кто много об этом знает, поясните действительно-а для чего этот процесс вообще нужен!? какие преимущества, и т.д.

20.07.2009 10:48
SATKUR

SATKUR

Дякую, цікавий звіт.

До речі, неофіти що практикують окультні дисципліни,
у деяких жорстких закритих школах повинні не боятися
смерті та всього того що далі, і для початку їх на декілька
діб закопували в домовині, щоб вони знали що це таке.



Навіть на цю тему мною написано декілька окультних віршів,
що розкривають деякі аспекти феномену смерті -

Отже, послідовно:



В домовині
(чорний вірш)

***
------------------------------------------
Для посилення ефекту в творі
використані «інверсні» рими,
наприклад сТОгін - пОТім, і т.п.
------------------------------------------

***
В домовині…
(Чорний вірш)

***

А чи пам’ятаєш ти,
Що прийде час
Твого останнього
Дихання,

Котрий всмокче
Стогін тяжкий,
А потім виплюне,
Хриплячи,

Ковток гіркої
Крові
Рокової миті,

Тієї страшної
Хвилини болі,
Коли вже кепсько
Дихати й судомить,

Пекельно тягне
В’язи,
Й кістки ломить,
Язик німіє
Та зникає мова,

Коли поволі
Відтинаються кінцівки,
Та мозок ціпеніє,
З жаху,

А тіло,
Безпорадне,
Поступово охолоне…

О лихо!
- Помер схоже! -
Заскиглив голос,
Близько,
Поряд ложе;

А що робить?
Сказати вже
Не в змозі,
Що відчуваєш ще,

Лишень
Лежиш,
Вмираєш.

Свідомість ще
Жевріє, дивно,
А кляте тіло - вмерло,
Трясеться в катафалку,

Щоб гнити,
В домовині,
Напевне.


- Невже я вмер? -
Питаєш.

- Як це можливо,
Щоб бачити довкола
Та відчувати одночасно
Мертве тіло, разом?

Чому всі люди, ці,
Ридають, скиглять,
Даремно побиваються,
Коли я поряд, близько -
Я існую також?

Але ж вони не бачать…
Тільки плачуть,
Ніяк не відчувають
Дотик мій, прозорий…

Роботу копачі – зробили:
Ось вона – глибока яма,
Як підсумок та результат
Конкретний, мого життя,
Матеріального й тяжкого…

Чогось було тоді
Так турбуватись,
За тлінне тіло,
За його відчуття?

Невже тепер
Не маю я нічого,
Того, що здобував я
Працею своєю довго,
Щоб краще жити,
Добре, у достатку?

Так, маю дещо:
Добру домовину !
Дубову, дорогеньку
Й славну – це родичі
Потурбувались, вдячні,

А що ж – їм добрий
Спадок буде,
От тільки жаль,
Вони мене не бачать,

Турбуються лишень
Про те, щоб бідне тіло,
Скоріше кинути під землю,
Та найглибше, й поділити
Майно небіжчика найкраще.

Оце так доля в тіла –
В темряві, без світла,
В домовині гнити!

І дивно, й страшно – бо надвоє
Свідомість розділилася частини:
Одна над тілом - чує, та все бачить,
А інша, що матеріальна – ніби плаче,

Страдає тіло мовчки,
Відчуває нерухоме,
Але не так, як у житті
Звичайно, а інакше:

Ледве – ледве:
Оціпеніле, охололе,
Дерев’яне - немов
в’язниця темна;

Така собі труна
В труні незвична,

Це відчуває
Клітин розум,
А не мозок,

Бо кожна кліточка
Повинна зберігати
Свідомість коду –
Генетичного та
Коду форми також,

Тому, поки ця
Форма не зотліла,
Свідомість тіла
Стан свій
Відчуває й досі.

Ось піп прийшов,
Понурий, тужний,
Співає молитви,
З розп’яттям
Ходе, сумовито,

І родичі всі
Плачуть,
Й як один -
Хустинками вологими
Втирають дрібні сльози,
Колючий вітер віє жалісно
Й болюче…

Та час спливає -
Вичерпалась туга,
Що журно капала
З очей, стоячих
Біля гробу,

І піп вже
Закінчив молитись;
Мовчки
Тривають цвяхи
Копачі,
А інші тягнуть
Кришку
К домовині ближче.

То може це мені
Все сниться?
Авжеж? -
З надією питаєш
Простір хибкий…

Аж ні!
Свідомість
Затьмарилась,
Зчорніло все
Довкола,

Здригнулась
Домовина рипом
Низьким,

Тяжкая кришка
Впала на обличчя
Грюкнув,

І стукіт лине,
Й міцно втинаються
Цвяхи
У свіжі дошки,

Трясеться гроб,
Коли їх забивають,
Та мрець трясеться
Також.

Коли ж затих
Моторний гуркіт
Звуків,
Вбиваючих
Дебелих цвяхів,

Гойдаючись,
В забитій домовині,
Відчув, як в яму
Опускають тіло,
В останню путь саме,
Бо що воно ще може?
Для чого ще придатне?

І жах охоплює
Свідомість тіла,
В міцній труні,
Холодній, тісній,

Нервова оболонка
Клітин цілих -
Останні імпульси
Проводить слабко,

Тому живцем
Тебе похоронили,
Майже,

Не дали
Відлежаться тілу –
Швидко поховали!

А треба було
Зачекати лишень,
Хоч тиждень…

Та даремно!
Найшвидше краще
Родичам
Мерця здихатись,

Цураються його
Бо він вже помер,
Звісно,

Тепер, бач, з нього
Толку ніякого,
Тільки тягар
Печальний їм
Зостався.

А ти лежиш -
Все більше
Ціпенієш,

Втрачаєш,
поступово,
Життєву силу -
Її слабкі остатки,

Втрачаєш,
Розкладаючись,
Свідомості малі
Шматочки…

Не відав ти,
Що страшно
Помирати,

Та думав «здохну»,
Потім поховають,
Але не мене –
Бо мене вже не буде,
А тільки бруд тілесний,
Оцей непотріб блідий…

Аж, ні!

Доба за добою
Минає,
Пліснява вогка
Покриває в домовині
Очі мертві,

Дощі пройшли –
І кришка промокає,
Та капає в обличчя
Підземная волога,
Й бридкими плямами
Вкриває поступово тіло,

Що гнити починає,
З провалених очей
Й липких кінцівок,

А черви трупні –
Вже чекають,
Поживну суміш
Костомах та м’яса,

І особливо прагнуть,
Залізти жерти
Мозок напівгнилий,
Та в черево, де кишки…

***
19.03.09.


Далі продовження:

Шлях до пекла
(містичний)

***

Вечір,
Сонце іржавіє,
Уприскує повільно
Іржаву кров
У хмари, мовчазно,
Ніби скорпіон
Гірку отруту
В жертву;

Птахи великі,
Довгодзьобі,
По кладовищу
День у день
Кружляють
Над хрестами,
Повітря ріжуть
Крила чорні,
Кричать тужливо
Круки, і холодом
Могильним відлуння
Лине, плачем,
Відбиваючись у небо
З надгробків старих;

З облізлою фарбою,
Порепані хрести
У бур’янах схилились,
Під тягарем років
Вростають в землю,
Трухлявіють,
Жуки їх точать
З середини живучи,
Трухляк з них сипле,
Та вороння на них
Відпочиває, колючим
Поглядом пильнує
На могили свіжі,
Чатує недаремно,
Хоча напевне знає,
Що не дістане смачні
Очі з домовини,
Але у темряві,
У схованках таємних,
Чекає здобич відчуттів,
Як їжу ласу,

Солодку страву жахів:
Душ померлих стогін,

В полоні тіла
Що перебувають
Та страждають -
Німі, безвольні,
Стогнуть,
Як розчахнута
Навпіл береза,
Хитається
По вітру в полі,
Одинока,
В лиху негоду
Плаче, і байдуже
Холодний дощ
Січе по листям
Сльози…

Бо пам'ять
Тіл земна,
У простір вільний
Не пускає
Линуть душу,
Тримає тілом
В сирій домовині,
У ланцюги
Відчуттів старих
Закувало міцно -
Життя земного
Притяжіння хибне,

Ридають тихо
Полонені душі,
К тілам захованим
Невидимо прикуті,
Охоплює туманом
Вогким, кладовище,
Ховає щільно він
Чиїсь страждання…

Вже тиждень
Як ти помер,
І тонко
Відчуваєш єством,
Ті муки тяжкії
В труні, так,
Нечутно стогнеш
Над могилою,
Але ніхто не чує,
Тільки круки,
Стогін той хапають,
Упиваються,
Твоїм страхіттям
Смерті, жадібно,
Воно їх живить -
Ніби соки
З плоду
Поступово
Кровоточать,
Бо знають
Птахи чорні -
Що не тільки очі
Є найсмачніша
Та поживна
Страва їхня;

А в тебе,
Бідолашного,
Колишнього життя
Тілесна насолода,
У пам’яті живе ще -
І стинає криком,
Вкарбована тавром
Пекельно ріже,
Гнобить душу,
Захоплює свідомість,
Покриває брудом,
І мучить, мучить,
Біллю безпорадною,
Тупою…

Коряві пальці –
Вже тягнуться
К обличчю,
Звідкілясь із мороку
Повільно виринають,
Огидні, волохаті,
Слизькі,
Хапають пазурами,
Та шматують,
Пронизають,
Втинаючись в
Нестійку оболонку,
Встромивши
Довгі кігті тягнуть,
В діромаху чорну,
Бо розірвати
Прагнуть й
Витягнути єство:
Такий маленький
Промінь світла,
З горошину…

Ці сірі тварі з пекла,
В тенета спіймали:
Жадібно хапають,
Рвуть астральне тіло,
Втинаються іклами,
І муки ці жахливі,
Так, ніби шкіру зняли
І оголили нерви,
Бо втратив
Земне тіло,
І вже не захищає,
Воно тебе надійно,
Від світів ворожих,
Немов броня міцная
Та тепла одежина.

Була колись
Фортеця,
Тепер її немає -
Бо помер,

Немає сил,
Щоб захищатись –
Бо слабкий,

Немає знання
Що робити –
Бо не відав,

Немає полум’я
Живого –
Бо нечистий…

Кричиш до неба –
Та гріхів тяжкії пута
Оплутують в тенета
Липкі, душать,
І тягне, мороку
Істот огидне
Павутиння бридке,
Світів надземних,
Тонких, світів
Істот пекельних -
Бо темрява їх родить.

Свідомість хитка
Мліє, мутно
Відчуваєш, як
Щупальця волочать
В холодну
Прірву заглибенну,
Лишень ціпенієш
Від мороку отрути,
Але чуєш,
Клекоче пекло в глибині
Та хриплий стогін,
Моторошно сповзає
Із під склепіння жахів;

Аж ось гучніша клекіт,
Криваве сяйво лине,
Вогняні смолоскипи
Освітлюють закутки,
Розпечений, гарячий,
Багряний пар вирує
Повз очі мінотавра,
Й почавлені потвори
Ворушаться довкола,
Утворюючи суміш
Потворних тіл, бридких,
Зашморгом душить
Огидний сморід
Розкладаючих останок,
Й розтинає
Вогняне лезо жахів,
Хватаючи розп’яттям
Мороку хижого,
В глибинах єства ріже,
Спотворює свідомість й
Хрипом німим стогне,
Тугою п’явкою вже
Вп’ялося у очі,
Та смокче душу…





***

27.03.09



А також ще невеличкий:

Холодне око Смерті

Зірки далеко…
Але Місяць,
Крижаним поглядом
Чатує в щілці вікон,
Шукає сон лихий,
І наче чує,
Як нишком б’ється серце
Й кров вирує,
В глибинах тіла,
Та як вві сні
Пильнує хитре
Й підступне око Смерті…

Вона чека,

Бо вже послабла воля,
Страшними зморшками посічене обличчя,
Твій стан стрункий колись, немов тополя,
Скрутила м’язами старими міцно
Примхлива й швидкоплинна доля…

Вона чека…

А ти не спиш, хватаєш скибку,
Тремтячими руками тягнеш склянку,
Зі страху що помреш до ранку,
Беззубим ротом хапаєш хлібину…

Та сил нема вдержати!

Немита склянка, падає додолу, б’ється,
Розбите скло повітря ріже дзвоном,
І сяйво місячне в брудні осколки ллється,
Блисне очима та зникає згодом…

На ранок,
Чорний крук з’явивсь
Раптово,
Й моторошно
Кричить в гілляках,
Осоружно,
На здобич він чекає
Душу, темну,
Шукає пильно,
Як стерв’ятник
Тушу, смачну …

Хочеш гнати крука - сил нема піднятись,
І ноги відтялися - немов важкі колоди,
Дихання перехоплює, байдужа і холодна

Вона прийшла...
Охоплює,

Крижаним оком вп’ятись прагне,
Рукою волохатою вже тягне Душу,
Вхопила міцно й вириває з тіла…

Потроху…

Останній крик! І тіло розчахнулось,
Як дуб старий, знівечений в негоду,
Та в пазурах розпечених сталевих,
Свідомість зі своєю смертю погодилась…

***






З повагою.

24.07.2009 14:01
Mike Chaliy

Mike Chaliy

ууу...косы с покойничками стоят....ууу....страшно...

24.07.2009 15:20
Ржавый

Ржавый

Вот если бы во сне перенесли и закопали,другое дело,а самоосознано ето глупо-никакого адреналина.

26.07.2009 14:00
Freeman

Freeman

Товарищи, простите шо я к вам обращаюсь, но как эта тема относится к диггерам и диггерству?
Общие слова "земля" и "под землей"?

29.07.2009 12:55
Karlson Mik

Karlson Mik

Не)))диггеры такое не вытворяют,они не могут без движения,хотя чтото вродь самозакапывания у них происходит,когда сидят под землёй и пьют пиво)))

20.04.2010 09:59