menu

Єрусалим

Важливо!Щоб ні хто не вважав себе ошуканим, попереджаю - опис в цьому звіті не виходить за межі нашої області !

Давно хотів тут побувати , але раніше подорож в ці края  на велосипеді здавалася фантастикою ,а цього року стала реальністю ,при чому аж двічі за півтора місяці.

Навідавши рідню в рбласті , я і радість людям приніс і відстань до старту зменшив у двічі.

Початок серпня , встаю за видно  і як тільки ледь стало сіріти вирушив в дорогу .По дорозі не блукав ,але часто звірявся з картою , бо не хотілось заблукати в сутінках на не відомих польових дорогах .

Нарешті світанок 

 

 

біля першого населеного пункту швидкісний спуск в проміннях сонця ,що сходить

 

 

 І ось воно - с. Тополі , що в Двурічанському районі

на під'зді до села

 

 

 

ммм...фото ,на жаль, не передає того,що я побачив.

Особливо нічого не планував, так як вперше в цих краях і в першу чергу хотілось намилуватись  най не звичайнішими в нашій області , на мою думку,  пейзажами - крейдяними пейзажами  , та ще й в таких об'ємах , задача на сьогоді -  проїхати звідси до Куп'янська , а потім як карта ляже.

 Далі саме село , на ліво кордон , я їду праворуч 

 

 

 

село швидко закінчується , починаються пейзажі

 

 

 

виступ

 

 

мілові шапки гір(такі гарні)

 

 

це біля с. Кремянець, я так зрозумів, кар'єр , чи був ним

 

 

 

 

 

 

 

чудо дорога  в с. Кам'янка,протягом з пів кілометра , та для такої і цього за багато

 

 

час десь біля десятої ранку , а сонце припікає як о півдні.

Краса

 

 

 

я вже ледь стримувався залізти в гору , аж тут як на замовлення дорога

 

 

затяжна але їду , бо цікаво ж 

 

 

на вершині. Внизу можно розгледіти місце звідки було зроблене попереднє фото.

 

 

 

 

 

довго я гуляв по горі і далеченько відійшов від дороги , знайшов більш менш пологий зпуск  ,щоб по ньому з'їхати

 

 

але під час зпуску ,якимось дивним чином , з передніх гальм випала колодка...за для гострих відчуттів ,мабудь, але я встиг вчасно лягти на бік поки не набрав велику швидкісь.

Заповідна зона на теріторії Двурічанського природного парку.

 

 

гірка з норкою

 

 

здається не рукотворне

 

 

 

Далі почались пригоди , в тому плані,що спека стояла в той день аномальна , після блукань по склонам по такій жарі виснаживсь повністю , вода скінчилась , періодичне занурювання в прохолодну воду Осколу рятувало не надовго ,Далі пересувався від одного населеного пункту до іншого в пошуках води ,відчув ,що треба відступати не доїжджаючи Куп'янська ,тому на під'їзді до  с. Калинівка звернув на той шлях яким приїхав. Магазинів по дорозі не було , не було і колодязів , люди ,мабудь через спеку , також на шляху не траплялись.Доходило до такого,що на круті гірки я не те , що не заїжджав, а заходячи піхом двічі зупинявся перепочити.Коли зовсім приперало - гукав людей біля подвір'я щоб набрати води, відмовили лише раз. З приходом вечірньої прохолоди сили ,як не дивно , повернулись  і я  , в не вімушеному темпі , спокійно доїхав до Харкова.

 Підсумок дня такий: пройдений шлях приблизно 230 км ; випито 10 літрів води, але позитивних вражень через край,

Ще під час першої поїздки планував приїхати сюди в друге при більш сприятливих погодних умовах, щоб окрім Двурічанських мілових гір заїхати в  ще одне місце.

Трохи більше місяця по тому о першій годині ночі , сідаю в останню електричку до Граково , з економивши таким чином десь пів години часу  і сил приблизно на 40 км , бо маршрут на цей день я запланував  не дитячий .

Від Граково до с. Борівське їхав трасою , ну як трасою ... є декілька рівнів  складності покриття - є шоссе , є грунтові дороги  і є най важчий рівень складності - траса на Куп'янськ. В порівнянні з весною вона або сама підзажила трохи , або її грейдером трохи підрівняли.

Але милуватись дорогою було чим , ніч видалась зоряною , в якості штативу пристосовую велосипед

 

 

Після такого шоссе , виїхавши на гладкі ,трохи вологі і від того м'які , польові грунти , здавалось ,що потрапив в велосипедний рай.

Було ще темно, а край неба вже червонів , зупинився зробити фото,але в посадці щось нагло лазило, гучно шаруділо листям і тріщало гіллям , щоб не смикати долю за одне місце , швиденько осідлав велосипед , вирішив зробити фото на більш відкритій місцевості.Поки таке знайшлось , вже трохи розвиднілось

 

 

 

Їхати хотів як в минулий раз до Тополів, але за Кіндрашівкою кинув свій погляд праворуч

 

 

і зрозумів ,що мені треба туди 

 

 

пейзажі були по справжньому казкові - туман, сонце , роса ,Все грало світлом , переливалось і набувало не повторних кольорів

 

 

 

 

 

 

 

те що залишив після себе туман

 

 

далі були " сіді " дороги

 

 

і гори

 

 

 

і дороги

 

 

 

приїхав до тих місць , що вже бачив

 

 

 

 

 

і тих місць ,що проїжджав , але не помітив 

 

 

 

 

 

мілові тераси в с. Новомлинське

 

 

і дорога ,що веде в це село

 

 

знову гірка з норкою 

 

 

 

 

далі так захопився тими видами ,що не помічав під гнетом спеки минулого разу , що всі мої плани полетіли шкереберть

 

 

 

нежалкуючи сил я раз за разом зходив на гори і зпускався в низ 

 

 

 

 

чортів палець ,або беліміт

 

 

Двурічанський природний парк

 

 

 

 

 

 

 

 

 

зходив і звускавя до тих пір поки не зрозумів , що скоріш всього більше ні куди не встигну., тут такі місця ,якщо зупинишся  - година пролетить як і небуло її. А встигнути, що най менше я хотів  на мілову гору під Чепілем.Тому швидко ритирувався на дорогу в зворотньому напрямку,  в надії на друге дихання . По дорозі згадав про пісчаний кар'єр під Старовірівкою.

це по дорозі до кар'єру ,майже вертикальний підйом з/д платформи поряд з довгим тонелем, пенсіонери тут,мабудь, спортивні (фото річної давності)

 

 

 

 і ще трохи згаяв часу на кар'єр

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Але всеж, про всяк випадок, продовжив рух в напрямку Ростовської траси. Час ніби як ще дозволяв , але знову почались проблеми з водою , в цей  раз рятувався терном. А потім  дала взнаки втома , бо перед поїздкою  відпочив всього дві години. І я , в прямому значенні, приліг в затишному місці подрімати на годинку і подумати , якою дорогою наступного разу поїду до мілової скелі.

 Через пару тижнів ,вже на початку жовтня, знову рано-рано, біля третьої години ночі, тепер вже відпочивши скільки треба, виїжджаю. Так рано , бо всеж таки хотілось побувати не тільки в Чепілі. Для початку хотів застати тумани на Змієвих кручах.

 кілька фото зоряного неба , цього разу взяв штатив , але було дуже місячно , та моє мило  з поставленим завданням більш менш  впоралось.

 

велика ведмедиця

 

 

здається Венера , здається поряд з "хвостом сузір'я Лева , або біля Гідри

 

 

 

Оріон

 

Змієві кручі

 

 

тумани були не такі  на які розраховував ,  трохи почекав  , та марно ,

не густо для такого солідного туманного місця

 


 

 

 

якщо туман не йде до мене ,то я йду до туману.Зпускаюсь вниз

 

 

 

 і вже внизу зустрів світанок

 

 

 

 

 

на протилежному березі

 

 

 

 

Далі заїжджаю в кар'єрчик ,поряд  з великим кар'єром ,що в Міловій

 

 

 

 

 

 

 

пожежа

 

 

 

Ну і далі на Чепіль. Мене вже почали навіщати думки , що їду до скелі через принцип , бо останнім часом мілових гір надивився в досталь і навряд чи побачу щось вражаюче. Їхав швидко, без перешкод  та запинок , одного разу навіть ( як я потім зрозумів) не без допомоги вищих сил , не поїхав "коротким шляхом" , таке сталося в перше і досі не розумію ,що мене втримало.

Проїхав Чепіль , вже десь поруч повинна бути гора , та поки не бачу, Ну от , думаю собі, приїхав дивитися гору яку із-за дерев не  видно .Та ні , трохи видно

 

 

Перше враження саме таке. Але під'їхавши ближче ,трохи змінилось

 

 

 

Масштаб є ! 

 

 

Двурічанські гори  в першу чергу вражають тим ,що простягаються майже на  30 кілометрів , є серед них такі ,що як мінімум в двічі вищі за цю , але ця по справжньому скеляста і виглядає небезпечно , тим і зваблює .

Хоча чому виглядає - вона така і є.Принаймі я до краю не підходжу. В низу ледь видно три велосипеди Балаклійських велосипедистів, яких зустрів на горі , імен на жаль не пам'ятаю. 

 

далі ще декілька ракурсів

 

 

 

 

 

Чепіль все ж  відвідав і тепер з'явилась нова ідея фікс - проїхати за світовий день Двурічанські гори , Ізюмський Кремянець і скелю під Чепілем , Взагалі то нічого не можливого , вийде приблизно 350 км.

тепер міркую над тим ,щоб втілити цю ідею в життя.

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Viktory, Миша, TSAR, vpolet, mocrosoft, in_love_with_freedom, Tasmina, OZy, Саныч, greegl, MingTian, StAlin, Пенс, Summerk1d, _Anton_, denisekonomix, Артем Цалко, [krieger],

Статья не понравилась: Таких нет


Комментарии

Комментировать в форуме...

Summerk1d

Summerk1d

Классно! Знал о Двуречной и раньше, но только в этом году устроил трип туда. За день получилось около 230 (по гугл мапс). Харьков-Старый Салтов-В.Бурлук-Двуречая. А потом поехал дальше: Двуречная-Купянск-Боровая-Гороховатка. Дороги конечно ужс. Но места стоящие.

30.11.2015 14:25
lopes_devega

lopes_devega

стоящие не то слово , одно дело любоваться фотками и совершенно другое видеть эту красоту самому.

03.12.2015 16:26