menu

Весняний Кіпр

Qwedor

  • 23.04.2020 13:54
  • Просмотров: 1267

 Всім привіт. Хотів би розповісти вам про наш вело похід – травень 2019 – Республіка Кіпр.

Вже добре «обжита» традиція, в мене з моїм кумом Олегом, -   їхати в велопохід на травневі свята цього року не могла не статися. Отже ще задовго до травня було вирішено їхати на Кіпр, та були куплені білети на літак, але несподівано для нас до нас приєднався ще один учасник: Володимир – це кум мого кума – якось отак вийшло J.  Несподівано тому, що він не є запеклим велосипедистом, тай досвіду в велопоходах не має, але то діло наживне.

Учасники:

 

 Я:

Олег:

Володимир:

Трек:

- актуальний, я підправив його після приїзду.

 

Частина перша: збори, переліт.

Особисто в мене пригоди розпочались за 2 дні до вильоту – ще коли нічого не зібрано та не готово. Розповім докладніше так як  ці пригоди вплинули на весь похід і на моє життя в цілому:

Їду я собі на велосипеді по вело доріжці згори зі швидкістю 15-20 км\год, і в самому вузькому місці (м. Вінниця, пр-т Юності, навпроти магазину «Грош»),  де машина виїхала капотом на вело доріжку, а кущ з права також займає якусь частину доріжки – мене звідки не візьмись, без слів, попереджень чи будь-яких сигналів обганяє «ГОНЩЕГ» на велосипеді. – Летить як скажений кілометрів 30+.  Звісно вдвох ми там ну ніяк не могли поміститися, він мене «чиркає» – падіння. Падаю на руки, цей довбой.б велосипедист – через капот машини що вилізла на вело доріжку. Телефон випав, велосипед побився, сам ніби цілий, почав лаятись з ним – бачу адекватності в нього мало, вирішую їхати додому збирати речі, так як толку тут стояти ніякого. Ввечері ліва рука починає боліти сильніше та сильніше, далі була травматологія, гіпс, на наступний день ще обстеження – КТ,  та ще одна травматологія. Результат падіння:   перелом човноподібної кістки, забій, гематома – злість, розпач, безпорадність. Гіпс  в іншій травматології зняли – так як він не допомагає.

Не зважаючи на таке положення справ я вирішив їхати, так як без мене хлопці самі мабуть не поїхали б.

Велосипеди пакували в коробки від велосипедів, дякую магазину Велоліга за люб’язно надані коробки.  Так як ми купляли послугу в авіакомпанії додатковий вантаж «спортивне спорядження» то в нас було доступно 32 кг – на практиці ніхто не важив можна брати і більше. Всі речі в коробку, а в ручну поклажу тільки шолом. Особисто в мене це вже другий переліт  з велосипедом,  і поки ніяких проблем не було, тому всім хто боїться – раджу не йти на поводу своїх страхів і сміливо підкорювати світ.

В Київ добирались потягом Кишинів –Москва, плацкарт, зовсім пустинно було в вагоні, тільки ми та провідники.  До аеропорту нас довіз брат Володимира – зручно, нічого  не скажеш, до Ларнаки долетіли швидко, а  з аеропорту в нас був замовлений трасфер в готель –“Larco hotel”.

Перше враження -  їдемо по зустрічній смузі))). 

В готелі ми домовились таким чином  що ми залишимо коробки  на весь час нашого перебування на Кіпрі, а на зворотному шляху запакуємо знов велосипеди в коробки  і ще раз трансфер на аеропорт. Збирали велосипеди прямо в фойє готелю, треба відзначити лояльне відношення персоналу до велосипедистів, до часу ночі збирали, лягли о 2-й.

 

1-й день

Вчора Олег бачив оголошення на facebook, що туристи залишили газовий балон неподалеку від аеропорту, а він нам дуже стане в нагоді, і ми не були впевнені що зі 100% гарантією зможемо тут купити(дарма). Отож перше місце – на аеропорт, біля нього солене озеро, а біля нього парк відпочинку. Дякуючи Володимиру нам таки вдалось знайти балон – а ми з Олегом вже завершили пошуки, і подались на виїзд. Потім наш шлях був в магазин Alphamega Larnaca Central по харчі та балони. Вже біля магазину я помітив що залишив свою флягу в тому лісочку, де ми шукали  балон. Зрештою Олег мене виручив і в мене була фляга в цьому поході – він  визвався поїхати й забрати її, а  я не міг, так як ледве їхав – перелом давав про себе знати.

Наш шлях простягався вздовж моря, по трасі до мис  Капо- Греко, до лівостороннього руху нам було складновато пристосуватись, але прийшлось, нікуди діватись . По дорозі заїхали в курортне містечко Айя-Напа – це такий собі центр тусовок, гучних клубів і модних ресторанів, тут ми зробили зупинку на купання. Море дуже чисте, прозоре і на диво не холодне, звісно не як в серпні, але тепленьке, людей не багато, курортний сезон ледь-ледь розпочався.

Після купання відповідно до прокладеного маршруту поїхали по «стежці» вздовж моря до печери любові. Доріжка така собі – вимощена з камінців і залита бетоном – не дуже комфортно їхати, але терпимо. Якість доріжки дедалі стає гіршою і от ми впираємось  в майже на прохідну стежину, добре що ми не стали шукати собі пригод(дуже гострі каміння, був великий ризик порізати покришку і закінчити на цьому похід), а повернулись і об’їхали. Печера любові класне  місце, не рукотворне. Сюди їздять екскурсії,  тут завжди людно і воно дійсно варте уваги.

 

Наступною нашою ціллю був мис Капо-греко. До маяка ми не їхали, а пішли на оглядову площадку – вона знаходиться на висоті, тут також людно, гарно.

 

Першу ночівлю ми довго вагались де організувати, тут є «нюанси». По перше – навколо рельєф не дозволяє піти в ліс і поставити намет де тобі заманеться – під ногами всюди колючки, каміння, то спуск крутий, то ями – досить важко знайти рівну площадку, по друге – біля миса занадто людно і укритись – тут немає можливості. Тож думали – гадали, вирішили їхати далі в пошуках місця, але не пройшло і 20 хв як ми знайшли те що нам підходить, біля паркана якогось заповідника  гарна галявина, рівна, закрита від очей, і ми явно тут не перші туристи – ідеально. В нас досить великий досвід в походах тому розклались – зварили їсти, організували табір – все як має бути. Хочу добавити про  нововведення -  сушене м'ясо власного «виробництва», дуже хороша штука – неймовірна я б сказав : важить мало, займає місяця мало, ситне, смачне – дуже рекомендую.  Це перша і єдина ночівля  без можливості помитись – в нас з цим суворо, має бути водойма і можливість помитись. Лягли рано так як не виспались.

 

 

2-й день.

Ніч  пройшла тихо, виспались як немовлята, вночі був дощ. Виїхали на маршрут як завжди о   10-й. Першим ділом ми поїхали на мис глянути – нижче оглядової площадки, а потім по маршруту.

Досить швидко пройшли так званий кордон на окуповану Туреччиною територію і далі по «газам». Планувавши цей похід ми врахували сили групи і запланували перші дні – розкатка, а решта в «щадному»  режимі, тому в 2-й день ми проїхали близько 50 кілометрів. Була запланована ночівля на березі моря, але то було зовсім мала дистанція на сьогодні – тому ми ще проїхали близько 8 км  і стали трохи далі   в передмісті. Сьогодні ми влаштували табір – «що треба», пісок, море, я навіть знайшов стіл пластмасовий -  красота, а який вигляд на вечірнє море – закачаєшся. З 17-ї години і до вечора в нас було море часу на море, на відпочинок, на справи.

Сьогодні  почастували місцевими лимонами – дуже класна штука особливо в фляги  - тут вони такі запашні мммм…  а ввечері в чай – красота. Лягли рано, спали крепко.

3-й день.

Встали по графіку, виїзд також був як зазвичай о 10-ій. Сьогодні у нас був запланований невеличкий перевал, знаючи про це, ми не барилися і попрямували в його напрямку. Набір висоти близько 500м на відстані в 10 км, на перший погляд це зовсім небагато,  але все-таки було де «прогріти мотори». Отже попереду 10 км суцільного підйому, температура повітря 38 градусів(у Олега був велокомп’ютер з вимірюванням температури). Підніматись нам було весело, цікаво, краєвиди милували око. І чим вище підіймаєшся - тим гарніше. По часу підйом на перевал у нас зайняв 1,5 години, середня 6-7 км.

Як завжди після підйому настає спуск, да ще й який… Їхали ми в середньому 40-50 км\год, при бажанні цілком можливо поставити персональний рекорд, скажем в 80 км\год, а можливо і більше. Ми старались спускатись максимально безпечно, велика дистанція, постійна контроль швидкості, обережні проходження поворотів. Який то кайф спускатись до моря…  Відвідання визначних місць на сьогодні було не заплановано.

Далі наш маршрут проходив по трасі, цікавого нічого не було. Сьогодні ми мали заночувати на пляжі неподалік містечка,  але вирішили ще трошки проїхати і по можливості теж заночувати біля моря. Одразу після відвідання магазину спустились на пляж де морські черепахи відкладають яйця.  Перед самим пляжем була таблиця з правилами находження на цьому пляжі, якщо коротко- відвідувати заборонено)), але з 15.05, тож це ще нас не стосується. Пісок на цьому пляжі чорний, здається ніби брудний, або мокрий. Поряд закинуте будівництво з невеличким комплексом типу ресторан, кав’ярня душові, ще один пляж на якому нікого нема і не передбачається.

 Тут треба додати наступне: якщо на частині острова підконтрольній республіці Кіпр вирує туристичний сезон, все от-от заповниться туристами і владою наділяється велика увага туристичній галузі, то на підконтрольній території Туреччині до туристів не готуються, не очікують та і їх тут особливо і нема.

Тому пляж, де ми обрали собі місце для ночівлі, виглядав зовсім не туристично, але сама природа наділила це місце чудовим морем, дивовижним піском, скелями та гарним краєвидом. Ми багато купались, відпочивали. Сьогодні в нас свято -  Пасха, тому вечеря у нас особлива, смачна і різноманітна. Ми організували стіл з частини пластмасового пірсу,  частували вино дивились на захід сонця.  Хочеться відмітити ще те, що на цій стоянці є  крани з прісною водою,  вони були зроблені для будівельників, викладена доріжка з тротуарної плитки. Ці незначні блага цивілізації суттєво додали нам комфорту.  Ми приймали душ, прали білизну, варили чаю досхочу, це була ще одна зручна та комфортна стоянка. Спати лягли рано.

4-й день.

Встали як завжди, виїхали також біля 10. Дорога наша простягалась по доволі насиченій трасі, їхати спекотно. На сьогодні у нас було заплановано відвідання «Абацтва».  Що то є і яке воно ніхто достеменно не знав, але вирішили заїхати.

Ніхто з нас і очікував, що то «абацтво» знаходиться настільки високо над рівнем моря, і відповідно над нашою дорогою. Перші ж метри підйому  показали нам що буде не легко, але  ми вирішуємо їхати.

Підйом був доволі довгій і дуже стрімкий – ми майже одразу переключились на 1:1  і ледь їхали. Кожен їхав в своєму темпі. Приїхавши  безпосередньо до цього визначного місця ми пішли оглядати цей замок,  купили морозиво, відпочивали – було від чого. Місце доволі визначне, багато туристів.

Після «абацтва» пішов спуск – красота, але на вулиці – спека, на сонці 40 градусів, тому їхати не холодно J.  Повернувшись на трасу  ми повернули в середину острова, до м. Нікосія. Тут теж відповідно підйом. Кут підйому одразу задав нам «потрібну» передачу – 1:2, 1:3  і ще в додачу траса доволі завантажена, плюс температура – їхати тут зовсім не комфортно (в мене потом заливало окуляри, приходились ставати протирати). Середня швидкість в нашій групі сягала десь 6км\год на цій ділянці дороги. Підйом був приблизно 10 км, потім поворот на другорядну дорогу і так до озера, де буда запланована наступна ночівля.

Озеро не погане, є можливість скупнутись, тихо.

5-й день.

Ночували ми в передмісті м. Нікосія, до міста ми доїхали дуже швидко, місто поділене на 2 частини – Турецька і Грецька (Кіпрська).  Зробили оглядову екскурсію по місту,  відвідали головну мечеть і перетнули  кордон. На Грецькій стороні,  стоять миротворці,  ця частина острову зорієнтована на туристичний потік тому тут і чистіше, і гарніше.

 

 

Відмічу те, що ми опинились в магазині з еко продуктами і нам довелось скуштувати козячий кефір – таке собі задоволення, можна сказати що обід не дуже вийшов, але досвід цікавий)).  Наша дорога пішла по тихеньку в гору, «поток» машин зменшився - їхати стало легше.  Хочу звернути увагу ще на те, що по дорозі нам  завжди зустрічалось  щось поживне  - апельсини, кількістю  - скільки зможеш з’їсти і повезти, лимони – так само, мандарини, ще деякі фрукти, назви яких ми не знаємо, тому сумувати по дорозі не приходилось.

 

Цього дня з нами сталася така пригода: по плану ми мали поповнити харчові запаси в останньому селі, але на превелике наше здивування в цьому селі не було магазину, їсти вже особо не було що, отож після доволі складного спілкування, через мовний бар’єр, з місцевими - було вирішено повертатись назад в попереднє село, і там мав би бути магазин.  Я скинув баул, Олег вирішив їхати з баулом, а Володимира лишили в цьому селі з речами – поїхали вниз до села. По приїзду в це село - одразу заїхали в ресторан на самому початку, вирішили уточнити про магазин.  Виявляється, що магазин вже закритий, а завтра свято, тому магазину для нас НЕМА. Враховуючи те що запасів обмаль, а попереду перевал – реальна проблема. Дякуючи хоч якомусь володінню анг. мови нам вдалось придбати в цьому ресторані хліб, рис, макарони та три півлітрових пляшки води- це все коштувало нам шість євро, ми б заплатити і 20 бо виходу немає.   

Наша наступна ночівля була запланована біля водосховища, це велике озеро. 

На під’їзді до озера  ми побачили з’їзд в паркову зону, вирішивши поїхати подивитись – там і заночували. Це місце відпочинку нам ідеально підійшло: тут близько  50-ти критих бесідок, столи, питна вода в необмеженій кількості, туалети, місце для костра, водоспад  і все це в дуже-дуже охайному стані, чистенько та гарненько. Дочекавшись коли місцеві відпочивальники поїдуть, ми розклались, скупнулись в водоспаді, та лягли спати.

 

6-й день.

Сьогодні виїхали трохи раніше ніж зазвичай, одразу заїхали на водосховище – і «пішов» підйом.

В мене основні передачі 1-2, 1-1, рідше 1-3. Загальний пробіг за день склав 40 км, але це суцільний підйом. Найвища точка сьогодні в нас 1500 м над рівнем моря.  Під час підйому ми пообідали в невеликому ресторанчику – магазині, це єдиний магазин якого до речі й не мало бути на шляху до Тродоса.

 

 

Доїхавши що м. Тродос,  в нас була запланована тут ночівля – в кемпінгу, але в кемпінг нам попасти не вдалось – він був зачинений,  а адміністрації  чи будь кого з персоналу –не було. Тому наша група вирішила що сили ще є, треба ще трохи проїхати далі.  Тродос- найвища точка на нашому маршруті, тому  звісно що після цього невеличкого містечка пішов спуск. В мене на спуску поламався механізм в задній втулці, що відповідає за приведення велосипеда в рух, а це значить що педалі крутяться, а колесо  не крутиться, і розібрати, чи полагодити таке діло в польових умовах нереально.  Після розчарування, паніки, розпачу, я стукнув пару раз по колесу і все стало на свої місця до сих пір, а міг похід і закінчитись на тому місці – тупо повезло.  Не далеко від місця мого «ремонту» Олег знайшов чудове місце для стоянки, трохи нижче цього місця тече річка, воно не далеко від дороги,  сховане від чужих очей – ідеальний варіант. Враховуючи те, що ми зупинились все-таки на висоті - вечір видався прохолодним, особливо в порівнянні с попередніми днями, тому ми швиденько зайнялись моржуванням в річці, приготуванням їжі та вкладанням спасти після доволі важкого дня.

 

7-й день.

Ніч була доволі прохолодною. Не встигли ми ще вийти з палатки, як до нас під’їхав forest department, по нашому  - лісники. Виявляється тут не дозволено розбивати табір, палити багаття і т.і., нам повезло що вмене вийшло з ними домовитись і пообіцявши що за 30 хв від нас тут і духу не залишиться  - вони поїхати геть, а ми почали більш  інтенсивно збиратись.  Сьогодні виїхали раніше ніж зазвичай, і нас очікував спуск аж до моря і як завжди це море позитивних емоцій.

По дорозі спинились в одному кафе перепочити та підживитись, але як би дивно то не було їсти в ньому нічого не було, ні морозива, ні шоколадок, для нас то було не зрозуміло. Ще на спуску нам зустрічались багато плодових дерев на які ми вже не реагували, т.як. запаси ще були).

 Ми доволі швидко виїхали до моря, і запланована нами ночівля одразу біля моря була не доречною – було вирішено ще трохи проїхати вперед. Найкоротший шлях до Ларнаки – по автобані, але велосипедистам туди не дозволено, тому їхали по другорядній асфальтованій дорозі. Доїхавши до пляжу Афродіти – зробили привал – скупнулись, перекусили і поїхали далі.

Те що дорога простягалась вздовж моря це зовсім не означало що вона  без підйомів та спусків – тут також були підйоми «1-1» та спуски «50+».

Вже кори починало вечоріти ми повернули до моря, біля розвалин «Куріон».

Нас тут очікувало розчарування щодо місця ночівлі. Пляж доволі великий, але ставити палатку нема де, біля пляжу через дорогу була лісополоса – а там просто хмара з комарів, «громадський туалет» та колючки.  Поїздивши по дорозі  вліво-вправо ми впевнились що ставити палатку нема де.  Виріши просити притулку в ресторані що розташований в 30м. від води.

 

 

Дякуючи охоронцю та тому, що сезон ще не розпочався нам дозволили поставити палатки прямо на відкритій терасі ресторану. В нашому розпорядженні виявились п'ятнадцять столів, тепле море прямо біля палатки. Пробіг за сьогодні склав майже 100 км.

8-й день.

З самого ранку нам не двухзначно натякнули що пора нам їхати, тому збирались ми досить швидко і одразу поїхали до театру «Куріона», Це такі розвалини на висоті над морем,  вхід коштував 4,5 євро.

 

Походили подивились, по фотографувались та поїхали далі. Взявши хороший темп ми доволі швидко опинись в м. Лімасол. Лімасол  це такий собі дорогий, гарний, розвинений курорт.

Тут ми зареєструвались на рейс, пообідали та виршули далі. До запланованого місця ночівлі нам залишилось близько 20 км, але враховуючи те, що погода була ДУЖЕ вітряна, швидкість вітру я думаю була не меншою  12-15 м\с,  і він дув нам в спину Jми вирішили не ставати в кемпінгу (так було заплановано) а їхати далі, і доїхати до Ларнаки. Щоб ви собі зрозуміли вітер дув з такою силою що в доволі крутий підйом ми спокійнісенько, не прикладаючи великих зусиль їхали 40 км\год, а передача по рівній дорозі в нас була ТІЛЬКИ 3-10, по рівному  легко йшли 50+ км\год, я думаю середня швидкість була явно 35+ км\год. Навіть враховуючи те, що ми купу часу витратили в Лімасолі, в 18-30 ми були в Ларнаці. Якби вітер був зустрічним ми б ледь доїхали до кемпінгу – це точно. По дорозі в Ларнаку ми також заїхали до парку, де шукали балон з газом  і залишили ще 1 свій не використаний балон, т.як вони вже нам були не потрібні.

Ще в Лімасолі ми забронювали готель на сьогодні. Спочатку ми хотіли забронювати той самий “Larco”, але там не було місць – тому я забронював найдешевший варіант що був 1400 грн(50% знижки). Опинившись на місці де мав би бути той готель, ми були в розпачі, його тут просто не було, місцеві  не знали про його існування, ні реклами\вивісок, ні в гуглі, ніде не було ні слова про готель. Дякуючи дівчині яка дала нам телефон я  зателефонував по номеру, що був вказаний на підтверджені бронювання, і на наше здивування готель був весь цей час прямо біля нас. Це була вілла поділена на номери, без власників, рецепції, ключі були в сейфі біля входу, пароль на електронній адресі.  Зайшовши в середину ми просто були в шоці від побаченого.  Це була частина вілли площею приблизно 120 м2 - 2 сан вузла, 3 кімнати, тераса, велика зала,  велика кухня – все було дуже охайне, добротне, дорогі меблі та техніка, великі спальні з двомісними ліжками  і все це майже дарма.   Сходивши в магазин ми привели себе в порядок, повечеряли, та з комфортом чотирьох зіркового готелю лягли спати.

 

 

9-й день.

Так як ми зекономили один день  сьогодні ми мали нагоду познайомитись з Ларнакою, цілий день ми катались по місту, купались в морі, купляли сувеніри, потім ближче до вечора поїхали в готель де залишали свої коробки від велосипедів, пакувались вже на вулиці.

 

Спакувавшись ми ще мали трохи часу до відправлення в аеропорт, тому посиділи біля басейну. По приїзду в аеропорт ми здали велосипеди, повечеряли, та пішли на посадку.

10-й день.

Ще не вилетівши з Кіпру ми розуміли, що поїздів, які нам підходять на Вінницю – немає, тому Володимир зателефонував  комусь і по плану нас мали зустріти в аеропорту на машині. Так воно і сталось нас зустрів хлопець на мікроавтобусі і привіз до самісінького дому, за що йому безмежно дякуємо.

Такий от похід в нас вийшов ....

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Миша, supervisor, real SIMON, andr, Rost, denisekonomix, Pigan, Шайтаныч, emelka, stid.i.sram, DarkEld3r, sproket,

Статья не понравилась: Таких нет