menu

Сезон бреветів2017 або мій перший Super randonneur

polishchyk

polishchyk

  • 28.11.2017 12:32
  • Просмотров: 778

Звіт написаний ще 25 липня 2017 року, по "гарячих слідах " BRM600, проте на ХТ чомусь ніяк не доходили руки викласти його. Отже, кому цікаво, ласкаво прошу....

25 липня 2017 року. Другий день після фінішу BRM600 "Центр Європи". Спогади з 200-тки і 300-тки вже не такі і яскраві, проте біль майже у всіх м'язах добре нагадує про кожний кілометр на BRM400 та BRM600. Саме час розпочати писати загальний звіт проходження серії вело-марафонів у залік AUDAX CLUB PARISIEN. Одразу вирішив звіти після кожного марафону не писати (так як роблять багато ранодоннерів), а написати один загальний в кінці, тому що вся ця серія для мене особисто відбулась як одна "пригода" і загальний підсумок можу підвести лише по завершенню. Отже, далі багато фото, багато посилань, багато тексту, багато емоцій :) Якщо ви зайшли з метою дізнатись "Для чого він це все зробив?", то можете відповіді у цьому записі не шукати, її тут немає... Її взагалі немає... Ну, можливо десь глибоко в підсвідомості і є щось схоже на неї, але сформулювати це в чітку відповідь я не можу (поки що, можливо з часом і вийде). Думаю, що більшість людей, які по всьому світу беруть участь у будь-яких любительських марафонах (чи то вело-марафони (бревети), чи то бігові марафони, чи то любительський тріатлон, race nation, iron man і т.п.) мають декілька заготовлених відповідей на питання "для чого ти це робиш?", але по-суті пояснити людині, яка ніколи нічого подібного не робила "для чого це" майже неможливо. Доки сам не спробуєш, ніхто тобі не пояснить "як це" і "для чого"... Також, на початку розповіді, хочу попередити "потенційних рандоннерів" (можливо хтось планує їхати марафони в майбутньому) - перед початком виконання серії я прочитав досить багато літератури (яку, до-речі, в інтернеті знайти не важко), щодо підготовки як фізичної так і моральної, правильного харчування, попередження зневоднення організму, попереднього вивчення маршруту, підготовки велосипеда і в загальному свого організму до перенавантаження. Як кажуть досвідчені марафонці: "200 і 300 можна проїхати і на ентузіазмі, а от на 400 і на 600 без підготовки можна і залишити своє здоров'я...". Тому, не думайте, що хтось їде марафон в 600 кілометрів на "авось", "бо кум зміг, і я зможу" (ну можливо хтось таки і їде, але це точно не в користь для свого здоров'я) !

*невелике роз'яснення з wiki по невідомим термінам, що будуть час від часу зустрічатись по тексту. Рандоннер (фр. randonneur від randonnée — «тривала прогулянка») — велосипедист, який бере участь у спеціалізованих перегонах, відомих як бревети. Бревет — організований заліковий (з лімітом часу) велозаїзд на довгу дистанцію. Стандартними дистанціями є 200, 300, 400, 600, 1000 и 1200 км. Велосипедист, який подолав у заліковий час протягом одного сезону бревети на 200, 300, 400 и 600 км, здобуває званния суперрандоннер, до якого додається медаль.

А тепер про мене :) Вся ця історія почалась 19 грудня 2016 року. Коли з "Нової пошти" забрав сертифікат про подолання у вересні 2016 року бревету LIFT200, який їхав просто заради цікавості (перед тим їздив 100, та й вирішив і 200 спробувати :) ). Ось якраз цей, майже порожній сертифікат і "посіяв" ідею виконати суперрандоннера у 2017 році. Далі був вибір клуба, в марафонах якого брати участь. Вибір був очевидний Lvivbicycle.club і географічно ближче, та і маршрути більше сподобались, особливо 400 і 600 Карпатами (хто ж тоді знав, що маршрути на марафони треба не по красі вибирати а по набору висоти... :) жартую звичайно... не впевнений що 400 км. по ідеально рівній дорозі морально легше їхати ніж по перевалах з затяжними підйомами і затяжними "юхууу" спусками))). Отже, до підготовки на початку сезону я підійшов з відповідальністю. Начитався, надивився і визначився з основними напрямками. Заміна покришок, новий цеп, повне ТО велосипеда, нове світло і обмотка руля, нова велоформа (шорти, світловідбиваюча жилетка, шолом і т.п.)... Технічна сторона вроді - гуд! Далі "накат"... Багато читав версій скільки і як перед початком марафонського сезону потрібно проїхати, щоб підготувати організм. Вирішив вибрати найбільший варіант з запропонованих (про всяк випадок). Станом на середину травня мав більше 2000 км. Ну, здається все. Пора на старти :)

Львівська ДвохСотка АСР 20 травня 2017 р.

На 200 їхали групою з трьох чоловік. Нічний потяг на Львів. в 5-й ранку у Львові. Перекус на вокзалі і їдемо шукати місце старту. На старті ще нікого, і це і не дивно - до старту ще півтори години. Потихенько з різних кінців починають з'їжджатись заспані рандоннери. Хто снідає, хто розминається... Знайомимось. Чекаємо оргів. Настрій чудовий. Досвід 200 вже є, немає чого переживати :) Отримали стартові пакети з номерками, наклейками на раму з маршрутом і електронними чіпами для фіксації часу. Послухали вступний інструктаж... Здивувала кількість учасників (155 чоловік),  їх різноманіття (якщо так можна сказати)... Чоловіки, жінки, молодші, старші, на "шоссейниках", на MTB  хардтейлах і двохпідвісах, і навіть на тандемі... Старт!

Виїзд з міста колоною і супроводом. Далі команда "Вперед!". Погнали :) По темпу сформувалась група з 15-20 спортсменів. Організовані зміни, 35-40 середня швидкість, ідеальна дорога... Мрія, а не їзда)) Так йшли кілометрів 50. З негативу лиш один учасник на MTB, який все хотів влізти посеред групи, при чому справа!, на спусках доганяв і "вклинювався" а на підйомах "відпадав"... і так майже всі 50 км. Для чого це йому було, я так і не зрозумів... Ну менше з ним, пізніше йому це все набридло і на якомусь з підйомів він "відпав" і вже не повертався)) Маршрут 200-тки досить цікавий. Особливо мені сподобалось проїжджати повз Свірж  та Жовкву. Свірж Далі на підйомах група почала розбиватись і на 70-й кілометр ми вже виїхали значно меншою компанією - з шести чоловік. Рух продовжували в темпі +35 км/год. 108 кілометр - славнозвісне КП Львівської ДвохСотки "Переправа". На КП довго не затримувались. Сонце почало припікати вже добряче. Попили водички, вмились, перекусили бананами, дочекались відсталого на старті товариша і в дорогу. Далі по маршруту "Казковий ліс"... Що за ліс і чому він "казковий" ми дізнались вже "на місці". 10 кілометрів через ліс по польовій дорозі (пісок і каміння). В тому "казковому" лісі я вже добряче відчув голод і втому. Здається до КП якихось 20 км., а от вони мені дались, напевно, найважче зі всього марафону. Можливо вже через голод, а можливо через моє падіння на піску, а можливо через прокол, можливо і через кусючих мух, які мало не з'їли мене поки заміняв камеру... А можливо все в комплексі)) До КП в Жовкві ми таки доїхали, ну от і добре... Поїли (доречі, дуже сподобалось місце КП - кафе-бар "На підсінню"), і на штурм останніх 40 кілометрів. "Фінішна 40 кілометрова пряма" виявилась повною протилежністю "стартовій прямій в 70 км." (по якості дорожнього покриття)... Спочатку просто ями, які чим ближче до Львова, тим більше ставали схожі на окопи чи якісь протитанкові загородження часів другої світової війни. Останні кілометрів 15 до фінішу їх вже ні об'їхати ні перестрибнути часом не вдавалось. Але не зважаючи на це, до фінішу приїхали з рівними дисками і без проколів. На фініші нас чекали смачні бургери і холодний квас від організаторів, за що їм низький уклін :) Не скажу що 200-тка пройшла легко, але і важкою її назвати буде неправильно. Цікавий маршрут, класна дорога до КП1 і не найгірша далі (за виключенням останніх 15-20 км.). Норматив на проходження бревету - 13 год. 30 хв. Час - 9 год. 20 хв. Мені сподобалось :)

300 км LIFT АСР 10 червня 2017 р.

Беревет на 300 кілометрів в форматі LIFT - одночасний старт учасників з 4 міст (Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ-Дубно) з одним спільним КП у Тернополі. Не знаю, чи то у всіх так, чи то тільки у мене виходить постійно стартувати невиспаним? :) Старт у Тернополі. 06 год.00 хв. Настрій ну зовсім не на марафон.. але їхати треба. Маршрут знайомий, частинами проїхав його маже весь (частину минулого року на LIFT200, частину просто, для розвідки в квітні). Але це вже 300 км., а стільки ще ніколи за раз не їхав. Весь маршрут "біля дому" (в радіус не більше 150 км. від дому) і навіть в одному місці (на 200-му кілометрі ) за 15 км. від рідного міста. Передстартові збори. Інструктаж. Старт. Кажуть, що 300 кілометровий бревет - це тих самих попередніх 200 + 100. Особисто мені так не здалось. В мене було скоріше 100+100+100, при чому в кінці кожної "сотки" їхати далі сил вже не було. До першого КП в Бережанах (90 км.) ще якось їхалось. На КП трохи відпочили, перекусили і в дорогу. За Бережанами затяжний підйом Потутори-Литятин, здається, забрав рештки сил і від нього і аж до КП2 (на 180 км) їзда більше була схоже на "ходіння по муках", ніж на велоспорт)). Під Тернополем на спільному КП відпочили, поїли. Сили ніби повертаються. Вперед! Прямуємо вже досить знайомим маршрутом Тернопіль-Кам'янки (цього року разів 4 їздив вже цією ділянкою), але як виявилось, сили таки не повернулись і крутити педалі з кожним кілометром все важче і важче. Якби хтось знав як важко було в Кам'янках на 210 кілометрі не поїхати прямо ще якихось 15 км. і опинитися дома... Але ж ні, поворот направо і ще 90 кілометрів попереду. Періодично по дорозі зустрічали рандоннерів з Тернополя та з Хмельницького, з якими разом стартували, але їхати одним темпом не виходило, тому періодично то ми їх, то вони нас обганяли. Після повороту в Кам'янках нарешті таки відкрилось те друге (чи яке то вже) дихання, і далі вже "поїхалось" набагато легше... Ніч застала нас десь за 15-20 кілометрів до фінішу. Як виявилось, мій китайський ліхтарик виявився не таким вже і придатним для вело-подорожей. Спочатку (на ямах) почав хаотично міняти режими освітлення а потім і повністю вмер (акумулятор). Так, замучені і з одним на двох ліхтарем доїхали ми до того довгоочікуваного фінішу. Цей бревет для мене був важким, але не найважчим (забігаючи наперед). Добре що дорожнє покриття було досить добрим (крім 15 км. десь між Зборовом і Бережанами). Якби ще й було бездоріжжя, хто зна чим би цей марафон закінчився (скоріш за все "сходом"). Висновок - на старт потрібно виходити максимально відпочилим (ну, на скільки це можливо). Норматив на проходження бревету - 20 год. 00 хв. Час - 16 год. 36 хв. Ну все, тепер "дитячий садок" позаду :) Далі тільки "хардкор"...

400 км “Світанок на Перевалі” АСР 01 липня 2017 р.

"Найбільш видовищний веломарафон в Україні у залік Audax Club Parisien", як його позиціонують організатори, оповитий легендами-страшилками і історіями. Тут тобі і "роздовбані" дороги і вісім (ВІСІМ!) перевалів, і примхлива погода і рух нічними дорогами (менші марафони долаються за світлої пори доби)... Короче, "повний контакт")) Ну що ж, треба їхати!

Наша 400-тка почалась на день раніше від усіх. Навчені попереднім бреветом, цього разу вирішили відіспатись перед стартом. Старт мав відбутися у м.Долина Івано-Франківської області о 03. год 00 хв.. Варіантів доїзду було два: 1-й приїхати ввечері у Львів потягом, до 00.00 год. чимось себе зайняти у місті, далі з рештою учасників сісти у автобус і рушити на старт (відповідно не спати взагалі) і 2-й - приїхати напередодні потягом до Івано-Франківська, звідти "своїм ходом" (на велосипедах) в Долину (gps показував 60 км.), і там вже в готелі відпочити перед стартом. Прийняли рішення їхати через Франківськ. Зранку 31 червня ми у Франківську, випили кави і рушаємо в Долину. По дорозі заїжджаємо ще по справах. Дорога до Долини зайняла трохи більше часу і сил ніж планувалось. Разом за день вийшло більше 90 км., при чому усю дорогу до Долини їхали з зустрічним вітром поривами до 15-20 м/с. Заселились в попередньо заброньований готель. Відіспались. В 02.30 на старт. Передстартовий інструктаж, стартові пакети, і т.п. Вже традиційно :) На старті близько 100 учасників. Цікаво, для чого вони тут усі? Мазохісти? Перевіряють себе? Комусь щось доводять? Не знаю. Не знаю навіть що я тут роблю, не те щоб когось розуміти :) Увага, даний старт! Поїхали. 5 кілометрів, 10 кілометрів, ніч, крім дороги перед собою і купки червоних попереду і білих позаду ліхтарів нічого не видно. Поступово колона розтягується і "передовики" вже ховаються за поворотами попереду. І тут, десь на десятому кілометрі почалось... Перша зупинка - краще закріпити багаж. П'ятнадцятий кілометр починається дощ, зупинка одягнути дощовик. 16-17 кілометр - в мене прокол, зупинка, заміна камери. Ми вже далеко позаду усіх груп. Заміна камери вночі під дощем - це те ще задоволення, я вам скажу. Їдемо далі, попри дорогу один за одним починають з'являтись "друзі по нещастю" - той пробився, той флягу загубив (ями на дорозі залиті дощовою водою, та ще й вночі роблять свою справу). Дощ то стихає то знову починає поливати. Тридцятий кілометр - в мене знову прокол. Ну це вже не смішно. Від початку сезону всього 2 проколи а тут за 30 км ... Заміна камери. До дощу і темряви ще приєднались зграя кусючих мух. Жесть. Ще вісім кілометрів і перший перевал. Надіюсь більше не проб'юсь. Хух, видерлись. Вишківський перевал, перший на маршруті. Не знаю чи був там на ньому той "світанок" чи ні, небо сіре. Добре що хоч розвиднілось і перестало лити. Дві хвилини на перевалі і поїхали. Всі вже, напевно, дуже далеко від нас. Далі невеликий спуск і знову догори, наступна мета - Торунський перевал. На перевалі кава від волонтерів і погнали. То є тільки 45-й кілометр... Далі мав бути затяжний двадцяти п'яти кілометровий спуск в Сойми. Мав бути. Але не був. Десь на 50-му кілометрі у мене знову прокол!!! Ну не й*%*@?№? ??? Тут вже слова були зайві. "Добре, що дощу немає" подумали ми і одразу після цього в Соймах як почало лити... Чесно кажучи, не те щоб на велосипеді їхати в такий дощ мені не доводилось, такої зливи я вже давно просто не бачив. Вибору немає, мусимо їхати. Мокрі наскрізь. Ізки, Пилипець, Подобовець їдемо мовчки. Очі заливає дощем (може і слізьми, там вже було не розібрати))) На третій перевал (Гукливий) виїхали і навіть не відчули - дощ набагато більше дошкуляє, ніж підйом. Далі перше "моральне випробування"... Воловець. Залізнична станція. Дощ припинятися не збирається. Може додому? Білет 120 грн. і вже теплий вагон? А може таки перестане та злива? Не може ж воно вічно лити? Та ні, напевно ще рано сходити... На Воловецькому перевалі, як винагорода тим хто не здався, дощ таки трохи припинився. Все мокре: взуття, одяг, в велокомпютерах акваріум, телефон замок і не працює (добре, що хоч документи і гроші додумались в пакети замотати). "Свіжо" так на перевалі, треба крутити щоб не замерзнути. Перетнули Київ-Чоп. Далі "кучеряві" села. Поки перекусили в сільському магазині, знов почався дощ. Вже якось навіть трохи все-одно. Поїхали. - "Який кілометр?" - "Та пофіг який... Вже 11 годин їдемо під дощем"... На 170 км. довгоочікуване КП1. Гаряча їжа. Тепле приміщення. Півгодини відпочинку. Більше не можна, відстаємо від графіку на годину. Виїхали з КП, дощ закінчився, вийшло сонце. Можна їхати :) Далі 50 км. всі з набором висоти і в кінці виїзд на "той самий страшний" перевал Ужок. Після перших 170 км. це вже не лякає, якщо чесно. Якось монотонно подолали тих 50 км. Виїхати на Ужок і здавалось би все страшне позаду. Дорогу з Ужка вже зробили, та і їхати майже все донизу. До КП2 так точно все має бути добре. Але не зовсім так вийшло, як думалось. Підйом на Ужок забрав надто багато сил. Запаси швидких вуглеводів були вичерпані, а магазинів на ділянці не було. Внаслідок чого сил на подолання безлічі (так здавалось) тих невеликих горбиків до КП2 не залишилось. Це була дуууже довга ділянка дороги, хоч і красива. Краєвиди при заході сонця дійсно вражали. До КП2 добрались вже в сутінках, а може і вночі... Сил і бажання їхати ще 100 кілометрів нічною дорогою вже не було. Вечеря. Година відпочинку. І пора в дорогу, інших варіантів доїхати додому вже немає (усі точки "евакуації" позаду). На КП об'єднались ще з двома рандоннерами, для спільного подолання нічних фінішних 100 кілометрів - Олександрою з Одеси та давнім товаришем по вело-заходах Олегом з Хмельницького. Так, п'ятеро, неспішно покотились в напрямку фінішу. Нічна дорога після попередніх трьохсот кілометрів давалась дуже важко, але закриття фінішу через сім годин значно піднімало середню швидкість руху. До "повного щастя" почали відмовляти намочені вдень ліхтарі. Дорога все більше ставала схожою на руїни. Так як "світанок на перевалі" ми так і не побачили, то світанок зустріли за п'ятнадцять кілометрів від фінішу (правда це вже був світанок наступної доби). Наскільки важкими були ті останні кілометри, словами передати я не можу. Це просто потрібно відчути. І нарешті, за 22 хвилини до закриття, ми добрались до омріяного протягом останньої доби фінішу. "Світанок на перевалі 2017" для мене підтвердив усі легенди-страшилки, які я чув і читав про нього, ну і своїх декілька історій також з'явилось. Чи було важко? - Дуже! Чи воно того варте? - Однозначно! Чи поїду ще? - не думаю, але хто знає? :) Норматив на проходження бревету - 27 год. 00 хв. Час - 26 год. 38 хв.

600 км Центр Європи 22-23 липня 2017 р.

Після важкої 400-тки, мало би стояти питання, чи взагалі виходити на старт BRM600. В "нормальних" людей мало би стояти таке питання. А от в нас воно навіть і не обговорювалось... Просто, через день після "Світанку..." почали обговорювати організацію виїзду на 600. Чому так? Невідомо. Але це факт :) Особливістю цього марафону є те, що він проводиться в так званому "бомж-режимі", відмітки в КП проводяться через смс послугою "мобільна карта", ніякого організованого харчування по маршруті немає. Одне організоване "спальне КП" на чотирьохсотому кілометрі. *назва "Спальне КП" - ще не означає, що ти там будеш спати). Поспати вийде, якщо нормально (без затримок) проїхати перші 400 км.)) Триста кілометрів умовно ділять на 200+100, чотириста 200+200 або 300+100, а 600 як не діли, все одно до-фіга))) Але розглядати дистанцію в 600 кілометрів як один заїзд морально важко, тому краще до спального КП (400 км.) і після (200 км.). Кажуть, що по відчуттях 600 їдеться легше, ніж 400. Перевіримо :) Наш марафон брав свій початок з якогось села (точніше посеред поля біля якогось села) не доїжджаючи до Бережан о 03 год.30 хв. Фініш - у Львові. Стартувала група з шести чоловік. На старт з Тернополя після години сну доїхали бусом (за що вдячність Тернопільським рандоннерам). Нічний старт. Їдемо. Дорога добра, погода також. В Бережанах неприємна ділянка роздовбаної бруківки. Їдемо групою майже до батьківщини Роксоляни - Рогатина. Не доїжджаючи до Рогатина група ділиться на дві (по три чоловіки). В Рогатині виїжджаємо на Львів-Івано-Франківськ. Дорога нова, темп хороший. Середня швидкість 25-26 км/год. Не встигли прокинутись, як вже перше КП в Івано-Франківську (98 км.). Тут нас наздоганяють наші хлопці. Відправляємо смс, перекус на АЗС і далі, без затримок. Вже тут розумієш, що кожних зайвих 10 хв. по дорозі - це мінус 10 хв. сну на 400-му км. З Франківська рухаємось в напрямку Карпат. Наступна точка - Надвірна. В Надвірній сніданок. В Надвірні вже остаточно ділимось на дві групи. Їдемо. На горизонті - Карпати. Карпатські курорти проїжджаємо з зупинкою на фото і поповнення запасу води з придорожнього джерела. Яремче, Микуличин, Татарів. Далі підйом на Яблунецький перевал. Сонце вже припікає, але ще не критично. На підйомі обганяємо ще пару чоловік. По гарній дорозі і без дощу, не такі ті перевали і страшні (як на "Світанку...") Дві хвилини на "пам'ятне фото" на перевалі і в дорогу. З перевалу швиденький семикілометровий спуск в Ясіня (КП2). Це вже 203 км. від страту! Нічого собі :) В Ясінях - смс, морозиво і водичка. Поїхали далі. 15 хв зупинка. Далі нова дорога закінчується і починаються ремонтні роботи. Стару знали, смолою полили, нову ще не постелили. Хоч їхати і не зручно, але душа радується - таки покращення! Рахів - Ділове, гарні краєвиди, дорога "український асфальт" - їхати можна. 250 км. - географічний центр Європи. Спека починає заважати. Потрібно збавляти темп. Далі маршрут попри державний кордон. Справа колючий дріт, прикордонник патрулює. Дорога все гірша і гірша, а хати в селах все більше і більше схожі на замки (але якість трохи такі собі замки, на "любітєля"). Солотвино - то є напевно "вершина" того "замкового кітчу" )) Мраморні паркани по 2 метри, за ними замки в 4 поверхи, а перед ними стара роздовбана панельна дорога, кожний стик якої на 280 кілометрі відчувається вже не в руках, а десь в середньому відділі хребта. Ну таке, в кожного свій смак і бачення "прекрасного". Далі вечеря, бо від Тячева і аж до Синевира самі "кучеряві" села, ще й вночі. Не знаю, чи це нам так пощастило, чи ціни в тих краях такі ж як і ті хати їхні. Але 70 грн. за солянку і 50 за рис з овочами - це трохи забагато. Але вибору не було, зіма блізко вечоріє, і час не стоїть на місці. Ну а далі вже знайома з минулорічної велоподорожі  ділянка бездоріжжя попри Теребле-Ріцьку гідроелектростанцію з "кульмінацією" в с.Меришори (правда, минулого року ми їхали цією "дорогою" в іншому напрямку, з гори.) До цієї "жесті" я був морально готовий. Але вночі все ще набагато "цікавіше", та і 360 кілометр, та і майже доба в дорозі... В Колочаві на дорогу я вже виїхав "ні риба, ні м'ясо". підйом на Синевирський (Міжгірський) перевал - це був "контрольний в голову". З перевалу спускався вже на автопілоті з однією думкою про ліжко, яке мене чекає і в якому по часу я ще встигаю поспати 2-3 години. На КП гаряча вечеря, 2 години сну. Шоста ранку - підйом. 30 хвилин на збори і в дорогу. Чесно кажучи, хоч і майже все тіло боліло, але тих дві години сну зробили своє діло, і двісті кілометрів що залишались попереду не здавались вже такими і страшними. Ранок був чудовим. Краса неймовірна :) Їхалось зранку суперово. Дискомфорт в м'язах і "деяких частинах тіла" вже добряче давав про себе знати, але це не завадило проскочити перевал Гукливий і скотитись у Воловець. І навіть напівзаморожений (чи напіврозігрітий) багет в Воловцю на автостанції не зіпсував настрій. Вже знайомий Воловецький перевал без дощу (як на 400) здався набагато приємнішим. Далі нас чекало останнє випробування - Середньоверецький перевал.

* з wiki - Верецький перевал (інші назви — Середньоверецький, Ворі́тський, Руські Ворота) — перевал в Українських Карпатах через Вододільний хребет. Розміщений на межі Закарпатської (Воловецький район) і Львівської (Сколівський район) областей.Висота 841 м над р. м. Південний схил перевалу крутий, автодорога йде серпантином, північний більш пологий. До часу побудови об'їзного відтинку автодороги М06 це був найжвавіший перевал Українських Карпат. Нині перевалом користуються лише мешканці поблизьких сіл (і рандоннери-мазохісти, звичайно)

І дійсно, випробування виявилось не з легких. Сім кілометрів підйому з градієнтом 6% то і так важко, а якщо врахувати що останній раз дорогу там ремонтували "за свідченням літописів, у 895 року, коли саме через Верецький перевал угорські племена на чолі з Арпадом перейшли Карпати й завоювали Паннонську (Тисо-Дунайську низовину)", то вже є майже неможливо. Ну на перевал ми таки видерлись, по гравійці, з матюками, з сльозами на очах, але таки видерлись. Спуск з перевалу хоч і кращий за підйом, але також далекий від ідеального. Але нічого, ще якась година страждань і ми на трасі Київ-Чоп. Ооо! Це я розумію дорога. Їхати не переїхати :) До фінішу 130 км. Запас часу майже 8 годин. Встигаємо! Обід на АЗС "ОККО". Смс в Стрию. Далі пряма до фінішу 25-30 км/год. швидкість, комфортна їзда. Правда, температура не дуже комфортна, але вона, здається, вже і не відчувалась. Мчимо до фінішу :) Норматив на проходження бревету - 40 год. 00 хв. Час - 38 год. 32 хв. На фініші - емоцій взагалі ніяких, лиш втома і думки про те, що ще додому якось добратись... Добре, що доїхали, добре, що вложились в час, добре, що все добре. Усвідомлення прийшло після майже доби сну вдома: Ми це зробили! Меда досягнута! Круто! :) Висновок - можливості людини значно (ЗНАЧНО!) більші, ніж ми собі можемо уявити. Усі обмеження лише "в голові". Бревети 200,300, 400 і 600 км. позаду (у всякому разі в цьому році), а попереду ще багато цікавого ;)

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Миша, UltraLight, foxdog, andr, Sergey Palko, oscar, real SIMON, Rost, Loredan, Rubovod, MetaList, Vodzvan, Пенс, Arkadievich, M.I.R.A.G.E, denisekonomix, Mokus, Hevding, Судьба, fort13, Lexx-CCX, DarkEld3r, Step_Andr, tifo,

Статья не понравилась: Таких нет


Комментарии

Комментировать в форуме...

zeug

Хороший отчет. Свитанок был жёсткий!
Я так и не собрался написать отчет о своем первом рандоннерском сезоне. Многовато в нем бреветов оказалось, чтоб все описать :)

28.11.2017 12:53
real SIMON

real SIMON

Добре, що написали звіт - читається дуже легко. :good: Хотів, свого часу, щось подібне написати, але так і не зібрався...

29.11.2017 00:59
Rost

Rost

О, я себе на фото знайшов :) , але більше я там не з'явлюсь ;)

29.11.2017 05:11
foxdog

foxdog

Rost писал(а):
О, я себе на фото знайшов :) , але більше я там не з'явлюсь ;)

а шо так?

Sent from my GT-S5830i

29.11.2017 06:24
Rost

Rost

foxdog писал(а):
а шо так?

коротко: не мое

29.11.2017 12:21
foxdog

foxdog

Rost писал(а):
foxdog писал(а):
а шо так?

коротко: не мое

буває

29.11.2017 19:37
amateus

amateus

Отсчет вдохновляет на попытку!) хотя бы 2-хсоточку проехать) Но как все-таки на шоссейной резине по гравию?

05.12.2017 20:23
polishchyk

polishchyk

Головне бажання і якісна підготовка (фізична і моральна)... Шосейна резина як шосейна резина)) їхати можна... На 400 порізав одне колесо сильно через те, що усі ями залиті водою були і влітав в них (тому і проколів стільки бьуло). А як по сухій дорозі їхати, то можна і об'їжджати, це ж не гонка на час. На загальний час більше впливає кількість і час зупинок ніж швидкість руху. Минулого року в мене стояла 28 резина, цього 25, для бреветів напевно таки краще 28 (впевненіше себе почуваєєш)

06.12.2017 11:56
polishchyk

polishchyk

zeug писал(а):
Хороший отчет. Свитанок был жёсткий!
Я так и не собрался написать отчет о своем первом рандоннерском сезоне. Многовато в нем бреветов оказалось, чтоб все описать :)

Дякую. Немаю з чим порівняти, але чув що "Світанок..." щороку дається важко.

08.12.2017 10:09