Велика подорож 2006: Харків—Хуст—Харків. Частина 5

17 серпня, четвер
Яремче—Чернівці—Хотин—Атаки
Настав час залишати гостинне Яремче. Прокидаємось як тільки можемо рано, швидко збираємо і пакуємо речі. Ланцюг і задня гума виглядають дуже погано, але, сподіваюсь, якщо їхати обережно, додому довезуть. Прощаємося з Сергієм на виїзді з Яремче.
Звернувши на Коломию, зустрічаємо 2 мотоцикли з дюралевими кофрами, здається, Трансальп і Пегасо, напевно іноземці. Це були перші і останні з мототуристів, яких ми бачили на Західній Україні. Це мене дуже дивує, адже в Криму в цю пору року кожен день можна зустріти 10—20 мотоциклів, поодинці та зграями, а на Заході не бачили нікого, навіть у Львові.
Якось дуже швидко за спиною залишились останні гори, дорога стала одноманітною. Ми вже помітно поспішаємо додому, тому навіть в Чернівцях не зупинялись. Наша єдина мета на сьогодні — Хотин. Доїхали до нього досить швидко, але замок настільки нас захопив, що півдня промайнули непомітно. Замок дуже ефектний з усіх боків, можна кружляти навколо нього кілька разів і кожного разу бачити щось нове. Фортеця фактично є цитаделлю, велика площа навкруги захищена монументальним валом зі ровом. На подвір’ї враження псують численні фрагменти варварської реставрації. Вже знайома недбала кладка на бетонному розчині з порепаної другосортної цегли, при тому, що зі сторони ріки величезна купа старовинної цегли просто викинута на сміття. Замок вочевидь відвідує багато туристів, але нам пощастило: можливо, вже було запізно для організованих екскурсій, або тому що день робочий, але ми були майже насамоті.



























Сонце невпинно клониться на захід, пора шукати місце для ночівлі. Переїжджаємо Дністер, потім Збруч. Начебто бачимо гарне місце, але виявляється, що воно зовсім поряд з селом. Їдемо далі, жалкуючи, що не маємо доброї фізичної мапи. Село Окопи, тут є замок, але зараз нам потрібен не він, а місце під намет.
Звертаємо на берег, там рибалки. Один з них збирається повертатися в Хотин і може показати гарне місце, але на протилежному березі Дністера. Повертаємось в село Атаки.
За селом по берегу ріки бачимо сад ліщини. Охоронці — привітні жваві дядьки в камуфляжі, з гвинтівками та явно тюремними татуюваннями. Дядьки дозволили зупинитися на ночівлю на косі, яка знаходиться на їхній території. Попередили, що протоку до коси можуть перепливати місцеві парубки, які гуляли напроти, на „вільній” території. І навіть порадили звати їх на допомогу, якщо парубки таки перепливуть і щось від нас захочуть. Заінтриговані, ми розбили табір. Вечеря з пивом, порушників „кордону” не помічено, відбій.
















18 серпня, п’ятниця
Атаки—Окопи Святої Трійці— Жванець—Кам’янець -Подільський—Хмельницький—Летичів
Зранку прощаємось з привітними охоронцями, і знов в Окопи. Це село стоїть на перетині Чернівецької, Хмельницької та Тернопільської областей. Колись тут був земляний замок з двома мурованими брамами і костелом. Сучасне село знаходиться на території фортеці, досі огороженої валами.
Брами стоять на узбіччі сучасної дороги, і їхні кути помальовані зеброю. На кожній брамі дошка, на якій польською написано, що на початку 1930-х років брами реставрували. Зараз по них цього, чесно кажучи, непомітно. Обидві без дахів. Від костела взагалі мало чого лишилося, але рештки розписів ще помітні. Дідусь з хати напроти костелу провів нам екскурсію. Казав, що коли йому було п’ять років, ходив у костел, щоб пани пригостили цукерками. Тоді все в ньому блищало золотом. А за радянських часів, звісно, колгосп влаштував у костелі комору.











Повертаємось на Хмельниччину, в Жванець. Сніданок, розпитування місцевих. Виявляється, Жванецький замок майже поряд з їдальнею. Замок зустрічає парканом з погрозливими написами. В залишках башти дбайливо зварені сходи і ґрати на вікнах. Ґрати не зайві, від вікон до води Дністера не менше 30 м. Від замку лишилися тільки рештки трьох веж. А наприкінці XIX сторіччя він був неушкоджений. За 100 років місцеві мешканці розібрали майже всю споруду на паркани.
Попри це, стан замку мені найбільш сподобався. Ніякої варварської реставрації, тільки паркан, дошки і сходи. Тим більш приємно, що, судячи з описів замку в інтернеті, ще пару років тому все замкове подвір’я було перетворене на смітник. Вважаю, що це більш доречний у сучасній Україні засіб зберігання пам’яток, ніж дилетантська „реставрація”. З замку захоплюючий вид на Дністер, течія якого саме тут робить напівколо. Цей краєвид зацікавив не тільки нас — поряд з північною вежею знаходиться дот з великою чавунною гарматною бійницею, з якого свого часу прострілювався великий відрізок Дністера та протилежного берега. Скоріш за все, дот польський, адже до 1939 року саме по Дністеру проходив кордон між Польщею та Совдепівщиною.








Наступна наша мета — Кам’янець-Подільський. Дуже гарне старовинне місто, на жаль, ми не маємо часу, тому завітали тільки в фортецю. З неї добре видно, що в місті вистачає пам’яток, напевно, на декілька днів прогулянок. Фортеця, до того ж, явно свого часу займала значно більшу площу. На відстані в кілька сотень метрів від неї знаходяться поодинокі вежі. Замок дуже цікавий, незважаючи на те, що відвідувачів дуже багато, що мені завжди псує враження. На кожній вежі дошка, де є назва та стисла історія споруди. Зокрема, на Папській вежі написано, що саме в ній Устим Кармалюк провів в заточенні п’ять років.
Фортецю оглядали майже півдня, потрібно поспішати, тому що ночівлю запланували поряд з Меджибожем — останнім замком на нашому шляху додому. Вирішили, що колись завітаємо до Кам’янця надовше. На прощання майже годину блукали по кам’янецькій здибленій бруківці в пошуках траси на Хмельницький. Далі — майже без зупинок до Меджибожа.
Нарешті, роздоріжжя, нам ліворуч. На роздоріжжі цілий Лас-Вегас — крамнички, кав’ярні, мотелі, заправки. Вечоріє, Аня бастує проти ночівлі в наметі. Спроба знайти номер в мотелі зазнає поразки — номери від 150 гривень нам не по кишені. Скористався підказкою якоїсь тітоньки, яка порадила їхати далі в Летичів і зупинятися в місцевому готелі. Готель знайшли вже в темряві. За 80 гривень нам запропонували двокімнатний номер з гарячею водою і недоробленим ремонтом, а також стоянку на подвір’ї готелю. Насолода душем, потім прогулянка містечком с пивом. В темряві, поряд з трасою, була знайдена загадкова старовинна вежа з бійницями та пам’ятником Устиму Кармалюку поряд. Зранку будемо роздивлятись.






















Далi ->