Велопохід по Мізочському кряжу

10-11 жовтня з товаришем здійснив велопохід по Мізочському кряжу. Даний район знаходиться на півдні Рівненської області, на межі з Тернопільщиною.

Маршрут кільцевий. Старт і фініш на великій вузловій станції Здолбунів, куди ми добирались електричками.

Накрутили по 50-55 кілометрів в день. Дистанція ніби невелика, але потрібно враховувати великий перепад висот і 80% шляху по грунтовим дорогам. Так, як ми обоє захоплюємося пейзажною фотографією, етнографією - то постійно ставали в цікавих місцях: обслідували закинуті хутори, лазили по чужих садах)) в пошуках слив, груш, яблук і горіхів, балакали з місцевими...

Далі розміщу фотографії в хронологічному порядку, з невеликими підписами-поясненнями.

Після нічних заморозків лід, в підтопленому бобрами лісі, не тане і в полудень.

Діма фотографує пейзаж в Точевниках.

Дорога лісом.

На бущенських хуторах.

Панорамка села Мости. За ними проглядають Крем"янецькі гори.

На підйомі в Будераж

Село Будераж. Верхня частина.

На закинутому хуторі.

На високій горі поруч з Будеражом я побачив рукотворні вали. Вже на стоянці в інеті прочитав, що це будеражське городище, жили тут давні слов"яни.

На схилі цієї гори стали на ночівку.

Сонце сідало в долині ріки Свитенька, яка відділяє Мізочський кряж від Крем"янецьких гір.

Спали біля вогню в лісі. Тут затишніше, не так холодно, як на відкритій місцевості.

Листя сухе і вночі добре чути, як хтось пробіжить по лісі. Поруч бачили нори борсука і чули, як він важко ходить в сутінках. Швидко прошмигали миші і полівки. На ранок навколо гуляла-шаруділа білка. А ввечері на хуторі відкрив стару борть. Там зробили собі кубло дві великі лісові миші. Оце хата! Накрив кришку борті назад і ще й придавив камнем - хай зимують!