menu

Сплав по Дністру 2019 (село Лука - Хотин)

Максим Повненький

Максим_Повненький

  • 26.06.2019 18:45
  • Просмотров: 715

ЛІРИЧНА ПЕРЕДМОВА

Нижчевикладений звіт не для того щоб похизуватися. Його мета дати можливість мінімізувати помилки та бути підказкою тим, хто обере цей маршрут для сплаву.

Ну поїхали...

Настільки сподобався минулорічний (2018 року) сплав по Дністру (Нижнів - Заліщики) (http://xt.ht/xtreport/0--plav-po--nistru--izhniv----alishiki-traven-2018), що прийняли рішення продовжити мандрівку і подивитись, що ж там нижче Заліщиків. Перечитали значну кількість звітів, які свідчили, що нижче Хотина Дністер вже не такий цікавий, тому призначили фінішом саме це чудове містечко — районний центр Чернівецької області. Стосовно місця старту було більш роздумів. Логічно було б стартувати із Заліщиків, де фінішували в минулому році, але згідно звітів, цю відстань ми б пройшли за три дні. А нас це взагалі не влаштовувало, бо витратити на трансфер дві доби, а сплавлятися три, то не дуже правильно. Тому, перебравши декілька варіантів, зупинилися на одному, а саме: стартувати з кемпінгу “Білий бізон” (https://www.facebook.com/camp.bizon/), що у селі Лука Городенківського району Івано-Франківської області (48°46'55.2"N 25°16'16.7"E). Мотивували це рішення тим, що від цього села в минулому році до фінішу ми пройшли за 4 дні, тобто в сумі вийде 7-8 сплавних та напівсплавних днів. Заздалегідь зателефонували та узнали, що в кемпінгу можна буде залишити автівку і зручно стартувати з їх території.

Якщо і була людина, яка розуміла, що “висока” вода на Дністрі, то не тільки приємна ознака швидкої течії та відсутність мілин, а й дуже неприємної перспективи порсатись “по самі вуха” у багнюці, то нам цей фахівець не зустрівся. Тому звістку про “високу” воду, наша цьогорічна команда (одна Таймень трійка, дві двійки, чотири хлопчика плюс дві дівчинки), сприймала як позитивну. З негативу було тільки те, що усі сайти з прогнозами погоди в один голос “малювали” цілодобові грози і зливи саме на початок червня. Звісно, перспектива тиждень мокнути лякала, але переносити сплав на інший час можливості ми вже не мали...

 

ТРАНСФЕР ТУДИ

Коротенько про трансфер, бо це майже нецікаво. Напередодні загрузили речі в дві автівки, і ось довгоочікуваний день!

Старт - 1 червня, 9:20, місто Краматорськ. Коли вже їхали і зрозуміли, що потрапимо на фініш вночі, вирішили зателефонувати до адміністратора “Білого бізона”, щоб попередити та домовитись заїхати на територію. Але нам м’яко і культурно натякнули, що з одинадцятої вечора і до шостої ранку нам будуть не раді, і на територію не пустять. Після цієї “приємної” новини наша швидкість пересування Україною сповільнилась, зупинок на каву стало значно більше, а ще додалося блукання по дощу по нічному Бучачу. Від Бучача 30 км цілковитого бездоріжжя і ось Лука. О шостій ранку 2 червня в’їхали на територію кемпінгу: ні тобі парканів, ні воріт, ні навіть шлагбаумів... Яким чином вони збиралися нас вночі не пустити на територію, я досі не уявляю)))

Швиденько вивантажили речі, щоб автівки не зволікали та їхали у Хотин (планувалося залишити одну на фініші, а на іншій з продуктами та водіями повернутися на старт), і вже в цей день сплавлятися. Але, як завжди, сталося не так, як гадалося... Частина команди залишилась для швидкого стапеля та підготовки до сплаву. Та, відверто кажучи, впоралась на відмінно. Однак, коли водії повернулися, стало зрозумілим, що цей день сплавним не буде, бо, подолавши 1500 км, вони вкрай втомилися, тому гребти та шукати інше місце для ночівлі відмовлялися.

 

Та й течія на Дністрі була така, що ми зрозуміли — сплав буде швидким. Додати до цього, що територія Бізону чистенька та доглянута, електрифікована, є цивілізовані вбиральні, є як гарячий, так і літній душ, бунгало, їдальня, лазня, альтанка, стаціонарні столи, місце для багаття та дрова.

 

 

Тому було дуже логічним рішення залишитись там на ночівлю (всього за 90 грн “з носу”). Стосовно погоди: сонечко світило цілий день, і на дощ натяку не було.

 

 

ПЕРШИЙ СПЛАВНИЙ ДЕНЬ — стартовий (3 червня)

 

Підйом о 7-й, все вологе, але не від дощу, а від щільного туману.

 

 

Сніданок (по традиції) вечерею, дууууже повільне збирання табору і ось тільки об 11:20 ми на воді.

 

 

Течія супер, гребти можна тільки для керування, не сплав, а пісня! Єдине, що бентежило: суцільна багнюка на берегах і те, що річка своїм кольором більше нагадує Ганг, ніж минулорічний Дністер.

 

 

За перший сплавний день, без напрягу, пройшли дві минулорічні ночівлі і зупинились на третій - в селі Устечко (в селі, за три хвилини від річки, є два продуктових магазина). Зупинилися на лівому березі, в тому ж місці, де й торік (48°46'09.5"N 25°35'48.8"E). Там, де в 2018-му ми ставили намети, в цьому році багнюка сягає глибини 30 см, тому ми вимушені були розбивати табір далі від річки, на галявинці правіше від альтанок.

 

 

На жаль, стан наметового табору «Гирло річки Джурин» (порівняно з минулим роком) - суцільний жах. Альтанки напівзруйновані, лавки та столи в жахливому стані, інформаційний стенд зруйновано. Все засмічене. І навряд чи це справа рук місцевих мешканців. Соромно, але мабуть це справа «наших» рук - рук туристів-водників((( Із дровами більш-менш справи нормальні. Повечеряли, попадали спати. З вечора вирішили, що, як буде гарна погода, сходимо у похід подивитись на Джуринський водоспад, Червоногродський замок, Джерело Святої Анни, печеру відлюдника та водоспад «Дівочі сльози».

За день прогребли 46 км.

 

ДРУГИЙ СПЛАВНИЙ ДЕНЬ — екскурсійний (4 червня)

Прокинулись о 7-й. Погода чудова. Сніданок - і в похід. Вийшли в центр села. З центральної площі веде три дороги, які починаються майже паралельно. Пішли по середній. Дорога асфальтована та йде весь час угору. Минулорічним маршрутом не пішли, бо добряче блукали. Близько 45 хвилин перлися угору по дорозі і, як побачили праворуч ґрунтовку у ліс (усі попередні були з великою кількістю багнюки), звернули на неї. Десь за 30 хвилин натрапили на залізобетонну споруду на річці Джурин - то залишки невеличкої гідроелектростанції. А за 5 хвилин нижче вздовж русла вийшли на Джуринський водоспад. Краса неймовірна, хоча вода така ж брудна, як і в Дністрі.

 

До речі, неподалік від табору, де ми стали на ночівлю, дорогою в сторону виїзду з села, є зруйнований та засмічений (це вже точно засмітили не туристи) костьол 1876 року.

 

А далі можна потрапити на унікальний автомобільний міст через Дністер (що й зробила частина команди, яка не ходила на зазначену вище екскурсію).

 

 

Облазивши усі заплановані цікавинки ближче до 14-ї повернулися у табір. Перекусили та почали збиратися ставати на воду, але нас накрила шалена злива з грозою. Та й добре що саме в цей час - таку негоду ліпше пересидіти на березі, ніж посеред річки в байдарці. Тільки визирнуло сонечко, швиденько згребли речі по байдаркам і вирушили. Стали на воду приблизно о 17-й, майже як торік, тому стовідсотково знали, де зупинимось на ніч - на так званій водоспадній стоянці (48°42'11.1"N 25°39'14.7"E).

За декілька годин дісталися стоянки. На ній з`явились дві новеньких альтанки зі столами та лавками, імпровізованим смітником та місточком через струмочок. Нарешті скупалися в чистій воді — під водоспадом. Вода дуже холодна, але ж вона чиста!

 

А ще є цікавинка для екстремалів. Правіше від водоспаду є непримітна стежка угору, по ній можна запертися по водоспаду високо вверх, але за наявності зручного взуття та невеличкої безшабашності в голові. Другого у мене цілий вагон, а ось в кроксах зміг дістатися тільки третьої з низу горизонтальної дільниці.

 

Ввечері альтанка дуже стала у нагоді, бо тільки почали готувати вечерю, почав накрапувати дощик, а як сіли їсти, вже гриміло та лило так, що без даху над головою вечір був би зіпсований. Дякую невідомим будівельникам, низький вам уклін від всієї нашої команди. Повечеряли, поспівали, попадали спати.

За день прогребли 12 км.

 

ТРЕТІЙ СПЛАВНИЙ ДЕНЬ — виснажливий (5 червня)

 

Прокинулись о шостій ранку, швиденько поснідали, зняли табір та о 10:20 стали на воду. Потрапили під невеличкий дощ.

 

 

Але погода миттєво змінюється на сонячну.

 

 

Не встигли втомитися, як догребли до Заліщиків. Частину команди відрядили в магазин за поповненням продуктів, інші залишились засмагати. Порада: для екскурсії містом та закупки провізії, зупинятися в Заліщиках ліпше до автомобільного мосту: з цього місця недалеко до центру та магазинів (48°38'05.2"N 25°43'59.1"E). Перепочили, перекусили, пореготали з місцевої преси, погребли далі. Ось і почалися “нові” місця і краєвиди. Подивитись є на що. Скелі, пагорби, краса. Цей відрізок дався найважче: дув зустрічний вітер, палило Сонце, сповільнилася течія, дуууууже довго шукали місце для ночівлі і зупинились тільки о 21:30 на невеличкому пагорбі на правому березі річки, що на початку села Бродок (48°36'44.7"N 25°57'47.2"E). Як би не пізній час та втома, навряд чи стали б у цьому місці, але маємо те, що маємо. Досі впевнений що це якийсь старовинний та забутий усіма цвинтар, бо весь клаптик землі під табором складався з горбочкив порослих високою травою, а на “вході” сторчить невідомого призначення “баба”. Бррррр.

 

 

На швидку руку приготували вечерю, поїли та порозповзалися по наметах.

За день прогребли 43 км.

 

ЧЕТВЕРТИЙ СПЛАВНИЙ ДЕНЬ — рибний день - полудньовка (6 червня)

 

Не дивлячись на вищеописану ауру, всі добре спали і готові були до нових пригод. Тим більше, день обіцяв бути цікавим і легким. За традицією, четвер — рибний день, та і за планом повинна була бути полудньовка. А полудньовка і рибний день одночасно, то свято! Тільки стали на воду, почали шукати місце для табору.

Не знаю, чи то так співпало, чи дійсно існує приказка: “Весь июнь на рыбу плюнь”, але “наш” рибалка риби так і не вловив. Та й по берегам його колег ми не бачили.

Декілька разів зупинялися, виходили на розвідку в пошуках гарної галявинки і знайшли її на початку першої. Метрів за 400 до паромної переправи, на правому березі, під гострим кутом, від води уходить кам`яниста дорога вгору, метрів за 40 вона виводить на велику кам`яну галявину (48°37'58.2"N 26°03'35.8"E).

 

 

Нам, після кількаденного борсання в багнюці, саме воно! Дров достатньо, а ось з тінню проблеми, бо рослинності майже немає.

 

 

Щодо рибного обіду потрапили в складну ситуацію. Наш капітан, він же шеф-кухар, хоч і є визнаним магом котла і чарівником половника, все ж готувати рибну страву без риби категорично відмовився, натомість приготував борщ. Смачно пообідали та попадали відпочити.

Але надія на рибний день не залишала нашу команду. І поки одні спали, інші розробляли підступний план. І коли план було складено, “планьори” розбудили “сонь” і відправили їх шукати найближчий магазин. Ним виявилася крамниця в селі Мосорівка Чернівецької області. Маршрут такий: від паромної переправи по ґрунтовці повертаємо праворуч вздовж поля, після двох кілометрів виходимо у село, через все село йдемо до церкви, за церквою магазин. Магазин працює у вільному режимі, бо поки шукали-питали місцевих, одна жіночка сказала, що працює до 17-ї, інша сказала з 17-ї. Коли о 16:40 прийшли, магазин був зачинений, а діти, які гралися поруч сказали, що бачили продавчиню, і вона не збирається сьогодні відчиняти крамницю раніш 18-ї. Нас такий розклад не влаштовував, то ми пішли по селу та знайшли її вдома і вмовили відкрити крамницю раніше. Купили ковбаси, хлібу, води, а ось риби у продажі не було, але ми не звикли здаватися і скориставшись кмітливістю вирішили купити ... крабових паличок, чим не риба? Хоча, кого я обдурюю? Прямо скажемо — рибний день не вдався, а ось полудньовка вийшла шикарна! Навіть дощ не зміг зіпсувати доброго настрою. Повечеряли, поспівали, поваляли дурнів і попадали спати.

Прогребли за день 13 км.

 

П`ЯТИЙ СПЛАВНИЙ ДЕНЬ — “БОМЖацький” (7 червня)

 

Прокинулися рано, бо попередній день був відпочивальним. На сніданок варили мосорівськи яйця. Ну, тобто курячі, придбані в Мосорівці. Варили експериментально - в спеціальних одноразових пакетиках.

 

 

Намудохалися добре, бо пакети коли доторкаються до стінок котла, плавляться. Ліпше б просто зварили, без вибриків. Одна радість: “котломию” відмивати котелок після такого сніданку значно легше. Зняли табір. Погребли.

Вздовж берегів краса. Погода чудова. Настрій п`ятничний. Ближче до обіду догребли до села Горошова (лівий берег). Просто на березі, під деревами, б`є струмочок з чистою водою. Як орієнтир, з протилежного берегу навпроти цього місця ростуть окремо від інших три дерева (48°32'35.0"N 26°05'23.4"E). Поповнили запаси чистої води.

Частина команди сходила в магазин за провізією. У селі, крім продуктового є й промтоварний магазин. Виглядаємо мабуть жахливо, бо під час прогулянки селом, діти тицяли в наш бік пальці і казали один одному: “Дивись, бомжі йдуть”. Легкий перекус на березі і знов на воду.

Останній міст через річку був у Заліщиках, далі постійно зустрічали паромні переправи, які користуються великим попитом, траплялися навіть черги.

 

Нас оточують мальовничі краєвиди.

 

То тут, то там зриваються качки, благородно пролітають лелеки, вздовж берегів нелічена кількість чапель. Ідилія, як би не сміття на берегах... Судячи з того, що ми бачили, населення взагалі не переймається утилізацією сміття і скидає все це з своїх городів прямо в річку.

 

 

Після чергової паромної переправи стали на ніч на лівому березі (48°35'17.1"N 26°08'45.2"E), навпроти села Перебиківці Чернівецької області. Дуже сподобалась стоянка. Затишна та рівна галявинка між дерев. Місця вистачило на усі намети, ще й залишилось. Дров багато. Не дуже засмічена. Не місце, а золото, дуже раджу. Приготували вечерю, поїли, пограли у крокодила і полягали спати.

За день прогребли 29 км.

 

ШОСТИЙ СПЛАВНИЙ ДЕНЬ — “фінішний” (8 червня)

 

Сьогодні субота, тому рано не прокидалися. Ближче до 7-ї усі повилазили з наметів, перекусили, і стали на воду о 9:10.

Майже відразу зустріли рибалок із сіткою. Сітку кидають вдовж берега (метрів 25 від берега), вона повільно дрейфує, а поруч із нею дрейфує на гумовому човні рибалка. Ловлять товстолобиків. Кажуть, що тягають на 25 — 30 кг, але цього разу після кілометрового дрейфу витягли одного ляща грамів на 400. Віддали нам разом із попереднім уловом — окунем грамів на 500. Ну, ось нарешті і перспектива рибного дня, звісно, якщо зустрінемо ще з десяток рибалок. Але замість рибалок, то праворуч, то ліворуч просто з води виростають кількадесятметрові прямовисні скелі. Аж дух захоплює, коли наближаєшся упритул.

 

 

 

 

 

Періодично (як чуємо шум води) зупиняємось на маленькі екскурсії в пошуках водоспадів. Інколи просто знаходимо невеличкі струмочки, подекуди бачимо повноцінні водоспади.

 

Дністер став значно ширше. Течія сповільнилася. З`явився зустрічний вітер. Все “як ми любимо”. Течія настільки сповільнилася, що, якщо не гребти, вітер штовхає байдарку до старту. До цього додалися хвилі, які через ніс байдарки ледь не захлюпували воду в середину. Відразу згадався сплав по Дніпру навкруги Хортиці. Але усі розуміють, сьогодні останні сплавний день, то ніхто не ниє. Ну як не ниє? “Чуть-чуть” і тільки про себе)))

Біля 18-ї побачили притоку Дністра — річку Збруч.

 

 

Нам заздалегідь сказали, що десь після 1,5 км від цього місця, праворуч, буде велика відкрита територія, це наш фініш. Вже неодноразово писав про кількість багнюки, так ось, і це місце не було винятком. До цього додаймо, що єдине місце в тіні було зайнято рибалками, та ще на “пляжі” було декілька компаній. Усі наперебій почали нам радити гребти далі, мовляв, там далі є шикардосні місця, а на обличчях читалося: гребіть далі і нєфіг тут нам заважати відпочивати. Але надійне джерело (місцевий хлопець-колега) попередив, що далі місця з під’їздом для нормального фінішу ми не знайдемо. Тому залишились на цій, непривітній стоянці, а по факту - на місцевому пляжі села Атаки Чернівецької області (48°32'35.3"N 26°28'01.4"E). Знайшли подалі від зайвих очей, між штучних земляних насипів галявинку і облаштували табір. Дров катастрофічно немає, затінку теж.

Розібрали байдарки, помили шкури, ось і фініш сплавної частини нашого цьогорічного довгого сплаву.

За день пройшли 34 км.

 

Заключна частина.

Наступного дня водії поїхали за автівками. Інші цілий день смажились на сонці, а ввечері усі разом потрапили у Кам`янець-Подільський. Зняли гостьовий будиночок, відмилися, повечеряли, прогулялися вечірнім містом. Наступного дня облазили цікавинки КП, потім поїхали подивитись на Хотинську фортецю. До речі, вона значно крутіше ніж фортеця КП.

І потихеньку вирушили в сторону дома...

 

Всього прогребли 177 км.

Зламали один шпангоут, “спіймали” одного кліща. Не загубили, не втопили жодного гаджета та годинника. Намісили тонни багнюки.

Комарі, як і в минулому році, вели себе виховано, лягали спати після 22-ї, та і до цього часу не дуже дошкуляли. Оводів не бачили.

З порад: як почуєте про “високу” воду, подумайте декілька разів: йти чи варто почекати.

А так, тільки позитивні враження! Дякую тим, хто дочитав))

 

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: nikalexey, Младён, PK_, OligarX, Dragonfish, Test Account, Судьба, Doutor,

Статья не понравилась: Таких нет