menu

Українське полісся 2016

"Українське полісся 2016" 

туристичний роверовий спортивний похід другої категорії складності

20 - 29 серпня 2016 р.

Маршрут пролягає північним поліссям. Починається у Житомирської області, пролягає вздовж білоруського кордону і закінчується у Хмельницькій області. Має цікаві історико - культурні місця. 

Маршрут пройдено Харківськими туристами Туристично-альпіністського клубу «Політехнік» Національного технічного університету «ХПІ».  

За 9-ть днів - 543 кілометра роверами. 

Присвячено: 72 - ї річниці Гурбинської битви. http://h.ua/story/329358/

Керівник походу: Юрій Маркелов                                Учасник: Володимир Кошель

 

Вид туризму

Роверовий

Категорія складності походу

Друга

Довжина активної частини походу

(по вело комп’ютеру), км

всього

543 км

по асфальтовій дорозі

245км (47%)

по грунтово-гравійної дорозі (твердий грейдер)

171 км (33%)

по лісовим піщаним дорогам (піщаний грейдер)

58км (11,5%)

по бруківці

69 км (12,7%)

Тривалість

загальна

9 днів

ходових днів

9 днів

Термін проведення походу

20.08.2016 – 28.08.2016

Сумарний набір висоти, м (по навігатору)

4138

 

Детальна нитка маршруту.

Загальний трек маршруту для зручності було поділено на три частини, які відповідали основним подіям цієї подорожі.

Трек 1: Білокоровичи – Дружба – Замисловичі – Рудня Замислівська – Устинівка – Рудня Перганська – Перга – Хочино – Журжевичі – Рудня - Кам’яне – Дубно – Глинне – Березове -Заболоття – Дроздинь – переброди – Жадень – Хочин – Удрицьк – Висоцьк – Рудня – Людинь – Партизанське – Золоте – Лісове – Бродниця – Вичівка – Серники – Іванчиці – Зарічне. http://www.gpsies.com/map.do?fileId=bgxwiellidtptdcm

Трек 2: Антонівка – Городець – Кричильськ – Корост – Степань – Калинівка – Комарівка – Космачів – Велика Любаша – Підлужне – Трубиці – Базальтове – Головін – Звіздівка – Деражне – Дюксин – Суськ – Хотин – В.Олексин – М.Олексин – Золотіїв – Рівне http://www.gpsies.com/map.do?fileId=cegpyxehfatfpqeg

Трек 3: Рівне – Орестів – Пятигори – Уїздці – Коршів – Залісся – Лебеді – Буща – Новомалин – Межиріч – Острог – Вільбівне – Нетішин – Старий Кривин – Колом’є – Крупель – Славута – Цвітоха – Кам’янка – Шепетівка http://www.gpsies.com/map.do?fileId=sbusatipyzfdypim

Останній  трек розробляли рівненські роверисти. Велика їм подяка за веселу і приємну кампанію, важкий але класний маршрут! Особисто хочу подякувати Юрію Ойцюсю за дуже вміло зорганізований фестиваль "100 миль Дермансько-Острозьким національним природним парком" 2016. Дійсно великий вклад в розвиток вело туризму! Сподіваємось на те, що у наступному році ми теж з Вам поїздимо на  марафоні „Поліська Січ 2017” http://way.rv.ua/.

Довідкова інформація про район походу, тутейшу історію, культуру, спадщину.

 

Полісся

 

Полісся — історико-етнографічна область, природно-географічний край, частина колишньої прабатьківщини слов'ян, давня етноконтактна зона. Полісся розташоване на території чотирьох держав: Білорусі, України, Польщі та РФ.

Воно зберегло найдавніші релікти праслов'янської та праукраїнської культури, що є постійними об'єктами вивчення дослідників-археологів, істориків, фольклористів, етнографів.

Уперше назва Полісся зафіксована у літописі за Іпатіївським списком. У джерелах XIV–XVI ст. ця назва найчастіше функціонувала у вигляді спільнокореневих топонімів «Подлесьє», «Полясє», «Полєсє». Історико-етнографічні межі цієї зони теж визначалися по-різному, однак переважає думка, що вона охоплює басейн річки Прип'ять та сусідні райони лісової смуги.

Усталення в науковій літературі назви Полісся супроводжується подальшою конкретизацією за назвами етнічних зон — Білоруське Полісся, Українське Полісся, Російське Полісся, Литовське Полісся, Польське (Люблінське) Полісся. Такий поділ почасти відображав і певну етнолінгвістичну неоднорідність регіону.

Згідно з археологічними даними, Полісся ще до V-VI ст. н. е. було зоною взаємодії слов'янської і балтійської культур, орієнтовна межа між якими проходила по лінії річок Ясельда - Прип'ять - Горинь. У цьому немає нічого дивного, адже Полісся з давніх-давен було зоною творення праслов'янської культури, територією міжетнічних контактів слов'ян із балтами. У час формування й розвитку східнослов'яських ранньофеодальних об'єднань цей край був контактною зоною дреговичів, волинян, радимичів, деревлян, частково полян, сіверян, а також західнобалтських союзів ятвягів, одне з племен якого, за свідченням давніх польських джерел, мало слов'янізовану назву polexiani ("полексяни"). У XII-XIII століттях землі Полісся були поділені між кількома великими князівствами: Київським, Чернігово-Сіверським, Володимиро-Волинським (пізніше - Галицько-Волинським).

Українське Полісся поділяється на Правобережне та Лівобережне, залежно від розташування на берегах Дніпра. Відповідно до цього уживаємо також назви Східне й Західне Полісся. Західне Полісся називають також Прип'ятським, східне - Наддеснянським або Чернігівським, розмежовуючи такі номінації тоді, коли йдеться про Полісся по обох берегах Дніпра. В етнографічній літературі дуже часто під Східним Поліссям мають на увазі східну частину правобережного Полісся, приблизно на схід від р. Ясельда, далі - Прип'яті, до впадання у неї Горині і вниз по цій ріці. Землі, що лежать на захід від вказаного кордону аж до р. Західний Буг, складають Західне Полісся.

До 20-их рр. ХХ ст. Полісся ділили за належністю земель до тієї чи іншої губернії чи повіту: Волинське, Київське, Чернігівське, Брянсько-Жиздринське, Мінське, Могилівське, Гродненське. За сучасним адміністративним поділом вирізняємо Полісся українське, білоруське та брянсько-жиздринське (російське). Українське Полісся має регіони за назвами областей: Волинське, Рівненське, Житомирське, Київське, Чернігівське, Сумське. А от сучасна українська фізична карта районує українську частину Полісся на такі зони: Волинське, Мале, Житомирське, Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське. За чинним адміністративно-територіальним поділом Полісся охоплює Північну Київщину, Чернігівщину, Житомирщину (окрім південних районів), північні райони Сумської області, Рівненщину та Волинську область (окрім крайнього півдня останніх двох областей). Південну межу Полісся за діалектними ознаками мовознавці визначають умовною лінією Володимир-Волинський - на південь від Луцька - Здолбунів - Житомир - Фастів - Васильків - Переяслав-Хмельницький - Прилуки - по річці Сейм.

Українське Полісся розташоване на півночі України, займає південно-західну частину великої зони мішаних лісів Східно-Європейської рівнини і є частиною єдиної фізико – географічної провінції з характерним для неї підтипом поліських ландшафтів

На півночі воно межує з Білоруським Поліссям, а південна частина його межа проходить із заходу на схід через такі пункти: Устилуг – Луцьк – Тучин – Межирічі – Корець – Житомир – на південь від Києва – Носівка – Ніжин –Батурин – Путивль – Королевець – Корп – Глухів. Межа між Поліссям і Лісостепом чітко виявляється у рельєфі, геологічній будові антропогенових відкладів, характері ґрунтів, рослинності.

Більшу частину території займає Поліська низовина з долинами численних річок, у заплавах яких багато лук та озер, які затоплюються поверхневими водами. Глибина річкових долин збільшується з півночі на південь і вони як правило, мають по дві-три заплавні тераси. На південь від Поліської низовини простягається Волино-Подільська височина, густо почленована долинами річок та балок.

У Житомирському та Волинському Поліссі слабко виражений макрорельєф і дуже розвинутий мезорельєф. Східна частина Житомирського Полісся являє собою моренну рівнину з грядово-хвилястим рельєфом. Мікрорельєф тут проявляється у вигляді різних за формами неглибоких западин. Східне Полісся – це древня тераса Дніпра і Десни. Місцевість цієї зони переважно мілко хвиляста рівнина, порізана густою сіткою річок з окремими підвищеннями і виступами корінного плато.

Для природних умов Українського Полісся характерним є рівнний рельєф з широкими заболоченими річковими долинами, позитивний баланс вологи, переважання дерново-підзолистих і болотних ґрунтів та високий рівень ґрунтових вод. До 70 % заболочених земель України припадає на Полісся. Значна зволоженість зумовила розвиток підзолистого та болотного процесів ґрунтоутворення і формування лучної, болотяної та лісової рослинності.

Клімат Українського Полісся менш континентальний і більш зволожений, ніж в інших фізико-географічних зонах України, з теплим і вологим літом та м’якою, хмарною зимою. Взимку формується він під впливом теплого і вологого повітря, яке надходить з Атлантики у вигляді циклонів, що викликають відлиги та збільшену кількість атмосферних опадів. На Полісся надходять також маси арктичного повітря, які зумовлюють взимку значне похолодання, а навесні – пізні заморозки.

Волинське Полісся займає західну частину Українського Полісся, до складу якого входить майже вся Волинська область і північно-західна частина Рівненської області. Це найбільш зволожена, заболочена і заліснена область. Найістотніші відмінності природи Волинського Полісся зумовлені геолого-геоморфологічною будовою, що виявляється в наявності на його території значних відкладів мергеля і крейди.

Мергель - осадова каменеподібним гірська порода змішаного глинисто-карбонатного складу: 50 - 75% карбонат (кальцит, рідше доломіт), 25 - 50% - нерозчинний залишок (SiO2 + R2O3). Залежно від складу породоутворюючих карбонатних мінералів мергелі поділяються на вапняні і доломіту.

У ґрунтовому покриві Волинського Полісся переважають дерново-слабопідзолисті та рідше середньо підзолисті ґрунти. Крім того, трапляються дерново-глеєві, лучні та торфові ґрунти. На півдні області значні площі займають перегнійно-карбонатні ґрунти. На Волинському Поліссі порівняно з іншими фізико-географічними областями клімат менш континентальний. Кількість опадів становить 550 – 600 мм на рік. Безморозний період триває до 180 днів.

Природна рослинність представлена тут значно краще, ніж на територіях інших областей.

Заліснення досягає 40 % всієї площі. З лісових насаджень переважають соснові бори піщаних терас та дубово-соснові і сосново-дубові, грабово-дубово та дубові ліси. Досить широко представлені на заболочених місцях вільшняки. На території Волинського Полісся на долю болотно-лучних угідь припадає до 25% загальної площі. Тут переважає лучна, болотна та чагарникова рослинність.

Справжньою окрасою Волинського Полісся є північно-західна частина з лісовими ландшафтами та краєм озер, які за чистоту вод називають голубими очима Волині. 

Кам’яне село.

Є у Поліссі загублене мальовниче ”кам’яне село”, де серед лісу, наче хати, вишикувались вулицями величезні валуни. Серед них є ”майдан” з кам’яною ”школою” та ”церквою”. Високі, з овальними боками, вкриті мохами величезні валуни розкидані всюди.

Найцікавіший з них - камінь з ”Божими слідами”, до якого навіть приставлена драбина для відвідувачів. Місцина ця - геологічний заказник державного значення ”Кам’яне село”, що розкинувся на кількох гектарах Замисловецького лісництва неподалік Олевська, що на Житомирщині.

Існує дві гіпотези утворення такого рельєфу: перша - валуни, принесені льодовиком, тисячоліттями змінювали форму під впливом вивітрювання. Згідно іншої гіпотези, валуни - залишки підніжжя прадавніх гір, що сформувалися внаслідок руху того ж льодовика, які потім змінювали свою форму під впливом вітру протягом 20 тисяч років.

Довкола ”Кам’яного села” ходять чимало легенд про те як воно з'явилось. Найпоширеніша з них оповідає, що колись давно у цьому лісі було багате село. Якось через село проходив старий чоловік у вбогій одежині. Зайшов він на одне подвір'я і попросив хліба у хазяїна. Той саме порався по хазяйству й махнув рукою: ”Іди собі, чоловіче, ніколи мені”. Старий образився, вийшов із села, озирнувся на нього – і враз село скам’яніло... Виявилось, цим мандрівником був один з Богів, що йшов землею. На великому камені, де він відпочивав, відбилися сліди — один велетенський, ніби від босої ноги, і кілька схожих на сліди звичайної людини. За іншим повір'ям, у цьому місці Боги билися з прибульцями. Після тривалої битви прибульців було переможено, а на каміннях, залишилися відбитки - ”тієї битви”.

Якщо босоніж ступити в скам’янілий ”Божий слід”, можна відчути, що він ніколи не холодний – навіть у прохолодну погоду. Існує повір’я: хто постоїть у ”сліді” – набереться здоров’я, а загадане при цьому бажання обов’язково здійсниться.

Вузькоколійка. 106 кілометрів полісся.

Таке цікаве явище, як вузькоколійна залізниця Антонівка – Зарічне не часто можна побачити. Для прихильників залізниць тут збереглися ручні стрілки з семафорами. . «Поїздок», «кукушка», «вузька» - так називає її місцеве населення . Ця залізниця є однією з найдовших діючих вузькоколійних залізниць у Європі. Відстань між двома кінцевими станціями становить 106 кілометрів. Особливий інтерес являє те, що колія проходить мальовничою лісистою місцевістю серед боліт, заказників, Рівненського природного заповідника, поміж чарівних озер. Населенні пункти, які обслуговує залізниця, мають давню цікаву історію, зберігають цікавий побут та архітектуру.

Де ти ще побачиш діючи СЕМАФОРИ?

Вважається, що залізницю побудовано в 1895 році, але за деякими відомостями вважається, що будівництво вузькоколійки відбулося на початку першої світової війни. В роки другої світової війни залізницю зруйнували. Поновили в 1946 році, а сучасного вигляду залізниця набула у 1968 році, коли її подовжили до районного центру Зарічне. В 90-х роках минулого століття на залізниці припинено вантажні перевезення, але залізницю не закрили, і досі вона функціонує, як пасажирська та є важливим пасажирським засобом у регіоні. Поїзди складаються з 2-4 вагонів і рухаються з швидкістю 26-55 кілометрів на годину та мають 19 зупинок. Найбільші станції на колії – Володимирець, Біла, Острівськ, Зарічне. Всю відстань міні-поїзд долає за чотири години.

Волинська височина

Волинська височина. Це слабо хвиляста височина на заході України. Волинську височину разом із Подільською часто називають Волино-Подільскою. Волинська височина лежить у межах Волинської, Рівненської і, частково, північних частин Львівської та Хмельницької областей, а також, частково, Люблінського воєводства Польща. Простягається від річки Західний Буг до річки Корчик на Хмельниччині (притока річки Случ) майже на 200 км. Ширина Волинської височини – 40-50 км.

На півночі уступом заввишки 30-50 м обривається до Поліської низовини. На півдні Волинська височина відокремлена невеликим уступом від рівнини Малого Полісся.

Середня висота Волинської височини – 220-250 м, найбільша - 361 м - Повчанська височина. Переважає увалисто-балковий рельєф, а також розвинутий карст.

Річковими долинами Бугу, Стиру, Горині та їхніх притоків. Волинська височина розчленована на окремі ділянки, серед яких: Сокальське пасмо, Надбузька височина, Горохівська височина, Повчанська височина, Рівненське плато, Гощанське плато, Мізоцький кряж, Шепетівська рівнина.

У межах Волинської височини розташовані природоохоронні території: Дермансько-Острозький національний природний парк, заказник Вишнева Гора та інші.

Кременецький кряж

Кременецькі гори (також Крем'янецькі гори, чи Кременецький кряж, Кременецька гряда) - північно-східна частина Гологоро-Кременецького кряжа Подільської височини. Лежать на території Кременецького та районів тернопільської і (частково) Дубенського та Здолбунівського районів Рівненської області. Окремі відроги заходять в Білогірський район Хмельницької області.

Простягаються з південного заходу на північний схід між долинами річок Ікви, Кутянки та Вілії (всі — басейн Прип'яті). Довжина 65 км, ширина 12—20 км. Середня висота становить 350–400 м. Максимальна – 408 м.

Кременецькі гори представлені в рельєфі плоско вершинними пасмами, плато й останцями; сильно розчленовані долинами річок, балками і ярами. Схили асиметричні: круто, місцями урвищами обриваються на північному заході та півночі. Північно-західний край гряди підноситься над рівниною Малого Полісся на 120–150 м, на півдні гряда поступово знижується. Складається з крейди, вапняків, піску. Характерні ерозія ґрунтів, зсуви, карст (Студентська печера, Піщанка). Лісистість становить близько 20 %. На схилах переважно широколистяні ліси, чимало вершин голі, плоскі та місцями кам'янисті.

Дермано-Остозький національний парк.

 

Де́рмансько-Остро́зький національний природний парк - природоохоронна територія, національний природний парк в Україні. Розташований на території Здолбунівського (частково) та Острозького районів Рівненської області.

Парк розташований у найвужчій, східній, частині Малого Полісся - Острозькій долині. Охоплює територію заплави річки Збитинка, що протікає між мальовничими пагорбами Мізоцького кряжу та Кременецькими горами. Парк розташований на перетині меж різних фізико-географічних областей. Тут вузька смуга поліських ландшафтів дна річкової долини оточена краєвидами, характерними для лісостепової зони в межах двох височин — Волинської та Подільської. Це, а також незначна кількість населених пунктів, зумовило багатство рослинного і тваринного світу парку. Тут зростає 47 видів рослин і трапляється 19 видів тварин, занесених до Червоної книги України.

Завдяки своєму розташуванню та розмаїттю ландшафтів, Дермансько-Острозький національний природний парк є справжньою окрасою південної частини Рівненської області. Територія національного парку виявилась на перетині кордонів різних фізико-географічних областей, що зумовлює різноманіття ландшафтів та багатство рослинного та тваринного світу. Основна річка парку – Збитинка. Розчленований рельєф зі стрімкими схилами і вузькими улоговинами, характерний для центральної частини парку, створює напрочуд мальовничі краєвиди та сприяє виходу підземних вод у підніжжях та днищах ярів. Неподалік від с. Мости, в улоговині між двома горбами-останцями знаходиться одне з найбільших джерел парку – "Ринва".

Строкатість екологічних умов зумовлює розмаїтість рослинного покриву території НПП "Дермансько-Острозький". Ліси представлені дубовими, грабово-дубовими, грабово-дубово-сосновими, дубово-сосновими, сосновими, ясеновими, чорно вільховими угрупованнями та рідкісними угрупованнями скельно дубових та ялинових лісів. Своєрідною і багатою є болотна рослинність, переважають тут низинні болота. Найбільшим за площею та найбагатшим за видовим складом флори є Бущанське болото (місцева назва – Перетоки) в заплаві річки Збитинка поблизу села Батьківці. Це середньоєвропейське карбонатне болото. Далі на схід подібні біотопи майже не зустрічаються.

Територія національного парку цікава не лише з природничої точки зору. Довкола розташовані такі визначні історико-культурні пам’ятки, як Острог – місто-фортеця, родове гніздо князів Острозьких, монастир, заснований ними у Межирічі; руїни замку у Новомалині; селище Дермань, де народився відомий поет, публіцист, громадсько-політичний діяч Улас Самчук. На території парку збереглись археологічні пам’ятки трипільської, городоцько-здовбицької, тишнецько-комарівської культур, залишки поселень доби бронзи та заліза. Недалеко від села Буща знаходиться урочище Пекло з дев’ятьма печерами, в котрих знаходили закопчені вогнищами місця, жорнові камені, старовинні крем’яні, кам’яні вироби – свідки перебування тут людей. В деяких селах збереглися надзвичайно цікаві історичні раритети, зокрема водяний млин в с.Мости Здолбунівського району, глибоченні криниці (більше 60 м) в селах Мала Мощаниця і Буща, викопані на відрогах Волинської височини ще на поч. XX ст.

Історична складова місцевості тісно пов’язана з історією визвольних змагань українського народу проти багатьох поневолювачів. Поряд з територією парку знаходиться місце найбільшого в історії бою УПА з військами НКВС – урочище Гурби. Зараз тут влаштовано меморіальний комплекс та побудовано чоловічий монастир.

Щорічно тут проходить найбільша теренова спортивна гра для української молоді

 За кілька кілометрів від урочища Турова Могила, серед мішаного лісу на схилі пагорба є нагромадження великих каменів, найбільший із них – Зіньків. Його висота понад два метри, а діаметр біля п’яти. У навколишніх селах збереглася легенда про молодого воєводу Зінька, який у долині Збитинки бився з монголо-татарами, а потім з купкою своїх воїнів сховався під каменем.

Ще багато цікавого приховує цей край для тих, хто небайдужий до природи та історико-культурної спадщини, хоче збагатити свій багаж екологічних знань, та просто цікаво відпочити.

Організація туристично-спортивного походу. Загальна смислова ідея походу.

Вибираючи район подорожі, враховувались певні вимоги, як до самої подорожі, так і до учасників, які приймали участь. Поділ по трьом трекам зроблено не випадково. Кожна дільниця подорожі є унікальною в географічному плані, має велику історичну спадщину.

Так, першій трек від с. Білокоровичі до смт. Зарічне пролягає виключно поліськими лісами та болотами, має велику кількість річок. Специфіка шляхів в цієї місцевості відрізняється від наступних треків подорожі переважно піщаними лісовими дорогами, долати які роверами доволі складно, або бруківками рух по яких вимагає від учасників довготерпіння і міцності, а також, надійних роверових елементів. Деякі лісові дороги, на шляху прямування першим треком, не позначені на мапах, це потребує доволі непогане вміння володіти компасом, мапами, навігаційним обладнанням та вмінням орієнтуватися у лісі.

Другий трек – це дільниці що пролягають по східним кордонам волинської височини. Це менш заболочена місцевість, тут ліси переважно соснові. Дороги мають менше піску, але ж все одно багато ще бруківок, місцевість набуває горбистий рельєф. Дуже помітно, як полісся переходить у волинську височину - змінюється рослинність, глибина і швидкість річок, наявність джерел.

Третій трек теж є унікальним за свого пролягання  кременецьким кряжем. Південно-західний напрямок від м. Рівне відрізняється ще більшими перепадами висот, буковими лісами, кількість річок значно менша за полісся. Дороги тут мають тверді ґрунти їхати по яких значно ліпше за піщаними, але ж висотний профіль ускладнює пересування значними горбами і навіть горами!

Наступна мета маршруту є історична спадщина цього регіону.

Сьогоднішні великі рекреаційні та заповідні зони північно-західної України мало заселені, а ті люди які там мешкають переважно живуть натуральним господарством. Але в минулому це було інакше. За часів Великого Князівства Литовського, Руського та Жемантійського, Речі Посполитої тут точилися дуже активні події, бойові дій на чолі з видатними державними діячами східної Європи. Але події другої світової війни значно замурили ці сторінки історії, адже замурити мож на папері а ні у людської пам’яті.

Відправляючись у подорож, необхідно звернути увагу на особисту безпеку кожного учасника. Регіон доволі малолюдний і багатий на великі ліси. Тому є вірогідність зустрічі з дикими хижаками. Місцеві мешканці тут дуже привітливі, непогано ставляться до туризму і не являють великої перешкоди. Головна загроза – це зустріч з хижаками у лісі або втрата орієнтації (мапа, компас, навігатор).

Можливість зануритися в стародавню історію, доторкнутися до цієї унікальної і недоторканої природи, підвищити свій спортивно-туристичний досвід, поспілкуватися з людьми, що живуть в цьому мальовничому краї, познайомитися з їхніми традиціями, культурою та побутом, насолодитися неповторною гостинністю, все це стало тим головним початком, яке об'єднало учасників цього походу в одну команду.

Для типового мешканця східної України доволі незвичайним є перебування у таких мальовничих місцях. Це обумовлено політико-історичними наслідками, долати які доволі важко. Але завдяки популяризацій спортивно-туристичного руху стає простіше, це об’єднує нарід, а як відомо, той нарід є міцним і непереможним який має єдність.

Подорож по теренах полісся вимагає від учасників наявність паспорта, бо це є прикордонні зони, де доволі суворо працюють прикордонники. Бюджет мандрівки не великий і складається з коштів на проїзд (поїздом) і закупку харчів.

Спорядження, вагові норми, харчування і провіант.

Готуючись до подорожі, кожен турист думає над тим, які продукти краще взяти з собою в похід, як організувати приготування їжі в похідних умовах. Моя вам порада - не перевантажуйте рюкзак надлишковими продуктами! Головне - навчитися самостійно, виходячи з особливостей вашого маршруту, вирішувати всі питання організації харчування, як при підготовці до походу, так і в дорозі і не губитися навіть тоді, коли продукти закінчуються.

Воду для приготування їжі брали з річок, або криниць. Якщо беремо воду з річки, розумно було б подивитися на її стан, якщо вода брудна, або річка має сумнівну чистоту, то краще утриматися від такої води. Звертайте увагу звідки тече вода, наявність поблизу сел, чи інших споруд, які можуть бруднити воду і не тільки мулом, треба ще рахувати і біологічну небезпеку. Може десь уверх по течії розташована ферма! Це все потрібно враховувати аби не було потім зле. Тому, якщо ти впевнений в чистоті води – бери, але все одно добре кип’яти. Від двох до п’яти хвилин. Краще набери більше у каструлю хай випарує, якщо ще забагато залишається – злий лишню.

Харчування розраховув  трьохразове. Сніданок і вечеря повноцінне гаряче, а на ланч перекус. Харчі закупили одноразово, вистачило на весь термін походу. В магазинах, які були на шляху прямування купували тільки напої та солодощі. В деякі дні, коли зранку треба було не гаяти час, готували сніданок з вечора. В ночі доволі прохолодно, тому їжа добре зберігалося до ранку.

Протеїн українського виробника „Гадяч-протеїн” на перекус саме то! З водою, а краще з молоком розколотив випив і сили в тебе є до вечора!  http://hadyach-protein.com.ua/

До речі перший раз у поході використовую спортивне харчування для підтримки енергетичності їжі. Протеїн дуже добре себе зарекомендував. Він не псується, легкий і ситний. Брав 0,5 кг – ще й залишився. Головне не перевищувати дозу, бо будить нудити від підвищеної концентрації.

А у вечорі амінокислоти допомогли швидкому відновленню м’язів. Зранку крепатури майже не було навіть після самих навантаженнях перегонів. Так що не треба недооцінювати спортивне харчування у спортивно-туристичних походах.

Вот вам меню:

Дата

Сніданок

Ланч

Вечеря

20

Вдома

Київ, Пузата Хата

Бутерброди, ковбаса, печиво, чай.

21

Вівсянка зі згущеним молоком, курагою та родзинками. Чай з печивом.

Козинакі, ковбаса, хліб, протеїн

Суп гречаний з рибою.

Чай

22

Макарони з яловичиною. Чай.

Снікерс, ковбаса, хліб, протеїн

Суп гречаний з рибою.

Чай

23

Вівсянка зі згущеним молоком, курагою та родзинками. Чай з печивом.

Батончики, консерви, протеїн

Макарони з яловичиною. Чай.

24

Макарони з яловичиною. Чай

Козинакі, ковбаса, овочі, хліб, протеїн.

Вівсянка зі згущеним молоком, курагою та родзинками. Чай з печивом.

25

Суп гречаний з рибою.

Чай

Снікерс, ковбаса, хліб, протеїн

Макарони з яловичиною. Чай.

26

Юшка з картоплею, макаронами те гречкою. Чай з печивом.

Снікерс, ковбаса, хліб, протеїн.

Вівсянка зі згущеним молоком, курагою та родзинками. Чай з печивом.

27

Вівсянка зі згущеним молоком, курагою та родзинками. Чай з печивом.

Протеїн, печиво, кавун, кава

Плов м’ясний, чай, печиво.

28

Вівсянка зі згущеним молоком, курагою та родзинками. Чай з печивом.

Піца з кавою

Снікерс, ковбаса, хліб, протеїн

 

Стратегічна, тактична і технічна підготовка до походу.

 

Треки похода розроблені за умовами адаптації до подорожі. Денний кілометраж ураховував час на сніданок, вечерю, перекуси на шляху прямування та купання у річках. Профіль треку, дорожнє покриття, можливі перешкоди також ураховувалися.

В тактичному плануванні маршрут ураховував фізичні можливості учасників і технічні особливості місцевості по часу і швидкості пересування: так перша ділянка є підготовчою, як морально так і фізично, в наступні два дні задавався достатньо великій кілометраж для важких умов пересування лісовими дорогами та бруківкою, на четвертий, п’ятий, шостий день кілометраж поступово зменшувався. Це було зроблено задля відпочинку перед наступним доланням великої денної дистанції у 120 км у суботу. Це дало перевагу і повне виконання завдань на маршруті.

Досвід спільних походів, підбір учасників за характером, дозволив забезпечити високий рівень психологічної сумісності і згуртованості, що є переважним при вирішуванні складних тактичних і технічних завдань в незвичайних а часом і екстремальних умовах спільного подорожування.

Варіанти під'їзду та від'їзду, обґрунтування точок початку і кінця маршруту.

Початковим пунктом цього маршруту є зал. станція Білокоровичі (Житомирська обл). На маршрут можливо виходити і з наступної станції Олевськ, але ж враховуючи час прибуття потяга, доцільним є Білокоровичі. До станції Білокоровичі з Харкова їхали з пересадкою у Києві. Прямого потяга немає. Але це не є перешкодою, а навпаки ще й спрощую закупівлю харчів, яку ми робили у Києві в еко-маркеті біля вокзалу Київ-Південний. Проміжок часу між поїздами 3.55 дозволяє все зробити повільно.

З Харкова до Києва їдемо у Хюндай (УЗШК) о 7.20 відправлення, а з Києва до Білокоровичів поїзд 141 Київ  – Львів відправляється о 15.44 до Білокоровичів прибуває у 19.20.

Кінцева точка маршруту – м. Шепетівка (Хмельницька обл.).

Альтернативні варіанти маршруту передбачають по-перше спрощення треку, заміну ґрунтових доріг на асфальтові, а по-друге – скорочення треку. Аварійні виходи з маршруту на випадок травмування або механічної поломки ровера при яких подальше просування стає неможливим.

Трек 1– с. Висоцьк. Трек 2 – с. Антонівка, с. Степань, с. Базальтове, м. Рівне. Трек 3 – м. Острог, с. Старий Кривин, м. Славута

Технічний опис проходження маршруту

Як зазвичай, на південний вокзал м. Харкова з Салтівки приїхали о сьомій ранку, швиденько з’ясували де наш Хюндай, і не розбираючи ровери заїхали у першій вагон. Там є спеціально відведене місце для великого багажу, з самого початку головного вагона. Ніякої багажної квитанції не знадобилось. Провідник тільки порадив накрити ровери чимось непрозорим. Чотири зупинки і ми у Києві. Дуже зручно!

Час у нас є на то щоб закупити основну їжу. З дому ні чого суттєвого не брали. Все було куплену у магазині, що через дорогу від вокзалу Київ-Південний. Спакували харчі по рюкзаках, трішечки відпочили і пішли на поїзд. Він вже нас чекав на першої колії. Тут вже плацкарт, менш зручніше аніж Хюндай, так що ровери розбираємо, пакуємо і все заносимо у вагон. У 15.44 поїзд Київ – Львів вирушає. У Білокоровичи прибув у 19.21. Стоянка 2 хвилини, тому розвантажуємо все дуже оперативно, заздалегідь речі розташували у тамбурі.

Першій день. 20 серпня, субота. (Білокоровичі – Рудня Замислівська).

Білокоровичі – сонце вже сідає. Треба швиденько збирати наші ровери і рушати на ночівлю. Ще їхати десь 30 км до запланованої ночівлі. На вокзалі тиша, людей нема. Вражає чисте повітря і повільне життя, де ні хто ні коди не поспішає. Ще нам, після великих міст, це дуже помітно.

Втомлені дорогою ми потрошечку рушаймо. Сонце сідає швидко, тому не довго нам вдалося їхати по світлому, у лісі сутінки, а ще пів години і ми достали ліхтарі. Орієнтуємось по лісних дорогах майже у темряві по мапі і навігатору. За Білокоровичами була радянська військова база і там залишилось багато доріг у лісі, котрі ведуть до різних складів, але не туди куди нам треба. Заблукати дуже легко.

 

В Замисловичі приїхали вже у повні темряві. Прохолодно, чути лай собак у селі і тільки повний місяць нам освітлює шлях до лісу. Десь не доїжджаючи до Рудні Замислівської треба шукати ночівлю біля річки. Навігатор вказує де у лісі найближче річка підходить до дороги. Бачимо з’їзд, зупиняємось, я іду у розвідку. Холодно, темно і тільки ліхтар дозволяє не заблукати і бачити один одного. І ось новина – дуже непогане місце, поляна з рівнесенькою травкою, річка рядом – це Пєрга – дуже містична річка, має бурштиновий колір води, завдяки торф’яникам та специфічними ночвами. До речі, бурштиновий колір води у Поліссі це норма. При цьому вода дуже чиста и м’яка. Шукати місце де розташувати намет довго не знадобилось. Тут все навколо дуже гарне. Ставимо біля лісу. Ховаємо речі. І лягаємо спати. Ми добре поїли у поїзді.

Другий день. 21 серпня, неділя (Рудня Замислівська – 65 км криниця у лісі).

Вода у річці Перга холодна. Зранку я зробив кашу. Поїли і далі!

р.Перга

Зараз їдемо на таке собі незвичайне місто як „Кам’яне Село”. Треба оглянути місце і зарядитися енергією наших пращурів.

Щоб проїхати до „Кам’яного Села” потрібно в Рудні Замислівськой повернути праворуч, потім через річку міст, або брод і ще праворуч а потім лісом. У селі є покажчики. Якщо ти уважний то тут не знадобиться і навігатор щоб відшукати це дивне місце. Трошки полазили по каменях. Прикро, що ті люди, котрі бувають тут залишають за собою сміття. Хто тут його буде збирати? Тут людей та і нема, тільки туристи. Так що ж то за туристи, котрі смітять де бувають? То свині! Та в мені склалося відчуття, що тут бувають або люди-свині, або християни, котрі вважать це місце майже диявольським і намагаються зруйнувати все що пов’язане з їхніми пращурами-язичниками.

Повертаючись на маршрут – набираємо води з колодязя, котрий розташовано на початку села, як раз, як з лісу заїжджаєш, у дворі ліворуч він і є. До речі, якщо літня спека вас домагає, то краще перед тим як їхати у ліс до „Кам’яного Села” теж водою запастися.

Дорогі тут ще нормальні. Це твердий грейдер, назвемо це так. Їхати можна швидко аж до наступного села, котре ще менше за Рудні Замислівськой, а далі починається ліс і справжня лісова дорога в деяких місцях зовсім розбита лісовозами. Але, то ще не та перешкода, яка значно може зіпсувати план  просування за маршрутом!

р. Уборть

р. Уборть

За цим місточком, через річку Пєрга, повертай праворуч в конці вулиці колодязь справа. Вода у тутешніх річках має незвичайний бурштиновий колір. Але ж це не говорить про те що вона брудна, навпаки – то дуже чиста вода.

У нас в планах зробити наступний кемпінг на річці Ствіга десь біли с.Глинне, але щось ми дуже повільно просуваємось. Пісок не дає швидко їхати, в деяких місцях і зовсім встаємо і тягнемо ровери за собою, бо він вгрузає під вантажем баула..... А ще річки! Вони теж не дають їхати бо в кожній з них хочеться купатися. На вулиці спека, а вода прохолодна, чиста і такий привабливий пісочок!

Після с. Устинівка виїжджаємо на дорогу Олевськ – Майдан Копищанський. Асфальтована, чудова дорога, тут можна гнати 30 км/год і більше! Головне не проскочити непримітний поворот ліворуч. Одразу за покажчиком „Хочино”.

На правому фото видно поворот ліворуч, от туди і треба.

І о жах, дорога то чи ні!? І ми розуміємо що попереду дуже серйозне випробування і для нас і для роверів. До Журжевичів десь 15 кілометрів розкатаного грейдера хвилями; у ямах брудна вода, у деяких місцях проїхати можна тільки занурившись на пів колеса у воду. Випили залишки води, залишається десь літр а ще важкий шлях. Просуваємось повільно, їхати важко, вимушені гальмування не дають підтримувати однакову швидкість, час іде.... А до запланованого кемпінгу ще ой як далеко! Тут би до Журжевичів доїхати...

І ось десь на 10-му кілометрі наших страждань бачимо дуже файну лісову розвилку. Тут є і стіл і стілець..... але ще є колодязь з кришталевою водою. Вимірюємо рівень мінералізації води – 067 ррm – це майже дистильована вода!!!! По часу десь 17-та година, ми доволі втомлені, їхати ще багато, до Журжевичів ще десь 5 км жахливої дороги, а далі невідомо що буде, мож дорога ще поганіша. Ми явно до заходу сонця не встигнемо доїхати до р. Ствіга. До запланованого кемпінгу десь 40 км, а вже вечоріє, і дорога дуже погана. Якщо їхати далі, то прийдеться знов намет ставити у ночі і готовити їсти ніколи буде. Приймаю рішення становитись на ночівлю тут у лісі. Все необхідне для цього є. Головне що вода є. А ще й стіл і дрова! Краще ми відпочинемо, а завтра зранку наверстаємо!

І тут хтось зупинився на мопеді біля наших роверів. То прикордонник. Не очікував він тут когось зустріти, було видно по його обличчю. Перевірив наші документи, з’ясував мету перебування у прикордонній зоні. Ми йому розповіли про наш маршрут і переконали, що у Білорусь ми втекти не збираємось. Доволі ретельно він перевірив паспорти, подивився наші мапи. Спитав про те що ми тут залишаємось на ночівлю, чи поїдемо далі. Бо йому треба буде попередити прикордонну службу про перебування у зоні туристів. Я остаточно вирішив залишатися на ночівлю тут біля колодязя. Харчуємось і лягаємо відпочивати. У лісі доволі тепло аніж біля річки. Намет поставили подалі від дороги у лісі, дуже непримітно. Хоча після прикордонника тут людей більше не було до ранку.

Третій день. 22 серпня, понеділок (65 км криниця у лісі - Жадень)

Зранку почався рух. Лісовози і лісники. Мешканці Журжевичів їдуть на працю – ліс валити. Увагу ми на себе звернули, і то і діло хтось до нас підходив і питав про нашу подорож. Один файний хлопець на мотоциклі – лісник розповів про дорогу до Журжевичів і порадив, як краще проїхати далі до Дубно. До Журжевичів залишалось 6 км розкатаного лісовозами піску, води вже було менше а ось піску більше. Їхати майже неможливо.  

Велика подяка ліснику, бо він порадив кращий шлях аніж ми планували. То, говорить, якщо по вашому – то пісок буде ще 10 км. Намалював нам кращий маршрут через с. Рудня по дорозі, якої на мапах зовсім немає. До Рудні твердий грейдер, далі теж доволі непогано лісом їхати. Таким чином виїхали на дорогу до Кам’яного. Ця дорога теж випробування! Погана бруківка, обочина – пісок. Дуже важко просувались десь 7 км.  

Після перехрестя на Дубно вже було веселіше. Твердий грейдер а після Дубно і зовсім чудова асфальтована дорога. У с. Глинне, на р. Ствіга зробили перекус. Це заплановане місце нашої вчорашньої ночівлі. Місце дуже файно, річка чиста, чудові луги, вікові дуби.... Нажаль тут довго не затримались, а рушили далі.

Далі їдемо і їдемо. Дорога дуже хороша, по селах краще аніж у місті. Річка Лева у Перебродах дуже брудна. Вище по течії видобуток бурштину і увесь мул тече у річку. Річка замулилася і вода не здатна навіть для купання. Зупинятися на відпочинок не має бажання та й вже запізно, а ще треба доїхати до запланованої ночівлі. Після Переброд файна дорога скінчилась і почалася бруківка. Сонце сіло і наступне село Жадень вже ми зустріли у темряві. Повернув на Хочин, побачили що дорога далі теж погана, бруківка і пісок....Вже темно і ми доволі втомлені, до р.Горинь і не дуже далеко, але сенсу їхати в пітьмах на ночівлю немає. Місцевість там така, що в ночі навряд чи нам вдасця щось непогане знайти для ночівлі. Тому вирішили заночувати у лісі за с. Жадень. Ліс доволі непоганий, і під місячним світлом ми легко до нього дійшли скрізь поле. Їсти не хтіли тому лягли одразу відпочивати.

Четвертий день. 23 серпня, вівторок (Жадень - Зарічне)

А зранку, зібрав речі, рвонули на Горинь.

Хмарило, тому настрій був не дуже оптимістичний, ще й бруківка, пісок.... До Удрицька недалеко і вже через годину ми перекусили біля Удрицької крамниці, купивши там печиво і хліб.

А ось до р. Горинь не так і легко було їхати. По-перше від Удрицька була бруківка, а потім і зовсім дорога споганилась перетворившись на пісок розкатаний лісовозами. І тільки поблизу Горині дорога стала жорсткішою. Правий берег річки не має дерев, крутий і глибокий, а по лівому село Висоцьк... Десь стати так щоб приготовити їжу було досить важко і знадобився деякий час щоб знайти потрібне місце. Але проблема була вирішена. Ми перебрались на другий берег через понтонний міст і пробравшись скрізь осоку вийшли на піщаний плес. Дров там мало, але ж вистачило для приготування їжі. То була наша днівка. Місто на плесі з’явилося не таке і спокійне. Тут місцеві гуси приходять на відпочинок. І коли вони повернулися з поля і побачили нас на своєму місці, явно були здивовані. Велика  гусей майже нападала на нас, чипала наші речі і нам доводилося частково боронити простір навколо себе. Вогонь костра допомагав, гусаки не підходили до вогню. Потрошечку гуси звикли з нашою присутністю на своєї території і позводилися менш агресивно. Все одно спокій наступав тільки тоді, коли гуси уходили чи у поле чи упливали десь геть. А коли поверталися то знов нас перевіряли.

Горинь – річна не зовсім небезпечна. Незважаючи на те що дно піщане і приємне по-перше може здаватися що не глибока, але ж то не зовсім так. Завдяки сильній течії дно має вимоїни, а той берег де є поворот ще й підмиває і він має досить велику глибину. Тому там можуть виникати віри. І якщо людина не зовсім добре плаває то....може і не звладати зі стихією води. Вода для приготування їжі в Горині зовсім непогана. Прокип’ятив трошки і засипай макарони! А чай який!!! На має порівняння з тим що вдома готуєш!

Смачно поїли, відпочили, накупались разом з гусаками і поїхали. Сьогодні плануємо наверстувати наш план. Треба доїхати до Зарічного. У Висоцьку набираємо води. Погода не дуже спекотна, хмарить. Місцеві нам порадили кращий шлях через с. Золоте, бо лісом, говорять, можете заблукати. Часу до сутінок мало, тому приймаю рішення їхати через Золоте. Лісову дорогу через Верхівку – Бутове залишаємо на наступний раз. Там дійсно цікавий шлях, але може бути бруківка і лісовий пісок. Зараз нам це зіпсує всі плани. Нам потрібно завтра зранку встигнути на поїзд до Антонівки.

Хмарить.... Справжня поліська природа... Людей навіть немає, але відчувається сила природи, велич цих місць наповнених мовчазною історією. Треба зануритися трішечки в історію щоб зрозуміти, які тайни зберігають ці ліси...

Місцеві мешканці дуже талановито поєднують сучасну цивілізацію і стародавню традицію життя. Тут можна зустріти і чудові автівки, квадроцикли позашляховики і також коней... Зустрічаємо цілу родину вот на такому транспортному засобі.... працює на траві!!!

Чарівна калина вже спіє, по обочинах доріг кущі... Це є не звичайна рослина, але поетичний символ визвольної боротьби стрілецької доби. З нею пов’язана найвідоміша пісня: https://www.youtube.com/watch?v=yuvGeMYmsug

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Марширують наші добровольці на кривавий лан,
Визволяти наших українців з московських кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Гей у полі ярої пшенички золотистий лан,

Розпочали стрільці українські з москалями тан.
А ми тую ярую пшеничку ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
То прославить по всій Україні Січових стрільців.
А ми тую червону калину збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо.

Після с.Золоте дорога дуже приємна. Автівок мало, відчувається присмак прикордоння, все неначебто застило у 19 сторіччі. Сутінки і похмуровість ще додають колориту середньовіччя і містичних почуттів. Дуже вразливі села, навіть незвичайні для мешканці великих міст.

Не доїжджаючи Зарічанського району, посеред лісу, у моєму ровері з’явився неприємний хруст у задній втулці да такий, що у кермо віддає. Ну, думаю, в самому віддаленому районі, майже на кордоні з Білоруссю, з якого повернутися, на випадок неможливості пересуватися на ровері, дуже і дуже складно, майже неможливо – хруст! Це мене напрягло. Треба негайно усунути несправність щоб там не було! Зупиняємось. Перевертаю я ровера, знімаю заднє колесо, розкручую конус задньої втулки.... і що здивувало – так це відсутність мастила в лівої чашці. Шарики по сухому скрегочуть !? Як так? З права є мастило а зліва немає? Це не така велика проблема. Своєчасно усунена, вона не тягне за собою тяжких наслідків. Я зі спокійнісінькою душею змащую тим що в мене є, все збираю і рушаймо! Далі все добре!!!

Зарічанський район нас зустрів сутінками. Села проходили майже як у казці.

В Зарічне приїхали по темряві. Де ставити намет? Великий міст над р.Стир. Не видно нічогісінько. Де інде проскакують автівки. Спускаємось з доволі крутого насипу до берега ріки, бачимо тільки завдяки ліхтарям, трава вже у росі, прохолодно. Не дуже розуміло, що коло нас і де краще заночувати. Знаходимо метрів за 500 від моста ніби то посадку неподалік від річки. Тут і поставили намет. Комарі є великі, у траві щось повзало поки ставили намет.... Знов не вечеряли а одразу відпочивати.

Таким чином на третій день ми вийшли на запланований графік руху. З ранку треба поснідати і встигнути на ретро-поїзд. Орієнтовно він вирушає десь о 11.00 годині.

П’ятий день. 24 серпня, середа (Зарічне – Калинівка).

Прокинувшись стало відомо що ночували ми майже у когось в огороді. Але місце вельми непогано. Річка Стир холодна і неприємна, дно замулено, багато мушлів да так, що ногу поранити мож. Купатися неприємно. Тому воду беремо тільки для приготування їжі.

Сьогодні на нас чекає велика мандрівка ретро залізницею від Зарічного до Антонівки. Таким чином ми долаємо відстань у 106 км з півночі на південь Рівненщини, відпочиваємо трішечки, фотографуємо, їдемо по лісах, полях да по таких місцях де подекуди неможливо не чим доїхати окрім своїх ніженьок.

Ровери вдалося поставити у самий задній тамбур останнього вагона не знімаючи баулів з багажників. Кермо до гори і на задньому колесі один і другий не погано стали зайнявши весь тамбур. І добре що так зробили, бо людей було досі багато і якщо ровери затягли б у вагон, то було б маса незручностей. А так ми ні кому не перешкоджали. І ще сталося можливим їхати в задньому тамбурі на сходинках, фотографувати і бути наодинці з поїздом і природою!

Раз на день, зранку о 6 годині поїзд вирушає з початкової станції Антонівка і їде до Зарічного тут він стоїть десь 2-3 години і після 12-ї вирушає назад до Антонівки. Час руху займає 4,5 години. Поїзд їде не швидко. 25 -30 км/год. Можна ретельно розглядати навколишні крайовиди. Доволі багато людей посідало у Зарічному. Але у Антонівку вагон прибув майже порожній. Основна маса повиходила на шляху прямування.

 

До Антонівки приїхали доволі втомлені враженнями і дорогою. Збираємось, заходимо до крамниці, купуємо печиво, зриваємо смачних осінніх яблук трошки від’їжджаємо від Антонівки та стаємо на перекус. Після Антонівки до самого Рівне маємо невеликий набір висоти.

До запланованої ночівлі не дуже велика відстань тому їдемо повільно. Дорога по перше була хороша, а як звернули на Кричильск - бруківка до самої Стапані. У с. Степань святковий концерт на селі. 24 серпня Україна відзначає день незалежності. Багато людей, збирається молодь, файні хлопці та дівчата їдуть до місцевого клубу. Участь ми не приймаємо, бо часу бракує, да і не за цим ми тут. Нам би відпочити від людей, побути на одинці з природою.

Після с. Степань дорога пролягає через ліс. Треба вийти на закрут річки Горинь, який найближче підходить до лісу. Тяжкий шлях по піску нас виводить у заплановане місце. Тут далеко від села, не чути святковий гомін. Стаємо на ночівлю вчасно. Річка має чисту воду, крутий урвистий берег, швидку течію, інколи тут бувають мисливці та рибалки.. Дрова тягаємо з лісу, розпалюємо багаття, ватри якого містично освітлюють тишу навколо намету. Доволі страшно і не спокійно Майже саме моторошне місце ночівлі. Звикли. І добре спали.

  

Шостий день. 25 серпня, четвер (Калинівка - Базальтове).

Сьогодні розвантажувальний день. Замість днівки приймаю рішення зменшити денне навантаження, щоб не дуже розслаблятися. По переду зовсім не легкий марафон у суботу. Треба накопити сили і витримати відстань у 120 км за день. Тому сьогодні робимо малий кілометраж. Їдемо до Базальтового і там кемпінг. Збиралися повільно, готували сніданок.

До Базальтового добрались вчасно. Одразу у крамниці купили перекус, заїхали на кар’єр, і почали шукати місце кемпінгу. Заїхали подивитись на Базальтові кар’єри. Тут видобуток базальту йде на повну. Вода у кар’єрах чиста і на той період була тепліша за воду у Горині незважаючи на прохолодні ночі. Ще не встигла охолонути після спекотного літа.

Феноменальним творенням природи, яке є на Рівненщині вважаються базальтові стовпи. Це щільні ряди багатогранних колон, які вражають своєю монументальністю і правильною формою.

На цей раз для кемпінгу був ліс і крутий берег річки Горинь. До води важко добратися, але ж то незвичайне місце. Купатися там не має можливості, але то і не потрібно, бо заплив був на базальтовому кар’єрі. Поки Вова встановлював намет, я їду до крамниці, купую солодощів для тихого відпочинку біля багаття. Набираємо води у каструлю, котелок і готовимо вечерю. Місце для цього ми знайшли вже об лаштоване, мабуть там рибалки інколи ночують, але нас ні хто не потурбував за всю ніч, окрім якихось тварин. Цілий вечір, як стемніло, була якась метушня навколо нас, але ми вже звикли на це і не звертали уваги на нічних мешканців лісу.

Сьомий день. 26 серпня, п’ятниця (Базальтове - Хотин).

Прокинулись на дивно десь о 8.30. Час був поснідати спокійнісінько, заїхати до крамниці, купити кавуна, і смачно його гризти на березі базальтового кар’єру. Час від часу ходити до води купатися і знов їсти кавун. Добре відпочиваємо і швиденько до Хотина...

Дорога по-перше здавалося не така і довга, але на практиці з’явилося, що їхати  треба...і їхали ми по збереженому треку рівненських вело туристів, який робив Ю.Ойцюсь. Цей трек залишився у моєму телефоні з марафону Поліська Січ, який проходив влітку. На Поліської Січі їхали ми в зворотному напрямку і це була перша частина денного пробігу у 50 км. Так от зараз нам треба було проїхати 50 км по ґрунтах понад річкою Горинь, і навіть лісах, де на мапах неозначено троп, а орієнтація була тільки завдяки треку і моєї пам’яті.

 

Після Базальтового ландшафт стає більш горбистий, ґрунтові дорогі тверді, і в деяких місцях бачимо виходи на поверхню крейди.

Фосфатні гори. Тут поблизу підприємство Рівне Азот. Це терикони – відвал породи від його виробництва. Проїзд по території заборонено. Дороги перегороджені і повсюди встановлені попереджувальні таблички. Дійсно тут не дуже корисно знаходиться. Бо у повітрі стоїть вразливий запах аміаку.

Приїхали на кемпінг десь о 18 годині. Прийшлось пошукати затишне місце. Проїхати ближче до Хотину, але ж там вже забагато людей, відпочивають, грає музика, і не має де стати. Тому трішечки вернулися назад. Біля річки Горинь прохолодно і мало дров. Вода чиста, але дно замулено, тому заходити у воду не дуже приємно.

Але якщо піднятися по догори, то стає суттєво тепліше і пейзаж навісь степовий, суха трава, червоніють кущі глоду. До речі глід у чаю дуже приємний смак дає.

Восьмий день. 27 серпня, субота (Хотин – Рівне - Острог).

Сьогодні треба дуже рано прокинутися, зібратися і встигнути на заплановану подію, яку зорганізували рівненські роверисти під головуванням Юрія Ойцюся. Туристичний фестиваль „100 міль Дермансько-Острозьким національним парком” заплановано стартувати о 7 годині ранку зі стадіону Авангард, що у м.Рівне. А до нього треба ще доїхати.

Тому встаємо о 5 годині ранку. Снідати часу немає. Тому швидко збираємо намети, пакуємо речі, які звечора зібрали по максимуму, вдягаємося тепліше і рушаймо.

В цей час біля річки дуже зимно, температура градусів +5  + 7, страшенний туман і роса. Намет мокрий, а поки його зібрали то зовсім у росі „викупали”. Внутрішній тент ще сухенький, а ось зовнішній – ну хоч воду вижимай. Роса вимочила взуття а з мокрими ногами ще холодніше. Натягнули на себе все що було тепле і поїхали.

Руки мерзли так що кермо не утримаєш... ) Але ранок є ранок і все ж таки останні дні літа, вже майже осінь і у північних регіонах це відчувається значно раніше аніж на півдні.

Ось такий, майже зимовий світанок. Обрій весь у тумані. Дуже зимно.

Але холодно було поки шлях пролягав біля р.Горинь. Як стало відомо, Хотин розташовано на таких крутих схилах, що поки ми на цей горбок заїхали вже було нам „гаряче”. На пів пагорба стали, щоб стягнути теплі речі. Цей момент був непередбаченим і дуже багато зайняв часу. Було відомо, що Рівне не таке і рівне, а навпаки розташовано на пагорбах, але такий підйом, як у Хотині ну дуже багато часу зайняв. Так, щоб встигнути на старт, треба було гнати як скаженим. Так ми і проїхали і Малий Олексин і Великий Олексин і по Рівному летіли так, що і фотографувати було ніколи. Навігатор дуже допомагає, коли бракує час на роздуми. Трішечки поблудив біля місця старту, таки знайшли стадіон Авангард і за 15 хвилин до старту були на місці. Зустрілися з друзями. Розвантажили речі з роверів, отримали номера учасника змагань і були готові їхати далі по дуже складному маршруту, як нас повідомили на старті.


Туристичний фестиваль "100 миль Дермансько-Острозьким національним природним парком" 2016.

Ключова подія нашої подорожі. Мета якої, окрім усього іншого, полягала ще й у об’єднанні людей з однаковим світоглядом зі східної та західної України. Незважаючи на всі телевізійно-маніпуляційні технології розумні люди гуртуються біля стовпа їх національної ідентичності, таким чином чим більше суспільство згуртоване тим воно міцніше. А що може бути краще за такі спортивні заходи?! Детальну інформацію по цьому заходу можна подивитись в Інтернеті.

Велика подяка тим людям, які можуть зорганізувати такі заходи, в яких є на це час, бажання і воля.

Від Рівного до Острога шлях пролягав майже по ненаселеним територіям. Деінде зустрічались села, но то було дуже не часто. З запасами питної води треба бути обережним, бо криниць мало. Місцевість має виразний лісо-степовий ландшафт з крутими пагорбами. За день заплановано проїхати трішечки більше 100 кілометрів. Шлях, десь на 80% пролягає ґрунтовими дорогами скрізь ліси, поля, річки і тільки трішечки асфальтованих доріг по селах. Дуже важко. Деінде робимо відпочинок на 10 хвилин.

На півдорозі нас чекала приємна несподіванка. Влаштувано відпочинок з ланчем у Верхівському лісництві. Втомлені, виснажені, голодні, це було так вчасно. Кавуни, кава, чай, печиво, це було так смачно! Десь годину відпочивали, перекусили, ще й своєї їжі. На вулиці дуже спекотна. Вражаючий перепад температури зранку +5, а опівдень десь +30.... Скупалися під душем у теплиці де вирощують якісь рослини, ну чим не відпочинок з ланчем.

Враховуючи великий денний кілометраж, зупинок робимо дуже мало, майже весь час на ровері, і інколи, хвилин на 10 зупинка. Треба їхати, їхати, їхати.... ще до фінішу ой як далеко.

У кінці денного маршруту – фініш на березі Нетішинського водосховища, біля м. Острог. В’їхав у м. Острог, шукаємо виїзд на дамбу водосховища, а там вже дорогою до лісу.  Нам потрібна дорога через річку Вілія, саме вона доведе нас до дамбі.

Фініш розташовано у лісі, на березі водосховища, з дороги ще десь 6 кілометрів по лісу. Шукати фініш треба самостійно по координатам, користуючись своєю інтуїцією, компасом і мапою, або навігатором. Лісових стежок дуже багато. Ми приїхали вчасно. Дуже втомлені, брудні і розжарені. Саме пруд – охолоджувач Хмельницької АЕС був нам відлигою.

У вечорі нас чекали розваги, м’ясний плов, дуже смачний чай з острозьких трав і компанія приємних людей, знаходиться з якими – одно задоволення. У цьому місті, окрім нас, дуже багато людей приїздять відпочивати. Заїжджають машинами, катаються на скутерах, жарять шашлик і купаються у Нетішенському водосховищі незважаючи на те що це все ж таки технічна водойма Хмельницької АЕС. Нажаль рівень радіоактивного випромінювання заміряти було нічим, але сподіваємось на те що там все в нормі. Тут доволі людно, але все культурно, жодної п’яної рожи, ні хто не смітить, тому доволі чисто навколо. Не чути музики з машин, видно що люди прийшли на природу відпочивати а не слухати „Владімірскій централ”...У 23 годині вже було тихо, майже весь народ розбрівся по наметах. Позасинали швидко.

На іншому березі Хмельницька АЄС...

 

Дев’ятий день. 28 серпня, неділя (Острог - Шепетівка).

О 7 ранку прокинулись. Багато ще хто спав. Неспішно зібралися, почекали інших, щоб разом поснідати. Легкий сніданок підштовхнув до Острозької Ніцци. Так було вирішено їхати через Острог, заїхати до пі церії. Але хто зазнає де файна піца в Острозі? Так! Місцеві нам порадили файну піцерію, так разом ми і поїхали до Острога.

  

Місто Острог має дуже давню історію. А шлях до Піци пролягає навколо замка князів Острозьких.

  

Острозький замок - розташовано на вершині 20-метрового пагорба над долиною річки Вілії. Замок протягом XIV-XVI століть був родовим гніздом князів Острозьких - найбагатших магнатів Речі Посполитої тих часів, і найбільшого свого розквіту досяг за Костянтина Івановича Острозького.

Костя́нтин Іва́нович Острозький - 1460 Острог, Волинь — 11 вересня 1530 Турів, Велике князівство Литовське — військовий і державний діяч Великого Князівства Литовського, Руського та Жематійського, староста брацлавський (1497—1500), вінницький (1507—1516) та звенигородський (1518—1530), староста луцький і упитський, маршалок Волинської землі (1507—1522), каштелян віленський (1511—1522), воєвода трокський (троцький) (1522—1530), великий гетьман литовський (1497—1500, 1507—1530).                                                www.uk.wikipedia.org/wiki/Острозький_Костянтин_Іванович

Прощаємось. Після смачної піцци наші друзі їдуть у Рівне, а ми вирушаємо на залізничну станцію Кривин. Може у наступному році ще поїздимо разом на марафоні „Поліська Січ” або „100 міль Дермансько-Острозьким парком”....

Вдень спекотна. До Кривина їдемо дорогою. Виснажені багатоденною мандрівкою розраховуємо купити білети на поїзд до Харкова. Нажаль заздалегідь квитки не купили, розраховуючи на те що у день відправлення купимо. Але у Кривині нас дуже розчарували. До Харкова білетів не має і на сьогодні і на завтра і на післязавтра! І на Київ теж немає! І електричок до Шепетівки теж немає вже, хоча на годиннику тільки 16 година! У Кривині нам ні чим не допоможуть, бо поїздів немає! До Харкова нам нема чим добратися. Посиділи, подумали і поїхали на роверах до Шепетівки. Ще 45 кілометрів і ми у Шепетівці.  Там велика станція, може щось і буде, може бронь знімуть.

Дорогою зустрічаємо страйк. Щось вирішують місцеві. Перекрили дорогу. Поліція це діло охороняє, журналісти знімають, а народ щось доказує один одному. Але ж дорога залишається непроїзною. Але на ровери це не розповсюджується. Постояли, послухали і далі поїхали.  

Через години дві були вже у Шепетівці. І о новина, білети до Харкова Є! Два купе, бо інших вагонів в цьому поїзді немає, хтось здав і з’явилося два вільних місця! Дорого коштують, але беремо! До поїзда залишається ще години три. Є певний час поблукати по місту.

Заїхали до лісу, перекусили трішечки, щоб у поїзді не турбувати пасажирів. На вокзалі спакували ровери і чекали на поїзд.

У поїзді 116 Ів-Франківськ (Макачеве) - Харків... "типа люкс".

Перед бурей.

Ці "чудові" вагони зовсім не мають багажного відділеня, цікаво, на якого пасажира розраховували  проектанти - ідіоти? Мабудь на такого, який буде їздити на відстань у 1000 км з пакетом "АТБ"???  

А які проводники... ууух, сразу відчувається дух східняків... таких говнарей ще пошукати требо.... у 23 годині стольні мати у вагоні лунали що до наших роверів і якби я не знав, як вести з такими людьми мабудь би встався, ну справа чуть до поліції не дойшла. При наявності квитка за 600 грн і вантажної квитанції з нас ще хтіли грошей збити, - але НІ! )

У Харкові на велокомп’ютері  фіксуємо загальний пробіг.

Підсумки, висновки та рекомендації щодо проходження маршруту.

Трансфер.

Якщо ти проїхав Білокоровичі, то не хвилюйся а виходь на наступної зупинці ст. Олевськ, з неї на маршрут виїдеш в с. Замисловичі по відстані теж саме вийде. А якщо ваша група не встигла вчасно вийти з вагона і частина людей чи речей залишилося в поїзді, не бійся – відкривай стоп-кран і хай, що завгодно вам говорять, а ти все одно відкривай стоп-кран. Знай, якщо не всі пасажири вийшли з вагона провідник повинен тримати червоний прапорець вдень чи ліхтар у ночі.

Поїзд Харківського формування 116 Івано-Франківськ – Харків зовсім незручний для перевезення великогабаритних речей. У „крутих” вагонах майже відсутні місця для багажу, а ті поличці що є у купе завалені ковдрами. Одразу помічаєш – ти повертаєшся на схід. Якщо ти з ровером – то буде велика проблема. Не забудь купити вантажну квитанцію на надлишок ручної поклажі. Це єдиний документ, який тебе знадобиться для боротьби с залізничними корупціонерами. Інакше прийдеться давати хабаря провіднику за те, що ровер везеш. А якщо в тебе буде саме ця квитанція, а коштує вона зовсім небагато, ти зможеш відстояти свою правоту, звісно якщо ти не „лох”   Одне місце де їх можна розташувати це неробочий тамбур, ставиш ровер на заднє колесо, притуляєш до двері і фіксуєш його, найкраще резинками, до цієї самої двері. Так можна поставити два ровера притуливши один до одного. Але ж звісно, там не можна їх розташовувати, бо це аварійний вихід, але нехай тебе запропонують інше багажне місце, якого там немає. І звісно, твій ровер повинен бути в розібраному стані у чохлі. Великі баули там теж проблемно розмістити, так шо розраховуй на бій з провідниками.

Краще зробити альтернативний варіант трансферу з пересадкою по Києву. Хюндаями і звичайним плацкартам, так їхати буде найпростіше але довше.

Кліматичні умови.

У полісся краще мандрувати з середини літа по вересень. Враховуючи географічні особливості цього регіону, на початку червня там ЩЕ прохолодно, а на початку вересня там ВЖЕ прохолодно і річки будуть не дуже привабливими для купання. Вночі багато роси. І тобі знадобиться теплий одяг, навіть влітку у вечорі у одних шортах і футболці буде холодно і не приємно. З початку і в середині літа багато гнусу, комарі, гадзі (оводи)… скористайся репелентом і спіральним раптором.

Будь обережним на великих річка таких як Горинь. Течія в них доволі сильна і при зовнішньому вигляді спокінесінької річки можеш потрапити у таку пучину, що випливеш десь метрів за 50 - 100 від того місця де занирнув і добре, якщо буде добрий берег де можна вилізти з води, а якщо ні і скрізь обриви і корчі, то прийдеться плити далі і далі поки не знайдеш добре місце, але це якщо добре плаваєш., а якщо ні….. то будуть тебе всім селом ловити….На річках виникають віри.

Технічна частина.

Поквапся про запасні речі до ровера. Бери не тільки камеру і насос. Трос задньої перекидки і  задніх гальм повинен в тебе теж бути. Добре якщо в тебе ще є і задня вісь і вижимка для ланцюга. Пам’ятай, ти маєш бути най автономнішим! Перевір всі болти і гайки на ровері, особливо кріплення багажника. Від вібрацій по бруківці чи камінням ці болти мають вірогідність викручуватись, і якщо болт випаде, то під вагою баула багажник зламається. Краще заздалегідь, вдома, саме ці болти, розкрути, змаж різьбу герметиком чи фарбою і вкрути одразу. Так фарба висохне і цей болт буде важче розкрутити. Бери з собою мастило для ланцюгів. Раджу брати не звичайне мастило а саме мастило для ланцюгів! Наприклад MOL Dynamic Moto Chain O-X.

Саме просування.

Рахуй що дорогі в українському поліссі або дуже файні, або дуже погані. Погані, це мається на увазі, що дорога то є але їхати ровером по неї майже неможливо. Це може бути м’який пісок розкатаний лісовозами – майже неможливо їхати, ще й на ланцюг потрапляє. І, якщо твій ланцюг змащений звичайним мастилом, чи ще що гірше, ти його намазав солідолом, то весь пісок налипне на ланцюг, буде тріщати і псувати зірки, а ти будеш як свиня брудний у цьому маслі, бо постійно прийдеться витирати ланцюг. Бруківка або кам’янка, це теж дорога не для роверів і коли її робили то розраховували тільки на гужеві візки. Ти можеш вибрати обочину, ну там частіше теж пісок.

На дорогах для автомобілів в темну добу або особливо у сутінках поквапся про червоний ліхтар позаду і білий попереду. Ровер повинні водії бачити з далека, а враховуючи те що він не такий великий як автомобіль, то червоний ліхтар повинен обов’язково в тебе бути ярким.

Тримай дистанцію, рахуй так, що при тих умовах яки в тебе зараз є, і при непередбачених обставинах ти повинен зуміти уникнути зіткнення. Якщо швидкість велика – збільшуй дистанцію.

Загальні.

Подорожуючи прикордонними зонами потрібно мати паспорт, маршрут руху на випадок зустрічі з прикордонною службою. Не варто нехтувати правилами знаходження у прикордонних зонах, а тим паче перетинати державний кордон у невстановлених місцях. Це може обернутися великими неприємностями і на цьому твоя подорож закінчиться.

Місцеві мешканці дуже привітливий народ, і якщо ти заблукав чи хочеш з’ясувати маршрут, то не лякайся а спитай про це у старожил чи лісників. У кожному сели тут з тобою вітаються тому відповісти „добрий вечір” чи „добрий день” не повинно задавати перешкоди для тебе. І звісно, місцеві жителі тут дуже поважають природу, свою землю, вікові традиції, культуру і побут свого народу. Тому, якщо ти з ними будеш розмовляти іноземною мовою, то є вірогідність, що тебе прости не зрозуміють і будуть дивитися, як на іноземця або чурку азійського.

І, як зазвичай для туриста, користуйся правилом перебування на природі:

„Після себе залиш місце чистішим ніж було”.

Це як візитна картка справжнього туриста і мандрівника.

Пластикові пляшки, пакети, консервні банки і навіть скляні пляшки дуже добре утилізуються у кострі. Не лінуйся спалити своє сміття у кострі. А якщо бачиш, що тут були свині, не лінуйся допомогти природі, лісу перетворити важке сміття на добриво, збери пластик і спали його теж.

ВСІМ ПРИЄМНИХ ПОДОРОЖЕЙ!

Історія Великого народу

Надзвичайно влучне, красиве та змістовне визначення історії дав Мігель Сервантес. Він стверджував, що саме ця наука є скарбницею наших діянь, свідком минулого, прикладом і повчанням для сьогодення, застереженням для майбутнього. Історія нашої держави пройшла довгий шлях розвитку: від перших людей, що з'явилися на території України близько 1 млн. років тому, до сьогодення. Шлях цей був складним і тернистим. І кожна людина повинна розуміти, що історія - творить наше майбутнє. А ще - ми з вами самі творимо історію: нашу історію, історію нашої держави, історію цілого світу. Все, що ми робимо сьогодні - завтра вже історія. І цього не можливо змінити.

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Миша, Serzh, Jeffry, Гриша, Юрец, Fisher, Sidewinder, Vodzvan, Иван Драго, _sanj_, venom2194, Hans-ulrich Rudel, alexsteel,

Статья не понравилась: Dual SIS,