Бузький гард, травень 2016 року

День восьмий

Приблизно половину останнього дня походу ми йшли уздовж Таборівського водосховища. Водосховище доволі широке, але судячи з чисельних очеретяних не дуже глибоке.

Невеличке пташеня гарно маскується серед сухого очерету.

Погулявши по берегам водосховища вийшли до Таборівки. По дорозі місцеві пригостили нас парним молоком. Гроші за пару кухлів брати не захотіли.

Одним з об’єктів, які планувалось відвідати на цей день був підвісний міст через водосховище.

Від моста залишилися майже одні спогади, хоча залізна конструкція з виду ще міцна, проте дерев’яний настил відсутній на декількох прольотах. Якщо йти без речей, перейти можна, але з рюкзаками краще не ризикувати.

Судячи з усього, на іншому березі була ферма, проте її давно кинули, тому і потреба у мосту відпала, хоча на його відновлення необхідно не так багато часу та грошей.

А збоку міст виглядає доволі видовищно.

Ще одне більш-менш цікаве місце – гребля Таборівського водосховища, тим паче, все одно проходили неподалік та необхідно буле перейти на інший беріг Мертвовода.

Гребля – типовий зразок колишнього Союзу: монументальна, занедбана, в руїнах та зараз мало кому потрібна. Всюди видна занедбаність та руїни колись величної будівлі з бетону. Монументальність вражає, але якось не вписується в пейзаж, відчувається чужерідність.

Після греблі йде вже звичайна сільська дорога уздовж Мертвоводу, причому до річки підійти майже неможливо. Пляжів скупатися теж не має.

Поступово Таборівка майже непомітно переходить у Вознесенськ.

Вже у Вознесенську нас застала сильна злива.

Трохи намокли, тому пішли зразу на вокзал. Міркували, чи не сходити на Південний Буг, проте йти було далеченько, а часу не так вже і багато.

Взагалі маршрутом залишилися всі задоволені, похід пройшов без негараздів.

Може трохи пізніше, через декілька років, сюди можна буде і повернутися, наприклад на велосипеді, проте це вже буде інший маршрут, багато чого доведеться пропустити.

Мапа усього маршруту

Завантажити трек на можна на моєму сайті