menu

Велосипед, Карпати та чотири області

oleksv

  • 16.12.2013 09:09
  • Просмотров: 5188

 

ВЕЛОПОХІД ЗАХІДНОЮ УКРАЇНОЮ ТА КАРПАТАМИ

Маршрут: Кам’янець-Подільський – Нирків – Джуринський водоспад – Коломия – Косів – Верховина – Ясіня – Свидовецький хребет – Усть-Чорна – перевал Прислоп – Колочава – Синевир – озеро Синєвир – Міжгір’я – Воловець

Задум походу. Червень місяць 2013 року на відміну травневих свят виявився прохолодним та дощовим. Після кримського походу на початку червня, коли за погодних умов прийшлось дещо змінити маршрут, у мене залишилось відчуття чогось не завершеного, душа потребувала продовження. Тим більше, що карпатський похід планувався ще взимку, коли гортаючи сторінки інтернету і читаючи звіти про походи, смакуєш відчуття очікування майбутньої подорожі. Отож маршрут походу був майже пропрацьований, залишилось уточнити деякі деталі стосовно проходження окремих ділянок. У цьому неабияку допомогу надає програма «Гуглземля» та безмежні простори інтернету. Похід передбачався соло, що ще більше ініціювало викид того чоловічого гормону, який заставляє нас (чоловіків) шукати пригод на свою п’яту точку. 

Територіально я проживаю у місті Кам’янці-Подільському, відстань від нас до Яремче якихось 220 км, тому вихід до Карпат вирішено було здійснювати своїм ходом. Основна мета походу – максимально швидко пройти шлях від Кам’янця-Подільського до Воловця, по дорозі відвідати Джуринський водоспад, залишки замку Червоногород, що на Тернопільщині, та проїхати Свидовецьким хребтом. Повернення: із Воловця потягом до Хмельницького, звідти 100 км своїм ходом до Кам’янця-Подільського.

Таким чином, завдання походу вимагали не брати нічого зайвого із спорядження. Проникнувшись ідеями легкохідства та враховуючи досвід двох попередніх походів, було визначено той раціональний перелік спорядження, який забезпечує необхідний комфорт за мінімальної ваги.

Укриття: пончо-тент «Легковес»; підстилка, вона ж чохол для велосипеда.

Спальна система: бівачний мішок «Легковес», літній куілт від «Дока» та надувний килимок від Therm-a-Rest-  NeoAir XLite.

Кухня: алюмінієве горнятко 0,8 л з термочохлом із будівельної плівки, газовий пальник – свисток, перехідник на цангові балони, балон 220 гр.

Одяг: двоє велотрусів із памперсом, вело майка. На похолодання – рейтузи, термік з довгим рукавом на мікрофлісі. Для вечора, сну – термофутболка з довгим рукавом, теплі носки. Для дощу – куртка дощовик із силіконки, штани-самоскиди із ріп-стоп.

Все це перевозилось у підсидільній сумці fast-n-light.

У внутрішньо рамній сумці – запас харчів на шість днів походу. На сніданок каша вівсяна з сухим молоком та родзинками, вечеря – каша гречана із сухими овочами «Приправка». По дорозі докуплялись ковбаса, сир твердий, молоко, йогурт, печиво, солодощі. В якості кишенькового харчування – суміш горіхів та сухофруктів (близько 100 гр на день).

У наплічнику – вода у гідраторі 3 л, документи, телефон, фотоапарат, туалетні приладдя, аптечка та харчі, які поповнювались.

Велосипед – найнер «Спеш хардрок», від якого рідні лише рама та сідло (мені зручне для тривалої їзди), все інше замінено на більш якісні та надійні складники.

21 червня 2013 р.: Кам’янець-Подільський – Борщів - Нирків - Коломия (142 км).

Зранку сонячно, тепло аж занадто після затяжних дощів. Виїхав з дому о 8.30. Асфальтом їхалось швидко і майже не жарко. Велокомп весело відраховує кілометри із середньою швидкістю 28 – 30 км/год. Намагаюсь не лосячити і притримуватись обраного режиму руху: зупинка кожну годину на 5 – 10 хв.

Швидко промайнув кордон між Хмельниччиною і Тернопільщиною. На шляху – селище міського типу Скала-Подільська і місцевий готель у готичному стилі. 

Незабаром заїхав у Борщів, де щорічно проводиться фестиваль борщу «Борщ їв?». Самобутнє невеличке західноукраїнське містечко із колоритною релігійною архітектурою. А ще у селищі П’ятничани Борщівського району проживає знаменитий жіночий гурт «Лісапетний батальйон», який став переможцем минулорічного конкурсу «Україна має талант».

  

На площі біля пам’ятника Тарасу Шевченку. 

Після Борщова до Товстого почалась типова «асфальтована» українська дорога 2013 року із залишками асфальту. Втім для велосипеду із двадцять дев’ятими колесами така дорога, що автомагістраль для позашляховика.

Проїхав селище Нирків і о 13.30 відкрилась панорама із руїнами червоногородського замку.


У долині на невеличкому п’ятачку розмістились два ларька із напоями та сувенірами. Прямо - спуск до Джуринського водоспаду, а на ліво через дитячий табір - до замку Червоногород. Сьогоднішній вигляд замку особливо не вразив – руїни башт у заростях, через які прокладені стежки.




Коротка фото сесія, і я направляюсь до Джуринського водоспаду (розташований на річці Джурин, звідки і назва), який можна знайти по гуркоту води. Після денної спеки біля водоспаду  прохолодно та затишно. Як і на верху, тут розташовані ятки із сувенірами: традиційними магнітиками на холодильник із зображенням замку та водоспаду у різних ракурсах, а також інша фігня, яку так полюбляють впарювати туристам.


Поповняю запас води у джерелі і виїжджаю на галявину. На спідометрі 100 км і за планом тут повинна бути перша ночівля. Проте наближались зелені свята (Трійця) і всю галявину заполонили місцеві алкотуристи із обов’язковими атрибутами: горілкою, шашликами, жінками, галасливими дітьми, собаками і шансоном. Потикавшись по закутках галявини, я зрозумів, що спокійного релаксу під шум водоспаду тут сьогодні не отримаю і тому близько 16 години вирушив далі. 


Проїхав мостом через р. Дністер в районі села Устечко і опинився у Івано-Франківській області. 

 



На нічліг зупинився за селищем Вербівці, не доїхавши до Коломиї 25 км. Над вечір жара так і не спала, на 20.30 температура 270С. 

День 2. 22 червня 2013 року. Селище Вербівці – Коломия – Косів – Буковецький перевал – Криворівня (106 км).

Вночі спав погано, було жарко та душно, спальником укрився лише під ранок. Все таки бівачний мішок із "Тайвеку" підходить більше для холодних умов.

  

Поснідав, зібрався і о 8 годині виїхав в сторону Коломиї. Щоб не блукати містом, включив навігатор. Прокладений маршрут завів на залізничну станцію, де прийшлось стрибати через колії. Проте в подальшому я без проблем виїхав в сторону Косова. У Коломиї я вже не в перше, тому потреби зупинятись тут на огляд місцевих пам’яток не було.


За Косовом почався плавний набір висоти на Буковецький перевал. Жара та безсонна минула ніч давалась взнаки, часто зупинявся та багато пив. В обід нарешті стало прохолодніше, проте пішов мілкий дощ. До самого Буковецького  перевалу їхав в одних шортах, на спуску одягнув дощовик. Вздовж дороги місцеві мешканці продають ягоди та гриби. У цьому році грибів багато, як ніколи, дощове літо та тепло зробили свою справу. 


З часом дощ посилився і почалась злива. Маленький потічок, який тече вздовж дороги буквально на очах став наповнюватись водою і перетворився на бурхливий потік. 


Дощ не переставав, отож прийшлось заночувати в садибі у селищі Криворівня. За 100 грн. затишна кімната, душ, вечеря та сніданок. 

День 3. 23 червня 2013 року. Криворівня – Верховина – Ворохта – Татарів – Ясіня (83).

Сьогодні свято Трійці. Розпогодилось, проте сонця не видно із-за густого туману, який вкрив гори після дощу. Гори парують. За традицією господарі прикрашають свої помешкання зеленим гіллям.


  

Поснідавши та подякувавши господарям за прихисток, близько дев’ятої вирушив в сторону Верховини. Тут із самого ранку відчувалось свято. Святково вбрані у національні костюми гуцули направлялись до церкви.  

«Слава Ісусу Христу!», - вітаюся я із ними.

«Слава навіки!», - відповідають мені.

«А чи можна Вас сфотографувати?»

«Можна, тільки швидше, бо поспішаємо на ранкову службу».


  

Туман розсіявся, виглянуло сонце, свіже карпатське повітря наповнювало груди, їхалось весело та приємно. І хоча я не особливо віруюча людина, в цей день я відчував якесь особливе духовне піднесення. 


На такому підйомі проїхав Верховину і піднявся на Кривопільський перевал. Там якраз проходив черговий етап Кубку України із авторалі. Швидкий спуск із перевалу – і Ворохта. 


За містком звернув наліво до лісу і виїхав на галявину. Декілька років тому ми зупинялись тут із дружиною на ночівлю під час вело походу Карпатами. Треба відмітитись…

Галявина схована від дороги густим шаром лісу, стоїть шлагбаум, на ній обладнані бесідки із столиками. Все залишилось без змін.


Проїхав Ворохту, у Татарові повернув наліво на Яблуницький перевал.

За ним – Закарпатська область, третій кордон і четверта область за три дні.



У Ясінях запитав у місцевих де краще підніматись на полонину Драгобрат. Мені пояснили, що від туристичної бази Едельвейс підйом довший, але пологіший. І хоча у навігатор при підготовці до походу було закладено дещо інший маршрут на Драгобрат, я вирішив скористатись порадою і направився до Едельвейсу. Біля однієї із хатин на лавці сидів вусатий чолов’яга у якого я ще раз уточнив маршрут. Той залюбки пояснив куди їхати і запропонував переночувати у нього за 50 грн. Я довго не вагався, тим більше, що вечоріло і хотілось відпочити.

День 4. 24 червня 2013 року. Ясіня – полонина Драгобрат – Свидовецький хребет – Лопухів – Усть-Чорна (62 км).

 О 8.30 почав підйом на полонину Драгобрат. Як і попереднього ранку, гори парують. Повітря вологе та густе. Дорогою все частіше зустрічаються калюжі, дощі тут часто. 

Зняв майку, вона мокра не від поту, їду в одних шортах. Чим вище піднімаюсь, тим густішим стає туман. 



Зустрічаються коні, які на мене не звертають абсолютно ніякої уваги. 


Дорога петляє лісом, її глинисте покриття місцями змінюється на мокре каміння, по якому веду велосипед у руках.   

Туман, вологість, щільність лісу створюють відчуття чогось містичного та загадкового. Ось він – казковий дрімучий ліс, не вистачає лише вовка та Баби-яги.


Близько 11 виїхав на полонину Драгобрат. Тут розмістився найвищий гірськолижний курорт Карпат. Але місцеві мешканці використовують полонину за призначенням – випасають худобу на запашних гірських травах. Пастухи проживають у дерев’яних колибах цілий сезон, молоко забирають періодично автомобілями. У цих привітних людей я купив літр смачнючого молока за 5 гривень, ще й хліба дали до нього.



Із новими силами від молока піднімаюсь біля лижного підйомника на Свидовецький хребет. Вигляд звідти перехоплює подих. На горі холодний вітер і повно пішохідників. Одягаю майку і вирушаю далі на північний захід по хребту. Небо затягує чорними хмарами, які вітер ганяє від вершини до вершини.

Дорога хребтом майже всюди дозволяє їхати по ній. Приблизно в 2-х кілометрах від підйомника поповнюю запас води у джерелі. Як потім виявилось, джерел по хребту більше не зустрічав.





В долині раз за разом зустрічаються сніжники, і це наприкінці червня. Я не витримую спокуси і спускаюся до одного із них.

 



По дорозі зустрічаю піших туристів, і чую різні мови: російську, польську, угорську. Людно, як на проспекті. Після вершини гори Геришаська "пішиків" не стало, зустрів лише "джиперів" та мотоциклістів із Тячева, які зупинились і з подивом запитали звідкіля я. Коли відповів звідки їду, то на це почув їхнє місцеве: "Йо, і це ти на ровері звідти преш?". Взагалі цей вираз "йо" у Закарпатській області означає напевно і "да", і ступінь захоплення типу "вау!" і ще багато чого. 

  


 



Як я не намагався втекти від дощу, але у мене нічого не вийшло, близько 15 години він мене наздогнав, якраз коли почав спуск по хребту Шаса у село Лопухів.

Дощ не перестає, слизько, їду повільно та обережно, щоб не впасти. Тут особливо не людно, так, що не скоро знайдуть в разі чого.


В Лопухові дощ скінчився, але мокро. Виглянуло сонце, освітивши гарненькі дерев’яні будиночки. 



В Усть-Чорну в’їжджаю близько 18 години. Фотографуюсь на фоні постаменту дроворубам. Мене фотографує якись дядько бомжоватого вигляду. Він же пропонує заночувати у нього на подвір’ї за 10! грн. 

Їду до центру села, за харчами. Зелені свята тривають три дні, отож більшість магазинів не працює, а у тих, які були відчинені, не було хліба, бо не пекли і не завозили. Ну що ж, печиво теж хліб. Повертаюсь на виїзд із села, де на мене чатує мій фотограф. Заходжу на його подвір’я і розумію, що 10 грн. для нього то гроші. Даю 30, велосипед ставлю у сарай, натягую тент. Михайло (так звати господаря) приносить електрочайник із водою, п’ємо чай, пригощаю його ковбасою та печивом. Виявляється він заробляє на життя провідником у горах, збирає трави та ягоди.

День 5. 25 червня 2013 року. Усть-Чорна – перевал Прислоп – Колочава – Синевирьска поляна – озеро Синевир (60 км).

Вночі знову пішов дощ. Ранок видався мокрим та похмурим. Збираюсь нашвидкуруч, снідаю та традиційно о 8 виїжджаю в сторону Німецької мокрої, незважаючи на дощ.

Німецька мокра зустрічає по мокрому. 


Їду в кінець села і звертаю наліво через місток в сторону перевалу Прислоп. Через кілометр дорога утикається в річку. Про те, що прийдеться неодноразово переходити через струмок я знав, але що це буде не просто струмок, не очікував. Після дощів він перетворився на стрімкий потік, який бурхливо проторював нове русло прямісінько по дорозі. Отож вирішую взяти правіше, повертаю трішки назад і починаю підйом паралельною дорогою, як мені здалось. 

На галявині паслись корови, які провели мене поглядом і продовжили монотонно жувати траву. Розмокла дорога різко взяла вверх, спішився і попер велосипед наверх. Глибокі колії, ноги роз’їжджаються в болоті. Обливаючись потом, втикаюсь в завал. То чистили ліс, а гіляки звалили на дорогу. Так… приїхав. 

  

Повертаюсь назад, проїжджаю повз корів, здивовані погляди. Знову на розвилці. Їду назад у село, питаю:

«А чи виведе верхня дорога на перевал».

«Та-а-к, лишень трохи довше!»

Окрилений знаннями, знову починаю штурм ґрунтовки. Корови навіть жувати перестали, побачивши мене втретє. Ріки поту, болота по вуха, впираюсь в завал, але тепер велосипед беру на горб і перелажу через дерева. Виходжу на галявину і тут починається саме цікаве – дороги чи то навіть стежини з галявини не має. Декілька разів обходжу її по периметру, не має і все. Чухаю потилицю, велосипед знову на горб, і матюкаючись, починаю спуск назад. Ви бачили коли-небудь, як сміються корови? Як би у них були пальці, то вони ними покрутили би біля скроні. Посміхаюсь їм у відповідь і звертаю прямо у воду.

Просувають повільно, заважають каміння, гіляки та вода. Добре, що хоч дощ перестав. З часом тропа уходить вправо від струмка, отож виливаю з капців воду і роблю спроби їхати. Проте суниці вздовж дороги  знову заставляють спішитись. Так, вприсядку, вибираюсь на перевал. Знімаю взуття і викладаю сушитись на лавку біля столу. Автоспуск фотоапарату люб’язно мене фотографує. 


Через годину починаю спуск у Колочаву. Він не кращий, чим підйом. Періодично спішуюсь і очищаю болото з коліс. В Колочаві хотів подивитись «Лінію Арпада», проте всі музеї були зачинені. Отож тут довго не затримуюсь, обідаю молоком з печивом і направляюсь у Синевирську поляну. Знову починається дощ. 


Зупиняюсь біля озера Синєвир. Прямо у бесідці натягую тент, вечеряю кашею. Темніє, холодно та сиро. Заладжу у бівачний мішок і провалююсь у сон. Вночі, а може й під ранок пройшла якась група туристів. «О, дивіться, тут хтось живе!» - чую крізь сон, але втома перемагає і я знову віддаюсь в липкі руки Морфею.


День 6. 26 червня 2013 року. Озеро Синєвир – Синєвирська поляна – Міжгірський перевал – Міжгір’я – Подобовець – Воловець (70 км). 

Прокинувся о п’ятій ранку. Мряка, сиро, температура за бортом 110 С. Поки снідав, збирався, під’їхав на мотоциклі юнак, який привіз свою мати для ранкової дійки корів. Розговорились. Хлопчині 14 років, він збирає гриби і трави і на їх продажу заробив собі на мотоцикл, одяг та мобілку! Заслуговує поваги. І так майже усі місцеві діти в сезон заробляють на ягодах, грибах і травах.

Дощ не перестає, одягаю дощовик, чохли на сумку та рюкзак і вирушаю в сторону Міжгірського перевалу. 

П’ятикілометровий підйом і я фотографуюсь із місцевою собакою, купляю пакетик трав (для чаю) і з вітерцем спускаюсь у Міжгір’я - майже 15 км спуску, аж руки замерзли. У Міжгір’ї відігріваюсь гарячим чаєм у кафе. 



Далі по трасі. Нічого особливого, мию велосипед у річці. Обабіч дороги в районі села Ізки зупиняюсь біля мінерального джерела. Смак сірководню із газом. 

О 14.30 в’їжджаю у Воловець і відразу на залізничну станцію. На жаль, на сьогодні квитків до Хмельницького немає. Знімаю кімнату у готелі біля вокзалу і ще цілу добу відсипаюсь у Воловці.

Висновки

1.  Мета походу досягнута: швидко на одному диханні за 6 днів пройдено 523 км. Дві ночівлі у садибах, три під тентом. Сам похід - то суцільна пригода: висока вологість, чотири дні дощ, мокрі ноги, різка зміна температури, перепади висот, подекуди відсутність доріг, замість яких тече річка і цією річкою треба підніматись на перевал 4 км.

2. Соло похід то неабиякий стрес для рідних та близьких і їхня тривога відчувається навіть на відстані, що неабияк напружує. Це слід обов’язково враховувати, плануючи соло-походи.

3. Вразила працелюбність селян. Я не побачив ні одного товстого (з надлишковою вагою) молодика чи чоловіка, всі працюють фізично. Важкий у них хліб і заведено так: дівчатка по закінченню школи їдуть вчитись далі і отримують вищу освіту, а хлопчики - одразу працювати. Самі люди привітні, доброзичливі. Я не вперше у велопоході, тому скажу, що ПРОСТІ люди на Україні всюди нормальні - і у Криму, і на Сході, і на Заході, ніякої агресивності чи ворожості до себе я не відчував.

4. По спорядженню. За весь похід ні однієї поломки чи проколу. Лише два рази змащував ланцюг та елементи трансмісії.

 Одягу цілком достатньо для вологих Карпат. Не помішали б водонепроникні шкарпетки. Пончо-тент замалий під час ночівлі у дощ. Бівачний мішок з «Тайвеку» для літа занадто теплий, для вологої погоди саме-то. Проте його коконоподібна форма не дозволяє вкладати у нього надувний килимок, а по килимку він ковзає, що не зовсім зручно для тих, хто крутиться у вісні. В якості підстилки використовував чохол від велосипеда. Для вологого регіону бажано поліетилен.

Підсидільна сумка має неабиякі переваги перед баулом з багажником: немає відчуття заносу на поворотах, легкість, зручність у транспортуванні велосипеда.

5. Загалом відчуття свободи, море позитивних емоцій, адреналін і нарешті задоволення від того, що "я це зробив" - ось все те, заради чого ми їздимо і ходимо у походи! 

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Миша, Spec, Romio Traveler, palermo2400, Romun, Efrazi, slava_xarkov, Lio_, jeka74, Q'nSy, Valeriy Samsonenko, Radianth, HDD,

Статья не понравилась: Таких нет


Комментарии

Комментировать в форуме...

kirpi4

Отчет понравился, так держать!!! я не могу дождаться тепла...

16.12.2013 15:16
Lio_

Lio_

Дуже добре!!!

17.12.2013 21:18
semash

semash

Супер!
Чудовий маршрут!
Молодець!!!

19.12.2013 14:44
Natali

Natali

Отличный поход: насыщенный, разнообразный,сложный!
Желаем новых походов и новых отчетов!

Соло-поход - отличная альтернатива негармоничной компании.

19.12.2013 15:05

oleksv

19.12.2013 16:31

oleksv

Дякую за позитивні відгуки! Дуже приємно, що комусь сподобалось, особливо чарівним дівчатам - Natali.
Як на мене, якщо є можливість, то краще подорожувати із друзями. Іноді так хочеться у соло поході з кимось поділитись захопленнями чи враженнями від побаченого.

19.12.2013 16:39
Barsegan

Barsegan

Cупер!!! Краевиди дiйсно вражаючi!!! Молодчага!!

22.12.2013 15:15
Yury Bilyk

Yury Bilyk

Вау-у-у! Молдодец! И написал хорошо. Ещё бы если треки выложил. Цены б тебе не было!

24.12.2013 08:13

oleksv

Дякую ще раз. Свій трек не писав, вмикав новігатор лише тоді коли сумнівався із правильністю маршруту. Під час планування окремих ділянок маршруту, зокрема ділянки Свидовецьким хребтом, використовував треки із сайту http://velorout.com.ua/index.php. Зберігав у форматі GPX для новігатора Магелан Тритон. План маршруту у цьому форматі є, але як його викласти на форумі - нажаль, не знаю.

24.12.2013 14:01

Andrey105n

Це мабуть з тобою пересікнулись літом на спуску з хребта до Лопухово.Я піднімався на машині в гору за вікном йшов дощ,висота над рівнем моря приблизно 1-1,2км а тут раптом велосипедист аж очам своїм не повірив.Я зупинився і запитав звідки їдеш ти відповів що з Кам*янець-подільского,ще пару слів про велосипед і куди ідеш,також побажав щасливої дороги так і роз*їхались.Своему синові тебе зразу поставив в приклад,ще покажу отчет що б прочитав.

25.12.2013 14:51

oleksv

Andrey105n писал(а):
Це мабуть з тобою пересікнулись літом на спуску з хребта до Лопухово.Я піднімався на машині в гору за вікном йшов дощ,висота над рівнем моря приблизно 1-1,2км а тут раптом велосипедист аж очам своїм не повірив.Я зупинився і запитав звідки їдеш ти відповів що з Кам*янець-подільского,ще пару слів про велосипед і куди ідеш,також побажав щасливої дороги так і роз*їхались.Своему синові тебе зразу поставив в приклад,ще покажу отчет що б прочитав.

Так, пам*ятаю, темний джип із чернівецькими номерами. Дивлячись тоді як такі машини, в тому числі і Ваша, із легкістю долають каменисті підйоми на серпантинах карпатских доріг, ще раз пересвідчився у їх високій прохідності. І все-таки земля кругла. Кам*янець із Новоселицею майже сусіди, може ще колись здибаємось.

26.12.2013 08:50