menu

Сплав по Дністру (Нижнів - Заліщики) травень 2018

Максим Повненький

Максим_Повненький

  • 19.06.2018 17:54
  • Просмотров: 1688

·        ЛІРИЧНА ПЕРЕДМОВА

Цей сплав став з багатьма «най-»: найтриваліший (з урахуванням трансферу), найцікавіший, найдовший, найвіддалініший, найбагатший на екскурсії, найдорожчий, найменш глибокий… Але на першому місці - з найдовшим підготовчим періодом. Річку вибрали ще у минулому році, а погоду почали дивитись ще місяці за два. Метеосайти, усі як один, на заплановані для сплаву дати обіцяли нам дощі. Але такі перспективи нас ніколи не лякали.

Склад команди залишився (з минулорічного сплаву по Сейму xt.ht/xtreport/0--plav--eim--utivl----aturin-2017) майже незмінним, тільки один турист змінив весло на трекінгові палиці та пішов у гори. Тому вп’ятьох, з двома Тайменями трійками, заперлися 19-го травня 2018 року в купейний вагон потягу Костянтинівка – Івано-Франківськ і … але усе по порядку…

Навряд чи читачу-туристу буде цікаво гаяти час та дивитись на детальний звіт про трансфер Краматорськ – Дністер, тому цю частину скорочую до мінімуму. Напишу про пару life hackів. Заздалегідь купили місця в двох сусідніх купе. Два нижніх в одному та два нижніх і одне верхнє  - в іншому. Із розрахунку, що направлення Костянтинівка – Івано-Франківськ не дуже користується попитом і є шанс що хоч одне (з трьох) верхнє місце залишиться вільним, і ми зможемо скористатись ним як додатковою нішею для наших речей (майже так і вийшло). У VI купе під 21-им місцем нас чекав невеличкий неприємний сюрприз – пожежний кран, тому і так невелика ніша для речей була ще меншою. Не звертаючи уваги на сюрпризи, розпихали речі по двом купе, ще й залишилось достатньо місця для ймовірних пасажирів та їх майна, звісно, якщо вони теж не припруть з собою байдарки.

У цілому, доїхали нормально і без неприємностей. Їли-пили-співали-спали-їли-пили, хоп – і вже Франківськ. Чекаючи у тамбурі на зупинку потягу, обмірковували, що під час зборів необхідно було розглянути питання, що дешевше: 1) смикнути за стоп-кран, коли потяг їде біля річки (судячи по напису максимальний штраф 255 грн.) та швиденько викидати речі, або 2) їхати далі до Франківська, а потім організовувати трансфер на вантажо-пасажирському таксі за шалені гроші. Ну то жарти…

Одна з членів команди до початку подорожі мала наручний годинник з куленепробивним склом (ну то вона так гадала); на ранок з’ясувалося, що не таке вже воно і непробивне. Обставини пригоди вкрити темрявою – «мінус перший годинник».

У Франківську нас зустріла знайома дівчина, яка провела нас найкоротшим шляхом до місцевого ринку, а потім і до супермаркету, чим дуже допомогла у стислий час зробити закупівлю продуктів на тиждень сплаву. За що їй велика вдячність.

До побачення Франківськ - привіт Дністер.

Заздалегідь замовлений «бусік» домчав нас до Нижнева (десь близько 30 км від Франківська). За мостом через Дністер повернули ліворуч до місця стапелю, яке заздалегідь припало до душі на google.maps. Але не сталося як бажалося. Місце, яке гарно виглядало на мапі, виявилось взагалі не придатним для стапелю, то, марно поблукавши по лівому берегу, вирішили їхати на правий. І ось, вже перебуваючи на правому березі, ми знайшли шикарне місце … на лівому! Невеличке déjà vu- ми знову повертаємось на лівий. За мостом ліворуч, продерлися по грунтовці крізь кущі (орієнтовно 1,5 км) до пологого кам’яного берега Дністра. Невеличка реконгсценировка: дрова - є, місце під табір - є, місце під стапель - є! На нашу превелику радість, комарів – немає! Все! Приїхали! 48°57'45.1"N 25°05'04.3"E

Поділилися на розумних та красивих. Перші (розумні завжди тримаються біля кухні) допомагали готувати «Капітану» плов, з тільки що купленого шматка свіжого м’яса, ну а решта займались ще більш приємними справами – зборкою байдарок. Під час розгортання табору, від свого нового намету (Terra Incognita Alfa 2 Хакі https://rozetka.com.ua/terra_incognita_alfa2_army/p82577/), власник відірвав лямку, дааааа якість намету вражає («мінус лямка» - вже не перший, але й не останній за сплав «мінус»). Ну що ж, так тому і бути, назвали стоянку «Ободриш». Вечеря. Відбій.

Перший сплавний день – стартовий (21 травня)

Ще з вечора домовились - підйом о 7-й. Так і прокинулись, але щось дууууже довго розкачувались. Кава. На сніданок (традиційно) - вечеря. На жаль, людина- гурман та шанувальник «Yesterday-плова», бродила десь у Карпатах. Йому  б цей сніданок сподобався! Стали на воду о 10:35. Погребли!

Течія стрімка, то гребемо повільно і не всі. У деяких місцях рівень води падає «нижче плінтуса». Періодично сідаємо «брюхом» на дно, благо, що каміння гладенькі, то горя шкірі не нароблять. Але доводиться залишати борт судна та шльопати поруч з байдою до більш глибокого місця в руслі. Вимушені прогулянки по дну за цей день відбулися щонайменше тричі. Порада: якщо уважно придивлятися до птахів, то можна мінімізувати прогулянки такого типу – чаплі та лелеки полюбляють полювання на милині, то, якщо Ви бачите пташку «по-коліно» у воді посеред річки, треба обходити це місце.

Але саме одна з таких прогулянок перетворилася у незвичайний обід-перекус.

З незрозумілих причин у «Капітана» захлинувся вологозахищений смартфон – запітнів, вмикатися відмовився, лежав і не подавав ознак життя («мінус» перший смартфон). Кількість взятих з собою POWER BANKів на одиницю гаджетів почала зростати. Пізніше, цього ж дня, у «Капітана» запітнів і вологозахищений новий годинник, не можу сказати «мінус годинник», бо він залишився і продовжував чесно працювати, але «осадочек залишився», вірніше - запітніле скло.

У другій половині дня зупинились біля селища Горигляди, яке розкинулось уздовж лівого берега на невеличкому пагорбі. Завдання було набрати питної води, бо якість води у Дністрі не викликала довіри. У селі є декілька колодязів вздовж вулиць, тільки потрібно піднятися вгору далі від річки. Також є три «магазина-щозавгодно». З цікавинок - церква 1820 року, але всередину не потрапили, бо була зачинена. Води набрали, попили холодного пива, а у господарському відділі купили мітлу - подарунок для єдиної у складі команди дівчини, так би мовити, для підтримки з повітря.

Так, з жартами та гарним настроєм, догребли до придатного для ночівлі майданчика біля селища Луг (правий берег) 48°55'35.1"N 25°11'43.5"E

Гарне місце, відносно рівна поверхня, дрова є, комари знов радують своєю відсутністю. Навпроти дуже круті скелі. Краса! «Капітан» нагодував кулешем та й полягали спати. За день пройшли 24 км.

Другий сплавний день – водоспадний (22 травня)

Ранок потішив чудовою погодою. Навіть не було роси. Приємно вилізти з намету, а все навкруги - не вологе! Краса! Снідали тим, що було на вечерю; кава; збір табору. Метрів 100 нижче по течії на березі виявлено туалет типу сортир - приємний ранковий привіт від цивілізації)) Ну що ж, сортир так сортир. Назвали цю стоянку – «Станція СОРТИРовочная».

В цей день знялися з табору ще до 10-ої і не поспішаючи продовжили свою мандрівку.

На небі ні хмаринки, Сонечко пече,

Гребемо повільно, а Дністер тече.

Течії б не було, налягли б на весла,

Хоч ми гребуни погані, якщо чесно.

Ще з вечора, нижче по течії було чутно якийсь шум води, думали-гадали, що це може бути, ось в цей день і побачили. То вода дуже шумно проходила з великою швидкістю мілину з громадними каміннями. То й зустріли перші хвилі на Дністрі.

До речі, мілин стало значно менше. Але, як потім з’ясувалось, рівень води дуже часто змінюється, то не обов’язково, що ті, кого зацікавить мій звіт, навіть якщо підуть у сплав по цим місцям, будуть стикатись з такими ж перешкодами по руслу.

Навкруги неймовірна краса Дністровського каньйону: гори, скелі, людей мало, сміття по берегам теж майже відсутнє, вражаюча кількість різноманітних птахів…

Завдяки ретельній підготовці до сплаву, відповідальна за екскурсії ще зранку зробила об`яву, що в цей день попереду нас чекають три водоспади. Так і сталося. Ще не прогребли навіть і години, як зустріли водоспад.

Але екскурсовод наполягала, що це зовсім не те. Тобто, перший водоспад ще попереду. Близько 12-ої зупинились на лівому березі біля невеличкого струмочка, що впадав у Дністер, пішли безпосередньо по воді вверх. Протискуючись крізь завали дерев, перестрибуючи з каміння та каміння, чіпляючись руками за все що могло бути опорою, лізли до гори та й дісталися до першого водоспаду – Космиринського. Розповісти неможливо, одним словом – краса! Порада: якщо пертися не як ми (прямо по руслу цього притоку), а знайти стежку, яка йде майже паралельно вгору (вона розташована метрів десять лівіше струмочка, якщо дивитись з боку Дністра), то по ній можливо відносно неекстремально піднятися до водоспаду, потрапити на маленький оглядовий майданчик і навіть побачити «початок» водоспаду. Вода дуже холодна та прозора. Бажаючі прийняли водоспадний душ.

Вигляд водоспаду мотивував сплавлятися далі на зустріч наступним цікавостям. Під час однієї із зупинок, наступний смартфон наступного члена команди вирішив пірнути у річку, глибоко не було, але вологи вистачило – запітнів, вмикатися відмовився, лежав і ще майже добу цокотів та видавав якісь чудернацькі звуки – «мінус другий смартфон», вибачаюсь, «мінус другий робочий смартфон». Такими темпами засобів зв’язку на весь сплав не вистачить.

Пізніше потрапили на другий водоспад – Возилівський. Екскурсія для ледачих. Далеко від берега йти не потрібно. Як орієнтир, на лівому березі розташована альтанка, а лівіше від неї, по стежці метрів 50, - і сам водоспад.

Десь через годинку сплаву екскурсовод вказала нам (на цей раз вже на правому березі) точне місце, у якому повинен бути наступний водоспад. Як орієнтир, у цьому місці вздовж берега лежать великі каміння. Більшість з команди вже відмовились виходити на берег, бо час наближався до вечері, а її ще ніхто не починав готувати. Але після того, як той, хто перший вийшов та побачив водоспад, прокричав: «Хто не подивиться - той лошара!», вийшли усі, навіть сонцезахисні окуляри. Ну як вийшли... Люди вийшли ногами, а окуляри «вийшли» на голові власника. Після екскурсії команда повернулась, а ось окуляри «вирішили» залишитись біля водоспаду «Дівочі сльози» на протилежному березі від села Монастирок. Так що - «мінус окуляри».

Біля 20:00 прогребли це село, та зупинились на лівому березі - відразу за ним 48°49'16.9"N 25°15'04.3"E

Місце доволі зручне: недалеко від річки, відносно полога поверхня, поруч дубовий ліс, а ліс - то дерева, а дерева - то дрова. Як писав Бродський: «… Я считал, что лес - только часть полена…». Але саме на цьому місці дрова виявились «зачарованими» і горіти геть відмовлялись. Благо, що вздовж берега ріс бур`ян, і серед молодих були й сухі рослини, ото цим сміттям і користувалися у якості палива. «Капітан-кухар» проанонсував вечерю - «Паста аля по-флотські». Але «Яловичина по-домашньому» виробництва ТОВ «Фабрика здорово» Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Старобілоуська, 71, здОрово викликала бурю обурення у кухара. Після того, як вміст двох банок цієї диво-тушонки розтанув, не залишивши у казанку навіть будь-якого шматочка м’яса, прийшлося додавати свинячу тушонку іншого виробника. Так що, так би мовити, «Ревізор не рекомендує»!

Загального гарного настрою цей прикрий факт не знизив. Повечеряли, поспілкувались, попадали спати. За день пройшли 32 км.

Третій сплавний день – гороскопний (23 травня)

Ранок стандартно почався о 7-й. Трубач сумує, бо усі прокидаються та бродять по табору, ще до сигналу «Підйом». Мабуть, вечеря сподобалась не усім, тому найбільш активнозголоднілий, активно пішов у село шукати сніданок і повернувся не з порожніми руками, а з рукавами куртки заповненими курячими яйцями. Сніданок обіцяв бути феєричним, але щось пішло не туди і…, і сніданок їли не всі. Не те, щоб на усіх не вистачило їжі, просто у деяких членів команди дивне ставлення до підгорілих яєць, приготованих разом з вчорашніми макаронними виробами. Ну я ще розумію, чому сумував «посудомийник» - йому шкрябати отой казан, а ось інші…, то вони не голодували! Після сніданку філософсько-кулінарний висновок «Капітана» вбив своєю глибиною: «Варить яйца в котелке не стОит – в следующий раз нужно жарить!» І відразу, десь неподалік на березі, шкрябаючи казан, почав плакати один маленький «посудомийник»)))

Метрів сто від цього місця вздовж берега стоїть пам’ятний хрест.

А біля нього дивний стовпчик. Ми так і не зрозуміли його призначення.

Знов довго чухались, то стали на воду вже після десятої дня. Погода знов чудова, ми гребемо, як завжди у своє задоволення.

Прогребли під автомобільним мостом біля села Лука та побачили кемпінг «Білий бізон». Людей – нікого.

Біля 12.30 пригребли до села Раковець (на правому березі). До початку села стоїть показчик.

Прямо за знаком стежка веде вгору, і хвилин за п’ять можна потрапити до руїн Раковецького замку. Дуже раджу сходити. Цікаво і недалеко!

По стежці від руїн також легко дістатися до двох продуктових магазинів. Поки ходили-дивились, поки робили покупки, пройшло більш двох годин, так що вирішили тут і пообідати. За традицією, з магазину приперли місцеву газету, на жаль, вона виявилась не дуже місцевою і не дуже газетою, а такою собі безкоштовною вкладкою до газети «Експрес» з назвою «ТЕЛЕ експрес». Крім програми на тиждень, в «газеті» знайшли гороскоп  - це шедевр! Хоча може просто я їх давно не читав? Наведу деякі цитати про різні знаки зодіаку: «Мало грошей, мало плотських утіх, мало квартир…»; «Те не так, се не так. У вас «усе так»; «Краще обмежуватися лаконічними фразами, на запитання, як справи: все нормально, дай Боже, аби не гірше, поживемо - побачимо і т.д.»; «Люди цинічні, люди злі, люди підлі». О Боже, невже хтось все це сприймає серйозно? Більш за все пощастило мені. Згідно гороскопу «У вас прекрасно йтимуть справи цього тижня, мов по маслу. І вдома, і на роботі». Прикро, що мене немає ні там, ні там…, ще більш прикро, що цей гороскоп разом з «журналом» виявився на другий тиждень травня 2017 року))).

Навкруги краса неймовірна. Скелі, гори, ліси. Знов з’являються мілини, то шльопаємо періодично по дну, бо намагаємось не травмувати байдарочні шкури. Ближче до 19-ї знайшли на правому березі зручне місце для ночівлі 48°51'32.3"N 25°21'22.7"E Орієнтир цього місця – за правим затяжним поворотом закінчується доволі великий луг та починається дубовий ліс, вздовж берега на лугу стоять дві величезних берези, біля однієї стіл з лавками - метрів за 50 від берез і починається цей «містяк». Дуже гарне місце для великого табору: зручна стоянка має три рівні, на усіх рінях є можливість поставити намети, дров вдосталь. Але був поганенький зв'язок Vodafone.

Навпроти табору, на лівому березі, висока гора, а на ній майже з самого верху ділянка червоної скелі, яка схожа на природний оглядовий майданчик.

Ну один з тих, кому важко сидіти на місці, погреб на інший берег, залишив байду та й попер напролом. Ліз через кущі, ліз у гору, ліз крізь ліс і періодично свербіла думка: «Дивись! Цим шляхом необхідно буде повертатися». Виперся на саму верхатуру, а там і стежка є, і сліди цивілізації – сміття навкруги. Але вид зі скелі – краса!

Повертатись вирішив стежкою, яка вела по гребню гори вниз, і не помилився:  за декілька хвилин неспішного бігу був вже внизу, а метрів через 100 по грунтовці вже на березі біля байдарки. То порада: якщо є бажання потрапити на скелю-оглядовий майданчик, зупиняйте байдарку на лівому березі 48°51'35.6"N 25°21'33.5"E, виходьте на грунтовку і беріть правіше, безпосередньо перед маленькою річушкою шукайте стежку, яка веде вгору ліворуч, а далі повз «майданчика» не проскочите.

На вечерю був дуже смачний борщ! День видався екскурсійним, то усі швиденько після вечері порозповзались по наметах. Перший раз з’явились жаби та, голосно квакаючи, заважали засинати. За день пройшли 23 км.

Четвертий сплавний день – «полудньовка» (24 травня)

Знов усі прокинулись до сьомої, над рікою стоїть щільний туман, опинились як у чарівній казці. Такого ми ще не бачили!

Навкруги все вологе. Поки поснідали, поки просушили намети, поки зібралися   - знов стали на воду після десяти. Настрій чудовий, святковий! По -перше, сьогодні (згідно розкладу) гребемо тільки до обіду, по-друге – сьогодні четвер, отже згідно традиції – «рибний день». За декілька сплавних годин побачили лише одного рибалку, у якого й «купили» весь невеликий улов. Ну як купили… запропонували гроші, але він віддав рибу «за спасибо». Потім зупинились на лівому березі в селі Губін, знайшли невеличкий магазин (від річки вгору, на першому повороті ліворуч і до церкви, і знов ліворуч). Докупили продуктів, пива та інших необхідних напоїв. У місцевих мешканців раздобили картоплі та свіжої рибки. Ну все – «рибний день» врятовано! Після цього, на привелику радість команди, усі рибні консерви були переведені у статус закуски.

Після Губіна доволі швидко знайшли велику галявину 48°52'17.5"N 25°25'47.7"E. Вона знаходиться десь приблизно метрів через 400 після впадання річки Стрипа (лівий приток Дністра), метрів за 200 до Червоної гори.

Але галявини з ріки не видно, вона ховається за кущами та деревами, з берега до неї веде широка стежка через щільні зарості. На галявині є два столи з лавками, стенд з планом місцевості та маршрутами для екскурсій, навіть мішкИ для сміття (окремо для пластику та скла). Все це має назву «Наметовий табір «Берем`яни».

Трохи далі у бік гори лежала велика купа сміття, підійшли ближче та побачили три окремі купи: пластикові пляшки, скляні, металобрухт. Зрозуміли, що це хтось зібрав по берегам сміття та підготував для вивозу! Оце я розумію підхід!

Ще далі, по дорозі у бік гори, стоїть альтанка, але вона далекувато від берега, тому ми нею не користувалися.

На обід була шедевральна «майже ухА» з голів та хвостів «спійманих» карасів і головнів, на вечерю - запечена риба та картопля - al dente, хто не зрозумів, то майже сира картопля, ну то таке… – гаряче сирим не буває.

Пограли у «крокодила» - дуже весело. Грали, поки один не почав показувати «лоботряса». Під час тривалого відгадування було запропоновано варіант «качкодзьоб», від реготу надірвали животи.

Ближче до опівночі попадали спати з наступними намірами на завтра: 1. Сходити на Червону гору. 2. Побачити Берем`янський дуб. 3. Полазити по іншим цікавостям недалеко від табору.

П`ятий сплавний день – «вологий» (25 травня)

О п`ятій ранку пішов дощ. О восьмій голод спонукав вилазити з наметів та, ігноруючи дощ, щось перекусити. «Капітан» дав команду - «Відбій до 12-ї». І о дванадцятій, як по команді, закінчився дощ. Зрозуміло, що екскурсійні плани похєрілісь. Швиденько, як могли, зібрали речі та погребли далі. Дуже жалкували, що не потрапили навіть на гору, довідники обіцяли розкішні краєвиди.

Догребли до села Хмелева (на правому березі). Недалеко від берега є два продуктових магазина. Поповнили запаси харчів пивом на розлив та самогонкою у пластиковій тарі. Випросили місцеву газету «Городенківська газета «КРАЙ» - почитали-пореготали. В оголошенні про виготовлення металопластикових вікон та дверей є допис: «З приводу регулювання та ремонту дверей, у кого замовляли, до того й дзвоніть!» Ще шикарна об’ява:«На Городенківському паливному складі можна придбати підрощений молодняк свійської птиці…», а в анонсі щодо велопробігу наголошено увагу, що «Запрошуються учасники зі справними велосипедами».

Зустріли цікаву людину Ігоря Нагірного – екскурсовода (097 470 37 80, 099 185 60 88): сплави Дністровським каньйоном, гірські походи Карпатами. Розповів, де зручно заночувати далі по Дністру (село Устечко по лівому берегу, спитати Марію, у неї є будиночок для відпочинку), що і де цікавого подивитись (Джуринський водоспад, Червоногродський замок, Костел вознесіння діви Марії). Сказав, що в літку рівень води на 50 см нижче ніж зараз, а в 2008 році рівень підіймався майже на 6 метрів – жах! З`ясувалося, що це він з друзями збирав те сміття, яке ми бачили на попередній ночівлі, і зараз вони чекають коли висохнуть дороги, щоб вивезти його на переробку. Оце підхід!

Хмелева залишилась позаду, знов мілини, знов брод, знов гори і ліса – дуже красиво!

Прогребли біля зруйнованого моста перед селом Устечко. Опори досі виглядають монументально. Зі слів місцевого пастуха, міст зруйнували «москалі» у 41-му. Але історія каламутна, і «авторство» руйнації різні історичні джерела приписують то полякам у 39-му, то радянським військам 41-му, то нацистам у 44-му, і навіть льодоходу 80-му.

На лівому березі з’явився населений пункт, це село Устечко. Побачили величезну галявину 48°46'09.6"N 25°35'48.0"E і вирішили сьогодні далі не йти. Згідно інформаційного стенду, це наметовий табір «Гирло річки Джурин», і дійсно, десь в кущах було чути шум води. На галявині змонтовано 4 великих альтанки, є обладнані місця для розведення багаття, смітник. По стежці, метрів за 150, два продуктових магазина, трохи глибше у село – ще один. Зробили деякі продуктові покупки. У місцевої жіночки купили яєць на сніданок. Цього дня отримали у подарунок ще одну газету -  «Громадсько-політичну газету Заліщанщини «КОЛОС»; у ній знайшли об’яву, яку просто не можу не привести повністю. «Вдова 76 років, зріст 1 м 70 см, вага середня, здорова, гарна, роботяща, житлом забезпечена, шукає чоловіка від 76 до 86 років, який згідний переїхати на постійне місце проживання. Порядний, без шкідливих звичок, не обов’язково фінансово забезпечений. Пишіть: Мединська Настя А., с.Вигода, вул. Польська, 1, телефонуйте: 096-95-239-14». Саме ця об’ява «зробила» нам вечір! Може у когось є відповідний вимогам Насті А. чоловік? Давайте допоможемо з’єднатися двом самотнім серцям!

На вечерю шикарна перловка, до неї зажарили різні ковбаски. Ммммм, смакота! На завтра плануємо екскурсію до водоспаду. Попадали спати. За день пройшли 20 км.

Шостий сплавний день – «екскурсійний» (26 травня)

Субота, тому спали досхочу … десь до 7:30. Поснідали смачною, на радість усіх, непідгорілою яєчнею. Зранку на галявину приперлися декілька корів. Одна з них ледь не зжерла мобільник, який лежав на сонці і мирно підзаряджався від сонячної батареї. Була загроза залишитись з двома мобільними на всю команду.

На екскурсію вирішили йти усі, так що були вимушені залишити усі речі під охороною місцевих мешканців. Ми пішли невірною дорогою, тому були вимушені блукати. Рекомендація: з центральної площі села веде три дороги, які починаються майже паралельно. Потрібно йти по середній. Дорога асфальтована та йде весь час угору. Приблизно через 2,5 км з дороги буде поворот праворуч у ліс на грунтовку, а там далі орієнтуватися по показчикам. Таким чином, можливо потрапити до Джерела Святої Анни, печери відлюдника, водоспада «Дівочі сльози» (але це мабуть вже сльози іншої дівчини). Потім по стежкам потрапляємо на водограй на річці Джурин у Ниркові, ще він має назву Джуринський, а далі через територію дитячого табору «Ромашка» - до напівзруйнованого костьолу та Червоногродського замку.

У зворотньому напрямку потрібно повертатися від Джуринського водоспаду вздовж правого берега річки Джурин (там вже стежка одна), до самого Устечка. На все про все витратили щонайменше 5 годин. Під час екскурсії «викрутили» з руки одного кліща, малеееенького – ще не встиг напитися крові, бо вчасно побачили.

Повернулись на берег, доїли і сніданок, і вечерю, і все, що було їстівне, бо дуже зголодніли і втомилися від прогулянки. «Посудомийник» перед екскурсією залишив на березі пляшку Fairy, а після повернення не знайшов. Як він лаявся… найгуманніше прокляття на голову крадія - це щоб у нього заіржавів весь посуд - «мінус рідина для миття».

Загрузилися у байди вже ближче до 17-ї і погребли наздоганяти час. Пройшли під дуже високим автомобільним мостом в селищі Устечко. Забігаючи наперед, скажу, що у понеділок будемо їхати по ньому з Залещіків до Франківська. З мосту на річку вид ще красивіший, ніж з річки.

Дуже повільно гребли, роздивляючись природні прикраси: острова, скелі, гори. Населені пункти майже не зустрічаються, то й відчуваємо себе відрізаними від цивілізації.

Ввечері почали з’являтися поодинокі рибалки - то ми підійшли до села Іване-Золоте. Пройшли село і аж о 20.30 побачили нормальне місце попід горою, відразу після невеличкого водоспаду 48°42'21.2"N 25°39'13.6"E На протилежному березі - село Передівання.

На вечерю їли наваристий ГОРОХОВИЙ СУПЧИК!!! На жаль, кухар під час його приготування знов був вимушений використовувати оту гидоту під назвою «Яловичина по-домашньому».

День був насичений пішими походами, тому усі після вечері швиденько попадали до наметів. Відбій. За день пройшли 12 км.

Сьомий сплавний день – «фінішний» (27 травня)

Не дивлячись на недільний ранок, усі попрокидались, як на роботу. Недалеко від нас ночували рибалки, так у них ніч пройшла цікавіше, ніж у нас – з ранку у кожного в садку була риба.

Ну а ми на цій стоянці влаштували невеличкий екоперфоманс: навкруги зібрали усе сміття, до якого змогли дістатися. Скло зібрали у купку, металеві банки перепалили та поплющили сокирою, а пластикові пляшки спалили: іншого способу утилізувати сміття у таких обставинах, на жаль, не було. Хто знає – підкажіть. Будемо вдячні та візьмемо на озброєння! От би люди після себе убирали сміття?! Але то, мабуть, утопія?

Сьогодні останній сплавний день, тому гребли повільно, отримуючи максимальне задоволення. Хоча кого я обдурюю? Ми усі сім днів гребли, отримуючи задоволення - сонно і ледачо. Якби не дуже стрімка течія, ми б не догребли навіть до місця другої ночівлі)))

Знов багато мілин, періодично шльопаємо поруч з байдарками «акі по суху». Навкруги неймовірна краса.

Майже весь час сплаву по Дністру проходив кордон між Івано-Франківською та Тернопільською областями. Та в цей день ми опинились у місці, де на річці зустрічаються три області: замість Івано-Франківської після цього місця по правому берегу розташована територія Чернівецької.

За правим поворотом побачили на горизонті залізничний міст, тому вже зовсім скоро фініш.

Під самим залізничним мостом течія дуже швидка, та зненацька з’явилися великі хвилі, декілька хлюпнуло прямо через ніс у байдарку, тому ми лишилися носового прапорця Донецької області (ще один «мінус»).

Майже відразу після залізничного мосту з’явився автомобільний у місті Заліщики.

Людина, з якою ми заздалегідь домовлялись щодо трансфера з Зеліщиків до Франківська, запропонувала стати на фінішну ночівлю за 100 метрів до автомобільного мосту на лівому березі у Нижньому парку. Ми прислухались та зупинились у цьому місці, але вирішили, перш ніж фінішувати, пройтись по берегу нижче по течії. Та час, витрачений на пошуки іншого місця, був згаяний не дарма. Тому погребли нижче. За автомобільним мостом, по лівому берегу, зупинились на пологому кам’яному пляжі 48°38'07.0"N 25°44'33.8"E

Є де розібрати байдарки та просушити шкури. На відстані метрів 20 від берега зручна полога площадка, дров багато, тінь є, зручний під’їзд для авто, саме те, що необхідно для фінішного табору. Все. Фініш!

На цей день було заплановано похід по Заліщикам по продуктовим магазинам та на оглядовий майданчик, розташований на протилежному боці від табору. Ну магазини як магазини (до першого продуктового метрів 300), тим більше наш фініш збігся з днем Святої Трійці, то працюючих магазинів було дуже мало, а ось прогулятися на майданчик дуже раджу. Тільки в шльопках йти не рекомендую. Щоб туди потрапити необхідно перейти по автомобільному мосту на територію Чернівецької області, після закінчення мосту пройтись метрів 200 вздовж лівого краю автомобільної дороги і повернути ліворуч на стежку, яка веде вгору. Ну а там вже зрозумієте, куди лізти та де зупинитись.

Ну ось і все. Святкова вечеря, святковий вечір, святкова ніч. На ранок зібрали речі, поснідали, наплавались, видалили ще одного кліща, дочекались «бусік» та й поїхали у Франківськ на потяг, який наступного дня без затримок повернув нашу компанію додому.

Маленька статистика:

-         приблизно 3000 км залізницею – трансфер «туди-сюди»;

-         за сім ходових днів пройдено 136 км;

-         мінус 2 смартфона, 2 годинника, окуляри і пляшка Фейрі;

-         плюс два кліща.

Із спостережень: комарів та оводів майже не бачили, кліщі – стерпно, місць для ночівлі по берегам багато, є де полазити і по «диким» місцям, і по «розкрученим» цікавинкам, вода трохи каламутна (списуємо на дощі напередодні), сміття по берегам небагато, птахів дуже багато.

З порад: річка та краєвиди усім дуже сподобались, то від ім’я команди раджу цей маршрут для сплаву.

Дякую тому, хто одужав дочитати і не заснув.

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Миша, PK_, slava_xarkov, MingTian, GolAnd, dmaxim93, Lancer777, 4erdeb002,

Статья не понравилась: Таких нет