menu

Карпатський рейд

Sergey Palko

Sergey_Palko

  • 27.11.2014 17:39
  • Просмотров: 5686

Більше місяця сім"єю як цигани кочували по Карпатам. Позаду лишилось тисячі кілометрів доріг Прикарпаття, Закарпаття, Карпат. В своїй розповіді опишу найбільш гарні місця, в яких вдалось побувати і де можна просто поставити палатку і жити скількі душі заманеться. Планую розповідь доповнювати картами і більш-менш художніми фотографіями, які вдалось відзняти. Жили ми весь час в палатці. Вірніше дружина з дітьми, а я спав під відкритим небом. За весь час тільки двічі ночував в приміщенні і декілька раз в палатці, коли йшли дощі. Місце першої ночівки я запланував ще в Луцьку, уважно розглядаючи Google earth і Панораміо. Надивився таку місцевість:

Це місце впадіння річки Свіча в Дністер в 60-70 кілометрах південніше Львова неподалік Журавно. На знімку з супутника видно багаточисленні пісчано-кам"янисті мілі, коси, перекати. Після важкої дороги через Львів, ближче до вечора, ми на місці. Так ця місцевість виглядає в реальності:

 Ріка Дністер

Ріка Свіча

Свіча впадає в Дністер

Мілини, чітко видні з космосу, виявились переважно кам"янистими, для палатки ми знайшли смужку піску і напряму під"їхали туди. Людей за два дня, що ми там провели практично не бачили. Вночі лише потривожили мій сон рибаки, які з яскравими ліхтарями приплили десь по Дністру, заплили вверх по течії Свічі і потім вернулись назад.

З дровами проблем не було. Повінь після травневих дощів нанесла в деяких місцях завали на десятки метрів з дерева, пластикових пляшок і різного хламу. Пробував один такий завал підпалити, але не вийшло - сируватий! Над місцем, де стояла наша палатка йшов тоді більш ніж двухметровий вал води. Та й конфігурація мілин в порівнянні з фотографіями супутника сильно змінилась. Припоймений ліс маже непрохідний, з великою кількістю комарів.

Вечірній Дністер.

Вода чиста в обох річках. В Свічі сильна течія, там переважно купався син. Всі разом переходили Свічу і виходили на Дністер, де вода намила велику підводну мілину з зибучими пісками. Конфігурація дна річок настільки різноманітна і цікава, що і неділі не хватить вивчити тільки цей участок! На Свічі, в ста метрах вище табору, крутий перекат створював рівномірний шум, який був нашим звуковим фоном і вдень, і вночі...
Дітям цікаво. Можна грати і Тома Сойера, і Робінзона Крузо)) Вони постійно находять щось цікаве - то камінець, то жука, то десь загрузнуть в пісках чи болоті. За ними треба постійно наглядати, що десь не змило. Я одразу для них обізначив небезпесні місця.

Пробувши два дні при впадінні Свічи, переїхали на інший бік Дністра. Воно ніби недалеко по карті, але поплутати по правому високому березі прийшлось достатньо. З наддністрянських гір відкривається вид на близькі Карпати.
На Дністер виїхали по польовим дорогам з села Козарі. На берегах нікого немає, у віддаленні пасеться череда кіз і корів.

Навпроти крутий лісистий берег. Палатку поставили прямо над водою.

Їсти готували виключно на багатті. Дрова заготовляв з допомогою мачете і зрідка пилки. Розпиляне дерево, яке пролежало деякий час в воді виділяло різкий незвичний запах.
З малим взяли надувний човен і пішли на екскурсію вверх по течії. Кілометра через два накачали його і переплили на протилежний бік, далі через широку мілку протоку перейшли на острів.

Там працював один чолов"яга. Суть його роботи заключалась в наступному. Він перепливав човном до лівого лісистого берегу. Човен лишав в протоці. В лісі він валив деякі дерева і скочував їх в воду малої протоки між островом і берегом. Течія несла стволи до перекату на кінці острова, тут вони застрягали. Коли він вертався до перекату, то по одному стволу проводив через вузькі заглиблення в кам"янистому дні. На великому Дністрі він збивав з них пліт і переплавляв на правий берег, а звідтам вже перевозив в село. Таку роботу і я хотів би мати! Сам собі хазяїн, робота з деревом в лісі і на річці, переправи через потужну в тому місці течію!! Любо було дивитись на виважену і злагоджену роботу, на інструменти (він якраз збивав пліт).

Острів

Нагулявнись по протоці і острові, сіли в човен і спустились по течії до нашого табору. Доплили назад ми втричі швидше, настільки швидка течія.

День жаркий, вода тепла. З дівчатами плавали на екскурсію до протилежного берега на гіганську кам"янисту косу. За косою на мілководді, де немає течії, вода здається гарячою. Чуть далі бродить червонокнижна чорна лелека.

На вечір починає хмуритись, на завтра передають сильні дощі. По дощу ми збираємось на завтра переїзжати в Карпати на ріку Бистриця.
Ніч вітряна. Сильно хлопає полотнище тента, якого ми натягнули вдень від сонця. Зовсім поруч шумить течія Дністра, наштовхуючись на великі валуни. На півночі по пагорбах виблискують рідкі вогні сіл.

Ранок похмурий. Не встигли далеко від"їхати - пішов проливний дощ. Дуже потемніло, видимість до 100-200 метрів. Через Галоч виїхали в Івано-Франківськ. По навігатору їхати по городі неважно. Показує дорогу, а насправді там пішохідний бульварчик)) Затори - Луцьку далеко! На в"їзді в гори в Надвірній розпогодилось, але чим далі в гори - тим похмуріше. Над лісами після дощу важкі випари.

Дорога петляє вздовж ріки Бистриця-Надвірнянська.

Вода ще чиста, видно дощі йдуть не затяжні.

Погода портиться, знову дощить. Повернули на притоку Бистриці - ріку Зелениця. Знайти місце для палатки нереально - все обгороджено, з"їзди дуже круті, по мокрому назад не виберешся. Асфальт швидко кінчається. Далеко внизу під дорогою лежить покручений лісовоз з лісом. Водій побив голову, але живий.

Спитав в одного діда, який сидів на подвір"ї, клепав косу, чи можна в нього поставити палатку.
-Заїзжай, щось придумаєм!
Хотів нас положити на сіні під кришою хліва, але я відмовився. Там високо, ще хтось з дітей впаде. Поставили під явором палатку, розпалили вогонь. Дощ кінчився, почало проглядати сонце. Біля хати поруч навісний місток через Зеленицю. Можна перебратись на крутий схил навпроти. Вода в річці мутна.

З схилу відкривається вид на село Зелене і похмурі гори над ним.

Дід скоро видає онуку. В коридорі виглядають ящики з шампанським і горілкою. Онука на вид ще дитина - 16 років, але вже в положенні. Мусово! Женіх теж не старий)) Її мати теж вийшла в 16 років і одразу її народила. Тепер вона буде бабусею в 32 роки.
Дід шустрий. Все жаліється на дощі, що не дають траву косити. Приніс нам добрих дров і молока. На вид років 60-65, насправді 73.

По горах місцями трава викошена, але більшість ще чекає своєї коси.

На вечір добре розпогодилось. Це дало змогу пройтись екскурсіями в різні сторони, правда в прорезинених штанах і чоботах.
На дальньому плані, затягнутий випарами, хребер Чортка.

Люди живуть не тільки в долині, а й високо по схилові.

Ніч темна, все затягнуло. Не зрозуміло де хмари, а де туман. Дощу немає. На ранок вода в Зелениці висвітлилась.

Ранком виїхали на Бистрицю і вздовж неї проїхали до села з такою ж назвою. Долина ріки вузька, але всеодно де можна жити - там живуть люди. Саме село Бистриця розташоване в котловині. Тут в ріку впадають великі притоки: Салатрук, Довжинець, Братковець і інші. Планував стати табором в районі висілок Климпуші, Згар, але там пішла дуже кам"яниста вузька дорога. Трохи поїздили по центральній частині села.

Заїхали на висілки Довжинець. Тут все обгороджене, стати з палаткою немає де. Але трохи розпитав і взнав, що за останніми хатами біля ріки є площадки, де часто стають туристи. Проїхали вузькою вуличкою Довжинця чотири кілометра, невеликий брід і ми в гарній місцині за селом. Всі ці висілки відносяться до Бистриці, але вони так розкинуті, що мають свої назви. Я так зрозумів їх більше десятка.

Стали поруч з річкою Довжинець, де в неї впадає притока, яка бере початок біля гори Поленські.

Місце гарне, дітям є де побігати. Поруч великий обгороджений сінокос і колиба на ньому. Одна бабця казала, що недавно на горищі колиби спала одна туристка, залишивши своїх компаньйонів в палатці біля ріки. І я туди лазив. На стіні вісить шкура кабана. Видно куди йому попала куля.

Біля табору понаходили суниці, білого гриба і лисички. Ходив з малими на екскурсію високо на гору.

Ввечері далеко на горизонті сонце підсвітило одну з вершин далеко хребта Маришичок.

Земля мокра, просякнута вологою. Скошене сіно піднімають на помости. Важка робота. Тут постійно йдуть дощі. Але за два дня, що ми тут простояли, не капало, хоч майже постійно було хмуро.

Обидві ночі були дуже холодні. Вдягали все на себе. Палатку накривав від сильного нічного вітру тентом. Сам спав біля вогню, підкладаючи товсті смерекові поліна. Приходилось по черзі гріти то бік, то спину)) В
бабульки купив молока, сиру, сметани, бринзи. Розказувала, що тут пшениця, жито не визріває. Садять бараболю і фасолю. З плодових дерев лише миршаві яблуньки і сливи. Суровий клімат. Тут гарно, але як на мене засурово. Друге діло долини і невисокі полонини в Закарпатті! Але до них ще дойде черга розповіді.
Неподалік на смереках крутилось білченя карпатської білки. Колір їх не зовсім привичний.

На другий день стоянки запланував штурм полонини Плоска. До неї чотири кілометра і набір висоти п"ятсот метрів. 20 дев"ятиповерхівок! Бабця розказувала, що в молодості кожен вечір бігала туди помогати заганяти корів. За раз там теж є худоба, пару раз бачив людей в різіняках і з рюкзачками, які піднімались, чи спускались з гори. На полонину вдягнув гумові чоботи і не даром. Підйом дуже заболочений після дощів. Наверх дерся півтори години, а спуск зайняв п"ятдесят хвилин. З підйому видів ніяких не відкривається - суцільна стіна смерек, інших дерев майже немає. Зато на полонині вражає різноманіття квітів.

Над усім простором стоять чудові аромати невідомих мені рослин!

Одразу видно, що пасовища полонини не використовуються в повну силу. По словах місцевах, раніше тут було набагато більше худоби. По схилах приховано приютились покинуті колиби.

Але всеодно над полониною стоїть перезвін дзвіночків на шиях корів.

На північ чререз долину Довжинця видно кам"яні верхи Добошанки.

Далеко на південий-схід видно також Петрос і Говерлу. Місцями ще збереглись стовпчики кордону, який був тут до 1939 року між Польшою і Словатчиною.

На заході видніється двугорба Сивуля. Добре продивляється висілок Довжинець, звідки я піднявся.

Полонина розділена. Більша частина належить закарпатському селу Чорна Тиса, менша - іванофранківській Бистриці.

На півдні хребет Кривий Гронь і гора Братківська. Вони закривають вид на Свидовець.

Полонина спавляє незабутнє враження своїми видами, кольорами, запахами... Особливо цікаво роздивлятись группу колиб на гребні гори.

Напившись полонинської води, пще довго сидів, роздивляючись околиці. Спускатись на низ зовсім не хотілось.

Як би класно не було на цьому місці, пора рухатись далі. До побачення гостинні Довжинець і Бистриця!

Рухаємось тією ж дорогою назад на Надвірну, тому що інших дорог немає. Понад гори, понад Молодків, Розсільне, Красне виїзжаємо на ріку Лімниця в районі Перегінського.

Дороги в Івано-Франківській області дуже погані. Їдемо повільно. В передгір"ях жарко.

На Ломниці багато людей - сьогодні вихідний. Але на ніч наша палатка лишається саменька, як сирота. Діти не вилазять з води. Перекати чергуються з повільною течією на глибших місцях.

Весь південий горизонт затягнутий горами, на півночі рівнина.

Вечір жаркий, не такий як в горах, де ми в цей час вже сиділи в штанах і кофтах. Довго сиджу над картами - вони наш основний дороговказ! На тринозі вариться їжа, діти підходять час від часу і заглядають, як сорока в кістку - аромат далеко тягнецься. Побут без всяких заморочок, максимально простий. Посуду миєм в річці, палаткою освічуємо свічкою, палим дровами)) На ніч дітям при свічці дружина читає казочку.

Лімниця - ріка, на якій варто побувати!

Зранку дорога далі по підгір"ю. Місцями дорогу розпитуємо в місцевих, бо карта і навігатор показують одне, а насправді там все розбито, що не пройти, не проїхати.

По річці Чечві заглиблюємся в Карпати. Ріка малозаселена, безліч чудових місць. День жаркий і ми скористались її чистою і прохолодною водою.

Гарна ріка, можна просто йти і йти по її берегам.

На ніч виїхали на перевал між Чечвою і Свічою. Все навколо заставле копичками. На пагорбах багато людей працює - гребуть сіно. До вечора ще сходили на екскурсію на найближчу гору. Табір розмістили під деревом - жаркувато. Заїзжали туди по грейдеру, потім грунтовкою і накінець просто по сінокосам.

Вид на всі чотири сторони! Ми з Дімою-Шпіоном проїзжали по цим місцям цією весною в велопоході і я запам"ятав чудові краєвиди, які відкриваються тут.

Кінчається дев"ятий день подорожі, попереду ще 30 днів дороги. Треба на картах розрахувати шлях, підшукати місця для ночівок. І я знову сиджу над картами... Вечір, так як і день жаркий. Повсюди запах сіна.

Хижий канюк сидить на копиці.

З нашого пагорба видно три села поруч: Ілемля, Лолин і Підліски.

Вночі захмурилось. Вранці пішов дощ. Десь до обіду він лив безперервно, а далі хвилями, між якими проглядало сонце. Ми приняли рішеня пробути тут ще одну ніч. Місце надзвичайно гарне.

Діти, коли не було дощу, бігали на вулиці, в копичках грали жмурки.

Час від часу находили важкі хмари. Ми з гори ще за 20-30 хвилин бачили, що наближається дощова хмара, і спокійно її чекали.

Після доща виглядало сонце, освітлюючи навколишні гори і долини.

День незамітно закінчився, вечірні тіні лягли на околиці.

Ніч тепла, а погожий ранок обіцяв гарний день.

В цей день наш шлях тягнеться вздовж ріки Свіча до Торунського перевалу на Закарпаття. Долина Свічі малозаселена. Гори дикуваті, вкриті смерековими лісами.

За перевалом через Міжгір"є виїхали на Синевир. Пройшлися на озеро. Не долюблюю місця, де багато народу. Хоча озеро красиве. Навколо теж смерекові ліси.

Проїхавши вздовж Тереблі, на ніч стали на водорозділі між селом Синевир і Міжгір"ям. Це одне з найгарніших місць з тих, що ми бачили в Карпатах. Не знаю, чи передадуть фотографії вечірню красу тих місць.

Пологі хребти, зайняті переважно сінокосами з рідкими колибами і жилими хатами.

З дітьми пройшовся по гребню одного з хребтів. Краєвиди зачаровують!

Одна з груп хаток розташувалась в глибокій ущелині. Там пізно встає і рано заходить сонце.

Деякі з господарств розташовані на гребнях хребтів. Тут дуже широкий огляд. Видно і Боржаву, і полонину Красна, і хребет Пішкорня...

Вечір приніс прохолоду, адже ми на висоті понад 800 метрів.

Вночі пішов дощ. Рано вранці він значно підсилився. Приготувати на вогні що-небудь - марна справа. Мусим доїдати що є. Магазину тут, на верхах, немає. Але в одній з хат купив три літра молока. В обід пішов дуже сильний дощ. Затопило землю перед палаткою, потім залило коридорчик в самій палатці. Почали підкладати всякі речі під днище. Різко посилився вітер, він налітав поривами. Дружині сказав словами Дерсу: "Скоро кончай есть!" Щоб не валило вітром палатку - з підвітряної сторони поставив машину. Лило з проміжками, які ставали все більші. Врешті дощ перестав. Вирішили ночувати ще одну ніч тут, тим більше що місце дуже подобалось.
Небо ще затягнуто хмарами, ліси, просякнуті вологою, парують.

Діти ганяли біля палатки, відходячи від неї по гребню не далі як пів-кілометра. Їм теж надоїло сидіння в палатці.
Час від часу стало проглядати сонце. Їсти прийшлось готовити нище по схилу - сховавшись від вітру. Розпалив велике вогнище і грівся, попиваючи чай і кофе.

По гребню ще одного хребта пішов в далеку розвідку, подивитись як тут живуть люди. Городів мало, все більше сінокоси і ліси.

Дороги такі, що легковушкою проїхати дуже проблемно, а зачасту просто стежки.

Гибока долина, яка веде до Ріки.

На вечір вже зовсім розпогодилось. Вітер трохи стих. Можна на сонці роздивлятися гори і по карті взнавати їх назву, висоту, віддаль... Заїзжали на хребет туристи з Одеси. Сім"я з двома дітьми. Вони планують відвідати 24 фортеці Західної і Центральної України. Ночують в людей в екосадибах. Адреси і телефони взнають через інтернет. Приглашав їх ночувати біля нас, але в них немає спорядження. Поїхали до Мукачева. Мені такий стиль подорожі не подобається. В полі я сам собі господар, що хочу те і роблю. Все безкоштовне)) дрова, вода, вітер - свободаааа!

Туманим ранком змотуємо палатку і вирушаємо далі. На дальньому плані видно масив хребта Боржава. Сьогодні шлях буде йти вздовж північних його відрогів під вершину Великий Верх.

В долинах просинаються села.

Вздовж Боржави мальвничі ріки і села.

Відкривається вид на гору Висока Клева і хребет Смерек.

По дорозі затіяли в притоці Ріки стірку. Сушили речі вже на стоянці. Табором цього разу стали на гребні хребта над селом Подобовець, куди я заїхав по грунтовій дорозі.

З нашого табору відкривалась широка панорама Боржавського хребта. З Гемби постійно спускались парапланеристи.

Під нами село Подобовець, все видно як на долоні.

В полях і на сінокосах працюють люди.

Декілька ганих краєвидів на схилах Боржаві, нащупаних моїм зумом))

Ще звечора я роздивився в одній з долин Боржави багато різнокольорових лоскутків. Було висловлене припущення, що це якийсь велике наметове містечко. Вночі звідтам доносились рівномірні удари барабана: "Бум, бум, бум..."
Ось фото тієї долини, приближене оптикою.

Ніч тиха і тепла. Кружать сови і кажани. В палатці довго горить свічка. Я сплю, як завжди, на вулиці.
Ранком вирішили поїхати подивитись на ту долинку. А це виявився фестиваль хіппі, який на протязі неділі проводиться біля водопаду Шипіт. Завершується це дійство гіганським багаттям в ніч на Івана-Купала.
Машину лишили внизу, а самі пішли на водопад, потім високо до наметового містечка. Яких тут тільки людей немає! Діти таращились на чудернацькі вбрання, зачіски, незвичне поведіння... Тут і купання голишом в водопаді, і козаки під мухою з самого ранку))

Потім в закарпатських газетах прочитав, що цього року було 14000 людей! На поляну з рюкзаками піднімався нескінчений потік людей. Кожен собі шукав місце до вподоби. Піднімались сім"ями, группи окремі хлопців, багато дівчат і мішані группи. Ми порахували, що з трьома дітьми, тут буде стрьомнувато, тим більше не зрозуміло де лишати машину і речі далеко тягнути.
 Жаркий день. Наш шлях лежит через невисокий перевал в долину Латориці і далі по її притоку Жденівка на ще один високий перевал на ріку Уж.
На Латориці пересиділи саму спеку, не вилазячи з води.

Цікава в неї структура дна - глибокі желоби в суцільних пластах каміння. Ніколи такого не бачив.
Далі неважна дорога через села Збини, Перехрестний, Розтока веде до перевалу, де ми намітили ночувати.

По одну сторону від нас хребти Велика Гранка і Буковецька Полонина, з іншого Полонина Руна і Лаутанська Голиця. Це зовсім невідомі для мене гори.

Під перевалом грейдерні дороги, колії. На іномарці з низьким підвісом сюди краще не потикатись. Та після серйозного дощу і я не пройду.
Перевал зустрічає невеликим дощем з радугою.

 

До Ужа пішла дорога, по якій нам завтра їхати.

Сьогодні піздно стали, вечеряєм вже в сутінках.

Прогулюючись по вечірній дорозі зустрів двух словаків років по 60. Вони тільки недавно спустились з верхів і стали на ніч навпроти нас через дорогу біля джерела святої Анни. Третій їх друг відпочиває - йому 71 рік і штучний сустав в бедрі. Оце так! Людина з великої букви! У більшості з нас немає і частки її волі. Словаки грамотні, багато знають. У одного предки козаки з Дону, втікли в революцію. Добре розмовляють по-нашому.

На ніч захмурилось, накрапав інколи дощик. Яскраво горіло багаття. Тиша, по дорозі ніхто не їздить.

Щось блиснуло в траві неоновим вогником. Придивився, так і є, вогники, ще й рухаються! Це світлячки літають. Діти висипали з палатки і ну ловити. Було їх досить багато! Ще малий знайшов якусь комаху глибоко в траві, яка теж світилась. Крил в неї не було.

Ранок погожий. День обіцяє бути жарким. Починаєм обережний спуск в долину Ужа. Дорога покручена, з коліями і вибоїнами. іля самого Ужу виїзжаєм на хорошу асфальтовану дорогу, яка йде вздовж ріки до самого Ужгорода. Уж тут ще маленький. Але з кожним кілометром він набирає сили.
Сьогодні їхати вирішили зовсім небагато і стати на березі річки. З допопомогою карти і навігатора намітили з"їзд до ріки нище впадіння в неї великої притоки Лютянка. Після розвідки берегами зупиняємось під вербами біля вкопаних двух лавочок.

Ріка мілка, глибина в основному не вища коліна, але широка.

Трохи нище табору розмістились перекати і великі камні, за якими з головою.

На сонці жарко, під вербами прохолода. Горить багаття. Вариться молочна каша - по дорозі купили молока, яєць і багато іншого.

Перед вечір в ріку загоняють напувати череди корів. На глибокому місці купаються люди, які підтягнулись з найближчих сіл на правому і лівому березі.

На захід від ріки йде нерозоране, заросле різнотрав"ям поле, за яким піднімаються лісисті гори. На горизонті височіють гори Чертеж і пікоподібна Вітрова Скала. По ним проходить кордон з Словакією. Сонце повільно опускається в тій стороні. Від рівнини йде рівномірний сильний аромат квітів. Беру фотоаппарат і йду туди на прогулянку.

Ранком, йдучи за водою до річки, сполохав группу косуль, які бродили в воді під протилежним берегом. 

На наступний день, не доїзжаючи 20 кілометрів до Ужгорода, повернули на схід на дорогу яка йде вздовж ріки Тур"я до невисокого перевалу на Латорицю. Долина цієї ріки дуже мальовнича, я тут не був ніколи. Села теж носять назви похідні від ріки: Тур"ї Ремети, Туриця, Тур"я Пасіка, Тур"я-Бистра, Тур"я Поляна. Тут відкриваються величні пейзажі, особливо в сторону півночі. До речі, місцевість підходить для велопоходів. Через перевал спустились в долину річки Пиня і по ній виїхали до Латориці. В Сваляві підкупили продуктів і по річці Дусинкадо їхали до перевалу на ріку Боржава, яка тече на південь від одноіменного хребта. Тут поруч з перевалом зупинилися на ночівку. Після пішої розвідки, заїхали в невелику долину зайняту сінокосами і ялуневими, горіховими садами. Намет поставили прямо в саду.

Я майже весь час до вечора потратив на піші розвідки околиць. Побував на невисоких хребтах зправа і зліва.

Вся ця місцевість являється північними відрогами хребта Великий Діл.
Вид на село Керецьки.

Пейзаж зовсім незвичний для Карпат.

Схили і долини, як випалені сонцем препедгір"я Гімалаїв в Індії. Ніби ілюстрація до книги Джима Корбетта "Кумаонські людоїди". Так і здається, що з"явиться тигр і нападе на жінку, збираючу траву.

Скрізь по схилам людскі сінокоси, на багатьох з них побудовані хатинки, посажені фруктові дерева, навіть виноград. Біля деяких до дерев причеплені гойдалки.

Я все лазив і не переставав дивуватись різноманітності навколишніх гір. Далеко на північному-сході проглядалась Боржава.

На сінокосах дбайливо обкошений кожен кущ. В великих дерев обрубані всі нижні гіляки, щоб на траву більше попедало світла.

Діти грали жмурки в саду. Хтось возився з своїм "пітомцем".

Заготовка і рубка ліщинових дров з допомогою мачете)).

Сидячи на вершині ближнього хребта, роздивлявся близькі Керецьки, які повільно накривали вечірні тіні...

На наступний день ми вирішили обігнути хребет Великий Діл і заночувати на його південних відрогах.

Дорога йшла весь час по річці Боржава, а пізніше по річці Іршава. Ці річки тотально засміченні. Місцеві мають дурну звичку весь мусор скидати в яри і звори. Під час повені все це вимивається водою. Знаю, що угорцям платили десятки тисяч євро штрафу за засмічену пластиком Тису. Зараз поставили перед кордоном вловлювач.

День жаркий, в Іршаві покупались в швидкій і мілкій течії. Сама річка тече між хребтами Хат і Ведикий Діл. Тут трохи поїздили селами і схилами. Є черешні, які підв"яли і помалу осипаються на землю. Можна пастись!
Табором стали на великому полі над селом Крайня Мартинка.

Від сонця натягнули тент. Але швидко з півдня підтягнулись хмари і пройшов дощик.

Тут, вже майже на рівнинному Закарпатті, посуха. Дуже засушливі були травень і червень. В високогірних Карпатах навпаки дуже дощове літо не дає людям косити. Вечір хмурий, на завтра передають дощі.

В сутінках показую дружині: під тою горою Хуст, за тою горою Виноградарів, а он там за горою, що лиш видніє - Берегово, там де вогні підсвічують низ хмар - Мукачеве.

На загальній карті Карпат проклав чорною пунктирною лінією наш шлях. Червоні кружки - місця ночівок, біля них салатовим кольором порядковий номер дня походу. Як видно, в деяких місцях ми проводили два дня. Майже завжди це було з-за погоди. Карту краще відкрити в іншому вікні, вона досить велика. Кінець подорожі в районі Кам"янець-Подільська і Збруча не вмістився.

Вночі розпогодилось, стихли вітри. Ранком пішов мілкий дощ. Швидко зібрались, щоб встигнути вискочити на асфальт, поки не розкисли грунтовки. Спустились до Іршави, далі пересікли хребет Хат і виїхали на закарпатську рівнину. Через Мукачеве і далі другорядними неважними дорогами через угорські села приїхали в Чоп. Тут зробили екскурсію центром міста. Нагнали нас важкі хмари, загриміло. Заскочили в машину і взяли курс на Бат"єво. Дощі промочили всі грунтовки. Вже наближався вечір, а де ночувати ще не ясно. Зробив декілька розвідок в районі сіл Шом і Попово. Вже ніби знайшли місце на викошеному пшеничному полі під прикриттям каналу і саду. Але вирішили ще потратити час і попробувати піднятися на високу гору, яка поодиноко стоїть серед рівнини поблизу села Запсонь. Під"їхали туди. Провів розвідку. Небезпечний уклін тільки в одному місці. Але колеса взяв між колії по траві, щоб не буксувало. Піднялись майже на самий верх. Зупинились подалі від сотових вишок, бо наближалися суцільним фронтом важкі хмари, гриміло.

Буквально за першим селом Косонь одразу починалась Угорщина і з нашої гори було видно з десяток їхніх сіл.

До дощу встиг ще нарубати черешневих сухих дров. Трохи страшувато сидіти на горі в таку канонаду! Ми натягнули палатку, але дощ перечекали в машині. Як тільки він стих поставили варитись їжу. Вечеряли сьогодні в сутінках! Повітря наповнилось важкими випарами.

Над полем безшумно пролітали сови. Парами і поодинці.
Ніч тиха, на рівнині тисячами вогнів світять багаточисленні села, наші і угорські.
А на ранок рівнина покрилась туманами.

Над усім здіймався старий горіх-патріарх.

Помалу зібрались і обережно спустились по польовій дорозі на долину.

Заїхали в село Косонь на екскурсію. Тут живуть одні угорці. За останніми хатами кордон.

Лишили машину і пішли пішки по покрученим вулицям села. В садах багато спілих слив і абрикос. Є виноградники, горіхи, черешні і багато іншого. Бачили мазанку циган. Весь двір в них завалений речами, іграшками. Немиті нечесані циганчата товклися в пилюці. Мої малі такого ще не бачили! А я ще додав, що половина з тих дітей вкрадені на базарах))

Далі проїхали біля термальних джерел. Трохи дорогувато - 200 гр за дві години, тільки діти до 5 років безкоштовно.
Заїхали на обід в Берегово. Погуляли в центрі, скупились на базарі.

З Берегово взяли курс на схід і південий-схід. Пресікли знову ріку Боржаву, потім Тису біля Вилок. Далі вздовж кордону з Румунією доїхали по розбитим дорогам до села Окпі Гедь. Воно розташоване на південному схилі гори. Під селом проходить кордон. Над селом до кромки лісу розташованні сади і виноградники, багато з них закинуті. Ми вирішили там стати табором. Перша розвідка невтішна - по мокрій грунтовці на вверх не виїхати. Згодом я знайшов ще один заїзд і ми ним скористались. Вузька розбита грунтовка, поросла акаціями, повз декількох господарств вивела нас на верх. Краєвиди вражають!

За старою пасікою під"їхали під черешню. Але прийшлось трохи відступити - в дуплі живуть шершні. Розмістились поряд в тіні сливки. Жарко, в сусідньому садку набрали великих слив.

Познайомився з пасічником. Він багато цікавого розказав. Потім прийшов ще до нас в гості з баночкою меду. Раніше біля пасіки жив постійно його батько і він в дитинстві тут багато часу проводив. До них в гості ще при Союзі кожне літо приїзжала сім"я з Пітера. Вони познайомились на базарі. Перший рік вони прожили в них тиждень і потім місяць на морі. На другий рік місяць в них і тиждень на морі. А потім років вісім підряд тільки в них. Тут дійсно гарно!

Вид на румунську рівнину з нашого табору. Я бачив вогні і споруди міста Сату-Маре, а до нього по карті 30 кілометрів.

Вечір над румунськими горами і рівнинами.

Кордон поруч, видно навіть вишку прикордонників, тому ми ввечері не дуже палим вогонь, щоб лишній раз не виправдовуватись. Любуємся видом румунських Карпат.

Вночі всю рівнину заливає світлом повний місяць. З сливки над палаткою взлетіла нічна птаха. Дружина питає: "Що це було?" "Спи, це сова."
Далеко над рівниною сполохи блискавок, почав долітати і звук грому. Але оминуло.
Під ранок з акацієвого лісу вискочили косулі, побачивши нас, рявкнули і назад в ліс.
Ранком все затягнуло, почався дощ.

Я розкинув під палаткою тент, щоб збирати воду. Дощ похоже надовго, прийдеться, на мою радість, ще день тут бути - по слизькій грунтовці я все-одно не з"їду.

Дощ лив з переривами. Це дало змогу заготовити дров і розпалити жарке багаття. Води повно. Варим з неї чай, їжу, миєм посуд, покупали навіть під вечір дітей!

Навколишні краєвиди не наскучують. За кордоном пасуться вівці. Всім відома прихильність румун до вівчарства і кукурудзи))

До польотів шершнів ми привикли. В високій траві водились ящірки, довжина яких від мого локтя до кінчиків пальців. Вловити їх мені не вдавалось. Вдень трохи проглядувало сонце. На фотографії промінні сонця висвітлили схил на румунському боці.

Під вечір знову захмурилось. Над горами важкі хмари, долинають потужні удари грому.

Ранком не поспішали. Почекали поки підсохне трохи небезпечний спуск.
Дорога йде поганими дорогами до Виноградова. Тутбагато людей серйозно займається городництвом. Капельне поливання, хороші сорти - люди працюють. Повистроювали собі гарні будинки. Волинь в порівнянні виглядає як дуже бідний родич)).
В Тисі покупатись не вдалось. Вода мутна і висока після дощів. Згадався автопохід двухрічної давнини. Тоді ми в цьому місці обідали і купались.

Загалом тоді похід тривав 27 днів (4500км), проїхали Карпати, Дністер до моря, вздовж моря до Криму і сам Крим по колу. Ночували теж в палатці в горах, на річках і біля моря.

З Виноградова курс на Хуст. Далі по лівому березі Тиси через декілька сіл до якоїсь давньої церкви, що поодиноко стояла на схилі хребта. В старому саду стали, розбили табір. Сад давній, тягнеться кілометрами аж на вершину хребта і спускається по протилежному схилові.
З табору видно село Велятин.

За рівниною гори, які носять в Румунії назву Оаш. По найближчим вершинам проходить кордон.

Вершини переважно мають правильну округлу форму.

Поки дружина готовила вечерю, а діти грались - піднявся на гребінь хребта. Сади дуже заросли. Зустрів діда, він розказав багато цікавого. Тут є черешні, яким понад 70 років. На деяких ще висіли черешні, чорні, діаметром 2 см!
Недавно дід зустрів змію, товсту як рука і довгу. Він вдарив її палкою. "Вона підскочила вище голови, но я не збоявся і ще два рази вдарив. Тепер йду і боюся, бо треба пасти корову" Він все життя працював в цих садах. Йому хочеться щось розказати, мені слухати, але і хочеться полазити і все роздивитись!

Вид з садів.

Під самим перевалом розмістилась бувша польова бригада, точніше садова)) Тут колись був інвентар, на роботу звідси розходились люди. Червона черепиця будинку видна здалля.

В лівій частині будинку жила стара бабуся, але весною її забрали родичі. Тепер тут хазяйнує дикуватого виду кіт.

Вид за перевалом.

На вечір з-за румунських гір насунулись важкі хмари. Доносились потужні удари грому.

На захід, в сторону Хуста, ставала вечірня зоря.

Ранок сонячний. Сонце освітило невисокі гори Оаш.

Над румунськими горами клубиться туман. Вночі там гриміло і блискало.


Весь наступний день жарко.
Напрямок цього дня на північ вздовж річки Теребля. Дорога тягнеться мальовничою долиною. Машин мало. В багатьох селах ями на дорогах залиті бетоном. Це так місцева громада покращує дорожній стан.

В долині є мінеральні джерела. Вода не тільки має спецефічний запах, але й легкогазована.
Ріка Теребля.

Провели декілька екскурсій в селі Колочава. Дороги далі на Усть-Чорну немає. Тому вимушенні були повернути назад і вертатись в Хустський район. На ніч зупинились на гребні хребта. Заїхали туди грейдером і грунтовками. Вечір жаркий, розмістились на викошеному полі. Поруч сади, сінокоси, городи з картоплею і кукурудзую.

Сходили на екскурсію на найближчу вершину. На горі хрест. Відкривається вид на долину Тереблі, на близькі і далекі гори.

На більш високих хребтах проглядаються полонини.

Під горою село Золотарево.

Вечір теплий. Місяць освітлює всі околиці. Малий вирішив теж спати на вулиці. Його цікавлять зірки, звуки нічних гір)).

Вранці помаленько спустились з хребта. Дорога вела вздовж Тереблі, далі декілька невеликих перевалів до річки Тересва. Тут привал.

Потужна течія б"є по ногам. Від швидкості води координація рухів повільна. Діти купаються з краєчку.

В селі Нижній Дубовий повернули на крутий підйом до перевалу. Дорога насипна з річкового каменю. На всякий випадок розпитав, чи я зможу далі проїхати.
Підйом крутий, передачі друга і перша. Час від часу каміння шкребе днище машини. Під перевалом зупинились біля креслатої черешні. Обід хліб з черешнями.

Ще трошки і сам перевал. Хоч час ще ранній, вирішили зупинитись тут. Біля часовні звернули на грунтовку і по ній виїхали на гарну поляну, розміщену на вершечку невеликої гори.

З малими пішли на екскурсію на близьку, дуже круту гору. Місцями спускатись і підніматись приходилось з допомогою рук. В лісі є малина. До вершини не дійшли, так як почули удар грому. З північного-сходу, десь з району Свидовця, насувалась гроза.

Гарна ілюстрація на тему Українські або Лісисті Карпати.

Все затягнуло хмарами. Лише далеко на заході світились віконце, освітлюючи причудливі гори, які ми між собою називали "Зуби дракона".

Закріпили добре палатку, а самі сховались в машині. Почалася справжня злива з сильними поривами вітру. По схилу горизонтально летіли зірванні листя. Через деякий час почало товкти градом. Щоб не побило машину, загнав передок під дерево, а зад накрив спальником. Різко похолодало. Коли дощ кінчився, зрозумів, що з під дерева назад виїхати не зможу, занадто круто. Вперед різкий спуск. Пробував трохи вибратись, але ще більше ускладнив становище. З думками "утро вечера мудреней" залишив все як є, підклавши під колеса камені, щоб десь не скотилась в урвище.
Після дощу з усіх сторін по горам потекли дощові струмки. Весь простір наповнив шум води. З відчуттям тривоги подумав про дорогу на перевал. Пішов у розвідку. Так і є, замулена грунтовка, по якій з"їхали з дороги і сама дорога в одному місці. Прийдеться відкопувати саперною лопаткою!
Виглянуло низьке сонце, освітивши паруючі гори.

На вечір розпогодилось. Біля палатки по-домашньому горіло вогнище, в повітрі витав аромат смачної їди.

Сонце сідало прямо за "Зуби дракона"

Наступний день ми вирішили провести на цьому ж місці, сходити на екскурсії, почекати поки підсохнуть дороги.
З табору я ще вчора побачив на півночі вершину гори Апецької. За нею в вісьми кілометрах гора Темпа - західна вершина Свидовецького хребта.

З самого ранку пішов в подорож в тому напрямку. Дорога і стежки спочатку йшли лісом, потім почали появлятись маленькі полонинки. Закарпатська полонина не така сурова, як в Прикарпатті. Тут між сінокосними хатками і загородами для худоби ростуть яблуні, черешні, горіхи.

З ранкових схилів Апецької відкрились широкі панорами. На північному-заході виднілась полонина Красна.

На південь долина річки Апшиця і далекі румунські Карпати.

На захід долина ріки Тересва з багаточисленними селами.

Днем дружина з дітьми ходила за малиною, я приніс черешень. Діти в основному крутились біля палатки: бігали по схилах, грались в всякі ігри на спальниках...

Я переважно лазив по околицям. Тут по лісам і полянам кругом поховані маленькі хатки, біля яких насаджені сади. Біля нас косарі викосили поляну трави. Їх було багато - чоловіків, жінок, дітей. Вони помогли мені випхати на рівне машину. Жінки часто ворушили і перевертали сіно. До вечора воно майже висохло і його поскидали в невеликі копички. Чоловіки, коли повикошують всі свої наділи, їдуть знову на заробітки в Росію, в Кіровську область.

Сонце тут сідає над долиною Тересви. За нею гора Менчул з багатьма відрогами.

В цей день запланували великий переїзд. Виїхали без затримок. В двух місцях переїзжав замулені місця, але перед тим там добре попрацював саперною лопаткою, тому проїхав без проблем. За два дні на перевалі зустрів дві машини-іномарки, які заїхали сюди по GPS. Питали де вони і яка далі дорога)) Їздити по GPS це дурість. Він покаже і направить на коротку дорогу, але він не вказує якості цієї дороги. Найкраще їхати по карті, інколи перепитуючи про дорогу.
Спустившись до Тиси, ми поїхали на Рахів. В місті пообідали і підкупили продуктів. Було жаркувато, тому заїхали на Тису покупатись.

Через Ясіння, Ворохту виїхали в Верховинський район. Погода після Яблунецького перевалу перемінилась. Захмурилось, час від часу став налітати дощ. Перед Верховиною небо обклало важкими грозовими хмарами, доносились удари грому. В Верховині звернули на вузьку насипну дорогу до села Замагора. Там, на верхах, планували ночувати. Підйом дався важко. Я не думав, що він такий крутий і затяжний. Почав на першій передачі, при переключенні на другу зупинився. Далі рушити на першій не зміг і задом спустився на долину. Знову розгон і вже на одній першій на верх! Уклон сильний, машину швиряє на крупному камінні, а підйом не кінчається! Оце так попали. В салоні попадали всі речі, по днищі скрегоче каміння. Захист мотора вже і так в одному місці відвалився, і я, щоб не тарахкотіло, клинив його палками, які часто вилітали.
Виїхавши - озирнулись. Вид на всі чотири сторони, кругом огороженні сінокоси, пасовища і рідкі хати. Сходив в розвідку, стати немає де - все загорожене. В найближчій хаті попросилися стати на подвір"ї. Хазяї погодились. На фото видно нашу палатку і машину внизу, по мокрій траві до хати заїхати не зміг.

З подвір"я далеко видно Говерлу. Я побачив її тільки раз - все затягнуло хмарами і клаптями туману. В хазяйки троє дочок і племінниця. Куча щенят і котенята. Мої носились з ними до вечора, ледь їх потім загнали в палатку.

 

Над горами проходили важкі хмари. Кольори пейзажу похвилинно змінювались.

Замагора.

Верховинський район покидали при хмурій погоді.

Дорога йде понад Чорний Черемош, потім Білий Черемош, а далі по Путилі. Дороги пішли грейдерні. Хмуро, зрідка йде дощ.
Невеликий перевал на річку Сучава. За нею Румунія.

В Селятині.

Ріка Сучава.

Далі завертаємо до найвищого автомобільного перевалу України - Шурдина, і не доїзжаючи десь 3-4 кілометра до нього, стаємо на ночівку.
Вітряно, ховаємо палатки під смереки. Тут є гриби, суниці. Видно недалеку Румунію.

Вид на село Фошки.

Вночі блискає. Поривами налітає дощ. Все затягнуто мглою.
Ранком приймаємо рішення вибиратись з Карпат на рівнину до Дністра, бо погоду передають дощову.
Долаємо безлюдний Шурдин: безкінечні грейдерні серпантині в густому тумані. Біля Берегомета виїзжаєм з Карпат. Одразу стає тепліше і світліше! Через Черемош і Прут їдемо до Заліщків. Переїзжаєм Дністер і стаємо табором біля впадіння в нього Серету.

Тепло, тихо... Діти граються в воді. Ніч теж спокійна. На наступний день їздим по печерах. Тут їх багато: Кришталева, Оптимістична... Вражень багато! Були також в давньослов"янському печерному капищі над Серетом в селі Монастирок.
Вид з капища.

 

Після екскурсій знову заночували на Дністрі біля села Устя.

Табір наш був на тому плоскому пів-острові.

На наступний день переїзд на ріку Збруч до моїх родичів, де ми ще провели чотири дні. На цьому похід закінчився.

 

 

 

Оцените статью:

Перепост:


Комментарии

Комментировать в форуме...

oleksv

Чудова подорож, молодці! Переглядав із задоволенням. Дуже гарний відпочинок усією сім*єю, зближує та згуртовує. Особливо це запам*ятовують діти. Фото вражаючі, надихають на нові подорожі. Дякую

28.11.2014 11:59

tyvaly

Отличный семейный поход!!!

28.11.2014 16:47
Nikolaevych

Nikolaevych

Очень интересное путешествие. Отличные фото, классный рассказ! Респект!

19.12.2014 20:52

slava_xarkov

мечта ) буду к ней идти )

23.12.2014 13:56
Cho.

Cho.

... фантастична оповідь, автор як завжди завзятий і масштабний - завдяки йому провокуєшся на подібні вчинки !!! ... впевнений кожний читач звіту відкриє щось нове незвідане... Дай Вам Боже здоров"я !

06.01.2015 20:41
Sergey Palko

Sergey Palko

Дякую усім за відгуки! Такі подорожі влаштовуємо вже три роки підряд. В 2012 Карпати-Крим, в 2013 - Білорусія, і в 2014 розширено Карпати)) Цього року планую поїхати в північну і центральну Україну. Особливо цікавить Полтавська область. Заїду і в Харківську. Поки-що це одна область на Україні в якій я ще не був.

24.01.2015 15:02

yastas

і як я раніше пропустив цей звіт?
дуже цікаво! колись і я зміню роботу і поїду так же!

10.02.2019 21:32