Бузький гард, травень 2016 року

День третій

У самий Львів ми вирішили не заходити, ба саме село знаходиться далеченько від берега, та ще і на пагорбі.

Але ще одні руїни млину оглянули.

Від цього млина вже мало що залишилося, стін майже вже немає, лише один фундамент.

Але і цих залишків достатньо для того, щоб зрозуміти, що будували на совість. Використовували будівельний матеріал, якого тут було вдосталь – дикий граніт, хоча і оброблений.

Знов ж таки, будівельники використовували природній рельєф те течію, але не перегороджували всю річку, а лише частину.

Обійшовши Львів пішли далі берегом.

Знову ж таки йшли і вздовж ріки по прохолодним лісам і по верзу гранітного кряжу, звідки відкривається гарний краєвид.

Свою назву – Гранітно-степове Побужжя місцевість повністю виправдовую – навколо степ та виходи граніту, лісів майже немає, лише кущі.

Але завдяки цьому місцевість навколо відкрита та надає змогу насолодитися краєвидами.

То на цьому, то на іншому березі виступають невеличкі скелі з граніту, або течія обходить порогами та бурунами підводні камені.

Як вже писав, місцевість тут відкрита, тому навіть на початку травня дуже спекотно, тіні майже немає. Що тут відбувається влітку, коли сонце пече – навіть уявляти не хочеться. Тому кращий час для походів пішки – травень або вересень.

Взагалі, третій день виявився відносно нудніший за попередніх два: до природи Бугу трохи вже начебто звикли і вона не викликала вже такого подиву, да і до руїн млинів вже звикли. Інших же об’єктів на цей день не було.

Місце для ночівлі вибрали поблизу села Мар”ївка, як раз біля залишків чергового млину, знову навпроти порогів та перекатів. Тому ще одну ніч засинали під дзюрчання води.