menu

Вело-похід Івано-Франківськ - Ужгород 2020

arhivator

arhivator

  • 20.02.2021 19:07
  • Просмотров: 391

Доброго дня всім!

Це звіт про 4х денний велопохід з ІФ до Ужгорода влітку (08-12.06) 2020 року.

 

Карантин порушив усі плани в 2020 році. Ми збиралися провести його грандіозно, в кінці весни проїхати по Європі, а в серпні підкорити Трансфагараш. На жаль. Але, немає лиха без добра, з'явилися вільні дні, і ми вирішили підкорити Карпати.

Що запам'ятали в поході - це їхати наввипередки з дощем. 4 дні ми Їхали від дощу, після дощу, спали під дощем, ховайся від дощу. Але, нам дуже пощастило, і дощ хоч і завжди поряд, но чомусь не завдавав нам клопоту. Він був поруч з нами, але ми були друзями та не задавали один одному клопоту.

 

Трек походу:

https://www.plotaroute.com/route/1150288?units=km

 

День 0

Мы - я (архиватор) та мій друг Паша (Каталов). Зібралися швидко, квитки тільки-тільки з'явилися у продажу, і ось, ми вже на залізничному вокзалі в Києві.

 

Жахіття карантину. 

Як я говорив, тільки відкрився продаж квитків. ЖД вокзал у Києві таким порожнім ще не був. І нехай такого вже не буде.

 

Поїзд теж був порожнім. Нам довелося купити по 2 місця, квитки тоді продавали лише через одне місце. В купе ми їхали вдвох, а наші велики гордо їхали на 2й полиці, турботливо вкриті одіялком)).

 

Пізно ввечері приїхали в ІФ. Збір велосипедів, і пригоди починаються)

 

По плану ночівля повинна бути біля  річки. Трішки блукань по нічному місту, і ми на місці. Почав накрапати дощ, але ми швиденько розставили намети, і спати)

 

День 1 =100км

На ранок місцевість виявилася ось такою. Спали на березі річки, в кущах праворуч.

 

Зібрались, проїхали по ІФ

 

Дуже файне квітуче місто

 

І багато велодоріжок:

 

Ратуша:

 

Обїхали центр міста, та поїхали по маршруту. На сьогодні ще багато кілометрів.

На під'їзді до Калушу побачили ось такий гарний рекреаційний пункт. Здорово було б там заночувати:

 

А ось і Калуш:

 

Коли я планував маршрут, я відмітив на мапі цікаве озеро в Калуші. Там і намітили обідню перерву. Але на під'їзді до цього озера ми побачили якісь кар'єри, незрозумілі хімічні викиди (наче сніг). Тут Паша згадав, що у Калуші була екологічна катастрофа! Ого, а цей сніг це калійна сіль! Якраз на цьому кар'єрі у 2010 році калійні солі попали до систем водопостачання міста. Але ми подумали, що годинка біля кар'єру нам не зашкодить, тому сіли їсти. Гарний краєвид:

 

Після обіду рушили далі. До речі, Калуш, це батьківщина Степана Бандери. Він народився у селі, 10км на північ від Калуша. В селі стоїть пам'ятник та музей Степана Бандери. Було б дуже цікаво туди заїхати, але часу було обмаль.

 

І по дорозі ми побачили таке….. чого Степан Бандера точно не очікував від незалежної України… Кілометри (так, дійсно кілометри) зрізаного лісу. Біля залізничних колій, біля кранів, біля лісовозів лежали тонни, тонни лісу. Ми їхали, а він не закінчувався…. Фото не передає всього жаху:

Відео знайшов, може і з цього місця, може і ні, але масштаби катастрофічні. Дивіться самі (я поза політикою, зовсім):

https://youtube.com/shorts/Ic17WgATZIA

 

Знову почався невеликий дощик, але ми від нього ховалися по крамничках, їли банани та пили каву)). Та їхали далі. Дорога була напрочуд гарною, і далі ми їхали по новенькому асфальту:

 

Доїхали до міста Долина. Дуже гарне місто, на в'їзді чекає приємний спуск з гірки, направо озеро з парком, зліва церква на горі. Вид казковий! Жаль, не зробили фото, але фото с Гугл Карт я все-таки додам:

 

До речі, трошки північніше від Долини, у смт Вигода є визначна пам'ятка - Карпатський трамвайчик. На ньому раніше возили… вірно, ліс))), а зараз туристів. Але часу немає, їдемо далі. А вам - фото з Гуглу:

 

На під'їзді до міста Болехів побачили на горі монастир.Вид просто шикарний: після моросящего дощика небо відкрилось та сонце засвітило прямо на монастир:

 

І ми заїхали у місто Болехів. Я був вражений. Це не Україна, це Європа у кращому її світі. Така повинна бути вся Україна. Доглянуте, чисте, охайне, світле місто.  Я зробив тільки одне фото, нажаль. Мені місто дуже сподобалось.

 

Після Болехова ми звернули з центральної траси. Нам потрібно було проїхати ще пару сіл, та піднятися до скель Довбуша. На жаль, фото не робили (мабуть, тому що були вже трошки укатані). Коли доїхали до підйому на скелі (ще 5км нагору) почало темніти та моросити. Дорога наверх була з глини та каменю. Дощик, стає темно, ми тягнемо веліки на гору…. А ще намети треба ставити, та щось поїсти…. Отже, приповзли до скель (насолоджуватись видами не було часу та настрою) і почали думати місто для наметів. Я вже почав пропонувати ночувати в видовбаних в скелі ...кімнатах?, але Паша сказав ні, та показав мені це:

 

Я з іншого ракурсу ще покажу:

 

Так, точнісінько два намети влізли, і ще веліки посеред засунули.І дощик, що йшов вночі нам не був на заваді. Паша просто відмінно придумав (але краще його місце для ночівлі ще попереду). Так пройшов 1 день, 100км позаду.

 

2 день.

Почався він не  зранку, а вночі. Ми розляглися спати у наметах, як біля 02:30 прокинулись. Хтось йшов біля нас, голосно розмовляв, світив ліхтариком. Місто наче туристичне, але ж, не в пів на третю. Я прокинувся, схватился за ножа. Паша в своєму наметі теж прокинувся. Хто йде, незрозуміло. Лежимо, тремтимо… Хтось пройшовся біля наших наметів, сказав щось типу “Ааа, брати туристи” і пройшов кудись далі. Ну ок, пройшов, ми побалакали з Пашей та полягали знову спати.

 

Зранку проснулися, вилізли з наметів та побачили “порушників нашого спокою”. Це був турист, який подорожував зі своєю дочкою, якій було років 7-9. Вони спали далі під навісом, як у нас, тільки на столі, без намету, просто в спальниках. Оце справжні туристи, подумали ми, з дитиною, вночі, на горі…

 

Ок, поїли та стали милуватися скелями. Дійсно, чудо природи ці скелі! 

 

Ще фото:

 

Зібралися, дощик не закінчувався, ми в дощовиках зібрались їхати далі. Прийшов дідусь, показав нам дорогу, та зробив гарне фото:


 

Тропинка зі скель до села не була дуже крутою, але глина, камені та дощик зробили з неї багнюку. Але ми навіть їхали)))

 

Дощова погода була в Карпатах вже тиждень, так що таких равликів було на дорозі просто безліч. Здорові, та напевно смачні)))

 

З села ми виїхали до траси. Дощик нас підганяв, і ми їхали з ним наввипередки. Ось так спасалися від нього в придорожніх кафешках:

 

Траса була гарна, і ми швидко доїхали до міста Сколе. На в'їзді до міста стоїть скульптура, яку трішки люстрували. Зверху стояв радянський воїн, якого було скинуто, а замість нього поставили святого Михаїла. Але, на фоні трембітарів знизу він занадто маленький, та і сама скульптура поржавіла, облізла…. Сумний вигляд…Але тризуб з квітів гарний)

 

Взагалі, якщо вчора Болехів мені дуже сподобався, то Сколе навпаки. Центр міста брудний, неохайний, багато циганів, просто кошмар. Я в Сколе не перший раз буваю, походи по Карпатах часто через нього. Геть не подобається!! Але природа гарна. Виїзд зі Сколе:

 

Після Сколе їдемо до Славського:

 

Ми швидко доїхали до Славського. На під'їзді до міста дощ полив як з відра. Довелося ховатися у клубі і дивитися на прекрасні види гір.

 

Дощ швидко пройшов і ми рушили у місто. Цю ніч вирішили переночувати цивільно. Треба було просушити речі, намети. Добре, що знайти ночівлю у Славському то не є проблема. Ось як треба жити, будиночок біля річки, гори. Супер!

 

День 3.

Зранку швидкий підйом, збори та вперед! Через Волосяну, Хащованю. Гарну ночівлю треба відпрацьовувати, сказав я, і ми подряпались на гору)) Вид з гори на Славське:

 

Вид з гірки просто казковий:

 

Але гора була невелика, і ось ми вже спускаємося в Нижній Студений.

 

 А ось вже і Пилипець. Не доїзжаючи до водоспаду Шипоту, їдемо в Воловець. Спочатку залізли на підйом, а потім дивимось, а хмари вже чорні і повзуть в нашому напрямку! 

 

І ось ми вже летимо наввипередки з тучами до Воловця. Ми приїхали першими, дощ пройшов десь позаду, і дав нам можливість попити каву з круасанами. 

 

Далі по плану була дорога в Сваляву, але не по автомобільній дорозі, а уздовж жд колій. Я вже їздив по цій дорозі, і це ще той кайф. По-перше, ця дорога вздовж річки, тому їхати завжди на спуск. По-друге, взагалі немає ні людей, ні транспорту. По-третє, вона не складна, але в деяких моментах мости через річку зруйновані, і треба лізти через жд мости. І головне, дуже круті види! 

 

Для чого я все це веду. Так, це супер класна дорога…. була б, якщо було б сухо. Але в Карпатах в цю пору року вже тиждень йшли дощі. І дощі перетворили дорогу а одну здоровенну калюжу(((

Тому спочатку було більш-менш нормально:

 

А потім почалася ливеняка, і ми ледь встигли забігти в якийсь сарай з дровами. Повезло, якраз їхали біля залізничної станції, а так ховались би від дощу у лісі. Вхід закрили тентом, підперли великами та колодами. Сіли обідати:

 

Ми зрозуміли, що далі будемо їхати по самим калюжам, та зробили маленький лайфхак:

 

І це реально працює:

 

По дорозі знайшовся ось такий ларьок-марьок:

 

Ось такі велосипеди були на під'їзді до Сваляви. Фото не передає всього болю, але по втулки ми у калюжі заїзжали:

 

Ось вже і Поляна:

 

Треба ставати на ночівлю. У нас був план, але на тому місці стояли сплошні калюжі, вся трава геть у воді. Їдемо далі, і навпроти комплексу “У Тараса” ми бачимо місток через річку. Ок, ідемо, думаємо, що десь на полі подалі від дороги станемо. Ідемо через місток, а далі починається стежка, вимощена радянською квадратною плиткою. Ми ідемо по ній. Доріжка проходить через галявину, і я кажу: “Все, Паша, класна галявина, ставимо намети тут”. Трава мокра, але нічого не вдієш(( Але Паша каже, ні, ідемо по стежці далі. Я ворчу, але йдемо. Йдемо через кущі, через борщівник, я злий… Але стежка повертає, і відкривається просто “шикарний вид” - як кажуть в Одесі))). Просто рай для туриста: невеликий будинок з басейном, Карл, бесідка з каміном, джерело з кришталевою водою, та навіть туалет! Паша, просто красунчик, якби не його впертість, ночували у мокрій траві під дощем, а тут просто готель 1000 зірок)))

 

Якщо не знати, де це місце знаходиться, не знайдеш. Дороги автомобільної до нього немає, він наче спеціально прихований від людського ока. Навіть з Гугл карт непомітний. Зі всіх сторін дерева. Ось фото будинку:

 

Ось фото з Гугл карт. Бачите, ледь видно дах будівлі:

 

Будинок старенький, але доглянутий. Господарі, напевно, приїздять та мешкають там якийсь час, але не часто. Дивно, як його не розграбували ті ж цигані, яких у Поляні багато… Ну, нам будинок і не потрібен. Сіли у бесідку, повечеряли, та й ночували прямо на столі бесідки Сухо, тепло, і дощик не заважає. Це я вже сплю:

 

А ось так ночували велосипеди:

 

День 4:

Прокинулись, зібрались. Прибрали за собою, навели порядок, сказали “спасибі” господарям та вирушили далі. Сьогодні треба доїхати до Ужгорода.

По дорозі побачили такий цікавий будинок:

 

Забрались на перевал. Важкувато….


 

А ось вже і спуск з перевалу. Далі дорога до самого Ужгороду тільки вниз))

 

Паша показує на дощові хмари, треба їхати, і дуже швидко!

 

І ось так ми і їхали, то ховаємося від дощика, то швидесенько їдемо, поки його немає. І за дивним збігом обставин, як я і казав в самому початку розповіді, нам дуже щастило - дощ завжди починався там, де ми могли сховатися. Ось чекаємо на зупинці:

 

Доїхали до Перечина:

 

Фото з пам'ятником почтальону Федору Фекеті. Кажуть, 20 років кожен день носив пошту до Ужгорода та назад, 20км в одну сторону. Непогано, але краще б їздив на велосипеді) А ми зараз цю дорогу і перевіримо.

 

Дорога до Ужгорода дуже файна. Скелі звисають з одного боку, річка тече з іншого:

 

А ось і Невицьке. За містом Невицький замок. Але дивитися там вже нема на що. Коли я там був у 2018 році, мене неприємно вразили гори сміття, неохайний вигляд. Замком ніхто не займається, і він потихеньку помирає в своїх руїнах.

 

Їдемо далі. Ось такий чудовий будиночок-годинничок. Годинник працює))

 

Ось і Ужгород!

 

Дуже приємно, Ужгород, ми вело мандрівники))) 

 

Найкращий міст:

 

Та заслужений відпочинок. 333км за 4 дні.

 

Ось і все. Дякую вам за перегляд))

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Миша, Младён, andr, volodimir_r, vintik, pankotowski, Pa Well, pr13s7, Fedir55, Supinator,

Статья не понравилась: old idiot,