Бузький гард, травень 2016 року

День сьомий

На цей день у нас було заплановано огляд Актівського каньйону. Ми вчора вже трохи погуляли по ньому, поки йшли до місця табору, але тоді і погода була дощова та і заморилися трохи. На цей день погода вже була сонячна, навіть спекотна. Вирішили спочатку прогулятися трохи вгору по течії, після переправитися на інший беріг та йти в напрямку до Вознесенська.

Уздовж Мертвоводу пройти майже неможливо, є невеликі галявини та луги, але частіше приходитися підійматись нагору.

Зате згори і краєвид кращий. Ріка звідси – невеличка смужка.

Гарне місце для думок.

Актівський каньйон – це невеличкий особливий куточок, який з боків межує зі звичайними полями. Але безпосередньо в каньйоні своє життя, багато реліктів та ендеміків (рослин, які належать до минулих епох або ростуть тільки тут). Майже вертикальні скелі, великі валуни – каньйон дуже відрізняється від іншої природи.

Актівський каньйон більш схожий на каньйон Великої Корабельної, аніж на каньйони Південного Бугу. І справа не тільки в розміру ріки, а й у відповідній атмосфері.

Прогулявшись трохи одним берегом та подивившись, що далі каньйон вже «міліє», вирішили переправлятися на інший беріг. Ріка тут не дуже глибока та і великих каменів багато.

Знайшли одне місце, де і глибина невелика і ріка неширока (правда і течія швидка).

Ріка в цьому місці була трохи глибше, ніж по коліно, і приблизно в два-три метри.

Хоча і не у всіх вийшло переправитись без купання. Але все ж таки травень-місяць, вода тепла, і не глибоко там було.

Після переправи пішли по іншому берегу Мертвоводу.

Уздовж берегу йти не вийшло, тому знову піднялися наверх.

Погулявши трохи по високим скелям спустилися до річки, знайшли невеличку заводь, біля якої зупинилися на обід, бажаючи навіть змогли поплавати.

Зробивши петлю вийшли навпроти місця, де стояли з наметами вночі.

В цьому місті з обох берегів стіни каньйону більш пологі і створюють невеличку долину.

І сам Метвовод тут широкий та спокійний. Гарне місце для відпочинку. Зустріли тут групу, яка сплавлялася на Бузі та приїхали сюди на декілька днів відпочити.

Невеличкий луг закінчився та знов почався гранітний хаос.

Це місце нагадує Долину привидів у Криму: якщо гарно працює фантазія, можна знайти безліч образів у цих каменях.

Ще одне гарне місце для відпочинку та думок.

Ближче до с. Актове ландшафт стає знову більш рівнинний, та і взагалі, скелі та камені залишилися позаду.

Річка тут вже більш широка та тихіша, хоча подекуди в течії і залишаються великі валуни.

Трохи не доходячи до моста через Мертововод вирішили перейти річку вбрід: на вулиці тепло, глибина невелика, проте можна побродити по воді, дати відпочинок ногам.

Перейшли спочатку Мертвовод, зліва в який впадала Арбузинка (ліворуч також залишався Арбузинський каньйон). Проте ми попрямували до Актівського кар’єру (хоча, я так зрозумів, або їх там декілька, або кар’єр мав декілька майданчиків)

Піднявшись на беріг Арбузинки пішли до кар’єру.

Кар’єр кинули вже доволі давно, низька частина вже затоплена (вода дуже чиста), хоча купатися там небезпечно, бо береги сипучі, а в воді багато каменів, та и дощі розмивають береги).

З одного боку до кар’єру веде дорога, але ми заходили з протилежного. Тому довелось пошукати, де спуститися. Висота там приблизно метрів п’ять, але дрібне каміння, сипуха, чи навпаки вертикальні гранітні стіни ускладнюють спуск.

Це місце варто того, щоб витратити час та полазити тут. По-перше, можна подивитися на вертикальні стіни та великі валуни, яки видобували тут, по-друге, озеро у середині, до якого можна спуститися по дорозі, та ще багато іншого.

Наприклад, ось такі моделі гірських хребтів. Насправді, це не пісок, а щось схоже на дрібне біле каміння. Через білий колір видно його здалеку.

У невеликій низинці, куди під час дощів стікає вода знайшли невелику калюжу з багнюкою із крейди.

Повалявшись та вимазавшись у крейді, пішли далі уздовж Мертововду.

Після Актового Мертвовод вже тече як звичайна річка: береги невисокі, багато очерету, течія повільна. Навіть комари з’явилися.

Пейзаж інколи «розбавлявся» виходами граніту, але це були вже невеличкі острівки. До речі, пляжів та гарних місць для ночівлі від Актового до Воронівки ми не знайшли.

Заєць.

За Воронівкою почалось Таборівське водосховище, де ми і планували стати табором. Поміркувавши, вирішили перейти з лівого на правий беріг, бо він малонаселений.

Відійшовши від Воронівки на декілька кілометрів знайшли місце для ночівлі. Судячи з усього, сюди іноді приїжджають рибалки. Чогось у цей день всі дуже заморилися, у багатьох боліли ноги.