menu

В поисках весны на южном побережье

WeirdD

WeirdD

  • 15.03.2012 18:19
  • Просмотров: 2914

Бахчисарай - печерне місто Тепе-Кермен - Машине - т/с Баштанівка - Куйбишеве - автобус - Ходжа Сала - печерне місто Мангуп - балка Татарська - т/с Гористе - водоспад Козирьок - т/с Муловське озеро - Передове - автобус - Гончарне - Резервне - пляж Інжир - Балаклава

 

...Есть наслажденье в бездорожных чащах,

Отрада есть на горной крутизне,

Мелодия - в прибое волн кипящих,

И голоса - в пустынной тишине.

Людей люблю - природа ближе мне…

(Лорд Байрон)

 

Планувався цей похід ще у січні, коли ми сиділи вечором в колибі на полонині Блажів за горнятком гарячого чаю. Тоді, коли за дверима хатинки вирував скажений вітер і розривав хмари на шмаття, нам здавалося, що буде класно піти у весняний похід до Криму. Нам вже вбачалися квіти, які розквітають під теплими променями сонця. Джерела, які наповнені талою водою, стрімко несуться по долинам. Комахи, які ледь прокинулися від зимової сплячки і вже поспішають жити. Але як ми ж помилялися…

До того часу коли вже стало ясно, що зима не збирається нікуди йти і ми вже двічі змінювали маршрут, нас, охочих до пригод, назбиралося дев’ять чоловік. Компанія виявилася дуже різноманітною: були і досвідчені мандрівники, і не дуже, і звісно була людини для якої це став перший бекпекінг. До речі, людина в тому віці коли у пріоритеті зовсім інші речі, зовсім не пов’язані з пригодами та труднощами, які доводиться долати у багатоденному поході. З його боку, то досить сміливий крок – зібратися і піти у зимово-весняний похід. За що йому особисто від мене як то кажуть: «Респект і уважуха» і який нас в поході засипував питаннями щодо спорядження і деталей походів ( цікавості в нього не віднімеш :) )

Отже сходивши на передодні у ПВД і дізнавшись хто на що здатен, було розподілено повноваження серед учасників групи.

 

Перший день (Зима):

м.Сімферополь → м.Бахчисарай→ п.м.Тепе-Кермен

Сімферополь зустрів нас досить холодним вітром але без опадів й нарікати було недоречно. Але перше, що вразило на вокзалі, так це озвучка… людина не знає української мови не те що на розмовному рівні, навіть наголос не може поставити правильно! Таке враження, що то була не українська мова, а якась суміш російсько-українсько-білоруської мови. Піпець одним словом. Краще б вже оголошували рух потягів тільки російською.

Електричку, на яку ми розраховували, відмінили. Тому перевіривши всі свої речі, ми перейшли на автостанцію, де мали сісти на автобус до міста Бахчисарай. Знайшли потрібний транспорт досить швидко і також швидко доїхали до місця з якого починався наш маршрут.

Нічого прикольного (такого щоб могло вразити) в Бахчисараї я не побачив окрім сумного становища будівель та вуличної інфраструктури. Вийшовши за межі міста, почали поступовий набір висоти. Попереду нас чекали гори і печерне місто Тепе-Кермен, поблизу якого мали стати на ночівлю.

Підйом місцями був доволі стрьомним (оскільки сніг був трохи важким і сунувся від непевного оступу) та все ж ми вийшли до підніжжя гори.

Скинули спорядження і пішли наверх дивитися на печери і вечірню панораму кримських гір.

То ще те видовище було. Уявіть: ви стоїте на краю скелі, під ногами десятки метрів безодні з якою наче ікла стирчать уламки скель, і ти стоїш, дивися на захід де готується до сну сонце, а вітер намагається з тебе видути все що ти приніс на гору… всі погані думки, весь непотріб, що накопичувався в голові, і ти стаєш вільним… вільним від усього. Офігенне відчуття!

Сонце сіло і ми почали майже у пітьмі розбивати табір та займатися похідним побутом і готуватися до прохолодної ночі. Завтра у нас (в деяких осіб) був досить відповідальний день… ми мали організувати нашим дівчатам вітання з 8-м березня.

 

День другий: (Зима):

п.м.Тепе-Кермен с.Машине →  т/с Баштанівка с.Куйбишеве автобус  с.Ходжа Сала  п.м.Мангуп

Ранок видався бадьорим. Холоднеча була досить відчутною. Доречною стала газова лампа, яку нам дав поюзати Саня (власник нашого Полтавського магазину туристичного спорядження «4 сезона»). За це йому велика вдячність. Річ досить корисна у зимовому поході. Окрім приємного теплого світла (імітує справжній  домашній затишок, і не хочеться навіть думати, що за стінкою палатки вирує холодний вітер і лежить сніг) а ще й доволі непогано зігріває повітря. Звичайно не батарея чугунка, але все ж таки трохи тепліше.

Зібрали табір і знов піднялися на верх. Там зробили пару фотографій з виступу з нашим прапором Полтавської області з девізом «МАНДРИ ВІДКРИВАЮТЬ СВІТ», який ми з Олексієм та Юрою зробили спеціально для мандрівок. Пофоткалися, зібрали речі, сміття і рушили далі… далі до Мангупа.

По дорозі в нас сталася невеличка пригода, яка трохи змінила наш план (і мало не поставила під загрозу свято). Макс, йдучі у мокрих ботах, натер ногу і почав шкандибати. До Мангупа ще лишалося більше десяти кілометрів.

Спустившись у село Куйбишево вирішили трішки під’їхати, оскільки наша швидкість помітно впала і в нас був шанс не встигнути піднятися на заплановану зупинку на ночівлю. Підійшли на автостанцію і виявилося що автобус під’їде через 10 хвилин… швидко нарішали «до свята» і поїхали автобусом далі.

Під'їхали до с.Ходжа-Сала рушили до вільного павільйону, де хотіли перекусити, як на зустріч вискочили (наче лісові розбійники з казок братів Грімм) двоє чудиків. Вони зі старту нам без привітань з певною надмірністю у голосі: «А ви знаєте, що підйом на Мангуп коштує грошей?!» Ми звісно відмахнулися і рушили собі далі, навіть не стали зупинятися. Вони щось у слід погрожуючи нам кричали, але ми навіть не слухали. Які ж можуть бути розмови, коли на тебе наїжджають навіть не привітавшись, хто і що вони роблять. Я офігіваю з такої простоти заробляння грошей.

Вже почало сутеніти коли закінчили наш обід тому швидко зібрались і пішли на штурм славнозвісного Мангупу. Трохи відставши від групи аби почекати Юру, який пакував пальник, газ та інші прибамбаси, потрапив з ним в кумедну ситуацію…

Дві дами бальзаківського віку, причепилися до Юри з пропозицію допомогти йому нести наплічника :). Привітали їх зі св’ятом і делікатно відмовивши, ми хутенько догнали всю групу. Щось не дуже хотілося застряти у цьому населеному пункті, який вже тонув у святковому угарі.

Підйом на саму гору не виявився дуже складним, але останні десятки метрів піднімалися вже в сутінках. Вийшовши на плато, ми з Олексієм почали шукати печерку, де можна було б нам відпочити і сховатися від вбивчо-холодного вітру. 

Нічого придатного окрім печери-казематів не знайшли і тому вирішили спускатися туди. Попередньо розчистили сходи від снігу та льоду, бо можна було полетіти у безодню. У самій печері до речі була ділянка, якраз навпроти входу, залита льодом, тож я двічі гепнувся і забив лікоть.

Обережно спустилася вся наша група і останнім спускався (довго вагаючись) Юра, як згодом з’ясувалося напередодні він вичитав у гороскопі, що сьогодні має статися якась халепа :) (Не читайте перед походами гороскопів!)

Коли всі нарешті опинилися у печері ми почали готувати маленький сюрприз для наших дівчат. Нічого надзвичайного ми не робили, зірок з неба не знімали… просто наробили маленьких свічок в декоративних стаканчиках і прикрасили ними печерку, і відкоркували дві пляшки вина. Привітали, тихенько посиділи у романтичній обстановці і пішли готуватися до сну. Я сподіваюсь, що дівчатам сподобався такий незвичний, святковий вечір…

 

День третій: (Паводок):

п.м.Мангуп балка Татарська т/с Гористе водоспад Козирьок  т/с Муловське озеро

Ранній підйом, швидкий збір, шукання своїх речей по всьому табору не може завадити захоплюватися видами, які відкриваються з краю Мангупа. Ти стоїш на самісінькому, краю і до болі в очах жмуришся від холодного вітру, який знизу підіймає кружляючи сніжинки але не відвертаєшся і не заплющуєш очі. Хочеться ще і ще дивитися… хочеться зірватися з краю і полетіти наче птиця.

Поки я роздивлявся краєвиди всі вже зібралися, тому швидко збігши і також швидко зібравши свої речі приєднався до всіх на тому ж стрімчаку, де декілька хвилин стояв сам, для фотографування.

 

Наша мандрівка продовжувалась далі… далі до моря, далі у пошуках весни. Поки що, ми не зустріли бодай якогось натяку на її присутність. Але дуже швидко все навкруги стало змінюватися. Сніг почав ставати дедалі вогким і йти по ньому ставало дуже важко.

В цей день ми переважно рухалися лісом, поступово набираючи висоти і зразу ж їх втрачаючи. Сірий день поступово почав витягувати з нас увесь наш настрій, всі йшли мовчки, майже не спілкуючись один з одним. Ліс теж мовчав. Чутно було лише хлюпання під ногами і відчувалося як з кожним кроком стає важче йти, боти набрали води й стали разів у два важче. До того ж  варто тільки зупинитися і ноги починають миттєво замерзати.

Настрій поступово псувався і псувався… навіть жарт, який до цього викликав лише позитивну посмішку, розцінювався як спроба глузування. Але як тільки ми вийшли на тропу яка вела до водоспаду, то сірий настрій як рукою зняло.

Водоспад Козирьок. Він тільки що прокинувся від зимовою сплячки і ще як немовля, котрому з часом потрібно пробивати собі дорогу. Але він стрімко і рішуче набирається сил, й на заваді йому не може встояти ні лід ні лютий мороз.

Зробивши під водоспадом привал ми заварили чаю і пообідали. Під час відпочинку троє наших мандрівників відчули, що промокли наскрізь і вони вирішили піти у найближче село, де вони мали змогу зняти приміщення і просушити одяг. Отже наша група на одну ніч розділилася.

Інші учасники походу теж добряче намочили ноги, але рішуче вирішили ночувати у наметах. І зовсім не жалкуємо, навіть незважаючи на те, що зранку то був піпець! Мороз вночі був не досить сильним десь мінус 5, але у вологому одязі відчувався досить сильно, але не смертельно. Натомість ніч була неймовірно красивою: повний місяць залив своїм срібним сяйвом лісові галявини, а струмок виблискував наче вітрина з коштовними прикрасами.

 

День четвертий:

(Весна): т/с Муловське озеро с.Передове автобус с.Гончарне с.Резервне пляж Інжир

Встали раніше і поспіхом зібралися, адже ми поспішали до наших товаришів, які ночували на відміну від нас на турбазі і вже чекали на автобусній зупинці села Передове.

Не встигли сісти у «богданчик» як на нас напала якась скажена жінка, що мала влізти в салон. Дивні люди, не перестаєш дивуватися їхній злобі. Ну всім важко їхати, всі в такому становищі… не подобається так їхати, можна поїхати іншим засобом.

Та згодом про ту бабу-боромтуху я й забув бо повністю відволікся на бесіду зі старою татаркою, яка розповідала про природні дива, які ми проїжджали і жалілася на те, що всі вони стали платними. Там, де вона в дитинстві бігала з друзями, тепер треба не зрозуміло за що платити.

Згодом, ми розпрощались зі всіма пасажирами й рушили далі по маршруту. Зайшли у село Гончарне, яке лежало по курсу і збиралися купити бензину для мультипаливки. Але селище виявилось нереально бідним на бензин, що походивши від двору до двору стало зрозуміло, що швидше сходити за два кілометри на АЗС.

Докупивши необхідні речі у місцевому магазині, ми вирушили до моря. Воно вже було близько… його вже можна було відчути. Погода стояла сонячна, настрій чудовий.

Майже вийшовши на перевал сіли трохи спочити і почули гуркіт двигунів. Отакої! Дежавю… на передодні так було у Карпатах (у наш новорічний похід, коли ми зустріли снігоходи) але тут були квадроцикли. Вони об’їхали нашу компанію й погнали далі місити грязюку зі снігом.

Нарешті вийшли на перевал. Море. Дух миттєво захопило. Вид неймовірний! Ти стоїш і дивися на море з висоти чотириста метрів, і миттєво забув морозний ранок, коли ледь боти одягнув, коли мерз вночі, втому від вогкого снігу… все зникло. Все забулося. Тепер тільки ти й могутня стихія перед твоїми очима у повній красі, демонстративно показуючи тобі свою руйнівну, жахливу силу і водночас романтичну, тонку поезію блакитних хвиль. Як же можна не закохатися в нього?!

Почався важкий і стрімкий спуск до берега, до самих хвиль. На південному схилі снігу не було зовсім… місцями були купки льоду, які ще боролися з сонцем за своє життя. Але весна в повній мірі вже панувала на узбережжі і квіти вже прокинулися й підставили до промінів сонця свої обличчя. Пахло весною!

Дійшовши до струмка, стали на відпочинок. Набравши води в гермомішки рушили далі у низ, де планували розбити табір і стати на ночівлю.

Нарешті під ногами загуркотіла галька і чоботи забризкало солоною водою. Нарешті можна доторкнутися і відчути Чорне море, до якого ми йшли чотири дні. Нарешті…

Розбили табір і зразу ж пішли на маленькій пляж, що був поряд. Повсідалися на березі і кожен погрузився у свої думки… кожному було про що подумати. Тиша і тільки мірний звук хвиль, які намагаються вирватися на берег порушую цю тишу. Сонце між тим поступово сідало, забарвлюючи небо жовто-червоними барвами.

Дивлячись на горизонт і жмурячись від променів сонця згадався вислів Кріса Макендлса;

 «Море дарит риски и удары и иногда почувствовать себя сильным. Я не так много знаю о море, но я точно знаю, что здесь оно именно такое. А ещё я знаю, как важно чувствовать себя сильным. Пусть даже не быть, а только почувствовать. Проверить себя хотя бы раз. Хотя бы раз оказаться в первобытных условиях. Столкнуться со слепым, глухим камнем, не имея в арсенале ничего, кроме собственных рук и головы.»

Так він правий… воно вабить тебе і спокушає випробовувати свої сили, так само як і гори і загалом природа.

Ось сонце майже потонуло в морі, поступово відкриваючи дивне видовище. Кольори на небі наче фарби в палітрі живописця, змішувалися й утворювали дивні кольорові сполучення і ти не в силах відірвати погляд. Це видовище заворожує… як люди можуть бути такими злими, жорстокими, черствими, коли навколо них така неймовірно красива природа, котра надихає… котра дає змогу відчути себе зовсім іншим… незрозуміло.

Ніч натомість видалася дуже холодною і морозною. Зима ніяк не хотіла йти з цього краю. Остання ніч в цьому поході. Сумно…

 

День п’ятий: (Маршрутки):

Чорне море → м.Балаклава →м.Севастополь → м.Сімфирополь → м.Полтава

Досить бадьорий ранок був на п’ятий день перебування нашої групи у Криму, але не зважаючи на дубарьок він видався надзвичайно мальовничим. Захопивши фотик Юри (я не витримав і піддався спокусі щось спіймати у кадр) пішов блукати узбережжям шукати куточки природи.

Повернувши десь за годину знов всі майже зібралися і я поспіхом почав пакуватися.

Ми вирушили вздовж моря до Балаклави де мали сісти на маршрутку і поїхати до Сімферополя.

Дорога була чудовою. Види неймовірно красиві, змушували постійно зупинятися і насолоджуватися красою…. Тому ми з Олексієм йшли далеко позаду всіх :) Йшли, насолоджувались відкритим світом, що був навколо нас, і планували вже наступну мандрівку яка десь вже на обрії.

В Балаклаву ми спустилися десь о півдні і рушили до маршрутки. Там нас чекала печалька… бо треба було їхати спочатку у Сєвастополь а звідти у Сімферополь. Робити нічого… дочекалися «богданчика» бо в інші нас не хотіли пускатиJ  загрузилися і поїхали до міста героя. Приїхали, потім знову у маршрутку і на вокзал, а там… а там поїзда немає. Вірніше є але дуже пізно і нам не підходить. І тут знову маршрутка! Водій нам запропонував по 35 гривень з чоловіка і поїхали. Меньше п’яти хвилин ми торгувалися і зійшлися на сумі в 20 гривень з чоловіка. Тож погрузилися і поїхали в Сімферополь на наш потяг до Полтави.

На вокзалі чекали потяг і роздивлялись туристів, які хто приїжджав у Крим, хто навпаки як і  ми вже їхав додому. Ось наш потяг подали на посадку і ми пішли сідати у вагон. Так закінчилася наша подорож у пошуках весни в Криму.

 

Більше фото у цьому альбомі https://plus.google.com/photos/102716345538332613021/albums/5719430927696897041?banner=pwa&gpsrc=pwrd1

Фото: Юра Cruz  Опис: Рома Weird D.

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Миша, Spec, Sergei, Nikso, WeirdD, timonenok, Trail 5, Lio_,

Статья не понравилась: Таких нет


Комментарии

Комментировать в форуме...

Sergei

Sergei

Судя по фото, ваши поиски весны увенчались гораздо большими успехами, чем мои :)

15.03.2012 19:59
Лолик

Лолик

15.03.2012 20:02
Лолик

Лолик

:good:

15.03.2012 20:03
WeirdD

WeirdD

Sergei ну весна была только в последний день)))) а так... зима вообщем)

16.03.2012 17:04
Младён

Младён

WeirdD писал(а):
Sergei ну весна была только в последний день)))) а так... зима вообщем)

Ну... все познается в сравнении.... при вашей "зиме" хоть копать снег для кострища надобности похоже не возникало. После заплывов в снегу (фото в скрытом тексте) ваша зима воспринимается весной :wink: Ну... хоть кто-то действительно увидел в весенний Крым :wink:

16.03.2012 17:34
WeirdD

WeirdD

Младён вот первый маршрут (который планировали изначально) сулил как раз такое)))) поэтому подумали и решили, что раз весна то и весну искать нужно, и не стали высоко подниматься)))

16.03.2012 17:56
Sergei

Sergei

WeirdD писал(а):
Sergei ну весна была только в последний день)))) а так... зима вообщем)

Ну вот - у вас целый день была весна! :)
А у остальных... не все, конечно, закопались как Младён, но я весенние фотки с этих праздников пока что видел только у вас и с другого похода в окрестностях Балаклавы.
А совсем рядышком, на Ласпи, 8 марта было вот так :)

17.03.2012 09:55
madvovik

madvovik

ух как здорово посмотреть на недавно изведанные места, только покрытые снегом! Зрелище очаровывает, вырывает из памяти отдельные моменты воспоминаний, пытается сопоставить старую картинку с новой в снегу, эххх профит!

19.03.2012 07:59
Trail 5

Trail 5

Фотографии :foto: супер! :good:
Приятный отчет, за него вам зачет) :smile:

24.03.2012 12:41