menu

тіпаVELOКарпати 08/2015

 

тіпаVELOКарпати08/2015

*Усі русизми та жаргонні слова вжиті навмисно.

Ну ось пройшов тиждень як я повернулася з відпустки (маю вам сказати жахливий тиждень: робота, робота, робота… і взагалі все бісить та хочеться назад у дикі гори до диких коней). Я викроїла трохи часу щоб написати нарешті звіт. З кожним разом впевнююсь, що мандри – це і є справжнє щастя! І чим далі – тим краще…

Нас занесло не дуже далеко.

Ідея поїхати виникла випадково, часу організовувати похід компанією не було, тому вийшло якось втіхаря. Зібрали шмотки та поїхали. Подорож почалася з Києва (пів дня між потягами). Трохи проїхалися столицею. В ботсад нас не пустили з велосипедами, а знімати нагружені для Карпат баули і тягати їх з собою не варіант (там, між іншим, і велопарковки немає - все для людей), тож ми, «поцілувавши» ворота, поїхали собі до гідропарку, де і провели кілька годин, помилувалися Дніпром, пересиділи на пляжі під карематами дощ, рушили на вокзал. Там все за схемою: зняли баули, розібрали, запакували, залізли, лягли спати.

День 1

Ранок. Зі скрипом розгинаю ноги, коли злізаю з полиці, коліна не гнуться. Який садюга робить такі короткі полиці в потягах?!!! Вигружаємось у Сколе – ми у Карпатах… Я у Карпатах!!!  Вилізли, потягнулись, сонно і холодно (ну, думаю, тут і дубарь, що я тоді знала про дубарь!….).

Посміхаюсь як ідіот, гори….Я ж далі Львова на Західній Україні ще не була. Ейфорія триває хвилин 10, поки їдемо через Сколе з вокзалу, а потім приходить розуміння, що щось страшенно торохтить в моєму велосипеді (враження, що на якійсь ямці він розвалиться піді мною, легкий приступ паніки, секунд 30, виду не подаю). 

 

Сашка знімає заднє колесо – каже – втулка, добре, що у цьому селі є веломагазинчик, їдемо туди (хвилин 5), поки їхали – мінус одна спиця у тому ж колесі (ото, думаю, я везуча), міняємо оперативно кілька квадратних кульок на нові, все добре, можна починати вело-похід ))) Видихаю…

Їдемо, кручу головою в усі боки. Перше джерело – Нафтуся (вонюча водичка), поки в Карпатах- попробую все )) Далі по плану водоспад Кам’янка. Я тут, поки їхала, у вело-путівнику вичитала цікаву легенду, що дівчина, яка скупається у водоспаді, протягом року вийде заміж (те шо треба, думаю я). Тож, як тільки приїхали до водоспаду, я бігом побігла вдягати купальник. Підходимо, ніхто не купається…чого б це? Лізу у воду, водичка – клас (градусів 8-10), добрела до водоспаду, купальник чуть не змило )), а біля водички такий місцевий пацан сидить на камінюці і каже мені: «Заміж вийти не боїтесь?». Що б ти знав про наші дівочі страхи… Відчуття, як після ополонки - кайф. Сашка теж поліз, йому чогось не сподобалось, може того, що ногу звело від теплої водички…

Після водних процедур їдемо далі, ще одне джерело: хороша, смачна Карпатська вода. Гарні пейзажі, не можу надивитися, сонечко, гірська річечка, зелена травичка, гори, корівки…жарюка…

 

Перекус і далі покрутили. Їдемо на перевал (гора Сукель 906м, гора Тирса 884м),трохи крутимо вгору педалі, мені з нагруженим багажником незвично, на черговій каменюці (з яких дорога), практично  стаю на диби, йдемо, велосипеди штовхаємо…

Доходимо до висоти, де росте вже ожина, їли-їли…смачнооо, підкріпившись піднімаємось на вершину.

 

Види, перші для мене види з висоти, як же тут гарно!!!

Поїхали, спускаємось до гірського озера (воно сховане в лісі), біля озера шукаємо джерело (бо спека неймовірна), джерело являє собою струмочок, що тече до озера, на дні струмочка шось чи то повзає, чи то плаває, зачерпуємо, п’ємо, набираємо з собою.

 

 

Скажу наперед, що в Карпатах пили практично з кожної калюжі і нічого, живі )).  Далі спуск з перевалу, трошки багнюки (порівняно з тим, що на нас чекало далі – це практично ідеальна дорога).

З перевалу дивилися в далечінь, і десь там (хрєнзнаде, і це не грузинське прізвище) Сашка показав, що шось там біліє в лісі, а то Скелі Довбуша (http://vsviti.com.ua/nature/13990), от ми поїхали до тих скель.

Приїхали, а туди де самі скелі ще дертись (а жарюка так і не спадає). Пхаємо велосипеди з баулами, кожні 100м зупиняємося і хекаємо (думаю, якщо це перший день такий, а вже хочеться лягти під смерекою і здохнути, що ж буде далі, бо маршрут прокладав Сашка, я сказала, що я все-одно там не була і абсолютно довіряю). Це був капєц! По розмитій дощами до рівчаків глиняній у перемішку з камінням дорозі (слава Богу сухій) ми якось долізли до тих скель (ще мінус одна спиця на тому ж таки задньому колесі), я взяла каремат і тупо лягла на галявинці, бо сил стояти вже не було. Відкриваю очі – наді мною стоїть кінь і посміхається. А хазяйка його каже: «Залазь на коня – м’язи розслабиш.» Мабуть знала як я коней люблю і що не зможу від такого відмовитись )) І Сашку загнали на коня, він як раз доїдав втіхаря наше печиво, поки я валялася на килимку. Кайфово так порогулялися верхи поблизу скель, і дійсно м’язи відпустило, розслабили трохи булки.

 

Тепер можна і самі скелі оглянути, Сашка шось заморився і сказав, що посидить біля велосипедів (він тут вже був, тим більше дивує як він другий раз взагалі захотів сюди дертися, ще й з нагруженими велосипедами, джентльмен – хотів аби і я побачила Скелі Довбуша). Я трошки там полазила, гарні види, незвичні скелі, але місце попсове…

 

Потім був спуск, далі село, трохи проїхалися хорошим асфальтом, тут я вже відчула, що їсти хочеться ну дУже і сили закінчуються, заїхали в магазин, купили що поїсти, та поїхали до річки шукати місце для ночівлі (ну, як поїхали – перелізли через путі та дерлися через бур’яни вище нас висотою), палатку вже ставили в пітьмах.

 

Покупалася (як змогла, враховуючи, що максимальна глибина – до середини ікри),

виходжу така з річки і тут бац – раптом каменюка почала різко наближатися до мого обличчя, ан ні…це моє обличчя різко наблизилося до каменюки, встала, обтрусилася і пішла собі вечеряти.

«Ітого»: накатано кілометрів десь 70, сумарний набір висоти – 900м, мінус 2 спиці, 2 квадратні кульки у втулці, + подерте коліно, зчесане об камінь підборіддя, трошки розбита губа (непомітно, але болить), ну і пара синців для краси )), Сашка не жаліється.

Залізаємо в спальні мішки і вирубаємось. Кльовий був день.


 

День 2

Я прокидаюсь, сонечко вже пригріває, Сашка вже і вмився, тент з палатки знімає, і велосипеди подивився, шось там підкрутив… Вмиваюсь, сніданок, згортаємо табір та крутимо далі.

Жарюкаааа!!!  По плану Бескидський перевал (Воловецький) 974м.

У Wikipediaпро перевал написано так: «Автомобільного сполучення через перевал немає, дорога важкопрохідна.» І я згодна на всі 100! Доїхали до перевалу, у Славському скупились на обід. Постійно п’ємо водичку, спека страшенна. Починаємо підійматись на перевал, сил вже немає, хочеться відпочити і поїсти. Бачимо- повзе хмаринка по небу… Сашка каже, що десь на підйомі була хатинка, краще дійти до неї, щоб було де сховатись на випадок дощу. Долізли до хатки, по факту більше схоже на велику собачу будку (2х1,5м) без дверей, але яке щастя, що з дахом! Починаємо готувати обід, з неба впало кілька величезних крапель, кажу: «Треба в хатку тікати». Хапаємо обід, горєлку, велосипеди, заскакуємо всередину, по дорозі губимо ковбасу ), але за нею не вискакуємо, бо як лупонув дощ із градом (як горох нут розміром, чесне слово), хоча ні, то був град з дощем. Як я раділа тій будочці!

Поїли, різко похолодало, утеплилися та, як тільки дощ закінчився, пішли далі, піднялися на перевал (де не де їхали навіть). Почався спуск… і почалося усе найцікавіше: поки було каміння на дорозі можна було хоч якось лавірувати між струмками, що текли вниз,

а потім почалася глина, тупо багно розкатане лісовозами вперемішку з камінням та гілками, ніколи ми з моїм ровером не були такі засрані (я вибачаюсь, якщо прозвучало грубувато, але повірте, я навіть трошки пом’якшила). Метрів 10 іду, хвилину чищу паличкою колеса, бо вєл просто не їде. Як же ми відмиємось?!

Спустились з перевалу, внизу калюжа така величезна назбиралась, флягою прийшлось черпати з неї воду, щоб хоч гальмівні колодки та колесопомити- ще та процедура… Помили колодки, далі поїхали вже. Треба добратись до с.Пилипець, бо там запланована цивільна ночівля, а попереду - перевал Гукливий. На перевал вже підіймались ввечері, смеркалось, туман… Перевал досить пологий, асфальтовий, але (як не соромно визнавати) я йшла пішки, і втомлена була, і мокра, і в грязюці, але педалі в принципі крутились, причина була в тому, що сидіти в сідлі я вже не могла (ось такі сумні велонюанси), ще довгенько добиралися до Пилипця. «Лимонну хату» (http://www.karpaty.info/ua/uk/zk/mg/pylypets/houses/lymonna.khata/), де ми номер забронювали, вже шукали в темноті. Знайшли, поселилися, велосипеди відвели до гаража, нас нагодували смачною вечерею (хазяйка Мар’яна дуже люб’язна, смачно готує).

Накатано кілометрів десь 68, сумарний набір висоти 1007м. Травм як у нас, так і у велосипедів немає.

День 3

Прокинулись, погода сонячна, смачний сніданок, ароматна кава. Прекрасний початок дня! Мар’яна на наше прохання люб’язно забрала наші речі щоб випрати та дала шланг помити велосипеди від багнюки. Я мила, Сашка підкручував всякі гвинтики, змащував ланцюг.

Привівши все до ладу та залишивши речі (хоч один день з пустими велосипедами!), домовились ще про одну ночівлю (сподобалось нам у «Лимонній хаті») та поїхали на Полонину Боржава (1681м). Ото де краса!!! Підйомником піднялися десь на 2/3, далі – пішки, штовхаючи велосипеди, крутувато…навіть з пустими роверами було важко + спека страшенна!

Піднявшись на вершину розумієш – воно того варте!!! Насправді передати словами важко, та навіть на фото не те.

Стояла я і думала, що мрії-таки збуваються! Дякую!

 

Далі хребтом по вершинам полонини проїхалися, а де і пройшлися. Надворі температурка градусів 35, а то і всі 45 (по відчуттям).

Пили з кожної калюжі. В буквальному сенсі. Там пара джерел є, а в спеку це по факту калюжки з прохолодною водичкою, от зачерпуєш з калюжки водичку і п’єш.

Пече як у пеклі! Жарааа…

Що я можу сказати…це було «50 відтінків червоного», капєц нам був!

Підсмажені з усіх боків спускаємося з полонини, звернули трошки не туди, спустились у моторошний ліс, і у лісі цьому не літо, як скрізь, а осінь, все вкрите листям, темно, крон дерев не видно, вони десь дуже високо, самі стовбури.

 

Вертатись не стали, так і йшли далі по ледве помітній стежечці, велосипед поруч їде юзом вниз, а ти жмеш на ручки гальм і потихеньку спускаєшся. Десь вийшли з лісу (десь, бо де ми дуже приблизно можна було сказати), потім доїхали до села (с.Річка, ледве там річку знайшли), та покрутили в бік Пилипця. Сьогодні ми навіть на вечерю встигли вчасно )) Вже коли почало темніти- прогулялись до водоспаду Шипіт. Я думаю, навіть добре було, що до водоспаду пішли коли стемніло – за вхід не платили, сміття не видно, якщо воно є, торгівці всякою туристичною фігнею теж всі розійшлися, тільки вологий подих водоспаду з темряви.

А ввечері вирішили випити вина місцевого, доречі, смачне вино було, називається «у сусідки купіть». Але алко анестезія не дуже помогла, на ніч намазалась кремом після засмаги - 3 рази (про всяк випадок). І Сашку примусила намазатись.

Ось такий був день.

Накатали кілометрів десь 45, сумарний набір висоти 920м. Обпечених тіл – 2шт.


 

День 4

Сонячний ранок, смачний сніданок. «50 відтінків червоного» продовжується, все пече. Розумію, що на пляж в цьому році вже не піду (бо засмага, поки ще червона, по шорти і по футболку). Ще разок намазалась кремом. Збираємось і стартуємо. Я в лосинах та з довгим рукавом, упакована як треба, а надворі знову жарюка! Запасаємося водою і рушаємо до с.Міжгір’я, а там запасаємося провізією та антипригарним кремом та далі - на Синевирський перевал (793м). Що я вам скажу, перевал не те щоб крутий, в принципі їхали ми весь перевал,і я проїхала, але…

Скажу як є: було як у пеклі, сонце пече, дорога на перевал – асфальт, розпечений асфальт, і як раз перша година дня, сонечко в зеніті, тіні практично ніде вздовж дороги немає, а я ще й тепленько одягнена, велосипед нагружений баулом (не знаю як там Сашка, у нього баул взагалі вдвічі більший). І це тупо 7км підйому, безперервного підйому, вічного підйому…Їдеш 50-100метрів, стоїш хекаєш, водичку п’єш і так усі 7 км! А автомобілісти такі їдуть і хлопці кричать: «Давай! Давай!», «Ще трошки залишилось.» На цей перевал я виїхала (хай йому грець!) і не можу цим не пишатись (таке моє маленьке особисте досягнення).

А Сашка взагалі молодець (теж хекав та водичку пив, але він, безперечно, в кращій фізичній формі). Нагорі одяглися (бо дує там страшенно), попереду довгий спуск. Види надзвичайно красиві! Це ж Карпати! На озеро Синевир не заїжджали, таке попсове та не надто чисте місце навмисно викинули з маршруту (тим більше, воно обміліло від спеки на 2 м і схоже на болото, як нам сказали місцеві). Спустившись у село Колочава купили поїсти на вечерю та сніданок, бо ночівля по плану – на перевалі Прислоп (926м). Далі їдемо на перевал, зустрічаємо гірських корівок.

Ставимо намет, готуємо вечерю.

З Полонини Красної суне страшенна хмара, чорнюча, з блискавками…Думали змиє нас з того перевалу. А воно пощастило – ввечері впало кілька крапель і все.

Неймовірно красивий захід сонця та солодкий сон.

Накатали кілометрів десь 64км, сумарний набір висоти 1160м.

День 5

Ранок в горах прекрасний! Дивіться самі:

Поснідали та поїхали (точніше пішли) вниз. Дорогою зустріли велосипедистів зі стажем (їм вже за 45, бадьоро так піднімались на перевал, багато де були:Кавказ, Памір, мис Горн…все і не згадаю), побажали одні одним всього найкращого і побрели собі далі. А далі була «Bad Road», в Wikimapiaтак і написано: «Careful. The road exists only on maps. In reality it is a stream with a rocky bottom, which is used to transport lumber on crawlers. Can only be traversed on foot.» Ось нею ми і пішли.

 І так спочатку метрів 500, а помім ще десь метрів з 300. Дійсно bad road.

Далі з мокрими ногами їдемо в село Усть-Чорна, день лайтово-релаксовий, заселяємося до Андрія, обідаємо у кафешці, Оля Фреймут тут ще на порозі, мабуть, свідомість би втратила, а ми нічого, водії лісовозів їдять і все Ok, от і ми поїли. Погода дуже зіпсувалась, затяжний дощ, хмари, туман, холод. На завтра по плану Полонина Свидовець. Погода на найближчі 2 дні дуже невтішна, а підніматись на полонину треба, бо теоретичний об’їзд кілометрів до 200 - практично до кордону з Румунією. Йдемо за вином «Від Івана», готуємо вечерю, п’ємо вино, читаємо, засинаємо під звуки дощу.

Кілометраж – 17км, сумарний набір висоти 83м, втрата висоти – 480м.

День 6

На ранок не капає з неба, але хмарно, сиро, холодно. Сніданок. Вирушаємо на полонину. Попереду складний підйом на Полонину Свидовець (1600м).

 

Тільки виїхали – почався дощ, мокро, холодно, крутимо до підйому, а там пішки, а дощ іде…Десь на 2/3 підйому відчуваю, що пальне закінчується (сніданку з вівсянки на воді з родзинками та чаю на довго не вистачило), кажу, що їсти хочу, а Саша каже – йдемо далі. Це він дарма! А я ж попереджала, що я не я, коли голодна! Вибісив. Таки сіли перекусити. Мене трохи відпустило. Пхнемо велосипеди далі, важко фізично, нагорі розуміємо, що там дме вітер, а ми промокли, змерзли, здаємо трохи назад, туди де ще ростуть дерева. Піднімались ми години 3, не менше. Саша знаходить класне місце для намету, розводимо вогонь, нарешті тепло і сухо. Кайф. Сушимо речі і взуття. Варимо компот з чорниці.

Сиджу гріюсь біля вогню і тут з кущів вуйко такий: «Добрий день», я аж підскочила. Там трохи далі сарайчик для овець та хатинка пастухів. Питаємо чи можна купити сиру, не дуже зрозуміли, що він відповів, але запросив нас прийти як підсохнемо.

Зайшли до пастухів, варять сир з овечого молока, нажаль готового не було скуштувати або купити, дали напитись гарячої сироватки з овечого молока, дуже смачна штука, як із цукром. Видно, що спілкування їм не вистачає, довгенько поговорили (думала в нас і шкарпетки згорять, ті, що сушаться), трохи звикли до їх мови. Дали нам з собою молока. Показали де джерело. Важка у них все-таки справа. Хороші доброзичливі люди. Повернулись до вогню, повечеряли, зварили глінтвейн, лягли спати.

То була найхолодніша з ночівель.

Кілометраж – 21км, сумарний набір висоти 1050м.

День 7

На ранок вівсянка на молоці гірських корів та смачнюче гаряче какао.

Рушаємо, сонечко виглянуло, радіємо хорошій погоді.

Але варто було нам зайти за поворот- і почалося. На хребті стоїть хмара, а страшенний вітрюган переганяє її через цей хребет. Дме блін! Холодно! Сиро! (Ось він дубарь!) 10 градусів, видимість метрів 10.

Йдемо у цій хмарі, інколи їдемо, і так десь 30км, все змерзло (я вдягла все, що було, замоталася банданою, пальців на руках вже не відчуваю). Грьобане літо! На кожній розвилці звіряємося з картою, бо ніфіга ж не видно. Де не де навіть їхали. І от їдемо, я - позаду, вітер, туман, чую якийсь дивний звук, оглядаюсь. З туману за мною починають вибігати коні і біжать прямо за нами і не зрозуміло скільки їх там (перед очима проносяться кадри з фільмів Discovery про табуни мустангів). Виникає непереборне бажання тікати чимдуж. Кричу перелякано: «Коні, дикі коні, дикі коні!» Дивлюсь, а Сашка зупинився і кладе велосипед, «здурів» думаю. А він каже: «Діставай хліб». Ці коні зіжрали весь наш хліб, лізли мордою в баул, облизували спиці, ледве відігнали їх, і зникли вони так само як і з’явились – в тумані.

Потім до кінця подорожі Сашка, де бачив коней, кричав мені: «Лєнка, дивись: коні, дикі коні!». Ржав наді мною )))

Це трохи підбадьорило, але не на довго. Ще цілу вічність ми добиралися до Драгобрату, в цій холодній хмарі ми провели годин 5-6, на горі Геришаска(1762м нам один чувак (що був у зимовій куртці та шапці і виліз з машини) сказав: «Зря вы взяли сюда велосипеды». Та що він розуміє у мазохізмі?

Перед самим Драгобратом була нами взята ще одна вершина – гора Стіг! Там крутий підйом, глина, каміння, довелося кожен велосипед з перервами на відпочинок удвох виштовхувати нагору, я ще й постійно підсковзувалась на цій глині. Хотілось лягти і здохнути там! Але якось вистачило витримки не нити. Не знаю звідки у Саші стільки витривалості. Все-таки чоловіки влаштовані по-іншому. У Драг ми спустились десь о пів на сьому, пусті підйомники на вершинах у тумані, практично пусте містечко ввечері справляє досить моторошне враження.

 

Подзвонили  домовились про цивільну ночівлю, гарячий душ, гаряча вечеря, гарячий чай…мені у тій хмарі 5 годин поспіль хотілося чаю, але нас би здуло звідти разом з горєлкою. Відключилися ще й дев’ятої не було. Важкий, але кльовий був день!

Пройдено/проїхано – 23км, сумарний набір висоти – 897м, втрата висоти – 1048м.

День 8

Виспалися, проспали 11годин. Снідаємо і збираємо речі. Далі лайтові дні, трохи змінили маршрут через паршиву погоду, хмари, холод і загальну втому. Спускаємося з Драгобрату. Спуск кам’янистий, але достатньо пологий щоб їхати, робимо перерви аби пальці відпочили тиснути на гальма.

Заїхали на водоспад Труфанець. Попсове місце, туристи…не вставляє. Далі їдемо мальовничою дорогою до с.Ясіня.

Закупаємося в магазині. Крутимо далі. Їдемо на Яблуницький перевал (931м), на перевалі на гойдалці обідаємо, перевал типу Синевирського, але (слава Богу) десь вдвічі коротший підйом. Спускаємося з перевалу. Стаємо досить рано, десь за 5 км до Ворохти біля річечки, збираємо дрова, готуємо вечерю.


 

День 9

Прокинулись, потягнулись, вмились, поснідали, зібрались та поїхали до Ворохти.

Там вирішили катнути легеньким маршрутом околицями містечка.

Мальовничі пейзажі, австрійські віадуки, красиві панорами.

 

Я їздила, милувалась і подумки прощалась з Карпатами.

 

Вночі маємо залишити мальовничі Карпати та поїхати до Львова.

Вечір проводимо у місцевому генделі «Говерла», як же у цій Ворохті холодно! Щоб зігрітися, вечеряємо у цьому генделику гострим смачним бограчем. Зігріваючий єфект від бограча триває не надто довго. Іду до барної стійки, там стоять два бутилі заткнуті кукурудзою, в одному варенуха, в іншому – медовуха. Обираємо медовуху, куштуємо, одразу теплішає :))) Бармен натякає, що генделик закривається, десь о 22:30 йдемо на вокзал, а поїзд о 2 ночі. Дрімаємо на вокзалі: холодно, нудно, не зручно. Вскакування у свій вагон у Ворохті – це окрема тема! Це був жах! Стоянка 2хв і близько 15 туристів з величезними рюкзаками, торбами, велосипедами… Не найкращий варіант евакуації з Карпат. Насилу влізли у вагон і лягли спати. Далі на нас чекали 2 дні у Львові (каталися парками, гуляли вечірнім містом та отримували гастрономічні враження від Львівських смаколиків).

Ось такі були VeloКарпати.

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Миша, nikalexey, Friday, mocrosoft, deathDEN, Al Ai, Саныч, greegl, _sanj_, Mihajlov888, MingTian, Елена Григорьева, КоSтя, ™-=ELV][$=-™, denisekonomix, dimeurg2005, Vasily Andrusik, Dima Shi, Оленка_Щ,

Статья не понравилась: Таких нет


Комментарии

Комментировать в форуме...

Mihajlov888

Mihajlov888

Хорошо грязючку помесили, молодцы !:)

02.10.2015 11:29
Dima Shi

Dima Shi

Знакомые все лица! Молодци, хорошо покатались! Отчет понравился ! ))))

02.10.2015 15:48

Оленка_Щ

Я старалась )))
надеюсь, отчет получился интересным ))

02.10.2015 19:53

Оленка_Щ

Додаю відео з Полонини Свидовець:

phpBB [video]

03.10.2015 14:36

dimeurg2005

Читати цікаво але де фото? Збій на сервері чи видалені?

20.12.2015 14:58
razorolog

razorolog

Фотге нигрузяццо :unknown:

20.12.2015 16:34

Elena Schependik

Мабуть збій на сервері! Шкода, що не побачите наші фото. Карпати - неймовірні!

21.02.2016 13:36